Як боротися з хронічним стресом та панічними розладами?

Сучасне життя людей, зокрема українців, наповнене тяжкими драматичними подіями, які провокують виникнення інтенсивного та хронічного стресу. Знаходження в такому стані може негативно вплинути на здоров’я. Це пов’язано з його здатністю порушувати механізми адаптації організму та, як наслідок, призводити до формування не тільки психічних (панічні розлади, депресія, синдром вигорання тощо), а й соматичних (серцево-судинні, метаболічні, шкірні тощо) порушень. Про те, як працює цей руйнівний механізм та як безпечно його можна коригувати, поговоримо далі.

Хронічний стрес: чому виснаження організму так важко зупинити?

Стрес (англ. stress — напруга) — це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови, відповідної адаптації. Стресори поділяють на фізіологічні (біль, голод, спрага тощо) та психологічні (небезпека, загроза, обман, образа, інформаційне навантаження та ін.).

Тобто стрес допомагає людині адаптуватися до різноманітних факторів, що, безумовно, є дуже корисним процесом. На якому ж етапі користь перетворюється на загрозу?

Стрес проходить 3 стадії:

• реакція тривоги. Активація симпатичної нервової системи, що мобілізує функціональні резерви для боротьби зі стресом.

  Більшість стресів долаються на цій стадії;

• спротив (власне адаптація).Настає у разі, якщо фактор, що спричинив стрес, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи резервний запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму;
• виснаження (дистрес).Ця стадія виникає у разі, якщо організм більше не може протидіяти стресу і його ресурси виснажилися. Саме на цій стадії вплив стресу набуває негативного характеру для організму людини. Унаслідок виснаження адаптаційних резервів може виникнути або загостритися психосоматична хвороба. Симптоми можуть стосуватися емоційної, когнітивної та соматичної сфер.

Зазвичай реакція виснаження є зрозумілою, коли стресор фізіологічний. Однак чому ж так важливо зупинити вплив психологічного фактора? Річ у тому, що зазвичай він не припиняє впливу з часом: продовжує діяти або безпосередньо, або через спогади. Відновлення в пам’яті як причини стресу, так і всіх супутніх обставин (люди, місця, час, місцевість, одяг тощо) може знову і знову запускати механізми вже запам’ятованої стресової реакції.

Ця особливість лежить в основі розвитку хронічного стресу. Його розповсюдженими симптомами є дратівливість, тривожність, депресія, головний біль, порушення сну.

Розлад адаптації: як відновити рівновагу?

Під час воєнних подій українці знаходяться під впливом як гострого, так і хронічного стресу, що провокує дистрес та розлади адаптації.

На початкових етапах дезадаптація може проявлятися у виникненні синдрому вигорання, за якого, крім психологічного дискомфорту, періодично виникають порушення сну, емоційна лабільність, астенічні прояви, тривога, погіршення пам’яті та уваги, вегетативні дисфункції.

Дуже важливо вчасно відслідкувати цей стан та почати його корекцію до появи патологічних змін. Дослідження, проведені серед 12 575 співробітників органів внутрішніх справ, показали, що за відсутності профілактичних та корекційних заходів ризик трансформації початкових проявів у клінічно оформлену патологію зростає у 2,7 раза.

Основним завданням профілактики та корекції дезадаптації є підвищення стресостійкості, розширення компенсаторних можливостей організму та активація його ресурсів (біологічних і психологічних).

Щодо фармакологічних методів впливу, то одним з небагатьох препаратів, що наразі відповідає вимогам до терапії при дезадаптації, є Адаптол. Чому так?

Адаптол поєднує в собі спектр дуже важливих для такої терапії властивостей. Це транквілізатор. Він усуває або знижує відчуття неспокою, тривоги, страху, внутрішнє емоційне напруження та роздратування. Початок дії досить швидкий — 30 хв після прийому.

Однак при таких ефектах дуже важливо, щоб людина, яка і так має певні порушення адаптації, не втратила працездатність та ефективність впродовж дня.

Тож, заспокійливий ефект Адаптолу не супроводжується міорелаксацією та порушенням координації рухів. Препарат не знижує розумову та рухову активність, тому його можна застосовувати впродовж робочого дня або під час навчання. Адаптол не створює піднесеного настрою, відчуття ейфорії. Саме на цій підставі його відносять до денних транквілізаторів. Снодійного ефекту не виявляє, але посилює дію снодійних засобів та поліпшує сон у разі його порушення.

Крім заспокійливої, Адаптол чинить ноотропну дію. Препарат покращує когнітивні функції, підвищує увагу й розумову працездатність, не стимулюючи симптоматику продуктивних психопатологічних розладів — марення, патологічна емоційна активність.

Важливо, що Адаптол має як системні нейромедіаторні, так і клітинні механізми дії. Так, в основі адаптогенних, стреспротективних і ноотропних властивостей мебікару лежать його клітинні ефекти: поєднання антигіпоксичної й мембраностабілізувальної дії, активація процесів енергозабезпечення клітини, обміну глюкози та тканинного дихання. Завдяки цьому Адаптол покращує нейропластичність і зменшує прояви астенії.

Нейромедіаторні ефекти Адаптолу включають вплив на всі 4 основні нейромедіаторні системи — ГАМК-ергічну, холінергічну, серотонінергічну та адренергічну — сприяє їх збалансованості й інтеграції, але не чинить периферичної адренонегативної дії. Тож, препарат має нормастенічні властивості.

Варто відмітити високу безпеку мебікару через наближення його складу до природних метаболітів. Діюча речовина Адаптолу — мебікар — це біциклічне похідне сечовини. Препарат має мінімальну кількість побічних ефектів, не взаємодіє з компонентами їжі та іншими лікарськими засобами, під час його приймання не утворюються метаболіти (виводиться в незміненому вигляді), він не накопичується в організмі (звикання до препарату не відбувається).

Роль Адаптолу в терапії пацієнтів з панічними розладами

Як відомо, симптомами панічного розладу є повторювані напади тяжкої тривоги (паніки), які не обмежуються певною ситуацією чи обставинами, внаслідок чого їх неможливо передбачити. Напад триває не менше кількох хвилин, а інтенсивність симптоматики досягає максимуму дуже швидко. Панічні атаки мають широкий спектр проявів, які стосуються:

• фізичного стану: підвищене потовиділення, тремтіння, утруднення дихання, нудота, озноб тощо;
• психічного стану: відчуття запаморочення, дереалізація, деперсоналізація, страх смерті тощо.

Варто враховувати, що панічні атаки можуть бути вторинним проявом розвитку посттравматичного синдрому. Він виникає у деяких людей, які пережили тяжку подію — інтенсивний стрес. Тож, посттравматичний синдром — це розлад, підґрунтям для розвитку якого насамперед є порушення адаптаційних можливостей центральної нервової системи (ЦНС).

Характерними симптомами посттравматичного синдрому є:

• розвиток через певний проміжок часу (3–6 міс);
• гострі спалахи тривоги, агресії, панічні атаки;
• «флешбеки» та кошмарні сновидіння, які провокуються несподіваними спогадами про травматичну подію;
• порушення поведінки, зловживання алкоголем та наркотиками.

Медикаментозне лікування при посттравматичному синдромі та панічних розладах базується на антидепресантах та анксіолітиках. Водночас ці захворювання порушують роботу багатьох систем організму, тож, терапія зазвичай є комплексною та включає додаткові групи препаратів. У такому разі включення Адаптолу до схеми лікування може бути корисним у наступних аспектах:

• Адаптол краще переноситься, ніж розповсюджені анксіолітики бензодіазепінового ряду: він не викликає емоційної притупленості, зниження ініціативності й активності, погіршення уваги та пам’яті, загальмованості, м’язової розслабленості, сонливості тощо;
• Адаптол поєднується з антидепресантами, антипсихотиками й іншими протитривожними засобами, підсилюючи їх дію та зменшуючи побічні явища;
• завдяки широкому спектру властивостей та високому рівню безпеки Адаптол може знизити ризики поліпрагмазії, яка є вимушеною при комплексному лікуванні пацієнтів з такими захворюваннями;
• усі психотропні засоби, що традиційно застосовуються при посттравматичному синдромі, дуже опосередковано впливають на адаптаційний потенціал мозку. Вони не забезпечують довготривалої перебудови структур мозку, задіяних у патогенезі захворювання. У цьому контексті важливо, що Адаптол є не тільки протитривожним засобом, а й центральним адаптогеном, що діє на всіх рівнях структурно-функціонального регулювання ЦНС — від молекулярного до системного;
• Адаптол можна використовувати для профілактики посттравматичного синдрому та тривожних розладів. Адже підвищення адаптаційного потенціалу ЦНС можна (і доцільно) забезпечувати не тільки в умовах вже сформованої клінічної картини, але й на етапі очікуваного гострого стресу або на ранніх стадіях його впливу.

Адаптол при психосоматиці: не тільки профілактика, а й лікування

Комплексний механізм дії та високий рівень безпеки Адаптолу дозволяє застосовувати його:

• у разі гострої стресової ситуації із симптомами тривоги та занепокоєння;
• для підтримання повноцінної адаптивної реакції та запобігання розвитку психосоматичного захворювання;
• у комплексному лікуванні широкого кола пацієнтів з психосоматичними захворюваннями.

У клінічній практиці продемонстровано ефекти Адаптолу як анксіолітика та адаптогену при багатьох формах психосоматичної патології. Зазвичай вони стосуються роботи ЦНС, серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної систем. Окремо варто підкреслити те, що Адаптол може бути ефективним при комплексному лікуванні пацієнтів зі шкірними проявами психосоматичних розладів. Адже такі хворі є особливо вразливими до порушення соціальної адаптації.

Крім того, одним з важливих показань до застосування Адаптолу є кардіалгії різного генезу, не пов’язані з ішемічною хворобою серця. Дослідження демонструють, що Адаптол полегшує або купірує біль у серці у 75% пацієнтів, особливо у разі болю рефлекторного та функціонального характеру. У 90% випадків повністю зникали кардіалгії при клімактеричних кардіодистрофіях.