Що потрібно знати про цистит?

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) належать до найбільш поширених бактеріальних захворювань і їх щорічно діагностують у понад 1,5 млн осіб (Yoo J.J. et al., 2021).

Що таке цистит?

Цистит — запалення слизової оболонки сечового міхура. Найчастіша етіологія цієї хвороби — бактеріальна. Цистит діагностують частіше у жінок, ніж у чоловіків. Це пов’язано з анатомічними особливостями будови сечівника. Так, 10% жінок хворіють на цистит мінімум 1 раз на рік, і у понад 60% жінок цистит діагностують мінімум 1 раз за життя (Jansåker F. et al., 2022).

Симптоми циститу

Ознаки запалення сечового міхура включають:

• дизурію (болюче сечовипускання, сечовипускання, що супроводжується різями, печінням);
• часте сечовипускання (полакіурію);
• імперативні позиви до сечовипускання;
• біль, дискомфорт у надлобковій ділянці;
• біль у нижній частині спини;
• візуально каламутну сечу, іноді з червонуватим відтінком;
• у маленьких дітей при циститі відзначають неспокійну поведінку, плач при сечовипусканні, можливе нетримання сечі;
• у клінічному аналізі сечі: лейкоцитурія, бактеріурія, гематурія, піурія;
• виділення уропатогенів у бактеріологічному аналізі сечі (Yoo J.J. et al., 2021).

Виділяють гострий, рецидивний та хронічний цистит. За оцінками експертів, гострий цистит протягом року рецидивує у 50% пацієнтів (Yoo J.J. et al., 2021).

Крім бактеріального циститу, можливий розвиток циститу вірусної чи алергічної етіології. Наприклад, при аденовірусній інфекції можливий розвиток геморагічного циститу. Також геморагічний медикаментозний цистит може розвиватися і на фоні застосування низки лікарських засобів з цитостатичною дією. Виділяють променевий цистит, що є потенційним ускладненням променевої терапії при раку органів малого тазу. Гострий променевий цистит визначається як цистит, що розвивається під час або протягом 3 міс після закінчення променевої терапії (згідно з рекомендаціями ряду експертів — протягом 6 міс). За оцінками спеціалістів, променевий цистит розвивається у близько 50% пацієнтів після опромінення органів малого таза в повних терапевтичних дозах (наприклад при раку передміхурової залози або місцево-поширеному раку шийки матки). Клінічні симптоми променевого циститу можуть включати почастішання сечовипускання, імперативне сечовипускання (полакіурія) як вдень, так і вночі, дизурію, а також цисталгію зі спазмами сечового міхура та гематурію. Гострий променевий цистит розвивається в першу чергу внаслідок ушкодження слизової оболонки сечового міхура, порушення регенерації уротелію з подальшим розвитком запального процесу та набряку тканин. У більшості випадків прогноз при гострому променевому циститі сприятливий, симптоми зазвичай минають спонтанно протягом 4–6 тиж після завершення променевої терапії, але у разі тяжкого перебігу променевого циститу слід розглянути питання про переривання курсу променевої терапії (Helissey C. et al., 2020).

Шляхи проникнення інфекції при циститі:

• низхідний шлях при інфекційних захворюваннях нирок (наприклад пієлонефриті);
• висхідний — через сечівник, зазвичай — при недотриманні правил особистої гігієни;
• гематогенний — за наявності віддаленого вогнища інфекції.

У нещодавньому дослідженні показано, що найчастіше при гострому циститі виявляють такі види бактерій: Pseudomonas, Acinetobacter та Enterobacteriaceae. При рецидивному циститі найчастішими збудниками є Sphingomonas, Staphylococcus, Streptococcus і Rothia spp. (Yoo J.J. еt al., 2021). Водночас, за оцінками ряду експертів, найчастіше при неускладненому гострому циститі у жінок етіологічним фактором є Escherichia coli (86%), Klebsiella (5%), Staphylococcus saprophyticus (3%), Proteus (3%), Enterobacter (1 ,4%), Citrobacter (0,8%), Enterococcus (0,5%). Таким чином, Escherichia coli на сьогодні є мікроорганізмом, що найчастіше викликає інфекції сечовивідних шляхів. Цікаво, що ризик розвитку циститу є підвищеним у сексуально активних осіб і при застосуванні деяких засобів контрацепції (діафрагм, сперміцидів). Підвищення ризику розвитку циститу зумовлює наявність кількох статевих партнерів або зміна статевого партнера (Lala V. et al., 2022).

За поширеністю ураження слизової оболонки сечового міхура виділяють дифузний та осередковий (шийковий) цистит.

За характером морфологічних змін слизової оболонки сечового міхура виділяють такі форми циститу:

• катаральний;
• фібринозний;
• некротичний;
• геморагічний;
• інтерстиціальний;
• виразковий;
• флегмонозний та ін.

Ускладнення циститу

При циститі існує ризик розвитку низки ускладнень, включаючи:

• везикоуретральний рефлюкс;
• пієлонефрит. При бактеріальному циститі відмічають підвищений ризик розвитку висхідної інфекції сечовивідних шляхів, у тому числі пієлонефриту. Так, у нещодавньому дослідженні показано, що у близько 1% жінок з циститом протягом місяця після встановлення діагнозу циститу діагностували пієлонефрит. При цьому 78,2% жінок, у яких розвинувся пієлонефрит як ускладнення циститу, не приймали антибіотики при циститі. Водночас, за оцінками експертів, при циститі з легкою вираженістю симптомів антибіотики не показані (Jansåker F. et al., 2022);
• стеноз дистального відділу сечівника;
• склероз шийки сечового міхура;
• парацистит;
• перфорації стінки сечового міхура;
• перитоніт;
• ниркова недостатність;
• хронічний простатит у чоловіків;
• сепсис (Lala V. et al., 2022).

Гострий цистит

Перебіг гострого циститу варіює від легкого з нерізко вираженими місцевими симптомами до важкого, що проявляється вираженою дизурією, симптомами загальної інтоксикації та лихоманкою. При проведенні відповідного лікування зменшення вираженості симптомів відзначається вже через 3–5 днів. За оцінками експертів, за відсутності вираженого клініко-лабораторного поліпшення (нормалізація показників клінічного аналізу сечі) через 2–3 тиж терапії необхідним є проведення додаткових обстежень: ультразвукове дослідження (УЗД) сечовивідних шляхів та нирок, цистоскопія, внутрішньовенна урографія.

Хронічний цистит

Хронічний цистит найчастіше розвивається внаслідок недолікованого гострого циститу. Підвищений ризик розвитку хронічного циститу відмічають при:

• наявності аномалій розвитку сечовивідних шляхів;
• тяжких соматичних захворюваннях;
• попередніх тяжких інфекційних захворюваннях;
• неконтрольованому цукровому діабеті;
• імунодефіциті (спадковий, внаслідок прийому імуносупресантів, СНІД);
• гіповітамінозах і т.ін.

Хронічний цистит може мати латентний або рецидивний перебіг. Рецидиви зазвичай розвиваються на тлі загострень основного захворювання, інфекційних захворювань, після переохолодження. Найчастіше хронічний цистит поєднується з хронічним пієлонефритом.

Однією з форм хронічного циститу є інтерстиціальний цистит/синдром болю в сечовому міхурі. Інтерстиціальний цистит характеризується значною вираженістю дизурії, полакіурії, ніктурії, імперативних позивів до сечовипускання, а також розвитком синдрому хронічного тазового болю. За оцінками експертів, інтерстиціальний нефрит діагностують у мільйонів людей у всьому світі та він призводить до значного зниження якості життя хворих (Li J. et al., 2022). Так, при інтерстиціальному циститі у пацієнтів відмічають підвищення ризику розвитку депресії, тривожно-невротичного синдрому, схильності до суїцидальної поведінки. Важливо, що при інтерстиціальному нефриті не виявляються морфологічні зміни у клінічному аналізі сечі — запалення сечового міхура при інтерстиціальному циститі є асептичним. Під час проведення бактеріологічного аналізу сечі визначається, що сеча стерильна. За оцінками експертів, патогенетичні механізми розвитку інтерстиціального циститу включають активацію гладких клітин, подразнення сенсорних нейронів, розвиток асептичного запалення та аутоімунітет (Kim R. et al., 2011).

Діагностика циститу

Які обстеження необхідні для діагностування циститу? Для виявлення циститу, його ускладнень та виключення наявності у пацієнта інших захворювань сечовидільної системи проводять ряд лабораторних, ультразвукових та рентгенологічних обстежень:

• клінічний аналіз сечі;
• аналіз сечі за Нечипоренком;
• бактеріологічний аналіз сечі, визначення чутливості виділених бактерій до антибіотиків можуть бути рекомендовані при рецидивному та хронічному циститі;
• УЗД сечовивідних шляхів та нирок;
• цистоскопію;
• мікційну цистоуретрограму;
• внутрішньовенну урографію та ін.

Особливістю діагностики циститу у дітей віком до 5 років є те, що всім дітям раннього віку рекомендується проведення УЗД сечовивідних шляхів для виявлення вроджених аномалій будови. Також дітям віком до 5 років при розвитку циститу рекомендується провести мікційну цистоуретрограму для виявлення можливого міхурово-сечовідного рефлюксу.

З якими захворюваннями потрібно диференціювати цистит?

У разі виникнення характерних для циститу симптомів лікар проводить диференційну діагностику з низкою захворювань, які мають схожі прояви:

• вульвіт та вульвовагініт у дівчаток та жінок;
• фімоз, баланіт у хлопчиків та чоловіків;
• простатит, аденома передміхурової залози у чоловіків;
• рак сечового міхура;
• пієлонефрит;
• гострий апендицит при ретроцекальному та тазовому розташуванні червоподібного відростка.

Лікування циститу: як швидко вилікувати цистит?

Що приймати при циститі? У разі появи ознак запалення сечового міхура важливо не займатися самолікуванням. Лікар призначить необхідні обстеження, лікування, дасть рекомендації щодо подальшої профілактики рецидиву циститу.

Основа лікування циститу — антибіотикотерапія. Зазвичай застосовуються пеніциліни, цефалоспорини та фторхінолони. Тривалість антибактеріальної терапії може становити 5–14 днів. Також застосовуються інші антибактеріальні засоби, наприклад нітрофурантоїн. Так, згідно з Голандською настановою  для лікарів загальної практики (The Dutch guideline for GPs) при неускладненому гострому циститі рекомендується прийом нітрофурантоїну протягом 5 днів, при ускладненому циститі або циститі у вагітних рекомендується застосування нітрофурантоїну протягом 7 днів (ten Doesschate T. et al., 2019). Ряд експертів рекомендує при неускладненому циститі сульфаметоксазол та триметоприм (Lala V. et al., 2022).

При гострому неускладненому циститі може бути призначений фосфоміцин одноразово. Також у більшості випадків показано застосування рослинних препаратів, що мають протизапальну, уроантисептичну, спазмолітичну дію. При вираженому больовому синдромі спастичного генезу можливе застосування спазмолітиків (наприклад дротаверину).

Скільки днів триває лікування при циститі? Терміни терапії залежать від ряду факторів — перший епізод циститу або рецидив, чи є супутні захворювання, чи пацієнт дотримується рекомендацій лікаря, у тому числі режиму, чи виключено фактори ризику. У середньому при циститі лікування триває 5–14 днів.

Профілактика циститу

Для профілактики розвитку циститу/рецидиву цього захворювання рекомендується насамперед усунення факторів ризику його виникнення:

• уникнення переохолоджень;
• санація осередків інфекції в організмі;
• лікування супутніх захворювань (простатиту, сечокам’яної хвороби);
• уникнення тривалого застосування уретральних катетерів;
• експерти з клініки Мейо (Mayo Clinic) також рекомендують пити достатню кількість рідини, насамперед чистої води;
• дотримання правил особистої гігієни (регулярно мити ділянку геніталій, віддавати перевагу душу, а не прийому ванни, витирати ділянку геніталій у напрямку спереду назад);
• не робити тривалих перерв між сечовипусканнями — не відкладати сечовипускання у разі виникнення позиву (для профілактики застою сечі в сечовому міхурі);
• здійснювати сечовипускання після статевого акта для видалення бактерій з уретри;
• не застосовувати дезодоранти в ділянці геніталій.