Серцево-цереброваскулярні захворювання впливають на результати трансплантації гемопоетичних клітин

Трансплантація гемопоетичних клітин (ТГК) є відомим методом лікування деяких видів раку крові і кісткового мозку, а також деяких аутоімунних і спадкових захворювань.

Процедура виконується для заміщення чи модуляції критичних порушень кровотворної системи організму (яка виробляє клітини крові) чи ослабленої імунної системи після захворювання або лікування. ТГК може бути аутологічною чи алогенною. При аутологічній ТГК в кровотік вводяться власні стовбурові клітини пацієнта, в той час як при алогенній ТГК використовуються донорські стовбурові клітини.

Незважаючи на те що це складна процедура, з роками безпека ТКГ була підвищена за рахунок розвитку методик післяопераційної підтримки та ретельної попередньої оцінки супутніх захворювань у реципієнтів ТГК.

Серед різних факторів ризику безрецидивної смертності (БРС), що використовуються для визначення індексу коморбідності пацієнтів з ТГК, серцево-цереброваскулярні захворювання (СЦВЗ) — захворювання судин, що постачають кров’ю серце і головний мозок, займають важливе місце з індексною оцінкою 1.

Фактично у реципієнтів ТГК ризик СЦВЗ підвищується до 5,6 раза. СЦВЗ включає такі нозологічні форми, як ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання і серцева недостатність. Ризик смертності від кардіоваскулярної патології підвищується майже в 4 рази. Встановлено, що ризик посттрансплантаційного СЦВЗ підвищується як після аутологічної ТГК, так і після алогенної ТГК.

Однак більша частина існуючих досліджень обмежується посттрансплантаційними СЦВЗ. За словами професора Дай-Хун Лю (Dai-Hong Liu) з П’ятого медичного центру лікарні загального профілю Китайської Народно-визвольної армії (The Fifth Medical Center of Chinese PLA General Hospital) в Пекіні, сьогодні мало що відомо про зв’язок між СЦВЗ перед трансплантацією та наслідками ТГК.

Щоб заповнити цю інформаційну прогалину, китайські дослідники під керівництвом професора Д. Лю провели ретроспективне дослідження пацієнтів, які отримували ТГК в період з листопада 2013 по січень 2020 р. 23 пацієнти були включені в дослідження в зв’язку з наявністю в анамнезі симптоматичної аритмії, кардіоміопатії, застійної серцевої недостатності, вади клапанів серця, ішемічної хвороби серця, ішемічної атаки, інфаркту головного мозку або стенозу артерії головного мозку.

Дані цих пацієнтів, що входять в групу передтрансплантаційних СЦВЗ, порівнювалися за серцево-судинними ускладненнями та наслідками ТГК з даними 107 осіб групи контролю, які відповідають віку і статусу захворювання, у яких не виявлено симптомів, що вказують на СЦВЗ до трансплантації.

Дослідники вивчили електронні медичні картки учасників для розрахунку відношення ризиків для двох основних кінцевих точок — СЦВЗ після трансплантації (визначається відповідно до Загальних критеріїв термінології для небажаних явищ (Сommon Terminology Criteria for Adverse Events) версії 5.0) і БРС. В якості вторинних кінцевих точок дослідники також оцінили приживлення нейтрофілів і тромбоцитів, тривалість перебування в палаті з ламінарним потоком, рецидив і загальну виживаність. Їх дослідження опубліковане в Китайському медичному журналі (Сhinese Medical Journal).

За результатами дослідження зроблено цікаві висновки. Не відмічено значних відмінностей у приживленні нейтрофілів і тромбоцитів або рецидивах між групою передтрансплантаційних СЦВЗ і контрольною групою. Дві групи також істотно не відрізнялися за загальною виживаністю на момент останнього спостереження. Фактично сукупна частота 2-річної БРС була подібною між пацієнтами з передтрансплантаційними СЦВЗ до трансплантації і пацієнтами контрольної групи.

Однак аналіз підгруп показав, що у пацієнтів з передтрансплантаційними СЦВЗ пацієнти, які отримували донорські стовбурові клітини, відмічено більш низьку загальну виживаність, більш високу БРС та триваліше перебування в лікарні порівняно з пацієнтами, які отримували власні стовбурові клітини. Це свідчить про вищу безпеку аутологічної ТГК порівняно з алогенною ТГК.

Однак найціннішим результатом дослідження стало виявлення сильного зв’язку між передтрансплантаційними СЦВЗ та виникненням СЦВЗ після трансплантації з оціночним співвідношенням ризиків 12,50. Передтрансплантаційне СЦВЗ не чинило прямого впливу на виміряні результати ТГК в дослідженні. Однак дослідники вважають, що сильний зв’язок між СЦВЗ до і після трансплантації може означати, що діагностовані до ТГК серцево-цереброваскулярні захворювання явно впливають на кінцевий результат трансплантації. СЦВЗ після трансплантації були незалежно пов’язані з високою БРС та низькою здатністю до виживання в дослідженні.

Це дуже важливе відкриття. Професор Д. Лю пояснює: «Результати дослідження демонструють, що посттрансплантаційні СЦВЗ, що, як і раніше, залишаються найбільш важливим фактором, який впливає на результати трансплантації, стимулюються комбінованими ефектами передтрансплантаційних СЦВЗ і токсичністю. У той час як поточна система оцінки супутніх захворювань перед трансплантацією, як і раніше, надійна, ми не можемо ігнорувати пошкодження органів, пов’язані з трансплантацією, та токсичні ефекти, пов’язані з лікуванням, які можуть посилюватися передтрансплантаційними СЦВЗ. Це особливо важливо для випадків алогенної ТГК».

Дослідники наполягають на необхідності подальших досліджень з вивчення ступеня впливу передтрансплантаційних СЦВЗ на ризик розвитку посттрансплантаційних СЦВЗ. Необхідна розробка надійної системи оцінювання для зниження смертності після трансплантації. З огляду на збільшення числа випадків ТГК у всьому світі і пов’язаних з ними сердечно-цереброваскулярних ускладнень, це дійсно актуальне завдання.

За матеріалами www.news-medical.net