Що таке ротавірус?

Ротавірус — це надзвичайно поширений та висококонтагіозний мікроорганізм, що належить до сімейства Reoviridae. Він є основною причиною тяжких форм гострого гастроентериту, особливо серед дітей молодшого віку у всьому світі. Вірус отримав свою назву завдяки характерній формі: під електронним мікроскопом його форма нагадує колесо (від латинського «rota» — колесо).

Віріон складається з трьох концентричних білкових оболонок, що захищають геном вірусу. Геном представлений 11 сегментами дволанцюгової РНК — це зумовлює високу генетичну варіабельність мікроорганізму та його здатність до швидкої мутації. Такі характеристики геному дозволяють ротавірусу ухилятися від імунної відповіді хазяїна та ускладнюють розробку універсальних методів профілактики та лікування.

Ротавіруси поділяються на види: найбільш значущим з погляду захворюваності людини є вид A. Віруси всередині виду A серотипно різноманітні, тому здатні викликати повторні інфекції в одного й того ж пацієнта протягом життя.

Ротавірусну інфекцію помилково називають «кишковим грипом». Таке визначення патології некоректне з наукового погляду. Ротавірусна інфекція та грип мають кардинально різну етіологію, патогенез, симптоми, підходи до лікування. При використанні терміну «кишковий грип» можливе недооцінювання серйозності ротавірусної інфекції. На відміну від більшості випадків сезонного грипу, вона швидко викликає тяжке зневоднення, особливо у маленьких дітей, і потребує негайного медичного втручання.

Як передається ротавірус (ротавірусна інфекція)?

Вірус має високу стійкість у зовнішньому середовищі, він здатний тривалий час зберігати свою життєздатність на різних поверхнях: предметах загального користування, іграшках, дверних ручках, кнопках ліфтів та ін. При контакті з такими зараженими поверхнями вірус легко переноситься на руки. Потім, коли людина торкається рота, збудники потрапляють у ротову порожнину. Таким чином, реалізується фекально-оральний механізм передачі інфекції. Ризик зараження особливо високий у маленьких дітей, які часто тягнуть руки та різні предмети до рота.

Важливо, що для інфікування достатньо мінімальної кількості вірусних частинок: незначне забруднення рук чи предметів може стати причиною ротавірусної інфекції.

Механізм інфікування ротавірусом складний:

вірусні частки потрапляють у ротову порожнину, далі травним трактом — у шлунок. Одна з ключових особливостей ротавірусу — виняткова стійкість до кислого середовища шлунка. Зовнішня білкова оболонка вірусу забезпечує захист генетичного матеріалу від руйнування шлунковим соком. Це дозволяє вірусу безперешкодно досягти тонкого кишечнику, де відбувається основний процес інфікування;
досягнувши тонкої кишки, ротавірус проникає у зрілі ентероцити — клітини, що вистилають ворсинки кишечнику. Усередині клітини відбувається часткове руйнування зовнішньої оболонки вірусу із вивільненням вірусної РНК у цитоплазму;
починається процес реплікації — вірусна РНК використовується як матриця для синтезу вірусних білків, відбувається копіювання вірусного геному з утворенням нових сегментів РНК. Синтезовані білки та копії РНК збираються у нові вірусні частки;
вірусні частинки, що утворилися, вивільняються з клітини, що часто супроводжується її руйнуванням, і проникають у сусідні ентероцити. Процес повторюється та викликає масове ураження клітин тонкого кишечнику. Внаслідок цього розвиваються функціональні порушення органу;
організм реагує на інфекцію активацією імунної системи.

Ознаки та симптоми ротавірусної інфекції

Ротавірусна інфекція — це захворювання з переважним ураженням епітелію тонкого кишечнику, яке формує основні клінічні прояви. Також можливі закладеність та виділення з носа, біль у горлі. Висип не характерний для ротавірусу.

Інкубаційний період ротавірусної інфекції короткий. Зазвичай він становить 24–48 год. Захворювання починається гостро, з появи водянистої діареї, блювання, підвищення температури тіла і болю в животі. У дітей молодшого віку симптоми ротавірусної інфекції особливо тяжкі: швидко розвивається зневоднення — серйозна загроза для життя. У дорослих захворювання зазвичай має більш легку форму: симптоми стерті, що пояснюється імунітетом після перенесених раніше ротавірусних інфекцій.

Скільки триває клінічна симптоматика під час інфікування ротавірусом? При легкому перебігу тривалість хвороби становить 5–7 днів.

Діагностика ротавірусу

Найбільш поширений метод діагностики ротавірусної інфекції — імуноферментний аналіз (ІФА). Він базується на високоспецифічній взаємодії антиген-антитіло. В аналізі антигеном виступають білки капсиду ротавірусу, а антитілами — спеціально підібрані моноклональні або поліклональні антитіла, здатні розпізнавати такі білки з високою точністю.

Як досліджуваний матеріал забирають зразок калу. Для отримання найбільш достовірних результатів він має бути зібраний у гострій фазі захворювання, переважно у перші 3–5 днів після появи симптомів.

У складних діагностичних випадках виконують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), електронну мікроскопію для візуалізації вірусних частинок.

Як лікувати ротавірус?

Ключовими напрямками комплексного лікування ротавірусної інфекції є:

ретельно підібрана дієтотерапія — дорослим необхідно виключити з раціону дисахарид, що зумовлено тимчасовим порушенням функції ферментативних систем кишечнику. Грудних дітей, які перебувають у гострій фазі вірусної діареї, слід перевести зі стандартних адаптованих молочних сумішей на спеціалізовані низьколактозні аналоги. Тривалість такої дієтичної модифікації визначається індивідуально для кожної дитини, ґрунтуючись на динаміці її стану та швидкості відновлення кишкових функцій. Як правило, низьколактозна дієта призначається на період гострої фази захворювання і скасовується відразу після того, як відзначаються перші ознаки нормалізації випорожнень. Такий підхід дозволяє мінімізувати навантаження на систему травлення у дітей у критичний період інфікування ротавірусом, сприяє більш швидкому відновленню нормальної роботи кишечнику і в цілому підвищує ефективність лікування інфекційного захворювання. Також слід скоротити добовий обсяг споживаної їжі. Залежно від тяжкості стану пацієнта рекомендується зменшити раціон на 50–67% від звичайного обсягу;
інтенсивна регідратація — найбільш фізіологічний шлях введення рідини — пероральний. Що пити при ротавірусі? Рекомендують оральні регідратаційні розчини (спеціально розроблені розчини, що містять оптимальне співвідношення води, солей та глюкози), слабо заварений чай без домішок, рисовий відвар, відвар шипшини, воду кімнатної температури. Пити слід часто, але невеликими порціями (ковток кожні 5–10 хв). Якщо виникає блювання, слід почекати 10–15 хв та продовжувати регідратацію;
пробіотики — входять до рекомендацій Американської гастроентерологічної асоціації лікування ротавіруса. Експерти організації наголошують на потенційній користі вживання певних пробіотичних штамів: Lactobacillus rhamnosus та Lactobacillus casei. Пробіотики відновлюють нормальну мікрофлору кишечнику, стимулюють місцевий імунітет;
ентеросорбенти — адсорбують токсини, патогенні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності у просвіті кишечнику, що знижує інтоксикацію організму та полегшує симптоми діареї.

Важливо відзначити, що приймати будь-які лікарські засоби при ротавірусній інфекції слід після консультації з фахівцем. Лікар визначить необхідний обсяг фармакотерапії, дозування та тривалість курсу прийому.

Профілактика ротавірусної інфекції

Найбільш сучасний напрямок профілактики від ротавірусу — вакцинація. Нині доступні два типи пероральних вакцин проти цього вірусу:

RV1 — живий препарат, в основі якого використовується штам G1P. Він був виділений з організму дитини, яка перенесла гастроентерит. Схема вакцинації передбачає введення двох доз з обов’язковим інтервалом щонайменше 4 тиж. Згідно з рекомендаціями виробника, оптимальний вік для початку вакцинації — 6 тиж, при цьому другу дозу необхідно ввести до досягнення дитиною віку 24 тиж;
RV5 — вакцина, яка містить 5 рекомбінантних штамів ротавірусу, отриманих шляхом комбінації генетичного матеріалу людських та бичачих (WC3) вірусів. Виробник рекомендує триетапну схему вакцинації, яка передбачає введення препарату віком 2; 4 та 6 міс.

Обидві вакцини демонструють однакову ефективність у запобіганні тяжким формам ротавірусного гастроентериту, що особливо важливо в регіонах, де одночасно циркулює безліч різних штамів вірусу.

Крім вакцинації, рекомендують комплекс неспецифічних профілактичних заходів:

гігієна рук — ретельне миття рук з милом, особливо після відвідування туалету, зміни підгузків, перед приготуванням їжі та їдою. Використання антисептичних засобів для рук у ситуаціях, коли миття неможливе;
дезінфекція поверхонь — регулярне очищення та дезінфекція поверхонь, особливо в місцях загального користування та дитячих установах, використання ефективних дезінфікуючих засобів, здатних знищувати віруси;
безпека харчування та води — використання кип’яченої або бутильованої води в регіонах із сумнівною якістю водопровідної води, ретельне миття фруктів та овочів перед вживанням, термічна обробка продуктів, особливо молока та м’яса;
ізоляція хворих — обмеження контактів з людьми з симптомами гастроентериту, виключення відвідування дитячих установ хворими дітьми до одужання;
правильне поводження з підгузками — своєчасна зміна та правильна утилізація використаних підгузків, дезінфекція поверхонь після зміни підгузків;
грудне вигодовування — заохочення грудного вигодовування, що сприяє зміцненню імунітету дитини;
гігієна в дитячих закладах — запровадження суворих гігієнічних протоколів у дитячих садках, школах та інших дитячих закладах, регулярне навчання персоналу правилам гігієни та профілактики інфекцій;
інформування та навчання — проведення просвітницьких кампаній про важливість профілактики ротавірусної інфекції, навчання батьків та дітей правилам особистої гігієни;
зміцнення імунітету — збалансоване харчування, багате на вітаміни і мінерали, достатній сон і фізична активність для підтримки загального здоров’я.

Ротавірус та ротавірусна інфекція: симптоми та лікування