Новини медицини та фармації

Отит: причини та лікування

Отит — одне з найпоширеніших запальних захворювань органа слуху, при якому необхідна консультація оториноларинголога. Патологія не обмежується певною віковою категорією: запалення може розвиватися як у немовлят, так і в осіб похилого віку. Захворювання характеризується різноманітністю клінічних проявів, форм, етіологічних чинників.

Що являє собою отит?

Отит — захворювання, при якому в запальний процес можуть залучатися різні анатомічні структури органа слуху:

вушна раковина та слуховий прохід;
середнє вухо з барабанною порожниною та слуховими кісточками;
структури внутрішнього вуха, які відповідають за слух та рівновагу.

Причини отиту

Основні причини отиту:

інфекції — бактеріальні, вірусні, грибкові;
дисфункція євстахієвої труби внаслідок анатомічних особливостей, алергічних реакцій, аденоїдів (у педіатричній практиці);
травми — механічні ушкодження, баротравма (при зміні тиску, наприклад, при польотах чи дайвінгу);
попадання води у вухо;
зниження імунітету;
хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів (синусит, риніт).

Ідентифікація етіологічного чинника, що викликав запальний процес, відіграє ключову роль визначення потрібного обсягу лікування, напрямів профілактичних заходів.

Класифікації отиту

Отит як запальне захворювання вуха має кілька форм. Сучасна медицина пропонує детальну класифікацію хвороби, що дозволяє точніше діагностувати проблему та призначати ефективну терапію.

За місцем розвитку

Першорядне значення має визначення точного місця запального процесу у вусі:

при зовнішньому отиті уражається вушна раковина (та частина вуха, яку ми бачимо і до якої можемо доторкнутися), а також зовнішній слуховий прохід — канал, що веде до барабанної перетинки. Захворювання часто розвивається після потрапляння води чи механічної травми шкіри;
середній отит — охоплює барабанну порожнину та євстахієву трубу. Розподіляється на:
- мірингіт — запалення барабанної перетинки;
- євстахіїт — запалення слухової труби;
внутрішній отит (лабіринтит) — вражає структури внутрішнього вуха, включаючи вестибулярний апарат та завитку. Може призвести до серйозних порушень слуху та рівноваги.

За типом збудника

Визначення збудника відіграє ключову роль у виборі терапії:

бактеріальний отит — найчастішими збудниками є пневмокок, гемофільна паличка, моракселла;
вірусний отит — його викликають респіраторні віруси (риновіруси, віруси грипу та парагрипу);
грибковий отит — збудниками можуть бути гриби Aspergillus чи Candida.

За ступенем тяжкості перебігу

Характер протікання отиту впливає на тактику лікування та прогноз:

гострий отит — розвивається швидко, триває до 3 тиж. Необхідна активна терапія для запобігання розвитку ускладнень;
хронічний отит — триває >12 тиж або характеризується частими рецидивами (3+ епізоду за півроку або 4+ за рік). Потрібний комплексний підхід та тривале спостереження.

За характером ексудату

Тип виділень при отиті також важливий для діагностики:

катаральний отит — легка форма без ексудату або із серозним ексудатом без гною;
секреторний отит — характеризується накопиченням рідини в середньому вусі без явних ознак гострого запалення. Часто діагностують у дітей;
гнійний отит — тяжка форма з формуванням гнійного ексудату. Показано термінове лікування для запобігання розвитку ускладнень;
адгезивний отит — характеризується формуванням спайок у порожнині середнього вуха, що може призвести до стійкого зниження слуху.

Симптоматика отиту

Прояви отиту залежать від його типу та локалізації запального процесу. Точне визначення симптомів відіграє ключову роль у діагностиці та виборі оптимальної терапії.

Зовнішній отит

При отиті зовнішнього вуха запалюється зовнішній слуховий прохід. Характерні симптоми включають:

болісність у вусі, вираженість якої збільшується при натисканні на козелок або при жуванні;
свербіж у вусі;
почуття закладеності;
почервоніння та набряклість зовнішнього слухового проходу;
можлива гарячка.

Середній отит

Середній отит охоплює середнє вухо і може супроводжуватися такими симптомами, як:

раптовий, гострий біль у вусі;
помітні зміни у сприйнятті звуків (приглушених чи далеких);
підвищена температура тіла;
загальне нездужання;
головний біль;
секреція із слухового каналу (при розриві барабанної перетинки).

Внутрішній отит

Лабіринтит (запалення внутрішнього вуха) характеризується такими проявами, як:

відчуття обертання навколишнього простору;
втрата координації рухів;
напади блювання та нудоти;
мимовільні коливання очних яблук;
відчуття дзвону чи шуму у вухах;
погіршення сприйняття звуків;
можливе підвищення температури тіла.

Симптоми можуть мати різний ступінь вираженості та комбінацію залежно від індивідуальних особливостей організму та стадії хвороби.

Отит у дітей

У практиці педіатра запальні захворювання вуха діагностують часто: наприклад, у віковій групі в діапазоні 0–3 років у близько 80% усіх дітей батьки скаржилися на характерні симптоми гострого отиту хоча б 1 раз на 3 роки. Найбільш уразливі малюки віком від пів року до півтора року — саме на цей період припадає пік захворюваності.

Така широка поширеність отиту пояснюється особливостями дитячої анатомії. У маленьких дітей євстахієва труба, що з’єднує носоглотку та середнє вухо, має низку особливостей: вона коротша, ширша і знаходиться більш горизонтально, ніж у дорослих. Така будова полегшує проникнення інфекції з носоглотки в порожнину середнього вуха, роблячи дітей більш сприятливими до розвитку патології.

У дітей найчастіше діагностують гострий середній отит. Запалення часто розвивається як наслідок застудних захворювань. Збудники інфекції — як віруси, так і бактерії — євстахієвою трубою потрапляють у середнє вухо, викликаючи запальний процес та накопичення ексудату в барабанній порожнині.

Типові ознаки отиту у дітей:

дискомфорт та болісні відчуття у вусі (проявляється занепокоєнням, частими дотиками до вуха);
занепокоєння, плач, особливо вночі;
порушення сну;
зниження апетиту;
підвищення температури тіла;
можливі блювання та діарея;
у дітей грудного віку — відмова від грудей.

З віком анатомія вуха змінюється: євстахієва труба подовжується і приймає більш вертикальне положення, що підвищує вентиляцію та дренаж середнього вуха. Це пояснює, чому частота розвитку отиту у дітей старшого віку та дорослих значно знижується.

Лікування

Лікування отиту є комплексним підходом, що включає як медикаментозну терапію, так і в разі потреби — хірургічні методи. Основна тактика лікування:

антибактеріальна терапія — призначається при бактеріальній природі захворювання. Найчастіше застосовують препарати групи пеніцилінів, такі як амоксицилін або його комбінацію з клавулановою кислотою. При непереносимості пеніцилінів або їх неефективності можна приймати цефалоспорини (цефуроксим) або фторхінолони (левофлоксацин);
для зменшення вираженості запалення та больового синдрому призначають нестероїдні протизапальні препарати (ібупрофен та диклофенак);
місцева терапія — вушні краплі, що містять антибіотики (ципрофлоксацин, офлоксацин) або протизапальні компоненти (дексаметазон). При зовнішньому отиті ці лікарські засоби особливо ефективні, оскільки впливають безпосередньо на осередок запалення;
для підвищення дренажної функції євстахієвої труби та зменшення набряку слизової оболонки носа застосовують деконгестанти (ксилометазолін).

У випадках неефективності консервативного лікування або при розвитку ускладнень вдаються до хірургічних методів (міринготомія, тимпаностомія, мастоїдектомія).

Чим лікувати отит у дітей?

Терапія отиту у дітей має низку особливостей. Насамперед це стосується вибору та дозування лікарських засобів. Антибіотики та інші препарати призначають з урахуванням віку та маси тіла дитини. Перевага надається пероральним формам ліків, оскільки вони краще переносяться дітьми.

У педіатричній практиці велике значення надається симптоматичному лікуванню. Широко використовуються компреси для зменшення вираженості болю, а при зовнішньому отиті — обережні промивання вуха. Для дітей характерний отит з підвищеною температурою тіла, тому жарознижувальні засоби (парацетамол, ібупрофен) застосовують частіше, ніж у дорослих пацієнтів, для контролю температури тіла, зменшення вираженості болю і поліпшення загального стану дитини.