Мігрень або цукровий діабет. Як мігрень знижує ризик розвитку цукрового діабету?

У пацієнтів з мігренню ризик розвитку цукрового діабету ІІ типу є нижчим, ніж у загальній популяції. При цьому у хворих на цукровий діабет рідше діагностують мігрень. Сьогодні дослідники вивчають зв’язок між цими двома захворюваннями. Встановлено, що пептиди, що викликають біль при мігрені, можуть впливати на утворення інсуліну в мишей, можливо, регулюючи кількість інсуліну або стимулюючи збільшення кількості клітин підшлункової залози, що його продукують. Отримані результати в перспективі можуть бути основою для розробки нових методів профілактики або лікування цукрового діабету.

Результати дослідження будуть представлені на осінньому засіданні Американського хімічного товариства (American Chemical Society — ACS).

Тхань До (Thanh Do), доктор філософії, провідний дослідник проєкту, коментує, що мігрень — захворювання нервової системи, первинна форма головного болю, а цукровий діабет — ендокринне захворювання, викликане порушенням функції підшлункової залози. Зв’язок між двома захворюваннями неочевидний. У той же час його дослідницька група зацікавилася цим питанням після того, як у ряді статей було описано негативний зворотній зв’язок між цими хворобами.

Раніше в нервовій системі було виявлено два пептиди — пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну (calcitonin gene-related peptide — CGRP), і поліпептид, який активує аденілатциклазу гіпофіза (pituitary adenylate cyclase-activating polypeptide — PACAP), які відіграють важливу роль у розвитку больового синдрому при мігрені. Ці ж пептиди, поряд зі спорідненим з ними пептидом аміліном, також виявляють у підшлунковій залозі. Там вони впливають на вивільнення інсуліну з бета-клітин.

Інсулін регулює рівень глюкози в крові, сприяючи поглинанню глюкози клітинами інсулінозалежних тканин організму для подальшого використання в якості джерела енергії або подальшого депонування. При цукровому діабеті ІІ типу ці клітини стають резистентними до інсуліну, їх здатність до поглинання глюкози знижується, що призводить до підвищення рівня глюкози в крові. На початкових етапах компенсаторно підвищується утворення інсуліну бета-клітинами, але в кінцевому підсумку відбувається виснаження інсулярного апарату підшлункової залози.

Лікарські засоби для терапії мігрені, які впливають на рівень CGRP і зв’язують його клітинні рецептори, нещодавно з’явилися на фармацевтичному ринку. Сьогодні досліджуються можливості застосування ліків, що впливають на рівні CGRP і PACAP, для терапії як мігрені, так і цукрового діабету. Проте необхідні додаткові дослідження, щоб досконально вивчити біохімічну роль цих пептидів. Дослідження Т. До націлене на вивчення впливу пептидів на секрецію інсуліну.

Для вивчення активності цих пептидів у мишей група Т. До з Університету Теннессі (University of Tennessee) розробила новий метод, який дозволяє отримувати дані на моделі, що включає всього декілька сотень бета-клітин. За допомогою цього методу було продемонстровано, що CGRP знижує рівень мишачого інсуліну 2 (відрізняється від мишачого інсуліну 1 тим, що в ньому цистеїновий залишок в 7-й амінокислоті ланцюга А заміщений тирозином), аналога людського інсуліну. За словами Т. До, це означає, що даний пептид знижує ступінь інсулінорезистентності, що розвивається при цукровому діабеті ІІ типу. При цьому CGRP був менш ефективний щодо зниження рівня інсуліну 1 у мишей. Ці результати узгоджуються з даними попередніх досліджень, що продемонстрували, що у мишей, у яких виробляється тільки інсулін 1, відзначають підвищений ризик розвитку цукрового діабету.

Виникнення цукрового діабету також пов’язане з агрегацією аміліну, розповіла Олександра Антевська, аспірантка лабораторії Т. До, яка представляла дослідження. Т. До зазначив, що ці агрегати можуть зумовлювати пошкодження бета-клітин, що викликає розвиток цукрового діабету ІІ типу. За його словами, оскільки амілін і інсулін спільно секретуються бета-клітинами, використання CGRP для обмеження вироблення інсуліну також може знизити продукцію аміліну. Таким чином, CGRP проявляє цитопротекторний ефект.

Вважається, що PACAP також знижує ризик розвитку цукрового діабету ІІ типу. Однак Т. До підкреслює, що при цьому PACAP стимулює вивільнення інсуліну, а це в підсумку призводить до інсулінорезистентності. Його дослідницька група на даний час працює над вивченням механізмів впливу цього пептиду на вироблення інсуліну, інсулінорезистентність і ризик розвитку цукрового діабету ІІ типу. Згідно з попередніми даними їхніх досліджень, PACAP сприяє проліферації бета-клітин, а не призводить до більш активної продукції інсуліну існуючими бета-клітинами, таким чином не відбувається виснаження інсулярного апарату підшлункової залози. На даний час дослідники розробляють аналітичні методи для перевірки отриманих даних.

Однак Т. До пояснив, що неможливо застосовувати CGRP і PACAP як лікарські засоби для профілактики і лікування цукрового діабету, оскільки вони викликають головний біль при мігрені. Він сподівається, що вивчення механізмів їх впливу на секрецію інсуліну дозволить розробити аналоги даних пептидів, які зможуть впливати на секрецію інсуліну, але не будуть зв’язуватися з больовими рецепторами.

У той же час Т. До стурбований, чи не чинитимуть побічні ефекти у вигляді підвищення ризику розвитку цукрового діабету лікарські засоби для терапії при мігрені, які блокують CGRP і PACAP, що розробляються або вже наявні на фармацевтичному ринку. Крім того, ці пептиди виконують в організмі і інші функції, наприклад беруть участь у процесах розширення судин. Т. До й інші дослідники також вивчають потенційні ризики зміни активності даних пептидів.

За матеріалами www.medicalxpress.com