Інгаляційна терапія при бронхіальній астмі та екологія: чи є зв'язок?
В одному з досліджень, результати якого опубліковані в журналі «Thorax», продемонстровано, що перехід від використання дозованого аерозольного інгалятора до застосування сухопорошкових інгаляторів скорочує вуглецевий слід пацієнтів, які приймають інгаляційні препарати при бронхіальній астмі. Вуглецевим слідом називають усі парникові гази, які виробляються у процесі життєдіяльності окремої людини чи у процесі роботи будь-яких заводів і організацій.
Дослідники наголошують, що перехід з аерозольних на сухопорошкові інгалятори не призводить до погіршення стану пацієнтів із бронхіальною астмою.
Використання хлорфторвуглеців в аерозольних пропелентах було заборонено відповідно до угоди за Монреальським протоколом щодо речовин, що руйнують озоновий шар (Montreal Protocol on Substances That Deplete the Ozone Layer), 1987 р. через їх вплив на процес глобального потепління.
Дослідники пояснили, що хоча гідрофторвуглеці, які замінили хлорфторвуглеці у дозованих аерозольних інгаляторах під тиском, не руйнують озоновий шар, вони є потужними парниковими газами. У Великобританії викиди, пов’язані із застосуванням аерозольних інгаляторів, становлять 3–4% загального вуглецевого сліду, пов’язаного з охороною здоров’я (застосування лікарських засобів, проведення лікувальних та діагностичних медичних втручань).
У дослідженні провели порівняння потенційного впливу на вуглецевий слід і контроль симптомів бронхіальної астми при застосуванні гідрофторвуглецевих пропелентів аерозольних і сухопорошкових інгаляторів.
До дослідження було включено 4000 пацієнтів із бронхіальною астмою. Усі учасники отримували регулярну підтримувальну терапію щодо бронхіальної астми. Вони були випадково рандомізовані. Протягом 12 міс пацієнти 1-ї групи застосовували сухопорошкові інгалятори, а 2-ї — аерозольні. Обидві групи були зіставні за середнім віком (49 років) та тяжкістю перебігу бронхіальної астми. Тяжкість перебігу та контроль симптомів цієї патології оцінювали на початку дослідження та через 12, 24, 40 та 52 тиж за допомогою затвердженого тесту контролю бронхіальної астми.
Річні викиди CO2 у кілограмах були розраховані для загальної кількості інгаляторів (використовуваних щодня — тобто так званої «базисної терапії» та застосовуваних при розвитку нападів бронхіальної астми), які пацієнти застосовували протягом періоду спостереження.
Виявлено, що у 1-й групі щорічні викиди CO2 на 1 особу становили 108 кг, тоді як у 2-й групі — 240 кг. За час регулярного застосування інгаляторів протягом 12 міс пацієнти обох груп відзначили зменшення тяжкості симптомів бронхіальної астми. У той же час у групі застосування сухопорошкових інгаляторів було відзначено кращий контроль симптомів патології (менша кількість астматичних нападів), ніж у групі застосування аерозольних інгаляторів. Так, пацієнтам 1-ї групи рідше потрібним було застосування сальбутамолу для усунення нападів ядухи: за рік вони в середньому застосовували по 7,2 інгалятора сальбутамолу на 1 людину. У групі застосування аерозольних інгаляторів (2-га група) пацієнтам у середньому знадобилося 8 інгаляторів сальбутамолу на 1 особу для усунення нападів ядухи.
Дослідники пояснили, що зменшення вуглецевого сліду могло б бути ще значнішим, але більшість пацієнтів у дослідженні застосовували для усунення нападів аерозольні інгалятори сальбутамолу.
Провідний автор дослідження професор Ешлі Вудкок (Ashley Woodcock) припустив, що хворі на бронхіальну астму часто не знають про вплив їх інгаляторів на навколишнє середовище. Він пояснив, що 1 розпилення аерозольного інгалятора призводить до виділення такої ж кількості CO2, що утворюється під час поїздки на 1 милю на сімейному автомобілі. Він вважає, що медичні працівники повинні обов’язково розповідати про це своїм пацієнтам та мотивувати їх переходити на застосування сухопорошкових інгаляторів.
За матеріалами www.medicalxpress.com