Функціональні розлади травного тракту є групою хронічних шлунково-кишкових розладів, що характеризуються специфічними симптомами залежно від рівня його ураження.
Функціональні розлади травного тракту є синдромами / захворюваннями, які не мають структурної або біохімічної основи для пояснення особливостей їхньої клінічної картини.
Одним із функціональних розладів травного тракту, який досить часто діагностують, є синдром подразненого кишечнику (СПК).
СПК — це хронічний функціональний розлад кишечнику, проявами якого є зміна частоти та характеру стулу, періодичний біль у животі та здуття живота.
СПК є досить поширеною проблемою, з якою мають справу як гастроентерологи, так і лікарі первинної медико-санітарної допомоги — сімейні лікарі, терапевти, педіатри.
У близько 5% усіх дорослих відзначаються клінічні прояви / симптоми СПК, але більшість із них ніколи не звертаються по медичну допомогу. Близько 2/3 пацієнтів із СПК становлять жінки.
СПК є багатофакторним захворюванням, яке виникає внаслідок порушення взаємодії кишечнику та головного мозку, що, своєю чергою, призводить до порушення:
- перистальтики кишечнику;
- стійкості до стресу;
- вісцерального сприйняття;
- функції вегетативної нервової системи (ВНС), слизових оболонок та імунної системи;
- мікробіоти кишечнику;
- модуляції вісцеросенсорних сигналів центральною нервовою системою (ЦНС).
Факторами ризику, які підвищують ризик розвитку СПК та провокують загострення його симптомів, є генетична схильність пацієнта, чинники навколишнього середовища, наприклад несприятливий досвід дитинства, інфекційний гастроентерит, харчування та стрес (Chang L., 2024).
На сьогодні розрізняють 2 підтипи СПК: СПК із закрепами та СПК із діареєю.
Для визначення наявності або відсутності СПК у пацієнта лікарі усього світу користуються IV Римськими критеріями 2016 р.
У пацієнта діагностують СПК, якщо у нього відзначаються:
- рецидивуючий біль у животі тривалістю більше ніж 1 день на тиждень, в середньому протягом 3 міс, та його перша поява відзначалася не раніше ніж за 6 міс до моменту встановлення діагнозу;
- біль у животі, який асоціюється з не менш ніж 2 із наступних 3 симптомів:
- зв’язок з дефекацією;
- зміна частоти стулу;
- зміна форми (зовнішнього вигляду) стулу;
- у пацієнта відсутня будь-яка з наступних ознак:
- вік пацієнта ≥50 років та він не проходив профілактичні обстеження, які є необхідними для ранньої діагностики раку товстої кишки, або у нього наявні симптоми цього захворювання;
- нещодавня зміна частоти та характеру стулу:
- наявність клінічних проявів відкритої шлунково-кишкової кровотечі, наприклад, чорного дьогтеподібного калу — мелени, або колір та консистенція блювотних мас нагадує кавову гущу;
- біль у животі або акт дефекації у нічний час;
- значне зменшення маси тіла, яке неможливо пояснити;
- сімейний анамнез раку товстої кишки або запальних захворювань кишечнику;
- наявність об’ємних утворень або збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія) в черевній порожнині;
- встановлення діагнозу «залізодефіцитна анемія» за результатами аналізу крові;
- позитивний результат дослідження на наявність прихованої крові у калі.
Зазначені критерії СПК повинні відзначатися у пацієнта щонайменше протягом 3 міс, а їхній початок має бути зафіксований не раніше, ніж за 6 міс до моменту встановлення діагнозу (Ferri F.F., 2022).
Більше ніж у 2/3 пацієнтів із СПК відзначаються легкі симптоми захворювання, зникнення яких можна досягнути шляхом надання психологічної допомоги пацієнту та дотримання ним дієти.
Розуміння пацієнтом функціональної природи СПК та можливості уникнення очевидних небажаних явищ при вживанні певних продуктів харчування є важливими початковими кроками щодо зміни дієти.
Лікар, виконуючи ретельний аналіз раціону харчування пацієнта, може виявити певні продукти харчування (наприклад каву, цукор, бобові та капусту), які посилюють клінічні прояви СПК.
Надлишок фруктози та штучних підсолоджувачів, таких як сорбіт або маніт, може викликати діарею, здуття живота, метеоризм або навіть судоми. Тому лікар може порекомендувати пацієнту у разі наявності у нього СПК відмовитися від будь-яких продуктів, які, за словами самого ж пацієнта, викликають симптоми захворювання як з діагностичною, так і з лікувальною метою. Проте пацієнтам слід уникати раціону харчування з недостатнім вмістом поживних речовин.
Дослідниками доведено, що дієта з низьким вмістом зброджуваних олігосахаридів, дисахаридів, моносахаридів та поліолів (fermentable oligosaccharides, disaccharides, monosaccharides, and polyols — FODMAP) є корисною при СПК (Owyang C., 2022).
Також корекцію СПК можна проводити за допомогою дієтичної добавки Ентероспазміл® Н, до складу якої входять 2 компоненти — флороглюцинол у формі дигідрату та симетикон.
Флороглюцинол є похідним фенолу, який зі своєю метильованою формою —триметилфлороглюцинолом, має неспецифічні спазмолітичні властивості. Спазмолітичні властивості флороглюцинолу зумовлені вибірковим блокуванням потенціалзалежних кальцієвих каналів гладких м’язів травного тракту, включаючи жовчовідвідні шляхи. Розслаблення гладких м’язів сприяє зменшенню вираженості спазму та, відповідно, болю в животі. Розслаблення гладких м’язів, спричинене флороглюцинолом, не супроводжується їхньою рефлекторною гіпотонією. Деякими дослідниками висловлено припущення щодо можливості модуляції флороглюцинолом вивільнення простагландину або оксиду азоту (Bueno L. et al., 1997).
У відкритому клінічному дослідженні 100 пацієнтів із СПК, які були відібрані відповідно до Римських критеріїв, приймали по 50 мг флороглюцинолу 3 рази на добу протягом 2 міс. 68 пацієнтів, які завершили клінічне дослідження, повідомили дослідникам про значне зменшення вираженості болю у животі, частоти актів дефекації на добу, імперативних позивів до дефекації, відходження слизу по прямій кишці, відчуття неповного випорожнення та здуття живота (Jafri W. et al., 2006).
За даними рандомізованого подвійного сліпого клінічного дослідження у паралельних групах, проведеного у Південній Кореї в 2009–2010 рр., до якого було включено 72 пацієнти із СПК, частка тих, хто відповів на 2-тижневий курс лікування, була більшою у групі флороглюцинолу, ніж у групі плацебо (55,6 проти 30,6%; p=0,056).
Частка пацієнтів, які відповіли на 3-тижневий курс лікування в групі флороглюцинолу, була ще більшою, ніж у групі плацебо (61,6 проти 30,6%; p=0,013).
Індивідуальні показники симптомів, якості життя при СПК, частота та консистенція стулу покращувалися у групі пацієнтів, які приймали флороглюцин (Shin S.Y. et al., 2020).
Окрім СПК, завдяки своїм спазмолітичним властивостям, флороглюцинол може знижувати вісцеральну гіперчутливість при біліарній патології, наприклад дисфункції сфінктера Одді після холецистектомії, безкаменевому холециститі (Звягинцева Т.Д., Гриднева С.В., 2014).
Другий компонент дієтичної добавки Ентероспазміл® Н — симетикон є кремнійорганічною сполукою із групи полідиметилсилоксанів. Він був затверджений до застосування в клінічній практиці Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (FDA — Food and Drug Administration) ще у 1952 р.
Симетикон є несистемною поверхнево-активною речовиною. Завдяки цьому він знижує поверхневий натяг бульбашок газу в травному тракті. Зниження поверхневого натягу бульбашок газу призводить до їхнього злиття та розсіювання, що сприяє виведенню газу з травного тракту у вигляді відрижки або метеоризму. Саме ця антифлатулентна властивість симетикону сприяє зменшенню здуття живота (Ingold C.J., Akhondi H., 2023).
Симетикон не впливає на газоутворення в кишечнику, а лише сприяє полегшенню відходження вже утворених газів. Також він відіграє роль локального бар’єру, захищаючи слизову оболонку травного тракту від таких подразників, як хлористоводнева кислота шлункового соку, солі жовчних кислот, різні лікарські засоби (Meierؘ R., Steuerwald M., 2007).
Завдяки відсутності системного всмоктування симетикон дозволений до вживання вагітним та жінкам, які годують грудьми (Drugs and Lactation Database, 2017).
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що завдяки флороглюцинолу дигідрату та симетикону дієтична добавка Ентероспазміл® Н є ефективним коректором при СПК та біліарній патології.