СНІД Довідник

Етіологія та патогенез

ВІЛ-інфекція та розвиток СНІДу (синдром набутого імунодефіциту) пов’язані з ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який є ретровірусом. Цей вірус має складний механізм взаємодії з імунною системою людини, що призводить до поступового погіршення імунної відповіді. Ось ключові аспекти етіопатогенезу ВІЛ:

Етіологічний фактор:

- ВІЛ виявляє тропність до клітин, які експресують на поверхні CD4-рецептор. Ці клітини включають Т-лімфоцити, Т-хелпери, макрофаги, моноцити та дендритні клітини. Інфекція цих клітин призводить до їх функціонального порушення та загибелі.

Патомеханізм:

- первинна інфекція: на ранніх стадіях після зараження відбувається інтенсивна реплікація вірусу, що супроводжується високою вірусемією. Це призводить до різкого, хоч і тимчасового зниження числа Т-лімфоцитів CD4+ у периферичній крові. Багато інфікованих на цьому етапі відчувають симптоми гострого ретровірусного захворювання, що нагадують грип.
- Хронічна стадія: з часом, незважаючи на клінічне поліпшення, що відмічається, ВІЛ продовжує активно реплікуватися в лімфоїдній тканині, викликаючи хронічну імунну активацію і поступове зниження кількості Т-лімфоцитів CD4+. Цей процес призводить до руйнування архітектури лімфоїдних органів та дисфункції імунної системи.

Імунодефіцит:

- з часом порушення імунного гомеостазу та пригнічення імунної системи призводять до розвитку СНІДу. Цей стан характеризується нездатністю організму справлятися з різними інфекційними агентами та пухлинами, на які нормальна імунна система зазвичай ефективно реагує.

ВІЛ-інфекція — це серйозне захворювання, тому необхідні рання діагностика та безперервне лікування антиретровірусними препаратами для підтримки імунного статусу та запобігання розвитку СНІДу.

Резервуар та шляхи передачі

Резервуар: єдиним резервуаром ВІЛ є інфіковані люди.
Шляхи передачі:

- гематогенний шлях: через кров, наприклад при використанні загальних голок або шприців при вживанні наркотиків;
- статевий шлях: через незахищені сексуальні контакти, включаючи вагінальний, анальний та оральний секс;
- перинатальний шлях (вертикальна передача): від інфікованої матері до дитини у період вагітності, під час пологів або через грудне молоко.

Фактори ризику

Незахищені сексуальні контакти: незахищений секс із інфікованим партнером значно підвищує ризик зараження.
Використання загальних голок та шприців: це стосується як споживання психоактивних речовин, так і анаболічних стероїдів.
Назальне споживання наркотиків: використання загальних банкнот або трубочок може призвести до мікроскопічних порізів у носовій порожнині, через які ВІЛ може проникнути в кровотік.
Медичні уколи або поранення гострим предметом: медичні працівники схильні до ризику зараження через випадкові уколи голкою або порізи скальпелем, забрудненими кров’ю ВІЛ-інфікованої людини.
Пологи: якщо породілля інфікована та не приймає антиретровірусних препаратів, ризик вертикальної передачі вірусу дитині значно зростає.

Інкубаційний період та період заразності

Гострий ретровірусний синдром: зазвичай розвивається протягом 1–8 тиж після зараження. Цей період характеризується високою вірусемією та симптомами, що нагадують грип.
СНІД: у осіб, які не отримували антиретровірусного лікування, СНІД може розвинутися протягом 1,5–15 років після зараження, в середньому через 8–10 років.
Період заразності: людина стає заразною з перших днів після зараження ВІЛ і залишається такою протягом усього життя, якщо не отримує адекватного лікування.

Розуміння цих аспектів ВІЛ-інфекції сприяє розробці заходів щодо запобігання та контролю поширення інфекції. Поінформованість про шляхи передачі та фактори ризику є ключовим елементом у профілактиці зараження ВІЛ.

Клінічна картина

Гострий ретровірусний синдром (ГРС) є ранньою стадією ВІЛ-інфекції, яка виникає після первинної дії вірусу і характеризується клінічними проявами, що нагадують інфекційний мононуклеоз. Ця стадія критично важлива для ранньої діагностики та початку лікування, тому що в цей час вірусемія (кількість вірусу в крові) досягає піку.

Симптоми ГРС

Симптоми часто можуть бути недовгими та неспецифічними, варіюючи від субфебрильного стану до тяжких проявів, схожих на грип або мононуклеоз.
Звичайна тривалість симптомів — близько 2 тиж, але вони можуть змінюватися від кількох днів до кількох тижнів.

Причини підозри на ГРС

Ризикована сексуальна поведінка або експозиція до гематогенного зараження:

- недавній анамнез незахищеного сексу, особливо з кількома партнерами чи з партнером, статус ВІЛ якого невідомий;
- використання загальних голок при вживанні наркотиків.

Рецидив захворювання, симптоми якого нагадують мононуклеоз:

- при повторному виникненні симптомів, схожих на мононуклеоз у дорослих, особливо без явної причини або заразного контексту.

Симптоми або нещодавно перенесене захворювання, що передається статевим шляхом:

- симптоми таких захворювань, як сифіліс або гонорея, можуть індукувати можливий вплив ВІЛ, враховуючи загальні шляхи передачі.

Діагностичні кроки

Серологічне тестування: використання комбінованих тестів, за допомогою яких можна виявляти антигени та антитіла до ВІЛ. Ці випробування можуть виявити інфекцію на ранній стадії.
PCR тестування на ВІЛ РНК: дозволяє виявити сам вірус у крові до сероконверсії, що особливо корисно при ГРС.

Рання діагностика та початок антиретровірусної терапії (АРТ) можуть значно покращити довгостроковий прогноз та якість життя пацієнта, а також знизити ризик передачі вірусу іншим особам.

Безсимптомна стадія (клінічна категорія A)

Безсимптомна стадія ВІЛ-інфекції починається після завершення гострої фази зараження та характеризується відносним балансом між реплікацією вірусу та імунною відповіддю організму. У цей період клінічні прояви інфекції відсутні, незважаючи на активність вірусу в організмі.

Тривалість: у пацієнтів, які не отримують АРТ, безсимптомна стадія може тривати 1,5–15 років. Тривалість цієї стадії варіює залежно від багатьох факторів, включаючи генетичні особливості організму, загальний стан здоров’я та спосіб життя.

Персистуюча генералізована лімфаденопатія (PGL)

Персистуюча генералізована лімфаденопатія часто розвивається у значної частки пацієнтів на пізніх етапах безсимптомного періоду та до розвитку СНІДу. Цей стан може бути одним з перших помітних ознак вірусної активності, що триває.

Клінічні ознаки

Лімфаденопатія: збільшення лімфатичних вузлів (діаметр більше 1 см) у двох або більше неінгвінальних (не пахвинних) ділянках, яке зберігається більше 3 міс.
Додаткові симптоми: можуть включати хронічну втому, головний біль та збільшення селезінки. У близько 30% пацієнтів відмічають часті інфекційні захворювання шкіри, дихальних шляхів та шлунково-кишкового тракту, не спричинені опортуністичними мікроорганізмами.

Діагностика та лікування

Діагностика: важливо регулярно проводити медичні обстеження для моніторингу стану здоров’я пацієнтів із ВІЛ, включаючи аналізи на CD4+ Т-лімфоцити та вірусне навантаження. Це допоможе визначити початок переходу від безсимптомної до серйозніших стадій.
Лікування: початок АРТ рекомендується для всіх пацієнтів з діагностованим ВІЛ незалежно від стадії захворювання. За допомогою АРТ можлива підтримка імунної функції та контролю вірусної активності, що знижує ризик розвитку СНІДу та пов’язаних з ним ускладнень.

При цих стадіях ВІЛ-інфекції потрібні ретельний клінічний моніторинг та активне ведення для запобігання прогресу хвороби та покращення якості життя пацієнтів.

Маніфестна стадія ВІЛ-інфекції (клінічна категорія B)

Маніфестна стадія ВІЛ-інфекції (клінічна категорія B) є перехідною фазою між безсимптомною стадією та розвитком СНІДу (категорія C). У цій стадії кількість CD4+ Т-лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку опортуністичних інфекцій та інших умов, характерних для цієї стадії, але має відносно легкий перебіг порівняно з тими, що розвиваються на більш пізніх стадіях ВІЛ-інфекції.

Приклади станів та інфекцій, характерних для категорії B:

оперізувальний лишай (Herpes Zoster): часто уражує один дерматом і може рецидивувати;
бактеріальний ангіоматоз: характеризується червоними, бородавчастими змінами на шкірі, що спричинені зараженням Bartonella henselae;
волосата лейкоплакія: зазвичай розвивається на бічних поверхнях язика та може нагадувати симптоми орального кандидозу;
кандидоз порожнини рота та глотки: часто виявляється у ВІЛ-інфікованих осіб як рецидивуючий або стійкий до лікування стан;
дисплазія епітелію шийки матки та рак in situ: часто асоційовані з інфекціями, спричиненими папіломавірусом людини;
хронічна діарея та лихоманка триває більше одного місяця;
периферична нейропатія: хворобливі відчуття та порушення чутливості у кінцівках;
запальні захворювання органів малого таза: часто фіксуються у жінок із ВІЛ.

Клінічне значення та контроль:

при цій стадії необхідні ретельний моніторинг та адаптація терапевтичних стратегій, щоб запобігти переходу у більш тяжкі стадії ВІЛ-інфекції;
АРТ залишається наріжним каменем лікування на всіх стадіях ВІЛ-інфекції. Початок або адаптація АРТ на цій стадії сприяє зниженню ризику прогресування захворювання та розвитку опортуністичних інфекцій;
профілактика та своєчасне лікування опортуністичних інфекцій також дуже важливі, оскільки вони можуть значно знизити якість життя та тривалість життя пацієнтів.

Таким чином, при маніфестній стадії ВІЛ-інфекції потрібен активний та уважний підхід до лікування та моніторингу, щоб мінімізувати ускладнення та покращити загальний результат захворювання.

Клінічна категорія С ВІЛ-інфекції, також відома як СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Ця стадія характеризується розвитком опортуністичних інфекцій та новоутворень, які вказують на серйозне погіршення з боку імунної системи. Опортуністичні інфекції — це інфекції, спричинені організмами, які зазвичай не викликають захворювань у людей з імунною системою, що нормально функціонує, але можуть стати небезпечними при зниженні імунного захисту.

СНІД може бути діагностований на підставі таких індикаторних захворювань, навіть якщо серологічні дослідження (аналізи на наявність антитіл до ВІЛ) не проводилися або якщо вони підтвердили наявність антитіл до ВІЛ.

Без АРТ, спрямованої на пригнічення розмноження ВІЛ в організмі, прогноз для пацієнта часто несприятливий, оскільки загрозу становлять як самі інфекції, так і пов’язані з ними новоутворення. Ця терапія суттєво покращує якість життя та тривалість життя пацієнтів з ВІЛ/СНІД.

Діагностика

Основні принципи медичної етики та прав пацієнтів у контексті тестування на ВІЛ.

Ось ключові аспекти:

Згода пацієнта: перед проведенням тесту на ВІЛ медичні працівники мають отримати поінформовану згоду пацієнта. Це означає, що пацієнт повинен бути повністю поінформований про процедуру, можливі результати, їх значення та наслідки, а також про всі можливі ризики та користь.
Анонімність: пацієнт має право на анонімне тестування, що означає, що його особа не буде розкрита без його згоди, і результати тесту не будуть пов’язані з особистою інформацією в медичній документації або інших записах.
Консультація до та після тесту: консультації до проведення тесту допомагають пацієнтові зробити поінформований вибір щодо тестування, зрозуміти його наслідки та підготуватися до можливих результатів. Консультація після тесту спрямована на обговорення результатів, надання емоційної підтримки, інформацію про можливі наступні кроки в лікуванні або профілактиці, а також доступні ресурси допомоги та підтримки.

Ці заходи спрямовані на захист прав та благополуччя пацієнтів, зниження стигми та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, та підвищення ймовірності того, що люди погодяться на тестування та подальше лікування.

Допоміжні дослідження

Серологічні тести є важливим інструментом у діагностиці ВІЛ-інфекції та включають кілька ключових елементів:

Тести IV покоління: ці тести можуть виявляти як антигени (як правило, антиген p24), так і антитіла до ВІЛ. Антиген p24 може бути виявлений вже через 2–3 тиж після зараження, що робить тести IV покоління особливо цінними для раннього виявлення ВІЛ. Антитіла до ВІЛ, своєю чергою, зазвичай виявляються через 3–12 тиж після зараження.
Тести III покоління: вони виявляють лише антитіла до ВІЛ і нині часто використовуються у форматі швидких тестів, які можуть дати результати за 10–30 хв. Ці тести часто застосовуються для первинного скринінгу та можуть проводитися з використанням капілярної крові.
Підтвердження результатів: якщо скринінговий тест показує позитивний результат, він має бути підтверджений специфічнішими методами, такими як «вестерн-блот». Цей метод проводиться у спеціалізованих референтних центрах та є золотим стандартом для підтвердження наявності ВІЛ.
Діагностика сумнівних випадків: у випадках неоднозначних результатів скринінгового тестування необхідні консультації з фахівцями для уточнення діагнозу та вибору стратегії подальшого ведення пацієнта.
Тестування сексуальних партнерів: сексуальні партнери пацієнтів, підозрюваних у зараженні ВІЛ, особливо за наявності гострих ретровірусних симптомів, також мають пройти серологічне обстеження на антитіла та антиген p24. Це необхідно через високий ризик передачі ВІЛ у гострий період інфекції.

За допомогою цих кроків можливо забезпечити комплексний підхід до діагностики ВІЛ, сприяючи ранньому виявленню та ефективному лікуванню.

Важливість тестування на ВІЛ

Тестування на ВІЛ рекомендується у випадках, коли захворювання виявляється атиповим, або є певні умови, які можуть вказувати на ослаблену імунну систему.

Це включає:

індикаторні захворювання для СНІДу: наявність опортуністичних інфекцій або захворювань, які часто асоціюються із СНІДом, може бути першою ознакою того, що у пацієнта ВІЛ;
нетипові інфекції та новоутворення: приклади включають вкрай рідкісні або тяжкі форми інфекцій, рак шийки матки, рак ануса та інші стани, які можуть вказувати на ослаблення імунітету;
захворювання, що не відповідають стандартному лікуванню: наприклад, хронічна діарея або коліт невідомої етіології, рецидивуючий або великий оперізувальний герпес, які можуть бути ознаками імунодефіциту;
нез’ясовані неврологічні симптоми: стани, такі як синдром Гійєна — Барре, поперечний мієліт та прогресуюча деменція у осіб віком до 60 років можуть бути пов’язані з ВІЛ.

Соціальні та медичні аспекти

Крім медичної необхідності, важливо також враховувати соціальні аспекти під час обговорення тестування на ВІЛ з пацієнтами, підкреслюючи конфіденційність процедури та можливий вплив результатів на їх особисте життя та соціальні зв’язки.

Включення тесту на ВІЛ у діагностичний процес при захворюваннях з неясною етіологією або нетиповим перебігом не тільки сприяє кращому управлінню здоров’ям пацієнта, а й сприяє ранньому виявленню та запобіганню поширенню ВІЛ.

Зниження кількості лімфоцитів CD4+; CD4/CD8<1

Імунологічні дослідження, включаючи вимірювання рівня CD4+ Т-лімфоцитів та співвідношення CD4/CD8, є центральними елементами для оцінки статусу імунної системи у пацієнтів з ВІЛ.

CD4+ Т-лімфоцити відіграють критичну роль імунної системи, координуючи відповідь від інфекцій. ВІЛ прогресивно руйнує ці клітини, що призводить до імунодефіциту.
Співвідношення CD4/CD8 зазвичай перевищує 1 у здорових дорослих. Однак у пацієнтів з ВІЛ це співвідношення часто знижено через зменшення CD4+ та збільшення CD8+ Т-лімфоцитів.

Ці показники використовуються для оцінки стадії захворювання, рішення про початок антиретровірусної терапії та моніторингу її ефективності.

Вірусологічні дослідження (виявлення РНК ВІЛ методом ЗТ-ПЛР)

Вірусологічні тести, такі як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), для виявлення РНК ВІЛ відіграють ключову роль у діагностиці та моніторингу ВІЛ-інфекції:

діагностика інфекції: особливо важливо у новонароджених від ВІЛ-інфікованих матерів та у пацієнтів з ГРС, які можуть бути серонегативними на ранніх стадіях;
верифікація неоднозначних результатів серологічних тестів: ПЛР може підтвердити наявність інфекції, коли серологічні тести не дають чіткої картини;
моніторинг та прогноз: кількісне визначення вірусного навантаження (кількість копій РНК ВІЛ у мл крові) допомагає оцінити стадію інфекції, ефективність АРТ та зробити прогноз.

Вірусологічні та імунологічні дослідження доповнюють одне одного та є невід’ємною частиною комплексного підходу до ведення пацієнтів з ВІЛ. Ці тести дозволяють медичним працівникам оцінювати стадію захворювання, ухвалювати обґрунтовані клінічні рішення та адаптувати лікування з метою досягнення максимально можливого контролю за інфекцією.

Діагностичні критерії

Первинна ВІЛ-інфекція.

Первинна ВІЛ-інфекція, також відома як гостра ВІЛ-інфекція, є початковим періодом після інфікування, коли вірус активно розмножується. Цей період може супроводжуватися грипоподібними симптомами та характеризується високим вірусним навантаженням.

Серологічні тести: у цей період результати тестів на антитіла до ВІЛ можуть бути негативними або неоднозначними через вікно між зараженням і розвитком достатньої кількості антитіл для виявлення.
Тести на РНК ВІЛ та антиген p24: при діагностиці первинної ВІЛ-інфекції зазвичай потрібне виявлення РНК ВІЛ методом ПЛР або визначення антигену p24. Негативний результат на антиген p24 не відкидає гострої фази інфекції, особливо якщо є клінічні ознаки або високий ризик зараження.

Клінічна та імунологічна класифікація.

Для визначення фази ВІЛ-інфекції використовуються спеціалізовані клінічні та імунологічні критерії:

клінічні критерії можуть включати характерні симптоми та ознаки, пов’язані з різними стадіями ВІЛ;
імунологічні критерії включають вимірювання рівнів CD4+ Т-лімфоцитів та інші показники, що вказують на ступінь імунного дефіциту.

Консультації та тестування сексуальних партнерів.

Консультації: важливо проводити консультації до та після тестування для інформування пацієнтів про процес тестування, можливі результати та наступні кроки у разі позитивного результату.
Тестування сексуальних партнерів: також дуже важливим є обстеження сексуальних партнерів пацієнта, особливо якщо у нього діагностована ВІЛ-інфекція або є підозра на гостру фазу. Це допомагає запобігти подальшому поширенню інфекції та забезпечує своєчасний початок лікування у заражених партнерів.

За допомогою цих заходів можливе забезпечення комплексного підходу до діагностики та контролю ВІЛ-інфекції, мінімізуючи ризики для здоров’я пацієнта та його партнерів.

Лікування

Принципи та ефекти комбінованої АРТ

Комбінована АРТ включає застосування кількох препаратів (зазвичай 3), які діють синергічно для гальмування реплікації ВІЛ.

Цей багатоцільовий підхід забезпечує:

пригнічення вірусної активності: ефективне зниження вірусного навантаження до рівня, який виявляється стандартними методами тестування;
відновлення імунної функції: підвищення кількості CD4+ Т-лімфоцитів, що покращує здатність організму захищатися від інфекцій та опортуністичних захворювань;
профілактика передачі ВІЛ: зниження вірусного навантаження значно знижує ризик передачі ВІЛ від однієї людини до іншої.

Хоча за допомогою терапії комбінованої АРТ неможливо повністю вилікувати ВІЛ (не досягає повної ерадикації вірусу), але за її допомогою можна підтримувати пацієнтів у стані, при якому ВІЛ не проявляється активно, що дозволяє їм вести повноцінне життя.

Показання до застосування комбінованої АРТ

Згідно з сучасними рекомендаціями, комбінована АРТ рекомендується всім ВІЛ-інфікованим особам незалежно від кількості CD4+ Т-лімфоцитів. Це ґрунтується на даних, що показують, що ранній початок терапії пов’язаний з кращими довгостроковими наслідками та меншою кількістю пов’язаних з ВІЛ ускладнень.

Основні показники до початку комбінованої АРТ:

негайний початок терапії після діагностики, незалежно від клінічної стадії захворювання;
особливо важливо починати терапію у пацієнтів із симптомами, опортуністичними інфекціями або захворюваннями, а також у тих, хто має низький рівень CD4+ Т-лімфоцитів (<350 клітин/мкл), хоча це вже не є обов’язковою умовою для початку лікування.

Важливо, що для успішності комбінованої АРТ потрібні суворе дотримання режиму прийому препаратів та регулярний моніторинг з боку медичних фахівців для оцінки ефективності терапії та своєчасного виявлення можливих побічних ефектів.

Основні групи лікарських засобів, що застосовуються у комбінованій АРТ

Детальніше розглянемо кожну групу та їх застосування у терапії ВІЛ:

1. Нуклеозидні / нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ).

Ці препарати є аналогами нуклеозидів та нуклеотидів, які вбудовуються в ДНК ВІЛ під час зворотної транскрипції та переривають процес копіювання вірусу. Приклади включають:

абакавір;
емтрицитабін;
ламівудин;
тенофовір;
зидовудин.

Ці препарати часто застосовуються у комбінації для підвищення ефективності терапії та зниження ризику розвитку резистентності вірусу до ліків.

2. Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІЗТ).

ННІЗТ блокують активність зворотної транскриптази ВІЛ іншим механізмом, ніж НІЗТ, не потребуючи активації фосфорилювання. Приклади включають:

ефавіренц;
етравірин;
невірапін;
рільпивірин.

Ці препарати зазвичай застосовують у комбінації з НІЗТ для створення потужної антиретровірусної комбінації.

3. Інгібітори протеаз (ІП).

ІП блокують один із ключових ферментів ВІЛ, необхідних для дозрівання вірусних частинок. Приклади включають:

атазанавір;
дарунавір;
лопінавір.

Часто для посилення ефективності ІП у комбінації додають низькі дози ритонавіру чи кобіцистату, які діють як підсилювачі.

4. Інгібітори інтегрази (ІІ).

Ці препарати перешкоджають вбудовуванню вірусної ДНК у хромосоми хазяїна, що необхідно для вірусної реплікації. Приклади включають:

ралтегравір;
елвітегравір;
долутегравір.

ІІ стають все більш популярним вибором у схемах початкової терапії через їх високу ефективність та хороший профіль безпеки.

5. Інгібітори проникнення.

Ці препарати заважають вірусу проникнути у клітини хазяїна. Приклади включають:

енфувіртид (пептид, який перешкоджає злиттю вірусу з клітиною);
маравірок (блокує рецептор CCR5 на поверхні Т-лімфоцитів, через який ВІЛ входить у клітину).

Прогноз

При застосуванні сучасних методів лікування ВІЛ, зокрема, застосуванні комбінованої АРТ, відзначаються значні успіхи. Ця терапія дозволила знизити рівень летальності серед інфікованих на десятки відсотків. Крім того, застосування комбінованої АРТ значно продовжує період між зараженням вірусом та переходом у стадію СНІД. Пацієнти, що почали прийом комбінованої АРТ своєчасно, можуть дожити до похилого віку і померти від причин, не пов’язаних зі СНІДом.

Профілактика

Сучасні підходи до профілактики ВІЛ

Специфічні методи

У сфері профілактики ВІЛ виділяються два ключові напрями. Одним з них є передекспозиційна профілактика (PrEP), яка передбачає регулярний прийом комбінації лікарських засобів тенофовір + емтрицитабін. Цей метод профілактики є особливо ефективним і рекомендується для певних груп населення з високим рівнем ризику зараження ВІЛ. Найвища ефективність PrEP, понад 90%, відмічена серед чоловіків, які мають сексуальні контакти з іншими чоловіками. Також методика активно застосовується серед людей із ризикованими гетеросексуальними зв’язками та осіб, які вживають наркотики внутрішньовенним шляхом.

Неспецифічні методи

Для зниження ризику зараження ВІЛ є загальноприйняті неспецифічні методи. Важливо усвідомлено підходити до вибору сексуальних партнерів та поведінки, що включає такі заходи:

регулярне використання презервативів під час сексуальних контактів;
уникнення ризикованих сексуальних зв’язків, які можуть підвищувати ймовірність зараження;
обмеження кількості сексуальних партнерів для мінімізації контакту із можливими джерелами інфекції;
обов’язкове проведення тестування на ВІЛ в обох партнерів перед початком регулярних сексуальних стосунків;
участь у програмі обміну використаних шприців та голок, що особливо важливо для осіб, які вживають ін’єкційні наркотики;
проходження замісної терапії при опіоїдній залежності або звернення по допомогу до спеціалізованих центрів з лікування наркозалежності.

За допомогою цих заходів можливо не лише запобігти індивідуальному зараженню, а й знизити загальне поширення ВІЛ серед населення.