Системний кандидоз — це грибкове захворювання.

Етіологічний фактор системного кандидозу — це причина чи агент, що викликає захворювання. У разі системного кандидозу цим фактором є гриби роду Candida.

Гриби роду Candida — це дріжджоподібні гриби, які природно наявні в мікрофлорі людського організму (як у дітей, так і дорослих), особливо в органах травної та репродуктивної систем. Однак за певних умов вони можуть спричинити інфекцію.

Найвідомішим і найпоширенішим видом є Candida albicans, але є й інші види, такі як Candida glabrata, Candida parapsilosis, Candida tropicalis, C. krusei, C. guilliermondii, C. parapsilosis, C. pseudotropicalis, C. lusitaniae, C. dubliniensis.

Чинники, що зумовлюють розвиток системного кандидозу

1. Зниження імунітету. Перебувають у групі ризику люди з ослабленою імунною системою, такі як пацієнти з ВІЛ, які перенесли органну трансплантацію, або ті, які отримують хіміотерапію.
2. Тривале застосування антибіотиків. В організмі людини антибіотики діють як на патогенних збудників, так і на умовно-патогенну та корисну мікрофлору, що створює умови для активного розмноження грибів роду Candida.
3. Медичні втручання. Наявність внутрішньовенних катетерів або інших медичних пристроїв у людини може стати вхідними воротами для грибів.
4. Цукровий діабет. Високий рівень глюкози в крові може викликати розмноження грибів Candida.
5. Тривале застосування кортикостероїдів. Ці препарати можуть послабити імунну систему, при цьому організм стає більш уразливим для інфекцій.

Розвиток системного кандидозу часто пов’язаний із комбінацією різних факторів ризику, які зумовлюють перехід грибів роду Candida з коменсального до патогенного стану.

Клінічна картина системного кандидозу

Системний кандидоз (у дітей та дорослих) — це грибкове захворювання, яке може уражувати різні органи та системи органів. Ознаки та симптоми системного кандидозу можуть бути різноманітними та залежать від ураженого органу чи системи. Нижче наведено основні клінічні прояви системного кандидозу.

1. Кандидемія та дисемінований кандидоз:

• лихоманка та озноб, які не реагують на антибактеріальну терапію;
• збільшення лімфовузлів;
• симптоми сепсису, включаючи гіпотензію, тахікардію та зміни рівня свідомості.

2. Ураження центральної нервової системи:

• головний біль;
• жорсткість потиличних м’язів;
• судоми;
• зміни психіки та рівня свідомості.

3. Респіраторний кандидоз:

• кашель (може бути із кров’ю);
• задишка;
• біль у грудях;
• інфільтрати на рентгенограмі органів грудної клітки.

4. Ураження шлунково-кишкового тракту:

• нудота та блювання;
• діарея чи запор;
• біль в животі;
• кровотечі із ШКТ.

5. Ураження сечової системи:

• часте сечовипускання;
• біль або печіння при сечовипусканні;
• мутна сеча чи наявність крові у сечі.

6. Ураження шкіри та слизових оболонок:

• висип, виразки або почервоніння на шкірі;
• білий наліт на слизових оболонках рота чи горла.

7. Ураження очей:

• біль в очах;
• почервоніння та набряк;
• погіршення зору.

8. Ураження серця:

• гострий ендокардит;
• ураження клапанів серця;
• симптоми серцевої недостатності.

9. Ураження суглобів та кісток:

• біль та набряк у суглобах;
• обмеження рухливості.

Системний кандидоз може імітувати багато інших захворювань, що робить його діагностику складною. Раннє виявлення та початок лікування критично важливі для покращання наслідків для пацієнтів.

Діагностика системного кандидозу

Діагностика системного кандидозу потребує комплексного підходу, оскільки клінічні прояви можуть бути неспецифічними та імітувати інші захворювання. Ось основні методи діагностики.

1. Анамнез та клінічний огляд. Уважний збір анамнезу може виявити фактори ризику, такі як тривале застосування антибіотиків, наявність катетерів або імуносупресивна терапія.
2. Лабораторні дослідження:

• кров: культура крові на наявність грибів Candida. Це основний метод діагностики кандидемії. Посіви крові у разі дисемінованого кандидозу, як правило, негативні, що ускладнює діагностику. При виділенні Candida spp. з крові необхідно повторно здати кров через 24 год. При кандидемії посіви слід повторювати щодня до отримання негативного результату;
• біохімічні аналізи: можуть виявити порушення функції органів, спричинені інфекцією;
• аналіз сечі: культура сечі може виявити гриби Candida при ураженні сечових шляхів;
• ліквор: при підозрі на менінгіт або ураження ЦНС проводиться пункція спинного мозку.

3. Інвазивна діагностика. Біопсія уражених тканин або органів може бути необхідна для підтвердження діагнозу, особливо у разі ураження легень, шкіри або інших органів.
4. Рентгенологічні дослідження:

• рентген грудної клітки: при ураженні легень можна виявити характерні інфільтрати;
• комп’ютерна томографія: може бути необхідна при діагностиці уражень внутрішніх органів.

5. Серологічні тести: визначення антитіл до Candida у крові може допомогти у діагностиці захворювання, проте ці тести можуть бути неспецифічними. Тести для виявлення антигену та антитіл до Candida spp. не загальнодоступні, їх результати необхідно інтерпретувати обережно, оскільки не можна точно відрізнити тяжку дисеміновану інфекцію від забруднення.
6. Тести на антигени та молекулярно-біологічні методи: визначення антигенів Candida або ДНК гриба у крові чи інших біологічних рідинах може допомогти у діагностиці.
7. Тести на резистентність. Після виявлення грибів Candida у культурі можна провести тести на чутливість до протигрибкових препаратів, щоб обрати найбільш ефективне лікування.

Діагностика системного кандидозу може бути складною через неспецифічність симптомів та необхідність різних методів дослідження.

Лікування системного кандидозу

При виборі терапії захворювання необхідно враховувати фактори ризику, клінічну форму, супутню нейтропенію та вид Candida spp. У разі підозри на кандидоз у пацієнта з факторами ризику застосовують емпіричне лікування до моменту підтвердження або заперечення інфекції. При виявленні іншого виду гриба (не C. albicans), при попередньому застосуванні флуконазолу або тяжкій формі захворювання рекомендовані лікарські засоби із групи ехінокандинів або амфотерицин В.

Лікування системного кандидозу потребує комплексного підходу і залежить від локалізації інфекції, ступеня її поширення та стану пацієнта. Ось основні принципи лікування:

1. Протигрибкова терапія:

• флуконазол. Широко застосовується у терапії інфекцій, викликаних Candida albicans. Однак деякі штами Candida можуть бути резистентними до цього препарату;
• амфотерицин В. Ефективний проти багатьох видів Candida і може застосовуватися у випадках тяжкої інфекції або резистентності до інших препаратів;
• ехінокандини (наприклад напівсинтетичні похідні каспофунгін, мікафунгін, анідулафунгін). Ефективні проти більшості видів Candida та можуть застосовуватися як перша лінія лікування при тяжких формах кандидозу;
• вориконазол та ітраконазол (похідні азолу). Можуть бути альтернативами у деяких випадках. Азоли блокують синтез ергостеролу, який є ключовим компонентом клітинної мембрани грибів. Азоли можуть застосовуватися перорально (всередину) або у формі місцевих препаратів (креми, гелі, розчини). Пероральне застосування азолів часто застосовується для лікування хронічних або глибоких мікозів, таких як хронічний мукокутний кандидоз або мікози внутрішніх органів.

2. Видалення джерела грибкової інфекції. Якщо можливо, слід видалити або замінити інвазивні медичні пристрої, такі як катетери, які можуть бути джерелом або резервуаром інфекції.
3. Підтримка функцій органів. Залежно від тяжкості стану пацієнта можуть знадобитися додаткові заходи, такі як:

• інтенсивна терапія для підтримки кровообігу та дихання;
• гемодіаліз при нирковій недостатності;
• підтримка функції печінки.

4. Профілактика вторинних інфекцій. Пацієнти із системним кандидозом часто мають ослаблену імунну систему, що робить їх уразливими для інших видів інфекцій. Може знадобитися додаткове застосування антибіотиків.
5. Корекція терапії основного захворювання. У пацієнтів з ослабленою імунною системою, таких як ВІЛ-інфіковані або тих, які одержують хіміотерапію, можуть знадобитися корекція основного захворювання або зміна терапевтичного режиму.
6. Тривалість лікування. Тривалість протигрибкової терапії залежить від локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічної відповіді пацієнта на лікування. У деяких випадках може потребуватися тривале лікування.

Важливо підкреслити, що ранній діагноз і початок лікування є критично важливими для успішного результату при системному кандидозі. Пацієнти повинні регулярно консультуватися з інфекціоністом або мікологом (ці лікарі займаються лікуванням мікозів) для підбору схеми оптимального лікування.

Прогноз

Прогноз системного кандидозу залежить від низки факторів, включаючи такі:

• ступінь поширеності інфекції. Локалізовані форми кандидозу, такі як кандидоз шкіри або слизових оболонок, зазвичай мають більш сприятливий прогноз порівняно з дисемінованими формами, що уражують внутрішні органи (наприклад системний кандидоз кишечнику);
• загальний стан пацієнта. Пацієнти з ослабленою імунною системою, такі як люди з ВІЛ, які перенесли органну трансплантацію або одержують хіміотерапію, можуть мати тяжчий перебіг захворювання;
• швидкість діагностики та початку лікування. Рання діагностика та початок адекватної протигрибкової терапії можуть покращити прогноз;
• вид гриба Candida. Деякі види Candida, такі як Candida glabrata або Candida krusei, можуть бути менш чутливими до стандартної терапії, що може ускладнити лікування;
• наявність супутніх захворювань. Наявність інших хронічних захворювань, таких як цукровий діабет, ниркова хронічна недостатність або захворювання печінки, може впливати на прогноз.

Загалом при своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні багато форм системного кандидозу можуть бути успішно вилікувані. Однак дисемінований кандидоз, особливо у пацієнтів із серйозними супутніми захворюваннями або ослабленою імунною системою, може становити серйозну загрозу для життя. У такому разі летальність може досягати 30–60% залежно від популяції пацієнтів та їх стану.

При кандидозі печінки та селезінки ризик летальності дуже високий.

Профілактика

Профілактика системного кандидозу включає ряд заходів, спрямованих на запобігання первинній інфекції або рецидиву в осіб з високим ризиком розвитку захворювання. Ось основні засади профілактики.

1. Профілактика у медичних закладах

• Дотримання стандартів асептики та антисептики під час проведення інвазивних процедур.
• Регулярний контроль та, при необхідності, заміна інвазивних медичних пристроїв, таких як катетери.
• Навчання медичного персоналу правилам гігієни рук.

2. Обмеження застосування антибіотиків

• Призначення антибіотиків лише за наявності показань.
• Короткі курси антибіотикотерапії, коли це можливо.
• Перегляд терапії з урахуванням результатів бактеріологічного дослідження.

3. Профілактичне застосування протигрибкових препаратів. У деяких випадках у пацієнтів з високим ризиком системного кандидозу може бути показане профілактичне застосування протигрибкових препаратів.
4. Контроль за цукровим діабетом. Підтримання нормального рівня глюкози у крові може знизити ризик розвитку інфекцій, включаючи кандидоз.
5. Профілактика у пацієнтів із ослабленою імунною системою

• Оптимізація режимів імуносупресивної терапії.
• Профілактика інших інфекцій, які можуть ослабити імунну систему.

6. Підтримка загального стану здоров’я. Правильне харчування (при системному кандидозі важлива дієта), регулярне виконання фізичних вправ та уникнення стресу можуть допомогти зміцнити імунну систему.
7. Навчання пацієнтів. Інформування пацієнтів про ризики, пов’язані з розвитком системного кандидозу, та про методи його профілактики.