Синдром Елерса — Данлоса судинного типу
Содержание
Визначення
Синдром Елерса — Данлоса (СЕД) являє собою системне генетичне захворювання сполучної тканини, що включає 13 різних типів. Цей стан проявляється через ряд характерних ознак, включаючи надмірну рухливість суглобів, високу еластичність шкіри та ламкість судин. Особливо серйозні ускладнення спостерігаються при судинному типі СЕД (vEDS), що характеризується порушеннями будови судин. Ці порушення можуть призвести до таких серйозних наслідків, як розрив артерій, розшарування аорти та спонтанне утворення артеріовенозних нориць, наражаючи пацієнтів на підвищений ризик життєзагрозливих станів.
Епідеміологія
Епідеміологічні дані вказують, що цей стан діагностується із частотою близько 1 випадку на 100 000 новонароджених. Ця статистика підкреслює рідкість захворювання, наголошуючи на його унікальності та важливості обізнаності в медичному співтоваристві для своєчасної діагностики та управління.
Етіологія та патогенез
При vEDS ключовими патологічними змінами є аномалії у структурі колагену, зумовлені генетичними мутаціями. Ці мутації, успадковані за аутосомно-домінантним типом, найчастіше торкаються гена на хромосомі 2, що відповідає за кодування proα1 ланцюга колагену типу III. Рідше виявляються мутації, що впливають на ген, що кодує колаген типу I. Близько 50% мутацій є de novo, тобто спонтанно виникають без попередньої сімейної історії vEDS.
Судинні структури при vEDS мають тонкі стінки і низький вміст колагену, що робить їх особливо вразливими. У той час як справжні аневризми фіксуються рідко, розриви артерій, особливо в черевній аорті та її гілках, часто відбуваються не через попереднє розширення артерій, а через їхню слабкість. Такі розриви можуть призвести до формування псевдоаневризм або артеріовенозних нориць, підвищуючи ризик серйозних та потенційно летальних ускладнень.
Клінічна картина
Суб’єктивні та об’єктивні симптоми
У дитинстві vEDS може виявлятися через схильність до легкого утворення синців і крововиливів, які часто супроводжуються пігментацією шкіри після загоєння. Ці симптоми іноді можуть бути помилково інтерпретовані як порушення згортання крові. Типовими є наявність «прозорої» шкіри, через яку видно підшкірні судини, а також гіпермобільність дрібних суглобів.
Особливо тривожним є сильний біль у черевній порожнині або, рідше, у грудній клітці, що може супроводжуватися симптомами шоку — це може бути ознакою розриву артерії або розшарування аорти. Також у пацієнтів можуть виникати неврологічні симптоми, які часто пов’язані зі спонтанним формуванням фістули між сонною артерією та кавернозним синусом.
Частими явищами при vEDS можуть бути також перфорації внутрішніх органів, особливо сигмовидної кишки та матки, зокрема серед підлітків та молодих людей, які становлять близько 25–30% випадків. До інших фізичних проявів належать еквіноварусна деформація стоп, ранній розвиток варикозного розширення вен нижніх кінцівок, а також характерний зовнішній вигляд обличчя з очними яблуками, що виступають, і «старечий» вид кистей і стоп (акрогерія), рецидивуючий пневмоторакс.
Діагностика
Для точної діагностики та візуалізації патологічних змін при vEDS використовуються різні методи візуалізації, включаючи комп’ютерну томографію (КТ), магнітно-резонансну томографію (МРТ), ультразвукове дослідження (УЗД) та ангіографію. Ці методи дозволяють оцінити стан судин та виявити потенційні аневризми чи інші аномалії. Крім того, для ідентифікації генетичної мутації, яка є основою vEDS, проводиться генетичне тестування.
Діагноз vEDS часто встановлюється із затримкою, особливо якщо немає даних про захворювання у сімейному анамнезі. Діагностика ґрунтується на виявленні характерних клінічних симптомів та підтверджується наявністю специфічної генетичної мутації. Для надійного встановлення діагнозу необхідно виявити саме причинну мутацію, що підтверджує наявність захворювання.
Диференційна діагностика
Диференційна діагностика при підозрі на vEDS є важливою для точного встановлення типу спадкового захворювання сполучної тканини, оскільки симптоми багатьох з них перекриваються. Важливі захворювання для розгляду включають наступні:
- Синдром Марфана — спадкове захворювання, що характеризується змінами в скелеті, очах та серцево-судинній системі. Особливості включають довгі кінцівки, гнучкість суглобів та аномалії у будові серця та великих артерій.
- Синдром Лойса — Дитца — ще одне генетичне захворювання, яке часто проявляється рисами, схожими на синдром Марфана, але також включає особливості, такі як краніофаціальні аномалії, широкий і розщеплений ніс, і часто більш тяжкі судинні ускладнення.
- Інші типи СЕД — крім судинного типу існують інші форми СЕД, кожна з яких має свої особливості, включаючи гіпермобільний, класичний, дерматоспараксичний та інші типи, які можуть відрізнятися за клінічними проявами та генетичними мутаціями.
За допомогою ретельної діагностики з урахуванням клінічних проявів та генетичного тестування можна точно встановити діагноз та обрати відповідне лікування та стратегії управління станом.
Лікування
Хірургічні втручання на артеріях у пацієнтів із СЕД здійснюються лише у випадках нагальної потреби. Це пов’язано з труднощами накладання швів на аномальні судини та високим ризиком кровотеч через крихкість судинних стінок. З тієї ж причини слід уникати діагностичних ендоваскулярних процедур.
Для запобігання травмам і збільшенню вираженості симптомів захворювання пацієнтам рекомендується обмежити заняття травматичними видами спорту та уникати ізометричних вправ, які можуть призводити до різких змін тиску в грудній клітці. Також важливо уникати підняття важких предметів та надмірних навантажень на суглоби.
Слідкувати за підтримкою артеріального тиску в межах норми є обов’язковим, щоб мінімізувати ризик розвитку серйозних ускладнень, таких як аневризми або розриви артерій.
Моніторинг
Для ретельного моніторингу стану судинної системи у пацієнтів із захворюваннями, що впливають на судини, рекомендується проводити щорічну оцінку за допомогою УЗД методом Допплера, КТ-ангіографії або МРТ-ангіографії. Ці методи дозволяють отримати детальні зображення судин і виявити можливі аномалії, такі як аневризми, стенози або інші структурні зміни, які можуть потребувати втручання або коригування терапії. За допомогою такого підходу можна запобігти серйозним ускладненням, своєчасно реагуючи на зміни в судинній системі.
Особливі ситуації
Вагітність у жінок з vEDS є підвищеним ризиком серйозних ускладнень, включаючи розрив артерій. У близько 50% вагітних з vEDS фіксуються такі ускладнення, як передчасний розрив плодових оболонок, розрив матки в III триместр або під час пологів, сильний розрив промежини та перинатальна кровотеча. Для мінімізації ризику цих ускладнень, а також для безпеки як матері, так і дитини, в багатьох випадках рекомендується проведення планового кесаревого розтину. Цей захід дозволяє запобігти деяким з можливих серйозних ускладнень, пов’язаних з природними пологами.
Прогноз
Прогноз для пацієнтів із vEDS залишається серйозним. У середньому життєвий шлях таких пацієнтів може бути обмежений віком до 50 років. Основною причиною ранніх випадків смерті часто є серйозні ускладнення, такі як розшарування аорти, розрив великих артерій або перфорація кишечнику. У пацієнтів з певними мутаціями ускладнення можуть виявлятися через кілька років після діагностики. Це свідчить про необхідності постійного медичного спостереження та профілактичних заходів для зниження ризику потенційно летальних подій.