Шкірні ураження при цукровому діабеті

Содержание

Епідеміологія шкірних уражень, пов’язаних із цукровим діабетом (ЦД), вказує на те, що вони розвиваються у 25–30% усіх пацієнтів. Ці ураження є результатом різних метаболічних, судинних та нейропатичних порушень.

Патогенез шкірних уражень

Патогенез цих уражень зумовлений кількома факторами, зокрема:

• метаболічними порушеннями, такими як глікація та дисліпідемія, що призводять до змін у структурі та функціях шкіри.
• Судинними порушеннями, включно з мікроангіопатією, спричиняють зменшення кровопостачання шкіри, що підвищує ризик розвитку уражень.
• Нейропатія може викликати зміни в процесі виділення поту, а також свербіж шкіри та парестезії, які можуть спричиняти подразнення та пошкодження шкіри.

Форми шкірних уражень при ЦД

Форми шкірних уражень при ЦД можуть бути різноманітними, включно з такими, як:

1. Діабетична пухирчатка: це рідкісне, але специфічне для ЦД шкірне ускладнення, механізми розвитку якого досі повністю не вивчені. Найчастіше пухирчатка виникає на стопах та кистях рук, іноді на проксимальних частинах кінцівок. Пухирі, що розвинулися, можуть лопатися, формуючи ерозії. Ці ерозії часто гояться без виникнення рубців, проте якщо пухирі знаходилися під епідермісом, можуть сформуватися рубці.
2. Атрофічні ураження шкіри — ці ураження виявляють у близько 45% усіх хворих на ЦД II типу. Вони найчастіше локалізуються на передній поверхні гомілок, іноді на стегнах або задній частині стопи. Атрофічні ураження можуть починати розвиватися з плямистого або макулопапульозного червоного висипу, який з часом може прогресувати до коричневих пігментацій. Це відбувається в результаті відкладення гемосидерину, а також може супроводжувати телеангіектазії.
3. Діабетичний рубеоз: цей стан характеризується червоним забарвленням шкіри, особливо помітним на обличчі, кистях рук і стопах. Одним із симптомів є втрата брів. Діабетичний рубеоз розвивається при тривалому декомпенсованому ЦД і викликаний розширенням судин, а також формуванням мікроаневризм, пов’язаних зі шкірною мікроангіопатією. Воно може передувати розвитку ЦД та супроводжувати переддіабетичний стан. Основне місце локалізації — передня поверхня гомілки, іноді ураження буває одностороннім. Ураження починає розвиватися з еритематозних ділянок, переходячи у вузликові, атрофічні та рубцеві зміни кольору воску, іноді з’являються виразки. Хоча прямий зв’язок із рівнем компенсації ЦД не виявлено, існує кореляція з мікроангіопатією, яка може збільшувати вираженість процесу.
4. Діабетична еритема: цей стан в основному пов’язаний із пошкодженням кровоносних судин шкіри, що призводить до почервоніння, особливо вираженого при дії різних зовнішніх або внутрішніх факторів.
5. Діабетична склередема: це рідкісне захворювання шкіри виявляють у близько 3% усіх пацієнтів із ЦД. Уражує шкіру обличчя, ділянки плечового пояса та верхню частину грудної клітки. Шкіра стає потовщеною, втрачає еластичність, не збирається у складки, що може обмежувати рухи та міміку. Цей стан також пов’язаний із системними проявами діабетичної мікроангіопатії.
6. Шкірні інфекції при ЦД: шкірні інфекції часто розвиваються на тлі кількох факторів:

• • імунодефіциту, пов’язаного із ЦД, при цьому знижується здатність організму протистояти інфекціям.
  • Підвищеного вмісту глюкози в поті та сечі, який створює сприятливе середовище для зростання патологічних мікроорганізмів.
  • Судинних уражень, що зменшують кровообіг і тим самим сповільнюють процеси загоєння.

Грибкові інфекції: найчастіше викликають дерматофіти та дріжджоподібни гриби, такі як Candida albicans. Ці грибки можуть призводити до розвитку попрілостей, вульвовагініту, уретриту і навіть сепсису. Особливо вразливими є ділянки шкіри з високою вологістю та теплом.

Бактеріальні інфекції: можуть проявлятися у вигляді фурункулів, карбункулів, бешихових запалень і бактеріальних попрілостей. Ці інфекції особливо часті у осіб з ожирінням та при декомпенсованому ЦД. Бактеріальні інфекції можуть бути одними з перших ознак недіагностованого ЦД.

7. Чорний акантоз: це захворювання шкіри, яке часто асоціюється з підвищеним рівнем інсулінорезистентності, що має як імунні, так і генетичні основи, зокрема пов’язані з дисфункцією рецептора інсуліну. Чорний акантоз характеризується папілярною гіперплазією епідермісу, який призводить до помітної гіперпігментації шкіри. Найчастіше уражуються пахвові западини, зона навколо сосків і потилична частина голови.

Процес розвитку чорного акантозу тісно пов’язаний з індукованою інсулінорезистентністю гіперінсулінемією, що активує рецептори інсуліноподібного фактора росту-1 (IGF-1). Ця активація спричиняє стимуляцію меланоцитів та кератиноцитів у шкірі, яка викликає збільшення вираженості пігментації та потовщення шкіри.

Чорний акантоз є не лише косметичною проблемою, а й важливим клінічним маркером, що вказує на можливу наявність серйозних метаболічних порушень. У зв’язку з цим при виявленні ознак чорного акантозу слід провести ретельну діагностику стану обміну речовин, щоб оцінити ступінь інсулінорезистентності та пов’язаних з нею ризиків розвитку ЦД II типу та інших метаболічних порушень.

Основні принципи лікування шкірних ускладнень при ЦД

При лікуванні шкірних ускладнень при ЦД потрібен комплексний підхід, що ґрунтується на оптимальному контролі рівня глюкози в плазмі крові. Хоча специфічних методів лікування багатьох з цих ускладнень не існує, добре компенсований ЦД може значно зменшити їх вираженість або сприяти їх регресу.

1. Компенсація ЦД: ефективний контроль рівня глюкози в плазмі крові є критично важливим для запобігання або зменшення вираженості шкірних ускладнень. При регулярному моніторингу та адекватній корекції режиму терапії можливо покращити стан шкіри.
2. Інтенсивна інсулінотерапія: особливо це актуально при шкірних інфекціях, які можуть порушувати компенсацію ЦД та збільшувати потребу в інсуліні. Інтенсивна інсулінотерапія може бути необхідна для відновлення контролю за рівнем глюкози та зниження ризику подальших ускладнень.
3. Місцеве лікування: у деяких випадках при місцевій терапії можна вплинути на шкірні симптоми або прискорити процеси загоєння. Наприклад, застосування зовнішніх лікарських форм (крем / мазь / гель), до складу яких входять стероїди, при ліпоїдному некробіозі або протигрибкових і антибактеріальних зовнішніх препаратів при шкірних інфекціях.
4. Спосіб життя: підтримка здорового способу життя, включно з правильним харчуванням, регулярними фізичними вправами та уникненням куріння, також відіграє важливу роль у контролі ЦД та запобіганні його ускладненням.
5. Регулярний моніторинг: пацієнтам з ЦД слід регулярно відвідувати лікаря для оцінки стану шкіри та корекції лікування, щоб запобігти або зменшити вираженість шкірних ускладнень.

Отже, хоча лікування шкірних уражень при ЦД може бути складним і потрібен індивідуальний підхід, адекватний контроль за ЦД та увага до загального стану здоров’я пацієнта можуть значно поліпшити результати та підвищити якість його життя.