Серцебиття — відчуття пришвидшеного, значно вираженого чи нерегулярного биття серця. Цей стан може бути спричинений різними причинами, включно зі стресом, вживанням кофеїну, нікотину або алкоголю, а також медичними станами, такими як аритмія. Така патологія може бути приводом для звернення до лікаря, щоб унеможливити серйозні проблеми із серцем.

Патомеханізми та причини

Причини

Серцебиття може виникати з багатьох причин, які включають як медичні, так і психологічні чинники, та навіть спосіб життя. Серед основних медичних причин виділяються захворювання серцево-судинної системи, зокрема аритмії, ішемічна хвороба серця, різні вади, ендокардит, кардіоміопатія та серцева недостатність.

Психічне здоров’я також відіграє значну роль, оскільки стани, такі як неврози, панічні атаки, депресія та іпохондрія можуть провокувати або збільшувати вираженість симптомів серцебиття.

Шкідливі звички, а також застосування деяких лікарських засобів можуть стати причиною проблем із серцем. Зловживання алкоголем, вживання кофеїну, нікотину та наркотичних речовин, таких як амфетамін та кокаїн, значно підвищують ризик розвитку порушень з боку серцево-судинної системи. Також сюди входить неправильне застосування або скасування таких препаратів, як блокатори бета-адренорецепторів, глікозиди наперстянки та ін.

Метаболічні порушення, зокрема гіпер- та гіпотиреоз, коливання рівня глюкози та електролітів у плазмі крові, також можуть впливати на серцебиття. Крім цього, гормональні зміни, пов’язані з менопаузою, а також стани, такі як анемія, гарячка, період вагітності, надмірні емоції або фізична активність також можуть спровокувати цей стан.

Усвідомлення та розуміння цих факторів допомагає в більш ефективному контролі та лікуванні серцебиття, забезпечуючи вищу якість життя для тих, хто стикається з подібними проблемами.

Серцебиття можна класифікувати за різними клінічними ознаками, серед яких особлива увага приділяється характеру ритму та динаміці його проявів.

Залежно від ритму серцебиття розподіляється на:

• ритмічне, при якому серцеві скорочення відбуваються регулярно;
• неритмічне, у разі наявності якого відмічається мінливість у частоті та ритмі серцебиття.

За характером перебігу серцебиття може бути:

• нападоподібне серцебиття характеризується різким початком та несподіваним закінченням, при цьому частота серцевих скорочень раптово зростає і так само раптово повертається до норми;
• ненападоподібне серцебиття розвивається та вщухає поступово, створюючи менш виражене відчуття раптовості.

Таке розподілення допомагає лікарям точніше діагностувати причини та вибирати методи лікування серцебиття, враховуючи його особливості в кожному конкретному випадку.

Діагностика

При діагностиці серцебиття потрібен комплексний підхід, що включає як суб’єктивні оцінки, так і об’єктивні дослідження. На початковому етапі важливо детально розпитати пацієнта про його відчуття: як проявляється серцебиття, наскільки воно ритмічне, де локалізується та в яких обставинах виникає. Крім того, слід з’ясувати наявність супутніх симптомів, таких як втома, запаморочення, біль у грудній клітці, задишка, часте сечовипускання, непритомність, які можуть вказувати на більш серйозні стани.

Об’єктивне дослідження включає оцінку серцевого ритму та його відповідність периферичному пульсу, а також аускультацію серця для виявлення можливих аномалій у серцевих тонах та наявності шумів, що може допомогти виявити деякі види аритмій чи інші серцеві порушення.

Для підтвердження діагнозу та визначення причини серцебиття проводяться додаткові дослідження. Стандартні методи включають електрокардіографію (ЕКГ) у стані спокою, добове моніторування за Холтером, яке дозволяє відстежувати серцеву активність протягом доби, та ехокардіографію для оцінки структури та функції серця. Залежно від виявлених симптомів та попереднього аналізу можуть бути призначені й інші специфічні обстеження.

Пришвидшене серцебиття

Пришвидшене серцебиття часто описується як дискомфортне відчуття, пов’язане зі змінами в частоті, ритмі чи інтенсивності серцевих ударів. Цей стан може виявлятися як пришвидшене, значно виражене чи нерегулярне биття серця. Нерідко такий стан фіксується у здорових осіб у відповідь на фізичну активність, емоційні переживання, стрес або після прийому певних лікарських засобів. Однак пришвидшене серцебиття також може бути ознакою будь-якого захворювання.

Механізми виникнення пришвидшеного серцебиття різноманітні та залежать від основної причини цього симптому. У більшості випадків проблема полягає в порушенні формування електричного імпульсу, який регулює серцевий ритм, або його провідності за структурами серця. Це порушення призводить до змін у нормальній роботі серцевого м’яза, що і викликає відчуття пришвидшеного серцебиття.

Пришвидшене серцебиття може мати різні причини та механізми виникнення, серед яких виділяються 3 основні типи: порушення механізму автоматизму, тригерна активність та механізм ріентрі. Ці механізми призводять до виникнення нерегулярних або прискорених серцевих ритмів, які можуть бути як ритмічними, так і неритмічними, а також можуть виявлятися як у вигляді раптових нападів, так і у вигляді більш м’якого поступового порушення.

Серед найчастіших причин швидкого неритмічного серцебиття виділяють фібриляцію передсердь, яка характеризується швидкою реакцією шлуночків, мультифокальну передсердну тахікардію, передсердне тріпотіння з різним ступенем атріовентрикулярної провідності, а також часті надшлуночкові або шлуночкові екстрасистоли. Ці стани викликають неправильне і часто пришвидшене серцебиття, яке може суттєво впливати на загальне самопочуття та потребувати медичного втручання.

Розуміння відмінностей між цими станами є важливим для точної діагностики та вибору адекватної терапії, спрямованої на усунення або контроль над основною причиною пришвидшеного серцебиття.

Ритмічне пришвидшене серцебиття може розвиватися через різні кардіологічні стани, кожен з яких має свої специфічні особливості та симптоми, що дозволяють зробити попередню діагностику.

1. Надшлуночкова тахікардія часто викликає відчуття пришвидшеного серцебиття у грудній клітці. Якщо хворий відчуває таке серцебиття переважно у грудній клітці, це може вказувати на атріовентрикулярну реципрокну тахікардію з додатковим шляхом проведення. Цей стан характеризується циркуляцією імпульсу між передсердями та шлуночками по додатковому шляху, що спричинює пришвидшене серцебиття.
2.  Якщо пришвидшене серцебиття відчувається також у шиї, це може бути ознакою атріовентрикулярної вузлової реципрокної тахікардії, при якій передсердя та шлуночки скорочуються одночасно. Це призводить до блокування кровотоку у верхній порожній вені та може викликати додаткові відчуття у шиї. Припинення такого стану іноді можливе за допомогою методів, які підвищують тонус блукаючого нерва, таких як маневри Вальсальви.
3. Шлуночкова тахікардія може іноді виявлятися як повільне та неритмічне серцебиття. Особливо це відчувається в ділянці шиї через атріовентрикулярну дисоціацію, коли передсердя скорочуються несинхронно зі шлуночками, роблячи скорочення менш ефективними. Цей стан також може супроводжуватися змінами в гучності серцевого тону, які вислуховуються при аускультації.

Розуміння цих особливостей дуже важливе для точної діагностики та вибору відповідної терапії для контролю пришвидшеного серцебиття.

Пароксизмальне пришвидшене серцебиття зазвичай починається і закінчується раптово, створюючи відчуття несподіваного та інтенсивного серцевого ритму. Цей стан часто фіксується за таких порушень, як фібриляція передсердь, при якому напади можуть виникати спорадично і несподівано припинятися.

На відміну від пароксизмального, пришвидшене серцебиття не пароксизмального типу проявляється незначно виражено: його інтенсивність підвищується та знижується поступово. Таке серцебиття часто пов’язане із синусовою тахікардією, при якій прискорений ритм серця розвивається і згасає більш плавно та передбачувано.

Незалежно від типу пришвидшене серцебиття може супроводжуватися іншими симптомами, що впливають на загальне самопочуття людини, серед них втома, запаморочення, відчуття дискомфорту або болю в грудній клітці, задишка, пришвидшене сечовипускання, а також стани, такі як пресинкопе (відчуття переднепритомного стану) та синкопе (втрата свідомості). Ці симптоми можуть вказувати на необхідність більш ретельної діагностики та лікування, щоб керувати станом та мінімізувати ризик розвитку більш серйозних ускладнень.