Київ

Рак жовчного міхура

Содержание

Визначення, етіологія, патогенез

Рак жовчного міхура є серйозним захворюванням, основною формою якого є аденокарцинома. Цей вид онкопатології розвивається з епітеліальних клітин, що покривають слизову оболонку жовчного міхура. Найбільш значущим фактором ризику захворювання є наявність холецистолітіазу — стану, при якому в жовчному міхурі формуються камені. Особливо небезпечні камені розміром >3 см, оскільки вони виявляються у близько 80% випадків пухлин жовчного міхура.

Крім того, наявність кіст у жовчних шляхах та поліпів жовчного міхура розміром >1 см також підвищують ризик розвитку цієї хвороби. Рак жовчного міхура діагностують у близько 1% усіх пацієнтів, у яких жовчний міхур був видалений через проблеми, пов’язані з накопиченням каменів.

Важливо також відмітити, що синдром сімейного поліпозу підвищує ймовірність розвитку новоутворення жовчного міхура, що робить ранню діагностику та моніторинг стану здоров’я критично важливими для осіб із подібною спадковою схильністю.

Клінічна картина

Симптоми раку в певних випадках можуть проявлятися неспецифічно і часто діагностуються на пізніх стадіях, коли лікування стає більш складним. Типові скарги включають біль у правій частині живота, особливо в ділянці підребер’я, які можуть віддавати в спину та міжлопатковий простір. Частим симптомом є жовтяниця, що супроводжується свербежем, який вказує на можливе ураження жовчовивідних шляхів пухлиною, що погіршує загальний прогноз захворювання. Також можуть розвиватися нудота, блювання, втрата апетиту та зменшення маси тіла. У деяких випадках можливе виявлення маси, яка пальпується, у правому верхньому квадранті живота, що також є тривожною ознакою і потребує негайного звернення до фахівця.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Для діагностики певних захворювань, включно з онкологічними, використовуються різноманітні допоміжні дослідження, такі як:

  1. Лабораторні дослідження: вони передбачають аналізи, які можуть зафіксувати підвищені рівні лактатдегідрогенази (ЛДГ) та гамма-глутамілтрансферази (ГГТ), а також концентрацію білірубіну та активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) та аланінамінотрансферази (АлАТ). Ці показники можуть бути підвищені у випадках серйозного ураження печінки, зокрема метастазами. Також важливими маркерами є РЕА (раково-ембріональний антиген) та CA 19-9, які можуть свідчити про наявність пухлинного процесу.
  2. Візуалізаційні методи дослідження:
    • ультразвукове дослідження (УЗД): з його допомогою можна виявити потовщення стінок жовчного міхура, наявність поліпів або пухлини, а також оцінити ступінь інфільтрації сусідніх тканин.
    • Ендоскопічна ультрасонографія (ЕУС): допомагає оцінити глибину інфільтрації новоутворення та стан регіональних лімфатичних вузлів.
    • Комп’ютерна томографія (КТ): використовується для більш детальної візуалізації анатомії та патологічних змін, зокрема інфільтрації лімфатичних вузлів та печінки.
    • Магнітно-резонансна холангіопанкреатографія (МРХПГ) та ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ): за допомогою цих методів можна оцінити наявність звужень у жовчних шляхах, які можуть бути спричинені їх інфільтрацією карциномою.

Ці дослідження відіграють ключову роль у діагностиці та оцінці ступеня поширення хвороби, що є критично важливим для планування лікування.

Діагностичні критерії

На підставі візуалізаційних методів дослідження може виникнути підозра на наявність пухлини у жовчному міхурі. Зокрема, коли йдеться про поліпи розміром >1 см у діаметрі, існує високий ризик того, що вони можуть бути новоутвореннями, часто злоякісними. Відрізнити злоякісні поліпи від доброякісних аденом може бути складно навіть з використанням матеріалу, отриманого за допомогою тонкоголкової біопсії, через обмеження цитологічного дослідження.

Тому наявність поліпа жовчного міхура діаметром >1 см зазвичай є показанням до проведення холецистектомії — видалення жовчного міхура. Тільки після гістопатологічного дослідження видаленого органа можна встановити достовірний діагноз. Це дозволяє точно визначити характер новоутворення та вжити відповідних заходів для подальшої терапії та спостереження пацієнта.

Лікування

Терапія раку жовчного міхура залежить від стадії захворювання та може бути як куративною, так і паліативною.

  1. Куративне лікування: на ранніх стадіях онкопатології можливе проведення радикальної операції — холецистектомії. Ця процедура включає видалення жовчного міхура разом з частиною печінки і регіонарних лімфатичних вузлів. Якщо пухлина жовчного міхура виявлена випадково після лапароскопічної холецистектомії, повторне відкрите хірургічне втручання може бути невиправданим, особливо якщо новоутворення не поширене за межі жовчного міхура.
  2. Паліативне лікування: при пізніших стадіях або за неможливості радикальної терапії використовують паліативні методи для зменшення вираженості симптомів. Один із таких методів — ендоскопічне встановлення стенту в жовчні шляхи, що допомагає зменшити вираженість симптомів холестазу, таких як жовтяниця та свербіж. Також може застосовуватися системне лікування, аналогічне до раку жовчних проток, включно з хімієтерапією та іншими підходами для контролю захворювання.

Обидва підходи до терапії новоутворення жовчного міхура спрямовані на максимально можливе підвищення якості життя пацієнта та контроль симптомів захворювання.

Прогноз

Прогноз для пацієнтів із раком жовчного міхура значно варіює залежно від стадії онкопатології на момент діагностики. Середня тривалість життя після встановлення діагнозу становить близько 6 міс, що вказує на високу агресивність і схильність до швидкого прогресування цього захворювання.

Виживання після хірургічної операції тісно пов’язане з тим, на якій стадії зафіксований рак на момент операції. На I стадії, коли пухлина ще не поширилася за межі жовчного міхура, шанси на виживання протягом 5 років після операції можуть сягати >90%. Однак на IV стадії, коли новоутворення значно поширилося, включно з метастазами в інші органи, 5-річна виживаність знижується до максимум 15%, згідно з класифікацією TNM (T — tumor, «пухлина»; N — nodus, «вузол»; M — metastasis, «метастази»), яка оцінює ступінь поширеності раку.

Ці дані підкреслюють важливість ранньої діагностики та терапії для покращення прогнозу та життєвого шляху пацієнтів з раком жовчного міхура.

Класифікація TNM

Класифікація TNM — це міжнародна система, яка використовується для опису стадії онкологічних захворювань. Вона включає 3 компоненти:

  • T: визначає розмір та ступінь проникнення первинної пухлини. Літера T, за якою слідує число в межах 0–4, визначає розмір і пряме поширення пухлини. Наприклад, T0 означає відсутність видимого новоутворення, а T4 вказує на пухлину, яка росте в навколишні структури.
  • N: вказує на відсутність або наявність та ступінь поширеності раку у регіональні лімфатичні вузли. N0 означає, що ракові клітини в лімфатичних вузлах не виявлені, у той час як N1, N2 тощо фіксують дедалі більше їх ураження.
  • M: описує наявність або відсутність віддалених метастазів. M0 означає, що метастази відсутні, а M1 — їхню наявність.

Ця класифікація допомагає лікарям визначити стадію онкопатології, що є критично важливим для вибору стратегії лікування та оцінки прогнозу.