Посттравматичні кісти печінки

Содержание

Визначення

Посттравматичні кісти печінки є рідкісною патологією, що розвивається внаслідок механічного ушкодження органа. Вони не є істинними кістами, оскільки позбавлені епітеліальної вистилки, а їхній вміст може включати некротичні тканини, кров чи жовч. Залежно від характеру травми та ступеня тяжкості ушкодження печінки клінічні прояви можуть варіювати від безсимптомного перебігу до серйозних ускладнень, що потребують хірургічного втручання.

Причини та механізми розвитку

Основною причиною розвитку посттравматичних кіст є тупа травма печінки, при якій капсула Гліссона залишається цілою. У цьому разі кров чи жовч накопичуються всередині паренхіми, формуючи порожнину. Рідше кісти можуть розвиватися внаслідок проникаючих поранень, наприклад, після ножових або вогнепальних ушкоджень, проте це трапляється значно рідше.

Формування кісти відбувається у кілька етапів:

1. Первинне ушкодження — розрив дрібних судин та жовчних проток без порушення цілісності капсули печінки.
2. Формування гематоми — скупчення крові у паренхімі органа.
3. Розсмоктування або інкапсуляція — у разі несприятливого результату на місці ушкодження залишається порожнина, наповнена залишками некротизованих тканин, жовчі чи крові.

Клінічні прояви

Симптоматика посттравматичних кіст печінки залежить від розміру, локалізації та ступеня тяжкості ураження органа. У деяких випадках кісти можуть протікати безсимптомно та виявлятися випадково під час проведення ультразвукового дослідження (УЗД) або комп’ютерної томографії (КТ).

При збільшенні кісти або розвитку ускладнень можуть виникати такі симптоми, як:

• біль у правому підребер’ї або епігастральній ділянці;
• почуття тяжкості чи тиску у животі;
• нудота, зниження апетиту;
• механічна жовтяниця (при стисканні жовчних проток);
• підвищення температури тіла під час інфікування кісти.

Діагностика

Для виявлення посттравматичних кіст застосовуються сучасні методи візуалізації, такі як:

• УЗД — дозволяє виявити кістозну патологію та оцінити її структуру.
• КТ — дає більш детальну інформацію про розміри, вміст та поширеність кісти.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — використовується для уточнення характеру ушкодження тканин печінки.
• Лабораторні аналізи — при інфікуванні кісти може відмічатися підвищення рівнів лейкоцитів та С-реактивного білка.

Методи лікування

Що стосується лікування, не завжди потрібне хірургічне втручання. У разі наявності інфекції кісти часто достатньо проведення зовнішнього дренування для зменшення вираженості симптомів та запобігання подальшим ускладненням. Однак при великому ураженні печінкової паренхіми, особливо якщо вміст кісти включає жовч, може знадобитися більш радикальне хірургічне втручання, таке як резекція печінки, щоб уникнути серйозних ускладнень, включно з поширенням інфекції та подальшим ушкодженням органа.

Вибір тактики лікування залежить від розміру кісти, її вмісту та наявності ускладнень.

1. Спостереження — при безсимптомних невеликих кістах без ознак інфікування може бути рекомендовано динамічне спостереження із періодичним проведенням УЗД чи КТ.
2. Дренування — при інфікованих кістах часто достатньо зовнішнього дренування. Процедура проводиться під контролем УЗД або КТ і дозволяє видалити вміст кісти, зменшити вираженість запалення та запобігти розвитку ускладнень.
3. Хірургічне лікування — показано у таких випадках:

• при великих кістах, що викликають компресію навколишніх органів;
• за наявності жовчі в порожнині кісти, що свідчить про ушкодження жовчних проток;
• при поширеному ураженні паренхіми печінки;
• при неефективності консервативних методів терапії.

Оперативне втручання може включати лапароскопічну цистектомію (видалення кісти) або у тяжких випадках — резекцію ураженої ділянки печінки.

Прогноз та профілактика

При своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні прогноз для пацієнтів із посттравматичними кістами печінки сприятливий. Однак у разі невчасного виявлення чи інфікування кісти можливі ускладнення, такі як абсцеси печінки, розрив кісти та поширення інфекції.

Профілактика включає своєчасну терапію травм печінки, контроль пацієнтів із перенесеними забитими місцями та пораненнями, а також регулярні медичні огляди для раннього виявлення патологічних змін в органі.

Посттравматичні кісти печінки — рідкісний, але потенційно небезпечний наслідок механічних ушкоджень органа. Незважаючи на те що не всі випадки потребують хірургічного лікування, своєчасна діагностика та адекватна тактика ведення хворого дозволяють уникнути серйозних ускладнень. Використання сучасних методів візуалізації та малоінвазивних хірургічних технологій значно поліпшує результат захворювання та знижує ризик рецидивів.