Первинні пухлини легень

Содержание

Класифікація

Первинний рак легень можна класифікувати, ґрунтуючись на їх морфологічній структурі, біологічних особливостях, клінічному прояві та підходах до лікування. До основних категорій належать:

1. Недрібноклітинний рак, який становить близько 80–85% усіх випадків. До цієї групи належать:

• • плоскоклітинний рак;
  • аденокарцинома;
  • крупноклітинний рак.

2. Дрібноклітинний рак, що займає близько 15% випадків, відомий своїм швидким розвитком та тенденцією до раннього метастазування.
3. Рідкісні види пухлин легень, які діагностуються менш ніж у 5% усіх випадків.

Недрібноклітинний і дрібноклітинний рак легень розрізняються не тільки за морфологією, а й за клінічним перебігом. Недрібноклітинний рак прогресує повільніше і погано реагує на хімієтерапію, через що кращими методами лікування є хірургія або радіотерапія. На відміну від них, дрібноклітинний рак росте дуже швидко і добре піддається хімієтерапевтичному лікуванню, що робить його особливо небезпечним через схильність до швидкого метастазування.

Епідеміологія

Онкопатологія легень є однією з найпоширеніших форм злоякісних новоутворень, становлячи близько 95% усіх випадків раку легень та посідаючи провідні позиції щодо частоти діагностики серед усіх онкологічних захворювань у світі.

Середній вік діагностики раку легень — 60 років. Ця онкопатологія стає причиною близько 29% смертей від злоякісних новоутворень серед чоловіків та 17% серед жінок та є головною причиною смертей цього виду раку в обох групах.

Етіологія та патогенез

Основною причиною розвитку раку легень є вплив канцерогенів, що містяться в тютюновому димі. У результатах досліджень встановлено, що активне куріння зумовлює близько 90% усіх випадків захворювання серед чоловіків та близько 80% серед жінок. Існує прямий зв’язок між ступенем контакту з тютюновим димом та ймовірністю розвитку раку легень. При цьому відмова від куріння може значно знизити ризик захворювання, хоча він ніколи не досягне рівня тих, хто ніколи не курив, навіть через десятиріччя.

Пасивне куріння також суттєво підвищує ризик розвитку раку легень, особливо для тих, хто не курить та проживає з курцями, що призводить до хвороби у близько ⅓ таких випадків. Крім того, велику роль в етіології раку легень відіграє підвищений рівень забруднення повітря. Окрему увагу слід приділити радону, рівень якого в житлі людей може значно змінюватися залежності від геологічних умов та особливостей будови будинків. Норма концентрації радону не має перевищувати 300 Бк/м³. На тлі цих факторів такі аспекти, як генетична схильність, вплив іонізуючого випромінювання, азбесту, важких металів та інших хімічних речовин належать до менш значущих факторів ризику, але можуть посилювати канцерогенну дію тютюнового диму.

Рак легень може починатися від мультипотентної стовбурової клітини, яка зазвичай здатна диференціюватися в різні типи клітин дихальних шляхів, включно з епітеліальними клітинами та пневмоцитами І та ІІ типу. Під впливом канцерогенів такі клітини можуть змінюватися, можуть відбуватися такі процеси, як гіперплазія, метаплазія або навіть пухлинна трансформація.

На молекулярному рівні рак легень асоціюється із серією порушень, які часто містять мутації в протоонкогенах та генах-супресорах. Приклади передбачають активацію протоонкогенів, таких як KRAS та EGFR, та втрату функції супресорних генів, таких як TP53, RB та LRP1B. Також типовою особливістю раку легень є втрата гетерозиготності в хромосомах 1p, 3p, 5q, 8p, 9p, 10q, 13q та 17p, що вказує на складні генетичні зміни, які викликають розвиток та прогресування пухлини.

Природний перебіг

Аденокарцинома — одна із найпоширеніших видів раку легень, що займає 40% від усіх первинних новоутворень у цьому органі. Вона зазвичай розвивається у дрібних бронхах, що знаходяться в периферичних частинах легень. Розвиток аденокарциноми передує певним змінам, зокрема атиповій альвеолярній гіперплазії (atypical alveolar hyperplasia — AAH) і альвеолярному новоутворенню in situ (adenocarcinoma in situ — AIS).

Аденокарцинома має кілька підтипів, кожен з яких характеризується своїм унікальним клінічним перебігом. До них належать лепідичний, ацинарний, папілярний, мікропапілярний і солідний підтипи, що відрізняються морфологічними та функціональними особливостями.

На відміну від плоскоклітинного раку, аденокарцинома менше асоціюється з курінням тютюну та найчастіше діагностується у жінок. У всьому світі відмічається тенденція до збільшення частки аденокарцином серед усіх первинних новоутворень легень, що свідчить про необхідність більш глибокого вивчення цього захворювання та розробки нових підходів до його лікування та профілактики.

Плоскоклітинний рак легень (carcinoma planoepitheliale) становить близько 30% усіх первинних пухлин легень. Він найчастіше локалізується у великих бронхах, що створює характерну радіологічну картину прикореневої пухлини. Плоскоклітинний рак тісно пов’язаний із впливом тютюнового диму і значно частіше діагностується у чоловіків, ніж у жінок.

Цей тип онкопатології розвивається внаслідок плоскоклітинної метаплазії залізистого епітелію дихальних шляхів. Перед розвитком інфільтративної форми захворювання відбуваються патологічні зміни, такі як дисплазія бронхіального епітелію, що переходить до інтраепітеліального раку (carcinoma in situ). Плоскоклітинний рак характеризується відносно повільним розвитком, нерідко викликаючи звуження бронхів, що призводить до ателектазу та запальних процесів у легеневій тканині. У деяких випадках усередині пухлини може формуватися центральний некроз, який нагадує легеневий абсцес, що додає складності в діагностиці та лікуванні цього захворювання.

Крупноклітинний рак легень (carcinoma macrocellulare) є найменш поширеним серед основних типів новоутворення легень, становлячи менше 10% усіх випадків. Цей вид онкопатології характеризується наявністю великих клітин, які іноді можуть виявляти ознаки нейроендокринного диференціювання. Найчастіше крупноклітинний рак виявляється у великих та середніх бронхах, проте він також може розвиватися в периферичних відділах легень.

Клінічний перебіг крупноклітинного раку схожий на аденокарциному, що може ускладнювати диференційну діагностику. Ця симптоматика наголошує на важливості точної гістологічної та молекулярної діагностики для правильного визначення типу раку та вибору відповідного методу лікування.

Дрібноклітинний рак легень (carcinoma microcellulare), що займає близько 15% усіх новоутворень легень, особливо часто пов’язаний з курінням. Цей вид онкопатології часто проявляє мікроскопічні ознаки нейроендокринного диференціювання та вирізняється від інших типів раку легень своїми унікальними біологічними та клінічними характеристиками.

Дрібноклітинний рак характеризується високим рівнем клітинної проліферації, що клінічно проявляється його агресивним зростанням та схильністю до раннього метастазування в лімфатичні вузли й далі у віддалені органи. Пухлина зазвичай локалізується в прикореневих ділянках легень і часто супроводжується метастазами до прикореневих та середостінних лімфатичних вузлів.

У більшості пацієнтів на момент діагностики вже наявні гематогенні метастази, найчастіше в печінці, кістках, кістковому мозку, центральній нервовій системі (ЦНС), надниркових залозах, шкірі та м’яких тканинах. Крім того, у пацієнтів відносно часто розвиваються паранеопластичні синдроми, особливо ендокринологічного та неврологічного профілів, що ускладнює лікування та погіршує прогноз.

Через його швидке зростання дрібноклітинний рак рідко виявляється на ранній, безсимптомній стадії, що робить його одним з найбільш агресивних і небезпечних видів раку легень.

Серед рідкісних епітеліальних новоутворень легень виділяються такі типи:

1. Залізисто-плоскоклітинний рак (лат. carcinoma adenosquamosum) — гібридний тип пухлини, який поєднує риси залізистого та плоскоклітинного раку, що надає йому особливої морфологічної характеристики та клінічний профіль.
2. Саркоматоїдний рак — цей вид раку легень відрізняється своєю агресивністю та саркоматозною морфологією, роблячи його важким для лікування і часто призводить до поганого прогнозу.
3. Новоутворення слинного типу, що охоплюють мукоепідермоїдний і аденоїдно-кістозний рак — ці пухлини імітують пухлини слинних залоз і можуть виявляти різні ступені злоякісності.
4. Карциноїди – у цих пухлин часто нейроендокринне походження і вони можуть протікати з більш низьким ступенем агресивності порівняно з іншими видами раку легень.

Крім того, існують неепітеліальні пухлини легень, які є виключно рідкісними та можуть походити з мезенхімальної тканини, герміногенних клітин або лімфатичної системи. Ці пухлини, хоч і діагностуються нечасто, проте потрібна особлива увага, що пов’язано з їхньою потенційною складністю в діагностиці та лікуванні.

Клінічна картина

Рак легень на ранніх стадіях часто протікає без видимих симптомів, що значно ускладнює його ранню діагностику. У міру розвитку захворювання симптоми можна класифікувати у 3 основні категорії:

1. Симптоми, пов’язані з місцевим зростанням пухлини: до цих проявів належить кашель (іноді з кров’ю), утруднення дихання, біль у грудній клітці та часті респіраторні інфекції. Пухлина може викликати здавлення або розростання в навколишні тканини та органи, що призводить до фізичних порушень функції легень та прилеглих структур.
2. Симптоми, зумовлені віддаленими метастазами: рак легень може метастазувати в інші органи, такі як головний мозок, кістки, печінка або надниркові залози, що призводить до головного болю, болю в кістках, неврологічних порушень або жовтяниці.
3. Паранеопластичні синдроми: ці синдроми є комплексом симптомів, що виникають не через місцеве зростання пухлини або метастазів, а внаслідок біохімічного впливу пухлини на організм. Приклади включають зміни обміну речовин, незвичайні імунні реакції, ендокринні порушення, такі як синдром неправильної секреції антидіуретичного гормону або гіперкальціємія.

На пізніх стадіях раку легень часто відмічаються загальносистемні симптоми, такі як прогресуюче зменшення маси тіла та загальна слабкість, що відбиває системний вплив захворювання на стан пацієнта.

Симптоми раку легень, пов’язані з місцевим зростанням пухлини, варіюють залежно від її локалізації та ступеня тяжкості поширення. До основних проявів належать:

1. Кашель — найпоширеніший симптом, що виявляють у 50% усіх пацієнтів. У курців часто відмічається зміна характеру кашлю.
2. Задишка — утруднення дихання відчувають 30–40% усіх хворих, що часто пов’язане з прогресуванням пухлини.
3. Біль у грудній клітці — відчувають 25–35% пацієнтів, особливо при ураженні структур грудної клітки.
4. Кровохаркання — спостерігається у 15–30% усіх хворих, часто є ознакою серйозного ушкодження дихальних шляхів.
5. Рецидивні пневмонії — найчастіше є першим симптомом у 15–20% усіх пацієнтів, вказуючи на наявність перешкоди для повітряного потоку через пухлину.
6. Симптоми поширення новоутворення на сусідні органи включають:

• • синдром верхньої порожнистої вени — виникає при значному ураженні середостіння;
  • плевральний біль — при ураженні плеври;
  • місцевий біль у грудній клітці — виникає при інфільтрації плеври або стінки грудної клітки;
  • біль у плечі та синдром Горнера — часто пов’язані з пухлиною верхівки легень;
  • порушення ритму серця — може бути результатом інфільтрації серця та перикарда;
  • охриплість голосу — наслідок паралічу зворотного гортанного нерва;
  • дисфагія — може розвиватися внаслідок вторинної ахалазії або масивного ураження верхньої частини середостіння.

Ці симптоми можуть значно знижувати якість життя пацієнтів, і тому потрібне уважне медичне спостереження та своєчасне лікування.

Симптоми, пов’язані з віддаленими метастазами при онкопатології легень, можуть значно змінюватися залежно від поширеності пухлини та уражених органів. Нижче наведені характерні прояви:

1. Метастази в кістках можуть викликати виражений біль у кістках, а в тяжчих випадках — патологічні переломи або симптоми, пов’язані з компресією нервових структур.
2. Метастази в ЦНС можуть виявлятися головним болем, осередковими неврологічними симптомами, такими як судоми або порушення рівноваги, а також змінами в поведінці та особистісними розладами, що свідчить про серйозний вплив на функцію головного мозку.
3. Метастази в печінку часто проявляються болем в епігастрії, нудотою, зменшенням маси тіла і на пізніх стадіях можуть викликати жовтяницю, що вказує на значне порушення функції печінки.

Крім того, паранеопластичні синдроми, які можуть розвиватися при раку легень, пов’язані з ендокринною активністю пухлинних клітин, і, хоча виникають відносно рідко, вони можуть виявлятися значно вираженими симптомами. До цих синдромів можуть належати ендокринні порушення, такі як неправильна секреція гормонів, що потребує особливої уваги в процесі діагностики та лікування.

Об’єктивні симптоми раку легень можуть значно відрізнятися залежно від стадії патології та локалізації пухлини. Основними проявами на пізніх стадіях є наступні:

1. Синдром верхньої порожнистої вени — виникає через здавлення або інвазії пухлиною верхньої порожнистої вени, що призводить до утруднення відтоку крові з голови та верхніх кінцівок.
2. Гідроторакс і гідроперикард — накопичення рідини відповідно у плевральній та перикардіальній порожнинах, часто спричинене порушенням лімфатичного дренажу або прямим пухлинним ураженням.
3. Ателектаз — колапс ділянки легень, який може бути викликаний блокуванням дихальних шляхів пухлиною.
4. Пневмонія — запалення легень, яке може розвиватися внаслідок закупорки дихальних шляхів пухлиною або через ослаблений імунний захист пацієнта.
5. Збільшення лімфатичних вузлів як регіональних (надключичних), так і віддалених (шийних або пахвових), що може вказувати на поширення пухлинного процесу.
6. Гепатомегалія — збільшення печінки, яке може бути пов’язане із метастазуванням або порушеннями відтоку крові.
7. Вогнищеві симптоми ушкодження ЦНС — неврологічні прояви, такі як зміни в сенсорних або рухових функціях, можуть бути спричинені метастазами в головний мозок.
8. Пальці «барабанні палички» — типова зміна у формі пальців і нігтів, пов’язана з хронічними гіпоксичними станами і часто асоціюється із захворюваннями легень.

Ці симптоми можуть бути важливими діагностичними маркерами і вказують на тяжку стадію раку. Важливо звернути увагу на них при оцінці стану пацієнта, тому що при цьому потрібне відповідне медичне втручання та вони можуть значно впливати на вибір стратегії лікування.

Функціональний стан хворого відіграє ключову роль у виборі оптимального методу лікування пухлини легень. Іноді для оцінки цього стану широко використовується шкала, запропонована Зубродом, також ухвалена Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ). Ця шкала дозволяє медичним фахівцям оцінити рівень активності та самостійності пацієнтів, що є важливим аспектом при плануванні терапії. За її допомогою можна встановити, наскільки активний пацієнт, якою є його здатність до самообслуговування, а також його фізична та психологічна витривалість перед лікуванням, що в кінцевому підсумку допомагає вибрати найбільш підходящий і безпечний метод терапії, виходячи з індивідуальних особливостей кожного випадку.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Допоміжні дослідження, зокрема візуалізаційні методи, відіграють центральну роль у діагностиці раку легень. Один з найбільш поширених методів — рентгенографія (РГ) грудної клітки, який зазвичай виконується у прямій та бічній проєкціях. Цей метод дозволяє виявити патологічні зміни в легенях, оцінити їх поширеність та спланувати подальшу діагностичну стратегію.

До типових радіологічних ознак раку легень належать:

• пухлина в легеневій паренхімі — видимі об’ємні утворення у тканинах легень;
• ателектаз — схлопування ділянки легень, часто пов’язані з обструкцією дихальних шляхів;
• збільшення прикореневих або середостінних лімфовузлів може вказувати на метастатичний процес;
• рідина у плевральній порожнині — ознака плеврального ураження;
• одностороннє підвищення рівня купола діафрагми — можливе через параліч діафрагми;
• зміни в кістках можуть свідчити про метастази.

Важливо пам’ятати, що нормальний результат РГ грудної клітки не виключає наявності раку легень, особливо якщо пухлина маленька або знаходиться поблизу середостіння. У таких випадках можуть бути потрібні більш чутливі методи візуалізації, такі як комп’ютерна томографія (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ), для більш точної діагностики.

КТ грудної клітки займає провідне місце в діагностиці неопластичних змін у легенях, включаючи оцінку первинних пухлинних вогнищ та метастазів у лімфатичних вузлах. Незважаючи на свою значну роль, КТ має певні обмеження. Наприклад, за допомогою КТ не завжди можливо виявити обмежену інфільтрацію середостіння або грудної стінки і тому можливо не ідентифікувати пухлинне вогнище в зоні ателектазу.

Крім того, діагностична цінність КТ при оцінці метастазів у лімфатичні вузли середостіння обмежена, оскільки оцінка цих вузлів багато в чому ґрунтується на їх розмірах. Загальноприйняте припущення, що вузол діаметром >1 см може бути підозрілим на наявність метастазів, призводить до високого відсотка хибнопозитивних та хибнонегативних результатів. Це наголошує на необхідності використання додаткових методів візуалізації або біопсії для підтвердження наявності пухлинних клітин у вузлах, покращуючи тим самим точність діагностики раку легень.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), що часто виконується поєднано з КТ та використанням 18F-ФДГ, стає все більш значущим інструментом у діагностиці раку легень. Цей метод дозволяє виявляти дрібні метастази в лімфовузлах середостіння, оцінювати рівень поширеності новоутворення в межах ателектазу, а також виявляти метастази за межами грудної клітини. Таке дослідження дуже важливе для визначення стратегії лікування, включно з вибором між радикальним хірургічним втручанням та променевою терапією, оскільки воно дозволяє точно зазначити зону опромінення.

Для осіб з високою ймовірністю або підозрою на інвазію лімфатичних вузлів середостіння ПЕТ може випереджатися або супроводжуватися біопсією цих вузлів. Така біопсія часто проводиться під час медіастиноскопії або під контролем ультразвукового ендобронхіального дослідження (ЕБУЗД) або ультразвукового дослідження через стравохід (ЧСУЗД). Це важливо для планування подальшого лікування, особливо якщо метастази виявляються в лімфовузлах середостіння з боку пухлини (ознака № 2), що може змінити підхід до лікування та уникнути непотрібної торакотомії при виявленні метастазів у лімфовузли на протилежному боці.

МРТ рідко використовується у стандартній діагностиці раку легень, оскільки її чутливість та специфічність у загальних випадках не перевищують показники КТ. Однак МРТ може бути особливо корисною для оцінки специфічних локалізацій пухлини, де інші методи можуть бути менш інформативними.

Цей метод візуалізації виключно цінний при діагностиці пухлин, що локалізовані в безпосередній близькості до хребта або при пухлинах верхівок легень. МРТ забезпечує високу контрастність м’яких тканин і може детально візуалізувати залучення нервових структур та навколишніх тканин, що важливо для планування хірургічного втручання та оцінки можливого ризику операції. Так, незважаючи на обмежене застосування в загальній діагностиці раку легень, МРТ залишається важливим інструментом для вивчення конкретних випадків, пов’язаних зі складною анатомічною локалізацією пухлинних процесів.

Морфологічні дослідження залишаються фундаментальними в діагностиці раку легень, надаючи ключову інформацію про характер пухлини:

1. Цитологічне дослідження мокротиння — хоча наразі це дослідження проводиться рідко, воно має важливе значення при пухлинах, що знаходяться у великих бронхах. Повторний забір мокротиння, зазвичай до 3 разів, значно підвищує ймовірність точного діагнозу.
2. Дослідження плевральної рідини — аналіз плевральної рідини може виявити наявність ракових клітин, якщо новоутворення поширилося на плевру, що часто відбувається за багатьох форм раку легень.
3. Фібробронхоскопія — це метод дозволяє як макроскопічно оцінити місцеве поширення ендобронхіальних змін, так й зібрати матеріал для гістологічного дослідження. Під час процедури часто проводиться бронхоальвеолярний лаваж, який може допомогти встановити діагноз, особливо коли зміни не проявляються на рентгенівських знімках.
4. Трансторакальна біопсія і особливо цінна для пухлин, локалізованих у периферійних частинах легень. Виконується за допомогою тонко- або товстоголкової біопсії через стінку грудної клітини під контролем КТ, що забезпечує високу точність взяття зразка та мінімізує ризик ускладнень.

Ці методи морфологічних досліджень дозволяють отримати необхідні дані для підтвердження діагнозу та вибору найбільш адекватної стратегії лікування раку легень.

Трансбронхіальна біопсія під контролем ендобронхіального ультразвуку (ЕБУЗД, EBUS) та трансезофагеальна біопсія під ультразвуковим контролем (Endoscopic ultrasound scan — EUS) є важливими методами для оцінки лімфатичних вузлів середостіння. Ці процедури дозволяють точно спрямовувати біопсійний інструмент через стінку бронха або стравоходу відповідно, забезпечуючи високу точність в огорожі матеріалу з цільових ділянок.

Додаткові методи забору матеріалу включають:

• хірургічні методи: наприклад, ендоскопічне дослідження середостіння (медіастиноскопія) або медіастинотомія, відеоторакоскопія та біопсії периферичних лімфатичних вузлів, таких як надключичні або задні шийні вузли;
• торакотомію: в окремих випадках, коли інші методи не дозволяють чітко встановити діагноз, може знадобитися торакотомія для подальшого дослідження та потенційної резекції пухлини.

Ці методи допомагають максимально точно діагностувати та встановити стадію злоякісного новоутворення, що критично важливо для планування подальшого лікування. У разі підтвердження діагнозу раку і якщо інші умови дозволяють, на другому етапі операції може бути виконана резекція ураженої легеневої паренхіми для усунення пухлини.

Лабораторні дослідження відіграють важливу роль у процесі діагностики та моніторингу раку легень. До стандартного набору досліджень входять:

• загальний аналіз крові з оцінкою мазка – допомагає виявити загальний стан здоров’я, включно з ознаками анемії чи інфекції;
• загальний аналіз сечі – використовується для оцінки функції нирок та виявлення можливих метаболічних чи ендокринних порушень;
• основні біохімічні дослідження – передбачають тести на функцію печінки та нирок, щоб вивчити їх здатність метаболізувати лікарські засоби, що приймаються, та виявити можливі побічні ефекти лікування.

Крім того, у деяких пацієнтів з раком легень можуть бути виявлені підвищені рівні певних онкомаркерів у плазмі крові, які містять:

1. Раково-ембріональний антиген (РЕА) — цей маркер може з’являтися при різних формах пухлин і є індикатором наявності злоякісного новоутворення, хоча не є специфічним виключно для раку легень.
2. Фрагмент цитокератину 19 (CYFRA 21.1) — часто асоціюється з плоскоклітинним раком легень і може вказувати на його наявність та ступінь прогресування.
3. Нейроспецифічна енолаза (NSE) — зазвичай підвищується при дрібноклітинному раку легень, відображаючи ступінь агресивності та стадії хвороби.

Хоча концентрація цих маркерів може корелювати з масою пухлини, їх використання в клінічній практиці обмежене, оскільки вони не завжди точно відбивають стадію патології або ефективність лікування. Необхідність додаткових досліджень визначається в разі виявлення відхилень від норми внаслідок первинних аналізів.

Діагностичні критерії

Діагностичні критерії для раку легень встановлюються на основі комплексного підходу, що передбачає різні методи дослідження. Центральне місце в діагностиці займає морфологічне підтвердження захворювання, яке може бути виконане через гістологічне або цитологічне дослідження матеріалу, безпосередньо взятого з пухлини.

Процес встановлення діагнозу раку легень зазвичай включає такі етапи:

1. Збір анамнезу та фізикальне обстеження – вивчення медичної історії пацієнта, включно з симптомами, сімейним анамнезом та факторами ризику, такими як куріння.
2. Рентген грудної клітки — первинне скринінгове дослідження виявлення аномалій у легенях.
3. КТ грудної клітки — забезпечує більш детальне зображення легень і навколишніх тканин, дозволяє оцінити розмір, форму та локалізацію пухлини, а також наявність можливих метастазів.
4. ПЕТ — використовується для оцінки активності новоутворення та виявлення метастазів.
5. Бронхоскопія та трансбронхіальна біопсія – дозволяють візуально оглянути внутрішні поверхні бронхів та взяти зразки тканини для гістологічного аналізу.
6. Трансторакальна біопсія під контролем КТ може використовуватися для отримання тканин з периферійних пухлин.
7. Лабораторні тести — включають аналіз крові, який може виявити аномальні рівні певних речовин, що вказують на рак.
8. Гістологічне дослідження — дослідження зразка тканини під мікроскопом для підтвердження наявності ракових клітин та визначення типу онкопатології легень.
9. Цитологічне дослідження — може використовуватися для дослідження клітин, взятих з мокротиння або рідин організму, щоб ідентифікувати наявність ракових клітин.

Кожен із цих етапів важливий для підтвердження діагнозу та вибору найкращої стратегії лікування, враховуючи індивідуальні особливості поширення пухлинного процесу у кожного пацієнта.

Диференційна діагностика

Диференціальна діагностика новоутворень легень, особливо у випадках периферичних пухлин, є складним завданням через схожість клінічних та радіологічних ознак з іншими захворюваннями. При підозрі на периферичну пухлину в легенях необхідно провести ретельну диференціацію з такими станами, як:

1. Метастатичний осередок — багато видів раку можуть метастазувати в легені, імітуючи первинні пухлини.
2. Незлоякісні новоутворення — такі як гамартоми або фіброми, які можуть виглядати як пухлини на рентгенівських знімках.
3. Туберкульоз (туберкульома) — може імітувати рак легень, особливо в регіонах із підвищеною захворюваністю.
4. Абсцес легень — може виявлятися як пухлиноподібне новоутворення з наявністю некротичних змін.
5. Грибкові зміни — особливо в популяціях з імуносупресією, можуть імітувати малігнізацію.
6. Тератома — рідкісна, але можлива причина пухлиноподібної освіти в легенях.

Вирішальним аспектом в уточненні діагнозу залишається мікроскопічне дослідження, що дозволяє визначити злоякісну природу пухлини та виключити інші можливі захворювання.

У диференційній діагностиці збільшених лімфатичних вузлів середостіння, які можуть відмічатися при раку, слід також розглянути:

1. Лімфопроліферативні новоутворення — наприклад, лімфома Ходжкіна або неходжкінські лімфоми, які можуть призвести до збільшення лімфатичних вузлів.
2. Туберкульоз — хоча це менш часта причина, туберкульоз досі має бути виключений, особливо в ендемічних регіонах.

Саркоїдоз також має бути розглянутий у диференційній діагностиці, оскільки ця умова характеризується симетричним ураженням прикореневих та середостінних лімфовузлів, відрізняючись від звичайної картини при раку. Це дозволяє встановити попередній діагноз та виключити інші можливі причини збільшення лімфовузлів.

Оцінка поширеності

1. Недрібноклітинний рак

Для досягнення оптимальних результатів у лікуванні недрібноклітинного раку легень дуже важливо точно виявити стадію поширеності захворювання. Основний метод оцінки — це комплексне клінічне дослідження, включно з КТ грудної клітки з контрастом, яка дозволяє оцінити місцеве та регіональне поширення раку. Дослідження зазвичай розширюється до верхньої частини черевної порожнини для виявлення можливих віддалених метастазів до органів, таких як печінка та надниркові залози, а також у лімфатичні вузли.

Крім КТ, у певних випадках, наприклад, за наявності клінічних ознак або підвищеному ризику поширення захворювання, можуть бути призначені додаткові методи діагностики, такі як МРТ головного мозку або сцинтиграфія скелета. Сучасний підхід включає використання позитронно-емісійної комп’ютерної томографії (ПЕТ-КТ) для більш точної оцінки статусу новоутворення у грудній клітці та наявності віддалених метастазів.

Класифікація за системою сTNM, де «c» вказує на клінічну оцінку захворювання до операції, допомагає визначити обсяг анатомічного поширення пухлини. Ця класифікація передбачає детальне вивчення тканин, видалених під час операції, що дозволяє встановити патоморфологічне поширення (pTNM) та ступінь злоякісності пухлини (ознака G).

Так, комплексне та багаторівневе дослідження, що включає КТ, ПЕТ-КТ та класифікацію TNM, є ключовим у визначенні найбільш ефективної стратегії лікування раку легень, надаючи необхідну інформацію для можливості радикальної резекції або променевої терапії.

2. Дрібноклітинний рак

• Для ефективного лікування дрібноклітинного раку легень важливо точно встановити стадію та поширення пухлини. До основних методів діагностики належать КТ грудної клітини та черевної порожнини з контрастуванням для виявлення місцевих та віддалених метастазів. Додатково проводиться сцинтиграфія скелета, а при виявленні підозрілих вогнищ — рентгенографічне дослідження. Останнім часом ПЕТ-КТ стає кращим методом, оскільки дозволяє оцінити все тіло на наявність метастазів одночасно.
• Також, враховуючи схильність дрібноклітинного раку до мозкових метастазів, МРТ головного мозку є обов’язковою процедурою. При виявленні метастазів у кожному з органів подальший пошук пухлинних вогнищ не проводиться, оскільки це не вплине на встановлення стадії захворювання.
• Для класифікації дрібноклітинного раку легень традиційно використовувалася спрощена дворівнева система: обмежена форма, при якій пухлина локалізується в одній половині грудної клітки і може включати інвазію в лімфовузли, та поширена форма, що характеризується наявністю пухлини за межами цих кордонів. Наразі рекомендується застосовувати докладнішу класифікацію TNM, яка також використовується для недрібноклітинного раку, забезпечуючи більш точне визначення стадій захворювання та відповідних методів лікування.

Лікування

Підхід до терапії онкопатології тільки суворо індивідуалізований і ґрунтується на рішеннях мультидисциплінарного консиліуму, який включає торакальних хірургів, онкологів-радіологів, клінічних онкологів та фахівців з діагностичної візуалізації. Відмінності в терапевтичних підходах до недрібноклітинного та дрібноклітинного раку легень значні, що потребує окремого розгляду кожної форми захворювання.

У межах консиліуму кожен фахівець робить свій внесок у розробку плану лікування, враховуючи специфіку та стадію новоутворення, загальний стан пацієнта, а також його попередній досвід терапії та реакцію на лікування. Обговорення ведеться з метою вибору найефективнішого та найбезпечнішого методу терапії, який міг би максимально підвищити шанси на успіх при мінімізації можливих побічних ефектів.

Лікування недрібноклітинного раку легень

Вибір методу лікування недрібноклітинного раку легень зумовлений не лише стадією захворювання на момент діагностики, а й функціональним станом пацієнта та можливостями його організму. На ранніх стадіях раку (І та ІІ), коли пухлина ще не досягла критичного поширення, кращим методом є радикальна хірургічна інтервенція. Такі операції, як лобектомія (видалення частки легені) або в більш складних випадках білобектомія (видалення 2 часток) і навіть пневмонектомія (видалення всієї легені), проводяться з метою повного висічення пухлини.

III стадія раку легень є найскладнішою категорією, при якій пухлини можуть бути як резектабельними, так і нерезектабельними, особливо якщо пухлина поширилася в лімфатичні вузли середостіння. У таких випадках розглядається можливість комбінованого лікування, включно з неоад’ювантною хімієтерапією для зменшення розміру пухлини перед хірургічним втручанням, або застосування радикальної променевої терапії з хімієтерапією.

Менш радикальні методи, такі як сегментектомія, можуть бути застосовані при невеликих пухлинах діаметром <2 см. Рішення про радикальність операції ґрунтується на маркуванні R, де R0 вказує на повне видалення пухлини, R1 — наявність мікроскопічних залишків, а R2 — на макроскопічно неповне висічення.

У випадках, коли хірургічне втручання є недоцільним через поширеність пухлини або інших факторів, застосовуються альтернативні методи лікування. Тільки близько 20% усіх пацієнтів підходять для операції на момент діагностики, а для інших варіанти лікування потребують індивідуальної оцінки та підбору на полідисциплінарному консиліумі лікарів.

Процес відбору пацієнтів для хірургічного втручання при лікуванні новоутворень легень потребує комплексного підходу, включно не лише з детальною оцінкою поширення захворювання за допомогою медичної візуалізації (КТ грудної клітки, бронхоскопія та часто ПЕТ-КТ), а й ретельну перевірку функціонального стану дихальної системи. Це необхідно для оцінки ризиків оперативного втручання та прогнозування якості життя пацієнта після операції.

Функціональні тести, які зазвичай включаються до цього процесу, складаються з кількох ключових компонентів, таких як:

1. Прості навантажувальні тести, такі як ходьба сходами або швидка ходьба, допомагають оцінити загальну фізичну витривалість та реакцію дихальної системи на помірні навантаження.
2. Газометрія артеріальної крові, що проводиться як у стані спокою, так і після фізичного навантаження (наприклад після 6-хвилинної ходьби), дозволяє оцінити газообмінну функцію легень та адекватність дихання.
3. Спірометричні дослідження, що передбачають оцінку об’єму форсованого видиху за 1-шу с / форсованої життєвої ємності легень (ОФВ1/ФЖЄЛ), критично важливі для встановлення легеневої функції.

Крім того, особлива увага приділяється оцінці серцево-судинної системи, оскільки наявність супутніх захворювань серця може значно вплинути на вибір методу лікування та прогноз. Ці оцінки спільно допомагають лікарям-спеціалістам на мультидисциплінарному консиліумі ухвалювати виважене рішення про доцільність хірургічного лікування або альтернативні методи, такі як радикальна променева терапія.

Ускладнення після операційного лікування раку легень можуть суттєво вплинути на загальний результат та якість життя пацієнта. Вони найчастіше охоплюють дихальну та серцево-судинну системи, що потребує уважного моніторингу та контролю в післяопераційний період. Найбільш серйозними вважаються дихальна недостатність та ускладнення з боку серця, особливо після масштабних операцій.

Операційна смертність варіює залежно від обсягу хірургічного втручання: вона становить <3% після лобектомії та близько 5% після пневмонектомії. Ці дані підкреслюють підвищений рівень ризику, пов’язаний з більшим обсягом операцій на легенях.

Крім того, важливою проблемою після хірургічного лікування є ризик розвитку рецидиву захворювання. Більш ніж у 50% усіх хворих у післяопераційний період виявляється місцевий рецидив або формування віддалених метастазів. При цьому останні становлять близько 70% усіх випадків невдач лікування, наголошуючи на необхідності подальшого спостереження та можливого додаткового лікування, включно з хімієтерапією або променевою терапією для мінімізації ризику повторного розвитку раку.

У сучасній онкологічній практиці хірургічне лікування часто комбінується з консервативними методами, такими як променева та хімієтерапія, для поліпшення результатів лікування онкопатології легень. Однак використання цих методів варіює залежно від стадії захворювання та локалізації пухлини.

Неоад’ювантна променева терапія, що передує хірургічному втручанню, часто проводиться для зменшення розміру пухлин, особливо при пухлині Панкоста, локалізованій у верхівці легень. Хоча цей метод сприяє регресії новоутворення, його вплив на загальну виживаність залишається предметом дискусій і може підвищувати ризик операційних ускладнень.

Ад’ювантна променева терапія, що проводиться після хірургічного лікування, не сприяє підвищенню виживаності у пацієнтів з І та ІІ стадіями раку. Однак у хворих з метастазами в лімфатичні вузли середостіння (стадія N2, IIIA) ця терапія може знизити ризик місцевого рецидиву, хоча її вплив на загальну тривалість життя пацієнтів не підтверджений. Цей метод часто використовується при нерадикальній резекції (R1 чи R2).

Комбінація ад’ювантної променевої терапії з хімієтерапією не виявила значного підвищення ефективності порівняно з винятковою променевою терапією і може бути пов’язана з підвищеним ризиком токсичності. Це наголошує на необхідності ретельного вибору методу лікування з урахуванням індивідуальних особливостей та стадії захворювання кожного пацієнта.

Неоад’ювантна хімієтерапія є ефективним підходом у лікуванні пацієнтів з недрібноклітинним раком легень на стадії IIIA, коли пухлина поширилася у вторинні лімфатичні вузли (N2). Цей метод використовується для зменшення розмірів пухлини до можливості її хірургічного видалення, що може значно поліпшити прогноз і підвищити шанси на успішне лікування.

Ад’ювантна хімієтерапія, яка застосовується після радикальної резекції, відіграє ключову роль у збільшенні тривалості життя хворих. Найчастіше це пацієнти на стадіях II та IIIA, які знаходяться в хорошому загальному стані та не мають серйозних супутніх захворювань. Хімієтерапія, що зазвичай складається з 3 або 4 циклів, починається в перші 6–8 тиж після операції. Застосовувані препарати включають комбінації цисплатину та вінорелбіну, а також можуть включати цисплатин або карбоплатин разом з таксоїдами, гемцитабіном або пеметрекседом, що дозволяє атакувати ракові клітини на декількох «фронтах», знижуючи ризик розвитку рецидиву та покращуючи загальні результати лікування.

Променева терапія залишається основним методом лікування для пацієнтів з раком легень, яким хірургічне втручання не показане через тяжку стадію захворювання (особливо IIIB) або наявність інших протипоказань. Цей метод активно використовується і у більшості хворих на стадії IIIA, де пухлина обмежена, але через своє поширення або стан пацієнта операція стає неможливою.

Радикальна променева терапія підходить особам з локалізованими пухлинами, які не поширилися у віддалені ділянки та не супроводжуються плевральним випотом. При цьому важливо, щоб функціональний стан дихальної системи дозволяв провести повний курс лікування. Зазвичай перед початком терапії проводиться всебічна діагностика, включаючи ПЕТ-КТ для точної оцінки розмірів та поширеності пухлини, а також функціональні дослідження дихальної системи, аналогічно до підготовки до хірургічного лікування.

Типова сумарна доза опромінення становить 60–66 Гр, із дозуванням 1,8–2,5 Гр на фракцію, розподілену на 5 діб/тиж. Для мінімізації ризику ушкодження здорових тканин та органів, що знаходяться поряд з пухлиною, застосовується конформальна променева терапія, яка використовує тривимірне комп’ютерне планування (3D-CRT). Це дозволяє максимально точно спрямувати радіацію на пухлину, знижуючи ризик ураження здорових тканин.

Для малих пухлин без ознак метастазування в лімфатичні вузли можна використовувати стереотаксичну радіотерапію. Цей метод демонструє місцеву ефективність, порівнянну з хірургічною резекцією, і є ідеальним варіантом для пацієнтів, для яких операція не підходить через вік, дихальну недостатність або інші обмеження.

Комбінування променевої терапії з одночасною хімієтерапією часто використовується для підвищення шансів на довгострокове виживання у пацієнтів із раком легень. Цей підхід може підвищити ризик гострих променевих реакцій, проте значно підвищує ефективність лікування. Для тих хворих, хто не підходить для такого агресивного лікування через фізичний стан або інші обмеження, альтернативою може бути послідовне поєднання променевої та хімієтерапії з мінімальними часовими проміжками між курсами.

У багатьох випадках, коли пухлина легень уже досягла стадії місцевого поширення, радіотерапія використовується в основному для паліативного догляду. Це особливо актуально для пацієнтів, які мають симптоми, пов’язані з первинною пухлиною, такі як біль, утруднення дихання через обструкцію дихальних шляхів, дисфагія, симптоми синдрому верхньої порожнистої вени або кровохаркання. У таких випадках може використовуватися радіотерапія у більш низьких дозах (20–30 Гр, розподілених на 5–10 фракцій) або у вигляді одноразових високих доз (8–10 Гр), які за необхідності можуть повторюватися через 1–2 тиж.

Радіотерапія також є методом вибору для лікування болісних кісткових метастазів, а також неоперабельних симптоматичних метастазів у головному мозку, забезпечуючи зменшення вираженості симптомів і підвищення якості життя пацієнтів.

Для лікування місцево-поширеного недрібноклітинного раку легень можуть бути застосовані різні ендобронхіальні методи, спрямовані на локальне усунення або зменшення вираженості симптомів пухлини. Ці методи часто використовуються як паліативна терапія для підвищення якості життя хворих.

1. Брахітерапія — це процедура, при якій через ендоскоп в уражений бронх вводиться високоактивне радіоактивне джерело (часто використовується іридій). Цей метод дозволяє доставити високі дози випромінювання безпосередньо в пухлину, забезпечуючи ефективне паліативне лікування.
2. Фотодинамічна терапія — використовує речовини із групи порфіринів, які після введення акумулюються в ракових клітинах. Потім пухлина опромінюється світлом (найчастіше лазером), що зумовлює знищення злоякісних клітин. Цей метод ефективний лише для поверхневих та доступних для ендоскопії пухлин.
3. Електрокоагуляція, кріотерапія та лазеротерапія — усі ці методи викликають місцевий некроз тканин пухлини в бронхах, що допомагає зменшити пухлину та вираженість симптомів, такі як утруднення дихання.
4. Ендобронхіальні стенти — використовуються для відновлення прохідності бронхів, які можуть бути стиснуті пухлиною або заблоковані її зростанням у середину бронха. Стенти допомагають підтримувати відкритість дихальних шляхів, полегшуючи дихання та знижуючи ризик розвитку дихальної недостатності.

Ці методи можуть використовуватися окремо або поєднано один з одним залежно від специфіки випадку та загального стану пацієнта, щоб забезпечити найвищу можливу якість життя.

Хімієтерапія є важливим методом лікування для пацієнтів з дисемінованим раком легень, що використовується переважно для паліативної терапії. Хоча цей метод зазвичай не тягне за собою значного збільшення тривалості життя, він може ефективно знизити ступінь тяжкості симптомів хвороби у деяких пацієнтів. Проведення хімієтерапії обмежене через її потенційну токсичність, тому вона підходить хворим, які знаходяться у хорошому функціональному стані, не мають значної втрати маси тіла або серйозних супутніх захворювань.

Типово проводяться 3–4 цикли хімієтерапії, причому ефективність та безпека лікування оцінюються після перших 2 циклів. У разі гарної відповіді на лікування та відсутності значних побічних реакцій у деяких хворих можна розглянути можливість проведення 2 додаткових циклів. Питання необхідності підтримувальної терапії із застосуванням 1 препарату залишається дискусійним.

Для 1-го курсу хімієтерапії зазвичай застосовуються стандартні двокомпонентні схеми, що включають цисплатин — препарат першого вибору, або карбоплатин у комбінації з іншими протипухлинними засобами, такими як вінорелбін, таксоїди (паклітаксел та доцетаксел), гемцитабін або пеметрексед. Ці комбінації допомагають оптимізувати лікувальний ефект та контролювати побічні ефекти, що робить хімієтерапію більш переносимою для пацієнтів.

Молекулярно спрямована терапія, або таргетна терапія, є інноваційним системним методом лікування недрібноклітинного раку легень, який використовує специфічні молекулярні зміни в клітинах пухлини для досягнення найбільшого терапевтичного ефекту. Цей метод особливо ефективний у випадках, коли в пухлинних клітинах є певні генетичні мутації.

Один із найчастіших підходів включає застосування інгібіторів тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту (Epidermal growth factor receptor — EGFR)), таких як ерлотиніб, гефітиніб, афатиніб та осимертиніб. Ці препарати найбільш ефективні у пацієнтів з мутацією гена EGFR, що характерно для 10–15% усіх випадків аденокарцином та значно рідше фіксується при плоскоклітинному новоутворенні.

Інші важливі мішені для таргетної терапії — це реаранжування генів ALK і ROS1, які відмічаються у близько 4–7% і 1–2% усіх випадків недрібноклітинного раку легень відповідно. Ефективними є пероральні інгібітори ALK-кінази, такі як алектиніб та бригатиніб. Пацієнти з мутацією V600E гена BRAF, яка діагностується у близько 1–1,5% усіх випадків аденокарцином, можуть отримувати користь від комбінації добрафенібу та траметинібу.

Зважаючи на переваги молекулярно спрямованої терапії перед традиційною хімієтерапією, для пацієнтів з неплоскоклітинним раком легень рекомендується проведення додаткових генетичних досліджень для ідентифікації мутацій гена EGFR та реаранжувань генів ALK та ROS1. Також тривають клінічні дослідження для розробки нових препаратів, спрямованих на інші специфічні молекулярні мішені, виявлені в недрібноклітинному раку легень.

Імунотерапія стає все більш поширеним та перспективним методом лікування в онкології, зокрема і при недрібноклітинному раку легень. Цей метод включає використання моноклональних антитіл, таких як атезолізумаб, ніволумаб, пембролізумаб та дурвалумаб, які спрямовані на блокування рецептора запрограмованої смерті I типу (PD-1) на Т-лімфоцитах або його ліганду (PD-L1). Блокування цих молекул дозволяє посилити імунну відповідь організму, підвищуючи цитотоксичність Т-лімфоцитів і цим сприяючи боротьбі з раковими клітинами.

Імунотерапія виявляє високу ефективність як на первинному, так і наступних етапах лікування поширеного недрібноклітинного раку легень. Вона також може використовуватися як доповнення до радикальної радіохімієтерапії у хворих із місцево- або регіонально-поширеним раком. Важливим предиктивним фактором успішності імунотерапії є рівень експресії білка PD-L1 на поверхні пухлинних клітин, що уможливлює більш цілеспрямований підхід до вибору лікування для кожного конкретного пацієнта.

Цей підхід до лікування представляє значний прогрес у сфері онкології, пропонуючи нові можливості для контролю над захворюванням та підвищення якості життя хворих на рак.

Лікування дрібноклітинного раку легень

Дрібноклітинний рак легень належить до найбільш агресивних форм онкологічних захворювань і потребує інтенсивної хімієтерапевтичної стратегії. Зазвичай лікування передбачає 4–6 циклів двокомпонентної хімієтерапії, де основними препаратами є цисплатин або карбоплатин разом з етопозидом. Ефективність хімієтерапії оцінюється за критеріями RECIST (Response Evaluation Criteria in Solid Tumors), за допомогою яких можна класифікувати відповідь на лікування як повну, часткову ремісію, стабілізацію або прогрес захворювання.

Повна ремісія характеризується повною регресією всіх пухлинних змін, тоді як часткова ремісія передбачає зменшення загального об’єму пухлини на 30% і більше як мінімум протягом 1 міс. Прогресування захворювання визначається збільшенням розмірів пухлини на ≥20% або появою нових метастазів. Стабілізація захворювання вказує на відсутність значних змін у розмірах пухлини.

У разі рецидиву захворювання після первинного лікування можливе повторне використання первісної хімієтерапевтичної схеми, якщо з моменту завершення попереднього курсу пройшло більше 3 міс і досягнуто ремісії. Якщо рецидив відбувається під час лікування або після його завершення, застосовуються альтернативні схеми лікування або переходять до симптоматичного полегшення стану.

Крім того, пацієнти із зафіксованими больовими симптомами у грудній клітці або наявністю метастазів у ЦНС та кістках, можуть отримати паліативне опромінення для зменшення вираженості дискомфорту та підвищення якості життя.

Лікування обмеженої форми дрібноклітинного раку легень (стадії I–III) часто включає комплексний підхід, що поєднує хімієтерапію з променевою. Основна мета — максимізувати шанси на тривалу виживаність та мінімізувати ризик місцевого рецидиву. У цьому контексті променева терапія в дозі 60–66 Гр застосовується для опромінення первинного пухлинного вогнища та регіональних лімфовузлів, що довело свою ефективність у зниженні частоти рецидивів.

Поєднане використання хіміє- та променевої терапії сприяє найкращим результатам, оскільки вони доповнюють дію один одного, посилюючи онколітичну дію. У певних випадках, коли захворювання залишається обмеженим, можливе також хірургічне втручання, особливо на першій стадії поширення захворювання, яке зазвичай поєднується з хімієтерапією та подальшим профілактичним опроміненням головного мозку.

Профілактичне опромінення головного мозку (25 Гр у 10 фракціях) часто проводиться у пацієнтів, у яких досягнуто ремісії раку в грудній клітці. Це дозволяє значно знизити ризик метастазів у головний мозок і, як результат, підвищити загальний показник виживаності. Ці методи лікування забезпечують комплексний підхід до боротьби з дрібноклітинним раком легень на ранніх стадіях, прагнучи забезпечити максимально можливе подовження тривалості життя хворих.

Для лікування поширеної форми дрібноклітинного раку легень (IV стадія) найчастіше проводиться хімієтерапія, принципи якої аналогічні тим, що використовуються при обмеженій формі захворювання. Однак при цій стадії раку, коли онкопатологія вже поширилася за межі первинного місця новоутворення, стратегія лікування включає більш агресивні підходи для збільшення тривалості та підвищення якості життя пацієнтів.

Комбінування хімієтерапії з атезолізумабом, інгібітором PD-L1, сприяло значному збільшенню тривалості життя без прогресії захворювання та загальної виживаності. Це наголошує на ролі імунотерапії як важливого доповнення до стандартної хімієтерапії в контролі більш тяжких стадій раку.

Для осіб, які досягли ремісії пухлини у грудній клітці, також рекомендується профілактичне опромінення головного мозку для зниження ризику розвитку метастазів. У той час як роль опромінення самої грудної клітки залишається предметом дискусій у контексті IV стадії, цей захід може бути менш ефективним або виправданим через значне поширення захворювання та підвищений ризик системних метастазів.

Отже, у лікуванні поширеної форми дрібноклітинного раку легень акцент робиться на максимізації терапевтичного ефекту та підвищення якості життя хворих з використанням комплексних підходів, включно з хіміє-, імунотерапією та в разі необхідності спрямоване радіологічне втручання.

Лікування карциноїду легень

При діагностиці карциноїдів легень доцільним методом лікування є хірургічне втручання. Залежно від розміру та локалізації пухлини вибір методу операції може змінюватися. Для великих пухлин або тих, що знаходяться в центральних ділянках легень, найчастіше проводиться лобектомія — видалення однієї з легеневих часток. У випадках, коли пухлина менша і знаходиться в більш периферійних частинах легень, може бути виконана сегментектомія, тобто видалення певного сегмента легені.

Для пухлин з ендобронхіальною локалізацією, що розвиваються всередині дихальних шляхів, часто використовуються щадні методи операції, що дозволяють зберегти якнайбільший об’єм здорової тканини та функціональності легень.

Атипові карциноїди є високодиференційованими нейроендокринними новоутвореннями середнього ступеня злоякісності (G2), тому потрібний більш агресивний підхід. Як правило, крім видалення самої пухлини, потрібна резекція регіональних лімфовузлів. Це робиться для того, щоб мінімізувати ризик рецидиву та забезпечити повніше вилучення злоякісних клітин, оскільки атипові карциноїди можуть проявляти більш агресивну поведінку порівняно з типовими карциноїдами.

Так, хірургічне лікування карциноїдів легень варіює залежно від типу, розміру та локалізації пухлини, а також її гістологічних особливостей, що потребує індивідуального підходу до кожного випадку.

Прогноз

Недрібноклітинний рак легень — одна з найбільш поширених і серйозних форм онкопатології, при якій ключовим фактором, що визначає прогноз для пацієнта, є стадія захворювання на момент діагностики. Це впливає на вибір стратегії лікування та наслідки терапії. На ранніх стадіях, коли захворювання обмежене, радикальна резекція легеневої паренхіми залишається найефективнішим методом лікування. Проте лише близько 20% усіх хворих відповідають критеріям для проведення такої операції.

Відсоток 5-річної виживаності після радикальної резекції значно варіює залежно від стадії раку на момент діагностики. Для стадій I, II та IIIA 5-річна виживаність становить 60–80%, 40–50% та 15–25% відповідно. Водночас у хворих на ІІІ стадії, яким проведено променеву або хімієтерапію, зафіксовано близько 20% 5-річної виживаності.

Для пацієнтів з IV стадією, у яких захворювання дисеміноване, основний метод лікування — паліативна хімієтерапія. Середня тривалість життя після такого лікування становить 10–12 міс, при цьому лише кілька відсотків пацієнтів живуть більше 2 років. Трохи кращі результати можна досягти за допомогою таргетної та імунотерапії, які дозволяють поліпшити прогноз та якість життя хворих навіть на пізніх стадіях хвороби.

Так, вихідна стадія захворювання та функціональний стан пацієнта, включно зі зменшенням маси тіла, мають критичне значення для визначення прогнозу та вибору методу лікування недрібноклітинного раку легень.

Дрібноклітинні пухлини легень відомі своєю агресивністю та здатністю до швидкого метастазування, що часто призводить до виявлення віддалених метастазів уже в момент діагностики. На жаль, це значно погіршує прогноз пацієнтів, оскільки результати лікування залишаються несприятливими.

Для осіб з обмеженою формою дрібноклітинного раку, коли захворювання не поширилося за межі однієї половини грудної клітки, 3-річна виживаність становить близько 20%. Однак для пацієнтів з поширеною формою захворювання, коли рак уразив значні ділянки тіла або поширився на інші органи, тривала виживаність є рідкістю, і найчастіше прогноз є вкрай несприятливим.

Основними прогностичними факторами, що впливають на результати лікування дрібноклітинного раку легень, є ступінь поширення новоутворення, функціональний стан пацієнта, зменшення маси тіла та рівень лактатдегідрогенази (ЛДГ) у плазмі крові. Ці показники допомагають в оцінці ступеня тяжкості стану та виборі оптимальної стратегії лікування, спрямованої на максимально можливе подовження тривалості життя та підвищення його якості, незважаючи на загальну складність випадків.

Профілактика

Профілактика раку легень відіграє ключову роль у зниженні як захворюваності, так і смертності від цієї серйозної патології. Основним фактором ризику для розвитку раку легень є куріння, тому значне зменшення кількості випадків раку легень може бути досягнуто за рахунок скорочення як активного, так і пасивного куріння. Заходи щодо боротьби з курінням мають включати як законодавчі заборони на паління у громадських місцях, так і освітні програми, спрямовані на підвищення обізнаності населення про шкоду тютюну.

На жаль, у результатах дослідження фармакологічної профілактики раку легень із застосуванням ретиноїдів, вітаміну Е та селену не виявлено ефективності. Ці дослідження наголошують на складності пошуку ефективних засобів для запобігання цьому захворюванню на хімічному рівні.

Проте вторинна профілактика має велике значення. Вона полягає в ранньому виявленні передракових та ракових змін за допомогою масових скринінгових програм. Скринінги, такі як низькодозова комп’ютерна томографія (НДКТ) грудної клітки, дозволяють виявити новоутворення легень на початкових стадіях, коли лікування може бути найефективнішим. Проведення таких досліджень у групах підвищеного ризику, включно з курцями, що тривалий час палять, може значно покращити прогноз та знизити смертність від раку легень.