Первинні новоутворення легень

Содержание

Класифікація, загальна характеристика

Первинні новоутворення легень є раковими захворюваннями, що формуються безпосередньо з тканин легень. Основна класифікація раку легень включає недрібноклітинний і дрібноклітинний типи. Недрібноклітинний рак становить основну частину випадків (80–85%) і розподіляється на кілька підтипів, таких як:

1. Аденокарцинома (~40% випадків) — найчастіше розвивається в дрібних бронхах, у периферичних відділах легень. Цей тип раку менш пов’язаний з курінням порівняно з іншими формами недрібноклітинного раку і його частіше діагностують у жінок.
2. Плоскоклітинний рак (~30%) — пов’язаний з курінням. Зазвичай локалізується у великих бронхах і часто призводить до звуження їх просвіту, що може викликати ателектаз (обвалення легеневої тканини) та запальні зміни в легенях.
3. Крупноклітинний рак — цей тип характеризується різноманітністю в локалізації пухлин і клінічно може бути схожий на аденокарциному.

Недрібноклітинний рак легень відносно малочутливий до хіміотерапії, що робить важливим раннє виявлення та застосування комбінованих підходів до лікування, включно з хірургічним втручанням, радіотерапією та цілеспрямованою терапією.

Дрібноклітинний рак легень, що становить близько 15% усіх випадків захворювання, вирізняється своєю агресивною природою та схильністю до швидкого поширення метастазів у лімфатичні вузли та віддалені органи, такі як печінка, кістки, кістковий мозок, центральну нервову систему (ЦНС) та надниркові залози. Цей тип онкопатології тісно пов’язаний з курінням і часто проявляється збільшеними лімфатичними вузлами у прикореневих та середостінних ділянках. При діагностиці в більшості пацієнтів уже наявні метастази. Також характерним є виникнення паранеопластичного синдрому, при якому пухлина стимулює появу симптомів, не пов’язаних безпосередньо з місцевим зростанням або метастазами. Основним методом лікування дрібноклітинного раку є хіміотерапія.

До рідкісних типів первинних новоутворень легень, що становлять <5% усіх випадків, належать залізисто-плоскоклітинний рак, саркома, новоутворення, що імітує пухлини слинних залоз (наприклад мукоепідермоїдний і аденоїдно-кістозний рак), а також карциноїди та вкрай рідкісні мезенхімальні пухлини лімфатичної системи. При цих захворюваннях потрібен особливий підхід у діагностиці та лікуванні через їх незвичайну природу та рідкість діагностування.

Клінічна картина

Клінічна картина раку легень часто починається без явних симптомів, особливо на ранніх стадіях захворювання.

Загальні симптоми, такі як прогресуюче виснаження та слабкість, зазвичай виявляють лише на пізніших стадіях раку. На цьому етапі хвороби пацієнти можуть зазнавати значної втрати маси тіла.

До симптомів, пов’язаних з локальним зростанням пухлини, належать кашель, який є найчастішою ознакою, особливо у курців, що може змінювати характер кашлю. До інших локальних симптомів належать задишка, біль у грудній клітці, кровохаркання і пневмонії, що повторюються, часто в тій же зоні легень. Синдром верхньої порожнистої вени може розвиватися при значному ураженні середостіння, викликаючи тиск та наступні симптоми. Біль може також відчуватися в плечі або плевральний характер при ураженні плеври. Аритмії можуть виникати при інфільтрації пухлиною перикарда та серця, захриплість — при ураженні зворотного гортанного нерва, а дисфагія може бути викликана вторинною ахалазією або масивним ураженням верхньої частини середостіння. На пізніх стадіях хвороби можуть виявлятися симптоми, пов’язані з ураженнями легень, такі як синдром верхньої порожнистої вени, плевральний випіт, ателектаз або пневмонія.

Симптоми, пов’язані з метастазуванням раку легень, можуть значно варіювати залежно від локалізації вторинних пухлин. Збільшення надключичних, шийних або пахвових лімфатичних вузлів часто свідчить про поширення ракових клітин поза первинною пухлиною. Біль у кістках або пальпаторна болісність, а також рідкісні патологічні переломи чи симптоми компресії можуть вказувати на кісткові метастази.

При поширенні метастазів у ЦНС можуть розвиватися головний біль, осередкові неврологічні симптоми, такі як судоми або порушення рівноваги, а також поведінкові зміни та розлади особистості, що відображають ураження нервової системи.

У випадках, коли метастази досягають печінки, можуть виявлятися такі симптоми, як збільшення розмірів печінки (гепатомегалія), біль в епігастрії, нудота та жовтяниця, що вказують на порушення функції цього органу. При цих різноманітних проявах метастатичної активності потрібен комплексний підхід до діагностики та лікування.

Паранеопластичні синдроми є різноманітними клінічними проявами, які розвиваються не внаслідок прямого впливу ракової пухлини, а в результаті біохімічних та імунних порушень, викликаних самим захворюванням. Ці синдроми можуть поширюватися на різні органи та системи організму:

1. До ендокринних порушень належать такі стани, як синдром Іценка — Кушинга, пов’язаний з надмірною продукцією кортикостероїдів, синдром неадекватної секреції вазопресину (Syndrome of Inappropriate Antidiuretic Hormone Secretion — SIADH), карциноїдний синдром, що викликає симптоми з боку серця та може впливати на нервову систему та нирки.
2. Нервово-м’язові розлади охоплюють периферичну нейропатію, різні форми енцефалопатій, дегенерацію мозочка, міастенічний синдром Ламберта — Ітона, що характеризується м’язовою слабкістю, та поліміозит.
3. До шкірних проявів можуть належати чорний акантоз, дерматоміозит, системний червоний вовчак та системна склеродермія, які маніфестують різними дерматологічними змінами.
4. Кісткові симптоми включають гіпертрофічні остеоартропатії та розвиток пальців у вигляді «барабанних паличок», що свідчать про хронічну гіпоксію.
5. Судинні зміни можуть виявлятися мігруючим поверхневим тромбофлебітом та абактеріальним тромботичним ендокардитом, що впливає на серцеві клапани.
6. Гематологічні аномалії охоплюють такі стани, як анемія та дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВС-синдром), які можуть спричинити серйозні кровотечі або тромбози.

При паранеопластичних синдромах потрібна ретельна діагностика та індивідуальний підхід до лікування, спрямований як на терапію основного захворювання, так і на зменшення вираженості симптомів.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Допоміжні діагностичні дослідження відіграють ключову роль у встановленні стадії та обсягу поширеності раку легень. Вони охоплюють різні методи візуалізації, кожен з яких має свої особливості та використання.

1. Рентген грудної клітки в прямій (заднє-передній) і бічній проєкціях є первинним дослідженням, за допомогою якого можна виявити наявність пухлини в паренхімі легень, ателектаз, збільшення прикореневих лімфовузлів або лімфовузлів середостіння, а також плевральний випіт і одностороннє підвищення рівня діафрагми. Однак варто зазначити, що нормальна рентгенограма грудної клітки не виключає пухлину легень.
2. Комп’ютерна томографія (КТ) грудної клітки є більш детальним дослідженням, яке особливо важливо для оцінки ступеня місцевого поширення пухлинного процесу. За допомогою КТ можна виявити інфільтрацію середостіння або грудної стінки, які не завжди видно на рентгені, і точніше встановити, чи є ділянка в легенях ателектазом або пухлинним вогнищем. Також КТ допомагає в оцінці збільшених лімфовузлів, що є важливим для визначення наявності метастазів. Розмір вузла >1 см у діаметрі може бути критерієм підозри на метастази, хоча слід враховувати, що діагностика тільки за розміром вузла може призвести до високого відсотка хибнопозитивних або хибнонегативних результатів.

Ці дослідження формують комплексний підхід до діагностики раку легень, дозволяючи лікарям точніше планувати лікування та прогнозувати наслідки захворювання.

3. Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ) є високоінформативним методом для виявлення дрібних метастазів у лімфовузли середостіння, встановлення ступеня тяжкості поширення раку в ділянках ателектазу та виявлення метастазів за межами грудної клітки. Цей метод особливо необхідний для відбору пацієнтів, які можуть бути кандидатами на радикальне хірургічне лікування або інтенсивну променеву терапію. Поєднано з КТ ПЕТ забезпечує більш точне відмічання зон для опромінення.

Якщо ПЕТ недоступний для осіб із підвищеною ймовірністю ураження вузлів середостіння, як це підтверджується за результатами КТ, рекомендується проведення біопсії цих лімфовузлів. Біопсія може бути виконана під час медіастиноскопії або під контролем ультразвуку через стінку бронха або стравоходу, що дозволяє отримати достовірні дані про наявність чи відсутність метастазів.

4. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) також відіграє важливу роль у діагностиці, особливо при оцінці пухлин, локалізованих у безпосередній близькості до хребта або у хребті, а також при вивченні новоутворень верхівок легень. МРТ забезпечує високу точність зображення в цих складних для дослідження ділянках, допомагаючи лікарям правильно оцінити ступінь ураження та спланувати оптимальну стратегію лікування.
5. Цитологічні дослідження відіграють важливу роль у діагностиці раку легень, дозволяючи отримати клітинний матеріал для аналізу та встановлення типу пухлини. Традиційно для цих цілей використовувалася мокрота, хоча останнім часом її дослідження стало проводитися рідше через появу точніших методик.
6. Для отримання біоматеріалу також виконуються аспірація рідини з плевральної порожнини та бронхіальні змиви. Особливо цінним є матеріал, взятий при трансбронхіальній або трансезофагеальній аспіраційній пункції під контролем ультразвуку, що дозволяє точно локалізувати ділянку забору зразків. Трансторакальна аспірація, що проводиться через стінку грудної клітки, зазвичай використовується при пухлинах у периферичних відділах легень і найчастіше виконується під контролем КТ. Ці методи значно підвищують точність діагностики та дозволяють лікарям обрати найбільш ефективний план лікування.
7. Фібробронхоскопія відіграє центральну роль у діагностиці раку легень, дозволяючи лікарям оцінити місцеве поширення пухлини всередині бронхів та провести забір біопсійного матеріалу. Цей метод особливо необхідний для отримання зразків стінки бронха чи самої пухлини, і навіть до виконання трансбронхіальних біопсій легень і лімфатичних вузлів. Використання ендобронхіального ультразвуку (ЕБУЗД, endobronchial ultrasound — EBUS) значно підвищує точність та безпеку процедури, дозволяючи правильно визначити місцезнаходження та структуру змін.
8. Серед інших діагностичних методів трансбронхіальна аспіраційна пункція (ТАПБ) та гістологічне дослідження периферичних лімфатичних вузлів використовуються для виявлення наявності метастатичної інвазії. Медіастиноскопія та відеоторакоскопія також можуть використовуватися для оцінки поширеності процесу. У випадках, коли стандартні методи не дозволяють встановити діагноз, може знадобитися торакотомія — відкрите хірургічне втручання для дослідження та можливого лікування раку легень.

Лабораторні дослідження, включно з визначенням пухлинних маркерів у плазмі крові, наразі не мають значного клінічного значення для діагностики раку легень, хоча вони можуть бути необхідні в інших аспектах моніторингу захворювання та відповіді на терапію.

Діагностичні критерії

Для встановлення діагнозу раку легень використовуються певні діагностичні критерії, засновані насамперед на гістологічному аналізі, який вважається найефективнішим методом, або на цитологічному дослідженні матеріалу, отриманого безпосередньо з пухлини. Послідовність проведення діагностичних тестів залежить від локалізації ураження легень.

Для периферичних уражень легень типовий діагностичний алгоритм починається з трансторакальної біопсії, коли під контролем КТ проводиться забір тканини з пухлини. Якщо результати трансторакальної біопсії є недостатніми або невизначеними, наступним етапом може стати бронхоскопія. Якщо вона не дає достатньо інформації, можуть знадобитися більш інвазивні методи, такі як торакоскопія або торакотомія для більш повного обстеження та біопсії.

При прикореневих ураженнях легень діагностика зазвичай починається з бронхоскопії, що дозволяє візуалізувати внутрішню поверхню бронхів та взяти матеріал для біопсії. Якщо результати бронхоскопії є недостатніми, наступним кроком може бути трансезофагеальна біопсія, яка проводиться через стінку стравоходу. При необхідності може бути проведене цитологічне дослідження мокротиння і зрештою торакотомія, якщо інші методи не дозволяють отримати достатньо інформації для встановлення діагнозу.

Ці послідовні кроки дозволяють максимально точно діагностувати рак легень, мінімізуючи при цьому інвазивність процедур для пацієнта доти, доки вони не виявляться абсолютно необхідними.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика раку легень охоплює розгляд низки інших станів, які можуть імітувати його прояви, особливо за наявності периферичних пухлин та збільшених лімфовузлів середостіння. Розуміння цих альтернатив може допомогти точніше розробити план лікування та контролювати стан хворого.

1. Периферичні пухлини:

• • метастатичний осередок: ракові клітини, які мігрують з інших ділянок тіла, можуть утворювати вторинні пухлини в легенях.
  • Доброякісні новоутворення: легеневі гамартоми та інші непухлинні маси можуть імітувати новоутворення.
  • Туберкульома: закапсульовані вузлики, пов’язані з туберкульозом, які можуть бути схожими на онкопатологію.
  • Абсцес легень: локалізовані інфекційні процеси, заповнені гноєм.
  • Грибкові ураження: інфекції, спричинені грибками, такими як аспергільоз або гістоплазмоз, часто мімікрують під пухлини.
  • Тератома: рідкісні новоутворення, що складаються з різних типів тканин.

2. Збільшені лімфовузли середостіння:

• • лімфопроліферативні пухлини: захворювання, такі як лімфоми, можуть викликати збільшення лімфовузлів.
  • Туберкульоз: хоч і рідше, але може спричиняти збільшення лімфовузлів.
  • Саркоїдоз: характеризується часто симетричним збільшенням лімфовузлів та ураженням середостіння, що рідко відмічається при онкопатології.

Ця диференціація заснована на ретельному аналізі клінічних, радіологічних та лабораторних даних. Важливо застосовувати комплексний підхід, включно з освітніми зразками тканин та цитологічними дослідженнями, щоб точно відрізняти ці стани від раку легень.

Оцінка поширення

Для ефективного планування лікування раку легень критично важливо точно оцінити рівень його поширення. Ключовим інструментом у цьому процесі є КТ грудної клітки з контрастуванням, яка зазвичай охоплює візуалізацію верхньої частини черевної порожнини, щоб виявити можливі метастази або збільшені лімфатичні вузли.

1. Для недрібноклітинного раку легень: при підвищеному ризику метастазування або за наявності клінічних ознак, що вказують на метастази в головний мозок або кісткову систему, проводиться МРТ головного мозку та сцинтиграфія скелета. За допомогою цих досліджень можна ідентифікувати вторинні пухлинні осередки, які можуть вплинути на вибір методів лікування.
2. Оцінка інвазії лімфовузлів: для точного визначення ступеня ураження лімфовузлів використовуються ПЕТ / КТ та біопсія лімфатичних вузлів. Біопсія може проводитися під контролем ультразвуку через стінку бронхів або стравоходу або під час медіастиноскопії. Ці методи надають важливу інформацію про локалізації та розміри збільшених вузлів, що має значення для встановлення стадії хвороби.

Оцінювання стадії раку легень здійснюється за класифікацією TNM, яка враховує розмір пухлини, ступінь ураження регіональних лімфовузлів та наявність метастазів. Крім того, на підставі гістологічного дослідження встановлюється ступінь злоякісності пухлини (ознака G), що також впливає на вибір стратегії терапії. Такий підхід дозволяє індивідуалізувати лікування, враховуючи як анатомічні особливості пухлини, так і її біологічні характеристики.

Для ефективної терапії дрібноклітинного раку легень необхідна точна оцінка ступеня його поширення. Діагностика зазвичай передбачає КТ грудної клітки та черевної порожнини з контрастуванням, МРТ або КТ головного мозку для виявлення метастазів у цих ділянках, а також сцинтиграфію скелета. Якщо виникають підозри на метастази в кістках, можна виконати додаткові рентгенографічні дослідження та в разі потреби трепанобіопсію або аспіраційну біопсія кісткового мозку, особливо якщо рівень лактатдегідрогенази (ЛДГ) у плазмі крові підвищений.

Дрібноклітинний рак легень класифікується на 2 основні форми залежно від ступеня поширеності захворювання:

1. обмежена форма (limited disease – LD): пухлина локалізована в межах однієї половини грудної клітки, що може охоплювати ураження прикореневих лімфовузлів на стороні ураження, лімфовузлів середостіння та надключичних вузлів з обох боків. У деяких випадках може виявлятися пухлинний ексудат у плевральній порожнині.
2. Дисемінована форма (extensive disease — ED): пухлина поширилася за межі обмеженої форми, включно з метастазами в інші частини тіла.

Для встановлення стадії дрібноклітинного раку легень наразі також використовується класифікація TNM, аналогічно до недрібноклітинного раку. Це дозволяє уніфікувати підходи до діагностики та планування терапії, враховуючи анатомічне місце знаходження та біологічні особливості пухлини.

Лікування

Вибір методу терапії раку легень залежить від багатьох факторів, зокрема типу та стадії пухлини, загального стану здоров’я пацієнта, а також наявності метастазів. Для ефективного підходу до лікування часто потрібні спільні зусилля мультидисциплінарної команди медичних фахівців.

Мультидисциплінарний консиліум охоплює:

• торакальних хірургів: фахівців, які займаються хірургічними втручаннями на органах грудної клітки.
• Спеціалістів з променевої терапії: лікарів, які здійснюють лікування з використанням іонізуючого випромінювання для знищення ракових клітин.
• Клінічних онкологів: лікарів, які спеціалізуються на медикаментозних методах лікування раку, таких як хіміо- та таргетна терапія.
• Спеціалістів з візуалізаційної діагностики: експертів, які відповідають за проведення та інтерпретацію діагностичних досліджень, таких як МРТ, КТ, ПЕТ, що допомагають оцінити поширеність пухлини та ефективність лікування.

Цей підхід дозволяє сформувати комплексну стратегію терапії, адаптовану до кожного конкретного випадку, з урахуванням усіх доступних даних про захворювання та пацієнта. Обговорення на консиліумі сприяє виробленню оптимального плану лікування, зокрема рішення про можливість хірургічного втручання, необхідність та обсяг променевої терапії, а також вибір та схему хіміотерапії або інших медикаментозних методів лікування.

Лікування недрібноклітинного раку легень

Лікування недрібноклітинного раку легень варіює залежно від стадії захворювання та загального стану хворого, включно з функціональними здібностями органів. Ефективні стратегії лікування варіює від хірургічного втручання до комбінації променевої та хіміотерапії.

1. Хірургічне лікування: на ранніх стадіях (I, II та в деяких випадках IIIA) кращим методом терапії є хірургічне втручання. Це може бути відкрита операція або менш інвазивна торакоскопічна відеооперація. Найчастіше проводиться лобектомія — резекція однієї частки легені. У більш складних випадках, особливо при захворюванні правої легені, може знадобитися резекція двох часток (білобектомія) або навіть видалення всієї легені (пневмонектомія). З іншого боку, під час операції часто проводиться видалення регіонарних лімфатичних вузлів. У деяких ситуаціях можливе селективне видалення лише тих лімфовузлів, які дренують уражену ділянку легень.
2. Променева та хіміотерапія: у пацієнтів з N2 статусом (метастази в лімфовузли середостіння на стороні ураження) часто проводять комбінацію радикальної променевої та хіміотерапії. У деяких випадках, особливо при високому рівні відповіді на неоад’ювантну хіміотерапію, можливе виконання операції.

Цей комплексний підхід дозволяє максимізувати шанси на вилікування та підвищити якість життя пацієнтів, забезпечуючи при цьому адаптовану до кожного конкретного випадку терапію з урахуванням усіх аспектів здоров’я та функціонального статусу хворого.

Перед тим, як встановити показання до хірургічного лікування раку легень, лікарі проводять ретельну оцінку фізичного стану пацієнта. Це охоплює виконання простих фізичних вправ, таких як ходьба сходами та швидка ходьба, а також газометрію артеріальної крові у стані спокою та після навантаження, щоб оцінити дихальну функцію. Також проводиться спірометрія та оцінка серцево-судинної системи для повної картини здоров’я хворого та його здатності перенести майбутню операцію.

До комбінованої терапії раку легень можуть належати такі компоненти:

1. Передопераційна променева терапія з хіміотерапією зазвичай застосовується у пацієнтів із пухлиною Панкоста, розташованої на верхівці легені. Ця комбінація допомагає зменшити розмір пухлини перед хірургічним втручанням.
2. Післяопераційна променева терапія може бути рекомендована у хворих після нерадикальної резекції. Цей вид лікування спрямований на знищення ракових клітин, що залишилися, хоча його ефективність у таких випадках потребує додаткового підтвердження.
3. Передопераційна хіміотерапія призначена для пацієнтів, які можуть стати кандидатами на хірургію після початкового зменшення пухлини, особливо це стосується хворих на стадії IIIA із метастазами у лімфовузли середостіння (N2).
4. Післяопераційна хіміотерапія рекомендується пацієнтам після радикальної резекції паренхіми легень на стадіях II та IIIA, які  знаходяться у хорошому стані та не мають серйозних супутніх захворювань. Цей етап лікування слід розпочинати протягом 6–8 тиж після операції для максимізації шансів на одужання.

Ці підходи є інтегрованим планом лікування, який адаптується під конкретні потреби кожного хворого, враховуючи стадію раку та загальний стан здоров’я.

Променева терапія залишається ключовим методом лікування для пацієнтів з недрібноклітинним раком легень, яким операція не показана через розширену стадію захворювання або наявність протипоказань. Цей метод може бути використаний у різних формах залежно від клінічної ситуації:

1. Радикальна променева терапія проводиться у осіб з обмеженою пухлиною, відсутністю дистанційних метастазів та плеврального випоту, а також у тих, у кого не діагностовано дихальну недостатність. Традиційно передбачається сумарна доза опромінення в діапазоні 60–66 Гр, розподілена на щоденні фракції по 2,0–2,5 Гр протягом 5 діб/тиж. Для пухлин меншого розміру без метастазів може бути рекомендована стереотаксична променева терапія, особливо, якщо пацієнт не підходить для хірургічного лікування.
2. Комбінована терапія, що охоплює одночасне проведення променевої та хіміотерапії, може значно поліпшити прогноз та підвищити відсоток довгострокової виживаності, хоча такий підхід зумовлює зростання токсичності на початковому етапі лікування. Як альтернатива може бути використана інтермітуюча хіміотерапія поєднано з променевою терапією.
3. Паліативна променева терапія є першою лінією лікування для пацієнтів із симптомами, пов’язаними з первинною пухлиною, таких як біль, задишка, дисфагія або ознаки синдрому верхньої порожнистої вени. Ця тактика також використовується для зменшення вираженості симптомів у осіб з болісними кістковими метастазами або симптоматичними неоперабельними метастазами в головний мозок.

Кожен із цих підходів необхідно адаптувати під індивідуальні потреби хворого, враховуючи його загальний стан здоров’я, стадію патології та реакцію на попереднє лікування.

Цілеспрямована терапія молекулярної дії, або таргетна терапія, є новаторським підходом у лікуванні недрібноклітинного раку легень, заснованим на застосуванні інгібіторів тирозинкіназ. Ці препарати впливають безпосередньо на молекулярні мішені, специфічні для пухлинних клітин, що робить лікування ефективнішим і менш токсичним порівняно з традиційною хіміотерапією.

Інгібітори рецептора епідермального фактора росту (Estimated Glomerular Filtration Rate — EGFR), такі як ерлотиніб, гефітиніб, афатиніб та осимеритин, широко застосовують у пацієнтів з мутаціями в гені EGFR. Ці мутації часто виявляють в клітинах недрібноклітинного раку легень, і їх наявність робить таргетну терапію першою лінією лікування дисемінованої стадії захворювання.

Для осіб з реаранжуваннями генів ALK та ROS1 застосовують пероральні інгібітори ALK-кінази, такі як алектиніб, бригатиніб, церитиніб та кризотиніб. Ці препарати ефективно блокують активність білків, які стимулюють зростання пухлинних клітин, що спричиняє їхню загибель.

Для проведення цілеспрямованої терапії потрібно виконання додаткових генетичних тестів з ціллю виявлення наявності мутацій у гені EGFR і реаранжувань гена ALK. Такий підхід дозволяє не тільки підібрати оптимальне лікування для кожного конкретного випадку, але й значно підвищити шанси успішної терапевтичної відповіді. Це наголошує на значущості індивідуалізації лікувального процесу в галузі онкології, роблячи його максимально спрямованим і ефективним.

Імунотерапія стала значним проривом у терапії занедбаного раку легень, надаючи нові можливості для контролю захворювання. При цьому методі лікування застосовують моноклональні антитіла, такі як атезолізумаб, ніволумаб, пембролізумаб та дурвулумаб, дія яких спрямована на блокування рецептора програмованої клітинної смерті (PD-1) та його ліганду (PD-L1). Ці білки відіграють ключову роль у пригніченні імунної системи, допомагаючи раковим клітинам уникнути розпізнавання та знищення імунною системою.

Застосування цих препаратів показано не тільки як першу лінію терапії для просунутих стадій раку, але і на наступних етапах лікування, включно із ситуаціями, коли захворювання обмежене місцево або поширене регіонально. У таких випадках імунотерапія може проводитися в комбінації з радикальною радіохіміотерапією для посилення загального терапевтичного ефекту, збільшення тривалості та підвищення якості життя пацієнтів.

За допомогою цих препаратів принципово змінюється підхід до лікування, активізуючи імунну систему проти новоутворення та надаючи можливість для більш цілеспрямованого та індивідуального підходу в галузі онкології. Проведення імунотерапії потребує ретельного відбору хворих, включно з аналізом на наявність маркерів PD-1 та PD-L1, що дозволяє передбачити відповідь на лікування та оптимізувати результати.

Лікування дрібноклітинного раку легень

Лікування дрібноклітинного раку легень розподіляється на кілька стратегій залежно від стадії онкопатології та загального стану пацієнта. Для ефективного лікування потрібен комплексний підхід, зокрема з проведенням хіміо-, радіотерапії та в деяких випадках хірургічного втручання.

Основні методи лікування:

1. Хіміотерапія:

• • зазвичай починається з 4–6 циклів двокомпонентної хіміотерапії, застосовують цисплатин або карбоплатин разом з етопозидом.
  • При рецидиві захворювання після початкової терапії може бути розглянута можливість повторної хіміотерапії.
  • Скарги з боку грудної клітки та метастази з наявністю симптомів у ЦНС або кістки після хіміотерапії можуть бути підставою для призначення паліативного опромінення.

2. Лікування обмежених форм хвороби (І–ІІІ стадії):

• • комбінація хіміотерапії з опроміненням первинного пухлинного вогнища у грудній клітці та регіонарних лімфовузлів зазвичай є найбільш ефективним підходом.
  • В окремих випадках розглядається можливість оперативного лікування.
  • Для пацієнтів, які досягли ремісії новоутворення в грудній клітці, рекомендується профілактичне опромінення головного мозку, щоб запобігти його ураженню.

3. Лікування дисемінованої форми хвороби (IV стадія):

• • у хворих у задовільному клінічному стані хіміотерапія проводиться за тією ж схемою, що і для обмежених форм.
  • У разі доступності рекомендується додати атезолизумаб до стандартної хіміотерапії для підвищення її ефективності.
  • Пацієнтам з ремісією пухлини в грудній клітці також проводиться профілактичне опромінення головного мозку.

Ці методи лікування лікар адаптує залежно від динаміки онкопатології та реакції хворого на терапію, прагнучи досягти максимально можливих тривалості та якості життя.

Лікування карциноїду легень

Терапія карциноїду легень залежить від типу, розміру та локалізації пухлини, а також загального стану пацієнта. Карциноїди легень — це група нейроендокринних пухлин, які можуть проявлятися різною мірою диференціації та агресивності.

Основні методи лікування карциноїду легень

Оперативне лікування

• Лобектомія зазвичай є кращим методом за наявності великих пухлин або при місці їх знаходження в центральних частинах легень. Цей метод охоплює видалення однієї з часток легені.
• Сегментектомія виконується для видалення дрібніших, периферично локалізованих новоутворень. Ця процедура менш інвазивна порівняно з лобектомією і з її допомогою можливе збереження здоровішої легеневої тканини.
• У випадках, коли пухлина розвивається в середині бронхів, можна виконати органозберігаюче хірургічне втручання, за допомогою якого можна максимально зберегти функціональність легень.

Лікування атипових карциноїдів

Атипові карциноїди, що класифікуються як високодиференційовані нейроендокринні новоутворення легень (G2), потрібен підхід, схожий на лікування недрібноклітинного раку легень. Це може охоплювати комбінацію хірургії, променевої терапії та в деяких випадках хіміотерапії залежно від стадії захворювання та наявності метастазів.

Підходи до лікування: основний підхід до терапії карциноїду легень — це хірургічне видалення пухлини. Ефективність операції та вибір методу хірургічного втручання визначаються на основі розміру, типу новоутворення та його локалізації. Для встановлення оптимальної стратегії лікування та моніторингу результату необхідне ретельне діагностичне обстеження, включно з візуалізаційними методами та біопсією. Важливо враховувати, що після успішного видалення пухлини рекомендується регулярний медичний контроль для запобігання рецидивам.

Прогноз

Прогноз для пацієнтів із раком легень варіює залежно від типу раку, стадії захворювання на момент діагностики, а також вибраних методів терапії.

Недрібноклітинний рак легень

Загальна 5-річна виживаність для всіх хворих (як оперованих, так і неоперованих) з недрібноклітинним раком легень становить близько 10%. Це відображає високу агресивність та схильність до пізньої діагностики цього виду онкопатології.

Після радикальної резекції показник виживаності значно підвищується:

• на I стадії виживаність становить 60–80%;
• на II стадії — 40–50%;
• на IIIA стадії — 15–25%.

Пацієнти на III стадії, які отримують комбіноване лікування у вигляді радіо- або хіміотерапії, мають близько 20% шанс на 5-річну виживаність.

На IV стадії медіана виживаності становить лише 10–12 міс, що підкреслює важливість ранньої діагностики та лікування.

Дрібноклітинний рак легень

У пацієнтів з обмеженою формою захворювання 3-річна виживаність становить близько 20%, що свідчить про деякий потенціал для тривалої виживаності при агресивній терапії.

Для хворих з дисемінованою формою тривала виживаність вважається рідкістю, що відображає високу агресивність та швидке прогресування цієї форми онкопатології.

Ці дані наголошують на важливості ранньої діагностики та індивідуального підходу до лікування раку легень, який може значно поліпшити прогноз та підвищити якість життя пацієнтів.