Периферичне запаморочення

Содержание

Запаморочення — це поширений розлад, що є ілюзією руху самого себе або навколишнього простору. При цьому відчуття хибного руху може стосуватися всього тіла або обмежуватися лише головою.

Що таке периферичне запаморочення?

Периферичне запаморочення — це запаморочення, що розвивається при патології внутрішнього вуха або вестибулярного нерва.

Запаморочення найчастіше розвивається внаслідок доброякісного процесу.

Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППГ) є найпоширенішою причиною периферичного запаморочення, яке зазвичай проявляється гострими та вираженими епізодами. Вираженість периферичного запаморочення зазвичай збільшується при рухах голови і часто пов’язане з горизонтальним/обертальним ністагмом.

Запаморочення — це симптом, а не діагноз. Більшість із нас у своєму житті зазнавали впливу цього симптому. Часто запаморочення супроводжується нудотою та блюванням.

Причини периферичного запаморочення

Близько 80% випадків запаморочення мають периферичне походження, тоді як близько 20% мають центральне походження (таблиця). На ДППГ припадає до 80% випадків периферичного запаморочення. ДППГ на сьогодні є найпоширенішою причиною розвитку периферичного запаморочення.

Етіологія периферичного запаморочення зазвичай зумовлена патологією вестибулярної системи, напівкружних каналів або VIII черепно-мозкового нерва.

Для ДППГ характерне раптове відчуття обертання, викликане швидким рухом голови або поворотом у ліжку перед вставанням. Біль, шум у вухах чи втрата слуху не характерні. Розвивається внаслідок зміщення отолітів, що знаходяться в задньому півкружному каналі. Цей тип запаморочення діагностують за допомогою маневру Дікса — Холпайка. Основа лікування — маневр Еплі.

Вестибулярний неврит зазвичай є поствірусним запальним синдромом. У пацієнтів найчастіше розвивається швидка та виражена нудота та блювання, запаморочення та нестабільність ходи. Якщо є супутня одностороння втрата слуху, діагностують лабіринтит. Для диференційної діагностики із запамороченням центрального генезу показано проведення магнітно-резонансної томографії (МРТ).

Хвороба Меньєра. Надлишок ендолімфатичної рідини в лабіринті призводить до підвищення тиску та викликає дисфункцію внутрішнього вуха. У пацієнтів відмічають епізодичний односторонній шум у вухах, втрату слуху, нудоту, блювання та запаморочення. При аудіометричному тестуванні виявляють нейросенсорну приглухуватість.

Синдром Когана — це аутоімунний процес, який проявляється симптомами, подібними до симптомів хвороби Меньєра.

Зазвичай периферичне запаморочення зумовлене доброякісним процесом, тоді як центральне запаморочення часто характерне для більш тяжкої форми патології.

Периферичне запаморочення: діагностика

Симптоми периферичного запаморочення

Периферичне запаморочення пацієнти зазвичай описують як відчуття обертання. Синдром периферичного запаморочення може проявлятися такими, пов’язаними із запамороченням, симптомами:

• втратою слуху на одне вухо;
• дзвоном в одному або обох вухах;
• утрудненням фокусування зору;
• втратою балансу, нестійкістю;
• нудотою та блюванням;
• можливі падіння, частіше в бік, протилежний напряму ністагму (при центральному запамороченні характерне падіння в бік ураження). Так, необхідно перевірити стійкість пацієнта в позі Ромберга.

Важливо зібрати точний та докладний анамнез, зокрема лікарський (особливо слід звернути увагу на застосування сечогінних, протисудомних, протипухлинних засобів та антибіотиків).

Які ознаки притаманні периферичному запамороченню?

Периферичне запаморочення зазвичай має епізодичний і гострий/тяжкий перебіг. Центральне запаморочення зазвичай триває більш довгий час. Вираженість периферичного запаморочення найчастіше збільшується при рухах голови, і воно у більшості випадків пов’язане з горизонтальним/обертальним односпрямованим ністагмом. При фіксації погляду вираженість запаморочення зменшується, ністагм пригнічується.

Центральне запаморочення — ністагм зазвичай горизонтальний або вертикальний, може супроводжуватися косоокістю. Не характерне зменшення вираженості ністагму при фіксації погляду.

Симптоми ураження інших черепно-мозкових нервів та стовбура головного мозку, зокрема двоїння, оніміння обличчя, слабкість мімічної мускулатури, дизартрія, дисфагія та ін., характерні для центрального запаморочення. Їх не фіксують при периферичному генезі цієї патології.

Тест (маневр) Дікса — Холпайка з поворотом голови та шиї проводиться для виявлення симптомів та провокування прояву ністагму.

Додаткові методи обстеження

• Електро/відеоністагмографія.
• Комп’ютеризована динамічна постурографія.
• Тест на стільці, що обертається (синусоїдальне гармонійне прискорення).
• Викликані вестибулярні міогенні потенціали (дозволяє диференціювати периферичне вестибулярне запаморочення та запаморочення внаслідок ураження мозочка).
• Комп’ютерна томографія/МРТ головного мозку при підозрі на центральний генез запаморочення.

Пацієнтам із запамороченням показано консультацію невролога, оториноларинголога, а в деяких випадках — нейрохірурга.

Як лікувати периферичне запаморочення?

Найчастіше показана терапія основного процесу.

Залежно від етіології периферичного запаморочення можна застосовувати антигістамінні препарати, бензодіазепіни, глюкокортикостероїди (наприклад преднізолон), протиблювальні (наприклад метоклопрамід) та антихолінергічні засоби.

При гострій периферичній вестибулопатії показані препарати, що пригнічують функцію вестибулярної системи, та бетагістин. Також рекомендовані постільний режим, прийом великої кількості рідини.

При ДППГ показано маневр Еплі. Пацієнта укладають у положення на спині й лікар проводить послідовні повороти голови у такий спосіб, що відбувається зміщення отолітів з напівкружних каналів. Інші менш часто використовувані маневри включають маневри Семонта, Лемперта та Хаміда.

При хворобі Меньєра та фістулі лабіринту може бути показане оперативне лікування.

Вестибулярна реабілітаційна терапія включає виконання спеціальних вправ та рухів голови, спрямованих на стабілізацію погляду, ходи та зменшення вираженості запаморочення.

Периферичне запаморочення: диференційна діагностика

При зверненні пацієнта необхідно встановити, чи відчуває пацієнт запаморочення або:

• переднепритомний стан — потемніння в очах, дзвін у вухах, відчуття втрати свідомості, що насувається. Цей стан розвивається під час зниження перфузії головного мозку, серцевого викиду або периферичного судинного опору, артеріальної гіпотензії, ортостатичного колапсу. Подібний стан може розвиватися при гіпервентиляції;
• порушення рівноваги — почуття нестійкості, що найчастіше розвивається під час ходьби. Може бути пов’язане з патологією мозочка або розладом пропріоцептивної чутливості, мультисенсорною недостатністю.

Надалі необхідно диференціювати центральне та периферичне запаморочення, потім проводиться наступна діагностика конкретної патології, за якої розвинувся цей симптом.