Педикульоз — це захворювання ектопаразитарної етіології шкіри та волосся людини. Інфестацію (зараження) викликають 3 види вошей:

• головні — вражають волосисту частину голови, де відкладають яйця та живляться кров’ю;
• платтяні — паразитують у складках одягу, залишаючи укуси по всьому тілу;
• лобкові — локалізуються в області лобка та промежини.

Воші є ектопаразитами людини, що харчуються її кров’ю. Масивна інвазія зумовлює розвиток сильного свербежу та запалення шкіри.

Педикульоз значно поширений у різних країнах. За останні 30 років відзначено стабільну тенденцію підвищення захворюваності. Щороку у світі фіксують до 12 млн нових випадків хвороби.

Згадки про воші з’явилися в історичних джерелах з давніх часів. Уперше про них писав ще Аристотель у IV ст. до н. е. У пізніші часи засохлі останки вошей виявляли при розкопках стародавніх поховань, а також на муміфікованих тілах людей у Гренландії та на Алеутських островах у XV ст. н.е.

Аналіз генетичного матеріалу свідчить про те, що раніше головні та платтяні воші були одним видом. Вони відокремилися один від одного в проміжку 80–170 тис. років тому, мінімум стільки ж часу воші паразитують на людині, будучи облігатними паразитами.

Профілактика та своєчасне лікування педикульозу суттєво знижують ризик поширення інфекції та запобігають спалаху захворювання.

Причини розвитку педикульозу

Причина розвитку педикульозу — воші з підряду Anoplura. Вони належать до групи облігатних ектопаразитів. Термін «облігатний» означає, що в життєвому циклі паразита ключову роль відіграє господар, в організмі якого відбуваються всі основні процеси: розвиток і перетворення на статевозрілу форму, розмноження. Облігатні паразити не здатні існувати поза тілом або життєвим середовищем свого господаря (воші гинуть від голоду приблизно за 10 днів). Приставка «екзо-» означає, що паразити живуть на поверхні тіла господаря.

Збудники педикульозу належать до роду Pediculus та Phthirus. Дорослі особини різних видів мають подібну будову:

• овальне, ромбоподібне, трапецієподібне сплощене тіло, довжина якого в середньому становить до 3 мм. Дещо більші розміри у платтяних вошей, найдрібніші — у лобкових;
• крила відсутні;
• забарвлення варіює від сірого до коричневого залежно від кількості випитої крові;
• ротовий апарат колючо-смокчучого типу, занурений усередину голови;
• груди несегментовані, черевце у самок роздвоєне на кінці, у самців заокруглене;
• на лапках є кігтики, що чіпко фіксують вошей у волоссі.

Слина вошей містить кілька речовин, дія яких полегшує їхнє харчування:

• антикоагулянти — запобігають згортанню крові, забезпечуючи безперешкодний доступ вошей до крові;
• анестезуючі речовини знижують чутливість шкіри навколо місця укусу, тому паразит залишається непоміченим.

Види педикульозу

Виділяють 4 види педикульозу:

1. Головний — збудник віддає перевагу волосистим ділянкам голови. Цей вид захворювання значно поширений, особливо в педіатричній практиці. Спалахи періодично розвиваються в межах закритого колективу дитячого садка чи школи. Серед його особливостей:
   • більш високий показник захворюваності у дівчаток (через їхні близькі контакти та загальне використання гребінців);
   • пік захворюваності посідає віковий інтервал 5–11 років;
   • характерна сезонність — кількість нових випадків значно збільшується в теплу пору року.
2. Платтяний — однойменна воша, назва якої говорить сама за себе, мешкає у складках одягу.
3. Лобковий — паразит живе на волоссі лобка, бороди, вусів, на віях та інших ділянках тіла, де є волосся (крім волосся голови). Лобковий педикульоз найчастіше діагностують у сексуально активних людей віком 14–40 років. Захворювання, виявлене у дитини у більш ранньому віці, може свідчити про сексуальне насильство.
4. Змішаний вид захворювання розвивається при одночасному зараженні декількома видами вошей (наприклад головними і платтяними).

Фактори ризику

Фактори, що підвищують імовірність розвитку педикульозу:

• близький контакт із зараженими особами;
• відвідування громадських місць (школи, дитячого садку, транспорту та ін.);
• тривале перебування в закритих приміщеннях створює умови передачі паразита від хворої людини — оточуючим;
• обмін особистими речами та їх спільне використання (головні убори, гребінці, одяг, постільна білизна);
• безпосередній контакт із зараженими речами;
• недостатнє дотримання правил особистої гігієни.

Як передається педикульоз?

Джерело зараження — людина з педикульозом в активній стадії незалежно від ступеня ураження вошами. Навіть поодинокі воші здатні викликати захворювання. Можливі шляхи передачі паразитарного захворювання наведені в таблиці.

Життєвий цикл вошей

Воші харчуються виключно кров’ю людини. Вони присмоктуються до шкіри господаря до 8 разів на добу і смокчуть кров протягом 3–10 хв за 1 годівлю. Воші не можуть довго обходитися без харчування, вони можуть голодувати кілька днів залежно від температурних умов та вологості навколишнього середовища:

• при оптимальній для них температурі 37 °C голодування можливе протягом 1–2 діб;
• при нижчих температурах у діапазоні 10–20 °C паразити можуть протриматися без годування до 10 днів.

У процесі розвитку воші проходять неповний метаморфоз: стадія яйця (гниди), личинки та дорослої особини (імаго). Личинки зазнають 3 линяння, після чого перетворюються на статевозрілу особину. З кожним наступним линянням у них змінюються пропорції тіла (спочатку коротке черевце збільшується в розмірі, поступово досягаючи розміру імаго). За оптимальної температури розвиток личинки в середині яйця займає 4–8 днів, повний цикл розвитку личинки становить 10 днів.

При відкладанні яєць самкою виділяється клейка речовина, яка щільно прикріплює відкладену гниду до волосся або ворсинки одягу залежно від виду вошей. Різні види вошей відрізняються за плодючістю. За все життя одна самка платтяної воші відкладає до 300 яєць. У головної воші цей показник становить 150–200 яєць, лобкові воші найменш плідні — близько 50 яєць. Самки головної воші прикріплюють відкладені яйця на волосині на відстані не більше 3–4 мм від поверхні шкіри голови, де температура найбільш сприятлива для розвитку личинки.

Відомо, що середня швидкість росту волосся на голові становить близько 10 мм на місяць. Знаючи це, а також відстань від гниди до шкіри, можна приблизно розрахувати давність зараження людини головним педикульозом. Чим далі від шкіри знаходиться гнида, тим раніше відбулося зараження. Цей метод дозволяє визначити приблизну тривалість інфекції у пацієнта.

Тривалість життя збудників педикульозу варіює від 17 (Phtyrus pubis) до 46 (Pediculus humanus corporis) днів.

Так, воші здатні швидко розмножуватися і довгий час паразитувати на людині за сприятливих температурно-вологісних умов.

Який вигляд має педикульоз?

Часто діти не пред’являють жодних скарг. Вошей або їх яйця (гнид) найчастіше виявляють випадково. Це відбувається під час огляду дитини лікарем чи в процесі повсякденного догляду батьків за дитиною. Головні воші поширюються по всій поверхні волосистої частини голови, проте найчастіше їх можна виявити за вухами та на потилиці.

Найбільш частий симптом усіх видів педикульозу — свербіж шкіри. Постійний свербіж стає причиною розчісування шкіри. Через такі ушкодження можливе проникнення патогенної мікрофлори в шкіру з розвитком вторинної бактеріальної інфекції.

При масивному ураженні головними вошами та значних розчісуваннях характерними симптомами педикульозу є:

• збільшення регіонарних лімфатичних вузлів;
• лихоманка — показники температури тіла коливаються в інтервалі субфебрильних значень (37,1–38 °C);
• злипання волосся через ексудат, що виділяється вошами.

При платтяному педикульозі укуси вошей можна виявити на будь-яких ділянках тіла, проте найчастіше вони локалізуються в пахвових западинах, на грудях, у пахвинній ділянці. У цих місцях виникає свербіж шкіри, вираженість якого збільшується в нічний час. Неінфіковані укуси мають вигляд еритематозних вузликів діаметром до 0,4 см на червоному тлі шкіри. Відкладені яйця (гниди) виявляють прикріпленими до волосків на тілі людини. Самих вошей найчастіше можна зафіксувати у складках одягу, особливо за внутрішніми швами, де вони менш помітні та захищені від зовнішнього впливу.

Лобкові воші здатні паразитувати на будь-яких волосистих ділянках тіла людини, проте переважними місцями локалізації для них є зони лобка та промежини. У лобковій ділянці можна виявити як дорослих паразитів, які щільно фіксуються на волосинках біля їхньої основи, і відкладені ними яйця. Укуси лобкових вошей зумовлюють подразнення шкіри. У результаті цього формується характерний симптом лобкового педикульозу — висип у вигляді синювато-блакитних плям, що сверблять, з локалізацією на животі та стегнах.

Діагностика педикульозу

Ключова діагностична ознака педикульозу — виявлення вошей, їх яєць (гнид) або личинок (німф) на тілі та волоссі пацієнта. Виявити дорослих особин досить складно, тому що вони швидко переміщаються волоссям при найменшому русі. Поліпшити виявлення дозволяє гребінь із частими зубчиками, яким акуратно прочісують волосся над листом білого паперу. На білому тлі воші стають помітними.

Найпростіше візуалізувати прикріплені до волосся гниди, що мають характерну форму та біло-сірий колір. Для їх розгляду можна використовувати лупу чи інші оптичні збільшувальні прилади. Також ефективна лампа Вуда, у променях якої гниди та воші флуоресціюють яскраво-блакитним світлом. Щілинна лампа полегшує виявлення гнид на віях, у бровах.

Пошук вошей та гнид вимагає ретельного огляду всіх волосистих зон, за потреби з використанням відповідних оптичних та освітлювальних приладів, а також білизни, особливо внутрішніх складок.

Як лікувати педикульоз?

У лікуванні захворювання використовують місцеві протипедикульозні лікарські засоби у формі шампунів, мазей, аерозолів. Метаболізм членистоногих істотно відрізняється від обміну речовин у людини, що дало можливість для розробки препаратів, що впливають на паразитів, забезпечуючи при цьому відносно хорошу переносимість людським організмом. Протипедикульозні засоби забезпечують:

• блокування каналів для глюкози, що порушує енергетичний обмін паразитів;
• інгібування полімеризації тубуліну — перешкоджає утворенню структур, необхідних для підтримки цитоскелета, що впливає на життєві процеси паразитів;
• блокування нейром’язової передачі — порушує передачу сигналів між нервовими та м’язовими клітинами, викликаючи параліч вошей;
• інгібування активності холінестерази — перешкоджає розпаду ацетилхоліну, порушуючи нормальне функціонування нервової системи у паразитів;
• ушкодження хлорних каналів — змінюється внутрішньоклітинний баланс електролітів;
• підвищення проникності клітинної мембрани — у результаті із клітин виходить кальцій, клітини втрачають життєздатність.

Чим лікувати педикульоз?

У лікуванні педикульозу застосовують такі препарати:

• перметрин — препарат випускають у формі мазі, спрею, нашкірного розчину. Рекомендується при головному та лобковому педикульозі. Діє на личинки та статевозрілі форми паразитів. Після нанесення перметрин залишають на волоссі протягом 10–40 хв, після чого ретельно змивають із шампунем. Мертвих паразитів вичісують гребенем із частими зубчиками. Процедуру повторюють через 7–10 днів;
• диметикон — витісняє повітря з дихальної системи паразита, призводячи до його загибелі. Засіб наноситься на сухе волосся по всій довжині на 45 хв, після чого за допомогою гребеня загиблих вошей вичісують;
• івермектин — має протипаразитарні та протизапальні властивості. Волосся обробляють 1% розчином івермектину 2 рази з інтервалом 7–10 днів, що забезпечує загибель усіх форм паразита.

При лікуванні педикульозу зазвичай використовують лише місцеву терапію. Однак у деяких випадках доцільне застосування системних протигельмінтних препаратів, що мають високу ефективність проти вошей (наприклад альбендазол). Їх призначають внутрішньо пацієнтам, яким з якихось причин утруднено проведення обробки шкіри та волосся (алергія, травми та ін.). Для повноцінного знищення вошей та запобігання реінвазії системні препарати застосовують через 6–8 днів після місцевої обробки. Це необхідно для загибелі німф, що вилупилися з яєць та зберегли життєздатність.

Чому лікування педикульозу може бути неефективним?

Невдачі у терапії педикульозу часто виникають унаслідок:

• порушення техніки використання педикуліцидних засобів (їхнє нерівномірне нанесення на волосся та шкіру). Слід точно дотримуватися рекомендацій, прописаних в інструкціях для застосування лікарських засобів від педикульозу;
• відсутність повторного курсу обробки через 7–10 днів. Він необхідний для знищення вошей, які не загинули під час 1-го застосування засобу. Без повторного курсу зберігається високий ризик реінфестації;
• застосування надто низької дози препарату, що не забезпечує загибель паразитів;
• низька прихильність пацієнта до лікування, порушення рекомендацій лікаря щодо застосування препаратів — важливий контроль за правильністю застосування протипаразитарних лікарських засобів;
• повторне зараження від контактуючих осіб, через предмети побуту та одяг при їх поганій обробці — потрібне одночасне лікування всіх людей в осередку захворювання, санація навколишніх предметів побуту та одягу;
• розвиток резистентності вошей до конкретної групи препаратів.

Ускладнення педикульозу

Педикульоз зазвичай не становить серйозної загрози здоров’ю, але в деяких випадках може викликати різні ускладнення. Серед них:

• вторинні бактеріальні інфекції — одним із найпоширеніших ускладнень є розвиток бактеріальних або грибкових інфекцій шкіри. Укуси вошей супроводжуються вираженим свербежем, хвора людина починає чухати уражені ділянки шкіри, при цьому пошкоджуючи їх. Подряпини і садна, що утворилися, є вхідними воротами для патогенних бактерій або грибків;
• психологічний дискомфорт — постійний свербіж може стати причиною стресу, зумовлюючи занепокоєння, зниження самооцінки, порушення соціалізації, особливо у дітей;
• алергічні реакції — слина вошей та їх випорожнення здатні призводити до розвитку алергічних реакцій, які проявляються місцевою гіперемією, набряком, висипом;
• безсоння — проблеми із засинанням, зниження якості сну також є наслідками свербежу;
• висипний тиф — найбільш тяжке ускладнення педикульозу. Воші є переносниками збудника цього захворювання. Вони заражаються висипнотифозними рикетсіями при харчуванні кров’ю хворої людини. При укусі здорової людини відбувається передача збудника та розвиток інфекційного захворювання з характерним висипом.

Профілактика педикульозу

Профілактичні заходи розроблені для запобігання зараженню контактних осіб. З урахуванням того, що таке педикульоз (його збудника, життєвого циклу та особливостей), вони включають:

• регулярне миття тіла не рідше 2 разів на добу, що сприяє видаленню вошей та гнид зі шкіри та волосся;
• часту зміну нижньої та постільної білизни;
• прання при високій температурі — рушники, подушки, постільна білизна, одяг, м’які іграшки необхідно прати за температурою не менше 55–60 °С;
• прасування одягу гарячою праскою, особливо внутрішніх швів, де воліють перебувати та відкладати яйця платтяні воші;
• використання тільки індивідуальних гребінців та головних уборів, неприпустиме їх спільне використання;
• регулярний огляд волосистих частин тіла та одягу для своєчасного виявлення вошей та гнид;
• ретельне прибирання приміщень з використанням потужного пилососа для збору та видалення вошей, що впало з волосся.

Прогноз педикульозу

Захворювання, зазвичай, має сприятливий прогноз. Своєчасно розпочате лікування сприяє повному лікуванню хворого. Після 2 курсів застосування спеціальних протипедикульозних засобів людина не становить загрози для оточуючих і може повернутися до колективу.