Отруєння опіоїдами Довідник

Класифікація та вплив опіоїдів

Опіоїди — це різноманітна група речовин, які активують опіоїдні рецептори в організмі, викликаючи як терапевтичні, так і побічні ефекти. Залежно від походження опіоїди поділяються на кілька категорій:

Натуральні опіоїди: ці речовини включають алкалоїди, що містяться в опіумі, такі як кодеїн і морфін, які отримують з молочка незрілих коробочок маку.
Ендогенні опіоїди: це нейромедіатори, що виробляються самим організмом, включаючи ендорфіни, енкефаліни та динорфіни, які природним чином регулюють біль та емоції.
Напівсинтетичні опіоїди: похідні натуральних алкалоїдів, такі як героїн та оксикодон, одержувані шляхом хімічних модифікацій.
Синтетичні опіоїди: це повністю штучні сполуки, такі як фентаніл, метадон, розроблені для медичного застосування та чинять сильну анальгезивну дію.

Опіоїди відомі своїм ейфоричним ефектом, що часто призводить до розвитку залежності. Змішування опіоїдів з алкоголем, снодійними та психотропними препаратами може значно посилювати депресивну дію на центральну нервову систему, підвищуючи ризик серйозних ускладнень, включаючи передозування.

Декстрометорфан

Декстрометорфан є синтетичним похідним морфіну, що чинить ефективну протикашльову дію на центральному рівні. Цей компонент значно поширений у складі багатьох безрецептурних препаратів, а також має велику популярність, особливо серед молоді. Препарати на його основі часто застосовуються не тільки для лікування кашлю, але і як засоби для досягнення певного роду розслаблення, особливо у поєднанні з алкоголем.

Хоча декстрометорфан не є чистим агоністом опіоїдних рецепторів, у високих дозах він здатний стимулювати ці рецептори. Ця властивість може призводити до ненавмисного посилення ефектів або виникнення небажаних реакцій, що робить його застосування важливим аспектом для контролю як у медичних, так і у громадських колах.

Героїн

Героїн, також відомий як діацетилморфін або діаморфін, часто застосовується у формі внутрішньовенних ін’єкцій, а також вдихається у формі порошку або розпорошується після нагрівання на металевій фользі. Цей наркотик, при змішуванні з іншими психоактивними речовинами, такими як кокаїн або амфетамін, відомий під назвою speedball. Героїн може бути отриманий і в процесі ацетилювання відвару макової соломки з використанням концентрованої оцтової кислоти, в результаті чого утворюється так званий компот, що містить героїн, морфін і кодеїн.

Ефект від внутрішньовенного введення героїну настає практично миттєво, викликаючи сильну ейфорію, яка триває 1–2 хв, за якою слідує седація. Знеболювальний ефект зберігається протягом 3–5 год. У печінці героїн метаболізується до морфіну та кодеїну, які потім виводяться через нирки. Смертельна доза героїну при внутрішньовенному введенні становить близько 70 мг, а при пероральному прийомі — 200–500 мг. Однак у наркозалежних навіть значно підвищена доза може не призвести до смерті через розвиток толерантності до речовини.

Метадон

Метадон часто застосовується в медичних закладах для лікування синдрому відміни, що виникає при залежності від опіоїдів, включаючи героїн та морфін. Цей засіб застосовується в рамках контрольованих замісних терапевтичних програм, спрямованих на поступове зниження залежності. Стандартна початкова доза метадону становить 30–40 мг, проте така доза може бути смертельно небезпечною для людей, які не звикли до його регулярного прийому через недостатньо розвинену толерантність до опіоїдів.

У пацієнтів, які регулярно проходять замісну терапію, толерантність до метадону значно вища, що дозволяє безпечно підвищувати дозу до 100 мг на добу та більше. При цій особливості метадону потрібні суворий медичний контроль та адаптація доз залежно від індивідуальної реакції організму та історії вживання опіоїдів у пацієнта.

Морфін

Морфін, ключовий алкалоїд опіуму, витягується з молочка незрілих коробочок маку і перетворюється на білий порошок. Використання морфіну з нецільовою, рекреаційною метою призводить до розвитку толерантності як фізичної, так і психічної залежності у споживачів. Токсична доза морфіну становить близько 60 мг, тоді як летальна доза може змінюватися в межах 120–200 мг. Однак в осіб із залежністю від морфіну спостерігається підвищена толерантність, що дозволяє їм витримувати значно вищі дози цього наркотику.

Такі особливості морфіну роблять його застосування високоризикованим і тому потрібний суворий медичний нагляд та регуляції, особливо при симптоматичному лікуванні болю в медичних закладах.

Трамадол

Трамадол — це анальгетик, що діє як слабкий агоніст опіоїдних рецепторів, а також інгібує зворотне захоплення серотоніну та норадреналіну. Ці властивості роблять його ефективним при управлінні больовими синдромами. Проте іноді трамадол застосовується і в рекреаційних цілях, що може призвести до розвитку залежності.

Особливо цікавою є індивідуальна варіабельність у метаболізмі трамадолу, яка може відзначатися навіть у людей із порівнянним рівнем толерантності до препарату. Це означає, що та сама доза може викликати різні ефекти в різних пацієнтів, роблячи лікування цим препаратом особливо вимогливим до індивідуального підходу.

Смертельна доза трамадолу становить близько 5,0 г, що підкреслює необхідність обережного підходу до дозування та суворого медичного контролю при його застосуванні.

Клінічна картина та діагностика

Основні ознаки опіоїдного отруєння включають явні симптоми, такі як звуження зіниць до розміру вушок голки, сильна сонливість, яка може перейти в коматозний стан (через пригнічення функцій центральної нервової системи), а також проблеми з диханням — поверхневе і нерівномірне дихання через пригнічення дихального центру. Важливо пам’ятати, що відсутність міозу (звуження зіниць) не завжди виключає можливість отруєння опіоїдами. Додаткові симптоми можуть включати повільний пульс, знижений артеріальний тиск, порушення кишкової перистальтики, затримку сечі, нудоту, блювання, блідість шкіри та запаморочення. У серйозніших випадках можуть виникати судоми, особливо при отруєнні пропоксифеном або трамадолом, а також гостре ураження легень. При лікуванні пропоксифеном та метадоном потрібна особлива увага через ризик розвитку серйозних аритмій та порушень серцевого ритму, включаючи тахікардію типу torsade de pointes, подовження інтервалу Q–Tc та розширення комплексу QRS.

Діагностичні процедури при підозрі на отруєння опіоїдами включають використання уринальних тестів виявлення наявності опіоїдів, але ці тести не завжди точно вказують на гостре отруєння. Позитивний результат може лише свідчити про недавнє вживання опіоїдів, і часто такі тести можуть давати хибнопозитивні результати. Особливо це стосується випадків, коли отруєння викликане синтетичними опіоїдами, результати можуть бути навіть псевдонегативними. Для точного визначення наявності речовин, таких як декстрометорфан та трамадол, потрібні спеціалізовані аналітичні методи.

Лікування

Лікування отруєння опіоїдами включає такі основні аспекти:

Детоксикація: промивання шлунка та застосування активованого вугілля не використовують в цьому випадку через їх неефективність або потенційне погіршення стану пацієнта.
Антидот: налоксон застосовується як неселективний антагоніст опіоїдних рецепторів. Основна його функція — корекція дихальних порушень, а не повне повернення свідомості. Налоксон вводять внутрішньовенно або, у разі неможливості отримання венозного доступу, внутрішньом’язово. Початкова доза для пацієнтів із зупинкою дихання становить 0,4–0,8 мг, а за критичного стану — до 2 мг. Дозу повторюють кожні 2–3 хв до досягнення частоти дихальних рухів більше 12 за хвилину або до максимальної дози 10 мг. За відсутності покращення необхідно переглянути діагноз. Для отруєння метадоном початкова доза становить 100 мкг/кг маси тіла, при необхідності повторюється через 60 с до досягнення ефекту або максимальної дози 2 мг.
Методи прискореної елімінації: специфічні методи прискорення виведення опіоїдів з організму відсутні.
Симптоматичне лікування: пацієнта слід тримати під суворим наглядом з готовністю до невідкладних заходів, таких як інтубація та штучна вентиляція. Важливо підтримувати життєво важливі функції та коригувати будь-які симптоми, що виникають, для стабілізації стану.