Фенциклідин, відомий як PCP або ангельський пил, і кетамін — це психоактивні речовини з дисоціативною дією, широко відомі своїми потужними психотропними ефектами. Фенциклідин, який часто виробляється і продається нелегально, чинить сильнішу дисоціативну дію порівняно з кетаміном. Обидві речовини здатні викликати галюцинації та відчуття «виходу з тіла», що часто супроводжується ейфорією. Цікаво, що переконання в реальності галюцинацій, які переживаються, можуть зберігатися навіть після припинення дії наркотиків.

Кетамін, що має медичне застосування як анестетик, також відомий у вуличному побуті як вітамін К, особливо коли його незаконно вилучають із ветеринарних практик. Ці наркотики доступні у різних формах, включаючи таблетки, кристали, порошки для вдихання та ін’єкційні розчини. Одна з особливих форм PCP — це так звані «wet sticks» або сигарети, просочені розчином PCP.

Використання цих речовин може супроводжуватися не лише психічними розладами, а й почуттям страху та занепокоєння, що робить їх надзвичайно ризикованими для здоров’я та благополуччя споживачів.

Кетамін при хронічному вживанні може викликати як психоневрологічні порушення, так і урологічні проблеми, відомі як індукована кетаміном уропатія. Цей наркотик також асоціюється з порушеннями пам’яті, що робить його потенційним засобом для використання із злочинною метою.

PCP швидко абсорбується через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, тоді як його всмоктування у шлунково-кишковому тракті відбувається повільніше. Ефект від вдихання настає протягом 2–5 хв, а при пероральному прийомі через 30–60 хв. Як ліпофільна речовина з великим об’ємом розподілу (6 л/кг) PCP може накопичуватися в центральній нервовій системі та жирових тканинах, що у разі тяжких отруєнь призводить до збереження симптомів протягом 24–48 год, а решта 10% виводиться із сечею.

Внутрішньовенно введений кетамін проходить через 2 фази розподілу: 1-ша фаза пов’язана з анестезуючою дією, під час якої період напіврозпаду становить 10–16 хв, 2-га фаза — це перерозподіл з центральної нервової системи в інші тканини з періодом напіврозпаду 3 год. Кетамін характеризується високою ліпофільністю та значним обсягом розподілу, піддається ефекту першого проходження через печінку та виводиться через нирки.

Ці особливості кінетики та потенційні наслідки вживання вказують на високий ризик, пов’язаний із використанням цих речовин, особливо без медичного нагляду та контролю.

Клінічна картина

Клінічні прояви отруєння фенциклідином та кетаміном

Отруєння фенциклідином та кетаміном може виявлятися рядом серйозних симптомів, які варіюють залежно від речовини та дози.

Фенциклідин частіше викликає більш виражені психотичні реакції, такі як гострий делірій, психоз та збудження, які можуть бути значно інтенсивнішими, ніж при отруєнні кетаміном. У разі тяжкого отруєння фенциклідином можуть відмічатися артеріальна гіпертензія, тахікардія, парестезія, посилення м’язового тонусу, мимовільні клонічні рухи, дистонія та судоми. У деяких випадках можливі навіть пригнічення дихання та апное.

Кетамін, що застосовують як медичний анестетик, може викликати порушення пам’яті, включаючи напади типу petit-mal і розширення зіниць. Деякі пацієнти можуть відчувати холінергічні порушення, включаючи діарею, бронхоспазм та посилену салівацію, а також затримку сечі.

При всіх цих симптомах потрібна негайна медична допомога, оскільки вони можуть становити серйозну загрозу для життя та здоров’я пацієнтів. Важливо звернутися до лікаря або екстрених служб при підозрі на отруєння цими речовинами.

Допоміжні дослідження

Діагностика отруєння фенциклідином та кетаміном

При підозрі на отруєння фенциклідином або кетаміном важливим етапом є проведення низки допоміжних досліджень, які допомагають підтвердити наявність цих речовин в організмі та оцінити загальний стан пацієнта:

1. Аналіз сечі на наявність фенциклідину та кетаміну: це ключовий тест, який допомагає визначити наявність цих наркотиків в організмі.
2. Загальний аналіз крові: дозволяє оцінити загальний стан здоров’я, наявність запальних процесів чи анемії.
3. Міжнародне нормалізоване відношення (МНВ): використовується для оцінки згортання крові, що важливо для ідентифікації порушень, викликаних токсичним впливом на печінку.
4. Рівень електролітів та креатиніну в плазмі крові: ці показники допомагають визначити функцію нирок та баланс рідин та електролітів в організмі, що може бути порушено внаслідок токсичної дії.
5. Рівень креатинфосфокінази (КФК): підвищення цього показника може вказувати на пошкодження м’язів, що буває при сильних отруєннях.
6. Газометрія артеріальної крові: цей аналіз дозволяє оцінити газовий склад крові та ефективність дихання, що критично важливо при пригніченні дихальної функції, спричиненому тяжким отруєнням.

Ці дослідження відіграють важливу роль у встановленні діагнозу та напрямі подальшого лікування, а також у моніторингу стану пацієнта протягом усього періоду відновлення.

Лікування

Підходи до лікування при отруєнні певними токсинами

1. Детоксикація:

• • промивання шлунка не рекомендується через швидке всмоктування токсину в організмі. Натомість може бути призначене активоване вугілля, яке сприяє абсорбції залишків токсину у шлунково-кишковому тракті, якщо препарат прийнятий нещодавно.

2. Антидот:

• • специфічний антидот для цього виду отруєння відсутній, тому необхідно акцентувати увагу на симптоматичному лікуванні.

3. Методи прискореної елімінації:

• • не рекомендується підкиснення сечі через високий ризик гострого пошкодження нирок, особливо при супутньому рабдоміолізі.

4. Симптоматичне лікування:

• • кома: забезпечення прохідності дихальних шляхів має критичне значення;
  • судоми та гіпертермія: потрібна інтенсивна терапія для стабілізації стану пацієнта;
  • гіпертонічний криз: управління артеріальним тиском для запобігання подальшим ускладненням;
  • гостре пошкодження нирок та рабдоміоліз: необхідні адекватна гідратація та моніторинг функції нирок;
  • антихолінергічний синдром: лікування спрямоване на контроль периферичних та центральних симптомів;
  • для контролю збудження можна призначити діазепам перорально або внутрішньовенно. Застосування таких препаратів, як галоперидол та дроперидол, протипоказане через ризик посилення гіпертермії та серцевих ускладнень (зокрема подовження інтервалу Q–Tc).

Ці заходи спрямовані на підтримку життєво важливих функцій та мінімізацію довгострокових наслідків отруєння за відсутності специфічних методів лікування.