Оторея Довідник

Оторея — це виділення із зовнішнього слухового проходу. Хоча патологія виділена в окрему нозологію в Міжнародній класифікації хвороб X перегляду (код H92.1), її слід розглядати не як самостійне захворювання, а скоріше як симптом, що вказує на можливий патологічний процес у вусі або прилеглих структурах. Виділення можуть мати рідку або густу консистенцію, містити домішки крові. Гнійні виділення зазвичай білого чи жовтуватого кольору, вони свідчать про наявність інфекції.

Чи завжди оторея — симптом патології?

У деяких випадках виділення з вуха мають фізіологічний характер і не становлять небезпеки для здоров’я людини.

Секреція вушної сірки є природним процесом, вона виробляється спеціальними церумінозними залозами.

Основні функції вушної сірки:

захист та мастило — сірка пом’якшує шкіру слухового проходу, запобігаючи її пересиханню та розтріскуванню;
видалення сторонніх тіл — в’язка консистенція сірки допомагає вловлювати пил, волоски, комах та інші дрібні частинки, перешкоджаючи їх подальшому просуванню по слуховому проходу;
антибактеріальні властивості — вушна сірка має слабокисле середовище (рН близько 6), що запобігає розмноженню патогенних мікроорганізмів.

Нормальна вушна сірка жовтуватого кольору, напівпрозора, має консистенцію, що мажеться. Її склад — комбінація секрету сальних та потових залоз, відмерлих епітеліальних клітин, жирів та білків. Нормальний рівень вушної сірки має важливе значення для функціонування слухового апарату, а при її надлишку необхідне медичне втручання: надмірне скупчення сірки формує сірчану пробку, яка блокує звукопроведення у слуховому проході.

Іноді після купання або плавання у вухо може потрапити вода, яка потім у природний спосіб виділятиметься із зовнішнього слухового проходу протягом деякого часу. Це не патологічне явище, а просто механічний процес виведення рідини із вуха.

Так, помірні фізіологічні виділення у вигляді вушної сірки або тимчасові сліди води у вусі не є приводом для занепокоєння. Але будь-які значні зміни в характері чи кількості виділень потребують медичної консультації.

Причини отореї

Поширені причини виділень із вуха:

зовнішній отит є однією з найчастіших причин отореї. Патологія має багатофакторну природу і може розвиватися під впливом патогенної мікрофлори (бактерій, грибів), унаслідок хронічного впливу несприятливих факторів навколишнього середовища (надмірної вологості, аномального температурного режиму), алергічних реакцій (особливо за наявності сезонних полінозів), хронічних дерматологічних захворювань, травм вуха, надмірного чищення вушних проходів (з використанням ватних паличок та інших предметів), за наявності сторонніх тіл у зовнішньому слуховому проході;
фурункул зовнішнього слухового проходу — досить поширена причина розвитку отореї. Він є гострим гнійно-некротичним запаленням волосяного фолікула і навколишньої клітковини. Збудниками в більшості випадків є золотистий стафілокок, рідше — інші умовно-патогенні бактерії. Запальний процес швидко поширюється на навколишні тканини з їх набряком, інфільтрацією та некрозом. Формується інфільтрат з гнійним розплавленням, що розкривається із рясними гнійними виділеннями. Відмічають різкий біль, підвищення температури тіла;
запалення середнього вуха може протікати в гострій чи хронічній формі. Гостра форма середнього отиту найчастіше є ускладненням інфекцій верхніх дихальних шляхів, таких як грип, риніт і синусит. Збудник з носоглотки потрапляє в порожнину середнього вуха євстахієвою трубою;
перехід гострого процесу у хронічний зумовлений неадекватним чи запізнілим лікуванням. Також причиною затяжного перебігу може бути травма барабанної перетинки, що спричиняє порушення її цілісності. Це створює умови для рецидивного інфікування середнього вуха. При середніх хронічних отитах відмічають стійкі рецидивні виділення з вуха. За консистенцією це може бути густий гній жовтуватого кольору, що свідчить про бактеріальну інфекцію. Також фіксуються серозні, рідкі виділення, зумовлені накопиченням транссудата в порожнинах середнього вуха. Іноді виявляють домішки крові у відокремлюваному на тлі тривалого запального процесу, ерозій слизової оболонки;
травми голови — пошкодження вуха з розривом барабанної перетинки, перелом кісток черепа часто супроводжується отореєю. Характер виділень залежатиме від ступеня травми та наявності інфекції;
вроджені вади — до аномалій розвитку структур вуха, які можуть стати причиною розвитку отореї, належать надмірна пневматизація (повітроносність) скроневої кістки; недорозвинення або аплазія (відсутність) зовнішнього слухового проходу, вроджені нориці (ходи, що з’єднують порожнину середнього вуха з носоглоткою або скроневою кісткою), аномалії євстахієвого каналу, наприклад, вроджений стеноз з порушенням вентиляційної та дренажної функції, кісти середнього або внутрішнього вуха — порожнини, що вистелені епітелієм та заповнені рідиною. При приєднанні інфекції в кісті розвивається запалення, вона може розкритися з утворенням нориці та виділенням з вуха;
новоутворення — доброякісні або злоякісні новоутворення в ділянці вуха або прилеглих структур (наприклад пухлини привушної слинної залози). Зокрема такі, як холестеатома — кіста, вистелена багатошаровим плоским епітелієм, з накопиченням кератинових мас усередині. Найчастіше вона вражає середнє вухо і розвивається з епітелію барабанної порожнини та/або соскоподібного відростка. Холестеатома руйнує кісткову тканину основи черепа і може поширюватися на його порожнину, викликаючи тяжкі форми ускладнень. Виділення при цьому новоутворенні розвиваються після приєднання інфекції.

Симптоми отореї

Основною клінічною ознакою отореї є наявність виділень з одного або двох вух. Характер відокремлюваного варіює залежно від етіології захворювання:

серозний — прозорі або злегка каламутні рідкі виділення з вуха. Такий тип отореї фіксують при гострому серозному середньому отиті та загостреннях хронічного середнього отиту;
гнійний — густий, білувато-жовтого або зеленуватого кольору, з неприємним запахом. Виділення характерні для гнійних процесів;
кров’янистий або з домішкою крові — при травмах вуха;
з домішкою кератинових мас — при холестеатомі.

Разом із отореєю можуть відмічатися й інші прояви:

біль та/або дискомфорт у вусі або при натисканні на козелок;
почуття закладеності вуха та зниження слуху;
свербіж, печіння в зовнішньому слуховому проході (при екземі та дерматиті);
шум або дзвін у вухах;
підвищення температури тіла (при запальних захворюваннях вуха).

Іноді при отореї розвивається неприємне відчуття «мокрого» вуха. Це відбувається з кількох причин:

виділення потрапляють на барабанну перетинку, при цьому у пацієнта з’являються відчуття, що вухо мокре всередині;
при запальних захворюваннях вуха (отитах, мастоїдитах та ін.) велика кількість ексудату накопичується безпосередньо в барабанній порожнині, повністю або частково заповнюючи її;
виділення подразнюють шкіру зовнішнього слухового проходу, викликаючи підвищене виділення сірки та секрету сальних залоз. Рясне вологе середовище збільшує вираженість дискомфорту.

Особливості отореї у дітей

Оторею у дітей діагностують досить часто. Це пов’язано з особливостями будови і функціонування слухового апарату дитини. Її причини можуть бути зумовлені як фізіологічними, так і патологічними чинниками. До фізіологічних належать підвищене продукування вушної сірки, а також затікання води у вуха під час купання, плавання. Однак найчастіше оторея у дитини є симптомом запального або інфекційного процесу в області вуха (зовнішнього або середнього отиту, травми вуха).

Унаслідок особливостей анатомічної будови вуха дитини (короткий і широкий слуховий прохід, більш високе стояння соскоподібного відростка) запальний процес розвивається і поширюється швидше, ніж у дорослих. Функціональна незрілість слухової труби та недостатність місцевого імунітету слизових оболонок зумовлюють схильність до рецидивного перебігу хронічних запальних захворювань вуха.

Діагностика отореї

При обстеженні пацієнта з отореєю слід звернути увагу на діагностичні етапи, представлені в табл. 1.

Таблиця 1. Діагностика пацієнтів із отореєю

Напрямок діагностики	Опис
Збір анамнестичних даних та скарг	Збір анамнезу пацієнтів із виділеннями з вуха є важливим етапом у встановленні остаточного діагнозу та виборі лікувальної стратегії. В анамнезі обов’язково слід визначити: терміни початку розвитку симптомів отореї; тривалість виділень; можлива наявність загострень та рецидивів. Крім виділень, захворювання може проявлятися такими симптомами: больовими відчуттями у вусі; свербінням; печінням у зовнішньому слуховому проході; закладеністю та зниженням слуху; шумом чи дзвоном у вухах; порушенням рівноваги; запамороченням. Велике значення має збір докладних даних про: умови життя та професійної діяльності, які, можливо, призвели до розвитку запальних та інфекційних захворювань вуха. Це може бути регулярне плавання, відвідування басейну, робота у вологому та запиленому приміщенні, часті переохолодження та перегрівання; травматичні пошкодження тканин вуха (наприклад при використанні вушних паличок для гігієнічних маніпуляцій); черепно-мозкові травми, які могли ускладнитися ліквореєю або формуванням нориці з наступною отореєю; супутні хронічні захворювання, особливо ті, що знижують імунітет та призводять до розвитку запальних процесів в організмі. Насамперед слід звернути увагу на цукровий діабет, особливо декомпенсований. Хронічна гіперглікемія порушує функції лейкоцитів, знижує фагоцитарну активність нейтрофілів. Це зумовлює підвищену сприйнятливість таких пацієнтів до бактеріальних та грибкових інфекцій. Також значущі первинні чи вторинні імунодефіцитні стани внаслідок наявності хронічних захворювань, тривалої імуносупресивної терапії, вікових особливостей організму. Увагу також необхідно звернути на наявність хронічних запальних та алергічних захворювань ЛОР-органів.
Об’єктивне обстеження	Під час об’єктивного обстеження оцінюються: стан тканин навколо вушної раковини та соскоподібного відростка (почервоніння, набряк, болісність при пальпації). Фіксують болісність при рухах вушної раковини та натисканні на козелок; при отоскопії виявляють ознаки запальних змін слухового проходу: набряк слизової оболонки, гіперемію, наявність грануляцій, рубцевих змін чи сторонніх тіл; характер відокремлюваного з вуха: серозне, гнійне, із домішкою крові. Це дозволяє визначити фазу та особливості запального процесу. У низці випадків стан зовнішнього слухового проходу складно візуалізувати через виражений набряк і рясні виділення. Тоді можливе його обережне промивання стерильним фізрозчином. Однак промивання протипоказане за підозри на перфорацію барабанної перетинки. При значному відокремлюваному з вуха необхідна акуратна аспірація рідини за допомогою шприца або електровідсмоктувача. Ця маніпуляція дозволяє: покращити візуалізацію слухового проходу та барабанної перетинки при подальшому огляді; провести забір матеріалу для мікробіологічного дослідження; зменшити вираженість больових відчуттів завдяки декомпресії тканин.
Лабораторна діагностика	При отореї лабораторну діагностику проводять з метою виявлення збудника інфекційного процесу, визначення чутливості до антибіотиків, ідентифікації виду виділень. Основними методами є: бактеріологічне дослідження відокремлюваного з вуха або зіскрібка з барабанної перетинки — дозволяє виявити наявність і вид збудників. При виявленні патогенної мікрофлори визначається їхня чутливість до тих чи інших класів антибіотиків; дослідження відокремлюваного на наявність грибів роду кандида — для діагностики мікотичного запалення вуха. Використовують методи мікроскопії та посів на спеціальні живильні середовища; дослідження на бета-2-трансферин та глюкозу — позитивні результати аналізів свідчать про лікворею (виділення спинномозкової рідини з вуха); вірусологічне дослідження — для виявлення ДНК або антигенів вірусів герпесу, грипу та ін. при отиті; гістологічне дослідження пунктатів підозрілих утворень для виключення холестеатоми або злоякісних новоутворень.
Біопсія	Якщо при отоскопії в слуховому проході ідентифікують підозрілі грануляції, не характерні для клінічної картини холестеатоми, може бути показано проведення біопсії.
Інструментальні дослідження	Найбільш інформативними інструментальними методами діагностики є комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія скроневих кісток із контрастним підсиленням. Це допомагає диференціювати запальні, пухлинні чи травматичні ураження.

Лікування отореї

Основні напрямки в лікуванні отореї:

лікування інфекцій — призначення антибактеріальних, протигрибкових, противірусних препаратів системної та місцевої дії;
стороннє тіло — виконують аспірацію виділень стерильним шприцом або електровідсмоктувачем, видаляють стороннє тіло за допомогою спеціальних інструментів або вимивають його, використовуючи шприц Жане;
лікування алергічних і дерматологічних захворювань, що спричинили оторею при зовнішніх отитах;
відновлення дренажної функції слухової труби при середніх отитах;
хірургічне лікування — міринготомія, тимпанопластика, санувальні операції на середньому вусі при хронічних гнійних процесах, холестеатомі;
симптоматичне лікування — знеболювання, поліпшення відтоку за допомогою судинозвужувальних крапель, фізіотерапія.

Що не слід робити при отореї?

При розвитку отореї категорично не рекомендується робити будь-які самостійні дії з лікування цього стану, оскільки наслідки цього можуть бути серйозними.

Не слід:

гріти вуха — це може спровокувати поширення запалення у слуховому проході вглиб вуха;
використовувати народні методи терапії — закапування різних відварів трав, олій та інших речовин. Це зумовлює подразнення вушної раковини та слухового проходу;
намагатися самостійно очистити вухо за допомогою ватних паличок, сірників, шпильок та інших твердих предметів. Це може призвести до механічної травми шкіри слухового проходу та збільшення вираженості запалення, а також кровотечі;
займатися самолікуванням та відкладати візит до отоларинголога — лише лікар може встановити причину отореї та призначити адекватне лікування.

Ускладнення отореї

Будь-яке захворювання чи пошкодження, що є причиною отореї, може її ускладнювати. До найважчих форм ускладнень належать:

мастоїдит — гнійно-некротичний процес в осередках соскоподібного відростка, унаслідок якого може відбуватися абсцедування та утворення нориць;
лабіринтит — запалення структур внутрішнього вуха (завитки та присінка) з розвитком стійкої нейросенсорної приглухуватості та запамороченням;
флегмона — поширений гнійно-запальний процес м’яких тканин привушної ділянки та шиї;
параліч лицьового нерва;
сепсис;
внутрішньочерепні ускладнення — менінгіт, абсцес головного мозку, синустромбоз.

Профілактика отореї

Профілактичні заходи спрямовані на запобігання розвитку захворювань вуха. Рекомендують:

уникати потрапляння води до вух при купанні та плаванні — для захисту можна використовувати спеціальні беруші. Після водних процедур необхідно просушувати вуха серветкою чи феном;
берегти вуха від переохолодження взимку — не слід довго перебувати на морозі з незахищеними вушними раковинами;
не допускати пошкоджень вушної раковини та шкіри слухового проходу — не використовувати ватні палички та інші жорсткі предмети при виконанні гігієнічних процедур;
уникати потрапляння у вухо мильної піни, кремів, косметики — косметичні засоби змінюють кислотність середовища вуха і можуть спричинити подразнення шкіри;
своєчасно лікувати інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів (риносинусит, тонзиліт), оскільки при поширенні інфекції у запальний процес залучаються євстахієвий канал та середнє вухо;
контролювати рівень глюкози при цукровому діабеті, оскільки хронічна гіперглікемія підвищує ризик розвитку інфекцій різної локалізації, зокрема вуха;
негайно звертатися до лікаря за появи виділень з вуха для з’ясування та усунення причин розвитку отореї.

Прогноз отореї

Оскільки оторея в абсолютній більшості випадків є лише симптомом патологічних процесів у ділянці вуха, то прогноз визначається тяжкістю цього процесу.

При своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні прогноз сприятливий у пацієнтів із діагнозом:

гострого зовнішнього дифузного отиту;
локального зовнішнього отиту при себорейному дерматиті;
гострого середнього отиту;
травми вуха без пошкодження слухових кісточок та структур внутрішнього вуха.

Повне одужання в такому разі відбувається протягом 1–2 тиж.

Більш обережний прогноз при таких захворюваннях:

хронічний гнійний середній отит — висока ймовірність розвитку рецидивів захворювання. Хронічний запальний процес у середньому вусі викликає незворотні зміни слизової оболонки. Крім того, гнійний ексудат блокує слухову трубу, порушуючи дренування порожнин середнього вуха. Усе це зумовлює хронізацію середнього отиту навіть під час проведення курсів антибіотикотерапії;
холестеатома — небезпечна прогресуючим руйнуванням кісткової тканини та ризиком розвитку інтракраніальних ускладнень. При рецидивному перебігу можливе незворотне ураження структур внутрішнього вуха з розвитком стійкої нейросенсорної приглухуватості;
при кістковій патології основи черепа (остеомієліті, періоститі) відмічають підвищену схильність гнійно-некротичного процесу до хронізації. Агресивний перебіг запалення викликає некроз кісткової тканини з постійною загрозою поширення гнійного процесу в порожнину черепа;
отосклероз характеризується прогресуючим зниженням слуху внаслідок незворотних дегенеративних змін у кістковій тканині основи стрімечка та овального вікна. Можливість хірургічної реабілітації слуху при цьому захворюванні обмежена.

Відносно несприятливий прогноз при:

фурункульозі зовнішнього слухового проходу — гнійно-некротичний процес поширюється через клітковинні простори на основу черепа із залученням соскоподібного відростка, в якому розвивається деструктивний мастоїдит. Нагноєння соскоподібного відростка здатне викликати тромбоз його вен, гематогенний занос інфекції та розвиток сепсису;
травмі внутрішнього вуха — небезпечна пошкодженням структур лабіринту, присінково-завиткового нерва, а також переломом піраміди скроневої кістки. Це викликає стійку сенсоневральну приглухуватість. При переломі піраміди можлива лікворея з наступним менінгітом;
нориці при холестеатомі середнього вуха — свідчить про агресивний деструктивний процес, який часто ускладнюється менінгітом, екстрадуральним абсцесом, парезом лицьового нерва та іншими небезпечними патологічними станами.

Розділи