Нервова анорексія — це захворювання, яке характеризується стійкою втратою апетиту та надмірним зменшенням маси тіла. Воно діагностується відносно рідко, хоча частота його виникнення останні кілька десятиліть значно зросла. Розвиток нервової анорексії можливий у широкому віковому діапазоні, починаючи з препубертату і закінчуючи літнім віком. Пік захворюваності припадає на вік 15–20 років.

Історичні дані

Проблема порушень харчової поведінки відома у медичному співтоваристві вже кілька століть. Ключові дати:

• 1689 р. — англійський лікар Томас Мортон спостерігав 2 випадки нервової анорексії у чоловіка та жінки. Його описи були близькими до сучасного розуміння цього захворювання;
• 1873 р. — англійський лікар Вільям Галл і його французький колега Шарль Ласег детально описали патологію. Гал описував булімічні напади у деяких пацієнтів з анорексією, а Ласег згадував про штучне викликання блювання після вимушеного прийому їжі у таких пацієнтів;
• 1944 р. — швейцарський психіатр Л. Бінсвангер опублікував найбільш відомий у його практиці випадок — історію Елен Вест, яка, боячись повноти, дотримувалася найсуворішої дієти і приймала проносні засоби;
• 1980 р. — нервова анорексія виділена в окрему категорію в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM-III).

Фактори ризику

Основні фактори ризику:

• жіноча стать — патологія значно частіше діагностується у представниць жіночої статі, ніж у чоловіків. За даними досліджень, близько 90% пацієнтів із цим розладом — жінки, що може бути пов’язане з низкою біологічних, психологічних та соціокультурних особливостей. Жінки, як правило, зазнають підвищеного тиску з боку суспільства та засобів масової інформації, що нав’язують певні стандарти краси та стрункості. Крім того, для жінок характерні деякі особистісні риси (перфекціонізм та незадоволеність власним тілом), що підвищують ризик розвитку анорексії. Гормональні зміни в період статевого дозрівання та менструального циклу також потенційно можуть призводити до виникнення анорексичного розладу;
• порушення харчової поведінки в сімейному анамнезі — якщо у близьких родичів відзначалися розлади харчової поведінки (анорексія, булімія), то ймовірність розвитку аналогічних порушень у людини зростає. Цей факт пояснюється як генетичною схильністю, так і факторами середовища. Діти переймають патологічно змінені патерни харчування, установки та переконання, пов’язані із власною масою тіла та зовнішністю, які були сформовані в сім’ї;
• перфекціоністські риси характеру — особи, які прагнуть постійного самоконтролю, досягнення високих стандартів і нереалістичних цілей, більш схильні до розвитку патології. Вони відрізняються високою самокритичністю, постійним невдоволенням собою та надмірною заклопотаністю власною масою тіла та зовнішністю. Такі особистісні риси спонукають їх до надмірних обмежень у харчуванні, прагнення худорлявості і, зрештою, до розвитку анорексії. Перфекціонізм також ускладнює процес відновлення, оскільки пацієнти з анорексією важко приймають результати лікування, а саме збільшення маси тіла;
• проблеми у подоланні негативних емоцій — замість конструктивного подолання тривоги, депресії, почуття провини та інших переживань люди вдаються до крайніх заходів, одним з яких є суворе обмеження прийому їжі. Анорексія стає для них своєрідним механізмом емоційної саморегуляції, що дозволяє тимчасово знизити напругу. Однак така поведінка у довгостроковій перспективі лише посилює психологічні проблеми;
• проблеми в усуненні конфліктів — багато пацієнтів відрізняються нездатністю ефективно вирішувати внутрішньоособистісні і міжособистісні конфлікти. Вони схильні уникати прямого обговорення розбіжностей, накопичувати образи та роздратування, а розрядку знаходити в обмеженні їди. Труднощі в комунікації, пошуку компромісів та конструктивному вираженні своїх почуттів та потреб провокують виникнення та підтримання симптомів нервової анорексії;
• низька самооцінка — у людини формується схильність до негативного, критичного сприйняття власної особистості, перебільшення недоліків та недооцінки переваг. Сильна незадоволеність власним тілом, його формами та розмірами є потужним мотивуючим фактором для прагнення до «ідеального» фізичного вигляду шляхом надмірного обмеження харчування.

Причини нервової анорексії

Точні причини виникнення патології досі не встановлені.

Класифікація

У клінічній практиці виділяють 2 види, 3 стадії та 4 ступені тяжкості патології.

Види нервової анорексії

Очисний вид нервової анорексії — різновид розладу харчової поведінки, що характеризується поєднанням періодів переїдання з наступними очисними ритуалами. Його основною особливістю є викликання блювання після їди. Пацієнти можуть вдаватися і до інших заходів щодо позбавлення від спожитої їжі та попередження збільшення маси тіла:

• зловживання проносними засобами, сечогінними препаратами;
• очисні клізми;
• надмірна фізична активність.

Важливо відзначити, що у пацієнтів із цим типом захворювання відсутній внутрішній контроль над їдою. Вони часто споживають значно більший об’єм продуктів, ніж здорові люди порівнянної комплекції. У результаті такого компульсивного неконтрольованого прийому їжі з наступними очисними маніпуляціями формується хибне коло, яке вкрай складно розірвати самостійно.

Обмежувальний вид нервової анорексії є найбільш поширеною та класичною формою цього розладу харчової поведінки. Пацієнти постійно контролюють і жорстко обмежують кількість їжі, що споживається. Патологія зумовлена нав’язливим страхом перед збільшенням маси тіла та одержимістю схудненням. Пацієнти з обмежувальним видом захворювання, як правило, відрізняються перфекціонізмом, високою тривожністю та схильністю до самокритики. Вони постійно фіксуються на своїй зовнішності, вважаючи себе повними і прагнучи недосяжного для них ідеалу худорлявості.

Стадії нервової анорексії

Початкова (ініціальна) стадія захворювання характеризується специфічними психологічними та поведінковими патернами. У цей період відбувається формування патологічного ставлення до власного тіла та їжі, яке поступово починає домінувати у свідомості людини. Центральне місце займають нав’язливі думки про власну повноту, навіть за нормальної чи зменшеної маси тіла. Людина починає сприймати своє тіло спотворено. Вона фіксується на уявних недоліках і перебільшує їхню значимість. Переконати у зворотному не виходить навіть за умови пред’явлення об’єктивних даних. Їжа сприймається як ворог та джерело потенційної загрози фігурі. Відбувається поділ продуктів на «безпечні» та «заборонені».

На початковій стадії проявляються перші ознаки депресивної симптоматики:

• пригніченість;
• зниження настрою, особливо після їди або при погляді на себе в дзеркало;
• поява відчуття провини після прийому їжі;
• зниження самооцінки (відчуття власної нікчемності, яке тісно пов’язується з масою та формами тіла);
• ангедонія — втрата можливості отримувати задоволення від раніше приємних занять. Усі інтереси поступово звужуються до питань маси тіла, дієт та зовнішності. З’являється соціальна відгородженість. Людина починає уникати ситуацій, пов’язаних із прийомом їжі, у компанії інших людей.

Внаслідок нав’язливих думок про шкоду їжі та надмірну масу тіла виникають проблеми засинання, ранні пробудження. Характерні коливання настрою протягом дня, часто пов’язані з їдою або контролем маси тіла.

Пацієнт робить перші активні дії щодо «виправлення» свого тіла:

• спроби обмеження у прийомі їжі;
• пошук різних дієт;
• вивчення калорійності продуктів, їхнього складу;
• інтерес до екстремальних методів схуднення;
• формується особливий ритуал зважування — перевірка власної маси тіла кілька разів на день;
• прагнення постійно вимірювати обсяги тіла, розглядати себе у дзеркалі.

У соціальній сфері починають виявлятися перші ознаки дезадаптації:

• замкнутість;
• конфліктність у відносинах із близькими, особливо якщо вони висловлюють занепокоєння з приводу схуднення чи харчової поведінки.

Важливий аспект початкової стадії — формування специфічних харчових ритуалів:

• дуже повільне ретельне пережовування їжі;
• прагнення їсти на самоті.

Аноректична стадія — критичний етап розвитку захворювання, що характеризується вираженими психічними та соматичними порушеннями на тлі тривалого голодування. Відбувається перехід від психологічних проблем до серйозних фізіологічних наслідків.

Особливості аноректичної стадії:

• значне зменшення маси тіла — на 20–30% від вихідної, що супроводжується парадоксальною реакцією у вигляді ейфорії. Пацієнт відчуває переваги від здатності контролювати свою масу тіла, що супроводжується ще більшим посиленням дієтичних обмежень;
• формування стійкого заперечення наявності апетиту — хворий активно переконує себе та оточуючих у відсутності почуття голоду, раціоналізує свою поведінку різними причинами — від турботи про здоров’я до духовного самовдосконалення;
• патологічне прагнення до підвищених фізичних навантажень — людина виснажує себе тривалими тренуваннями, багато ходить пішки, уникає використання транспорту, займається спортом до знемоги. Така гіперактивність часто поєднується з перфекціонізмом в інших сферах життя — навчанні, роботі, виконанні домашніх обов’язків;
• зміни у водно-електролітному балансі організму — зменшується обсяг циркулюючої крові з розвитком гіпотензії та брадикардії;
• припинення менструації у жінок, зниження лібідо та порушення сперматогенезу у чоловіків (пов’язані з порушенням вироблення статевих гормонів на тлі тяжкого виснаження);
• порушення функції надниркових залоз проявляється слабкістю, стомлюваністю, зниженням стійкості до стресу та різних захворювань;
• дерматологічні симптоми — виражена сухість, лущення, блідість, мармуровість шкірних покривів, посилене випадання волосся, зміна структури нігтів;
• порушення травної системи — уповільнення моторики кишечнику, запори, здуття, біль у животі;
• когнітивні розлади — знижується концентрація уваги, пам’ять, уповільнюються процеси мислення;
• постійне відчуття холоду (мерзлякуватість) пов’язане з порушенням терморегуляції внаслідок втрати підшкірного жирового шару та метаболічних розладів.

У пацієнтів з аноректичною стадією захворювання виникає активний розпад тканин організму. Він призводить до подальшого придушення апетиту: при розпаді жирової тканини в кров виділяються кетонові тіла та інші продукти метаболізму, які впливають на центр голоду в головному мозку, знижуючи апетит. Формується хибне коло: голодування викликає розпад тканин, що ще більше пригнічує апетит та посилює голодування.

Кахектична стадія — термінальний етап захворювання, що розвивається приблизно через 1,5–2 роки від початку активного обмеження харчування. На цьому етапі у пацієнтів з нервовою анорексією виникають незворотні зміни внутрішніх органів та систем організму.

Характерні ознаки кахектичної стадії нервової анорексії:

• зменшення маси тіла більш ніж на 50% від вихідної;
• поява безбілкових набряків, що розвиваються внаслідок тяжкої гіпопротеїнемії, — критично низького рівня білків у крові. Набряки локалізуються на нижніх кінцівках, обличчі, в ділянці живота;
• зниження рівня калію, що супроводжується аритміями;
• розвивається атрофія міокарда, що проявляється вираженою брадикардією, гіпотензією, порушеннями серцевого ритму. Виникає ризик раптової серцевої смерті внаслідок критичних порушень електролітного балансу та виснаження серцевого м’яза;
• шлунково-кишковий тракт зазнає глибоких атрофічних змін з порушенням всмоктування поживних речовин навіть при спробах відновлення нормального харчування. Розвивається синдром мальабсорбції, що посилює нутритивну недостатність;
• печінка піддається жировій дистрофії з порушенням її синтетичної та дезінтоксикаційної функцій: припиняється синтез білків, у тому числі факторів згортання крові, тому можливі кровотечі;
• порушується концентраційна функція нирок, тому електролітні порушення посилюються;
• припиняється вироблення статевих гормонів, викликаючи незворотні зміни репродуктивної функції;
• організм стає вкрай сприйнятливим до інфекцій, які характеризуються особливо тяжким перебігом і на тлі загального виснаження;
• посилюються дерматологічні прояви;
• розвивається гіпотермія — організм втрачає здатність підтримувати нормальну температуру тіла;
• м’язова тканина піддається вираженій атрофії. З’являються загальна слабкість, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, дихальна недостатність;
• тяжкий остеопороз підвищує ризик патологічних переломів;
• порушується координація рухів, з’являються периферичні нейропатії.

Ступінь тяжкості нервової анорексії

Класифікація захворювання за ступенем тяжкості ґрунтується на показнику індексу маси тіла (ІМТ). Він дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини та її зросту і цим визначити, чи є маса недостатньою (ІМТ <18,5), нормальною (ІМТ 18,5–24,9) або надмірною (ІМТ >25). ІМТ розраховується як відношення маси тіла в кілограмах до квадрата росту людини у метрах (кг/м²).

Виділяють 4 ступені тяжкості патології (табл. 2).

Діагностика нервової анорексії

Для первинного скринінгу захворювання використовуються опитувальники, які дозволяють виявити ризик розладу харчової поведінки на ранніх етапах:

• опитувальник SCOFF (Sick, Control, One, Fat,. Food) — один із найпоширеніших скринінгових інструментів завдяки своїй простоті та ефективності. Він складається із 5 простих питань, спрямованих на виявлення основних симптомів розладів харчової поведінки. Методика підрахунку результатів проста: за кожну позитивну відповідь нараховується 1 бал. Сума балів >2 вказує на ймовірність наявності нервової анорексії чи булімії;
• EAT (Eating Attitudes Test) — спочатку розроблена версія EAT-40 містила 40 питань, але пізніше була оптимізована до більш компактної форми EAT-26 (26 питань). EAT-26 зберіг високу достовірність при меншій кількості питань, що зробило його зручнішим для використання у клінічній практиці. Система оцінки тесту EAT-26 для скринінгу нервової анорексії має таку структуру:
  • для перших 25 питань відповідь «завжди» оцінюється у 3 бали, «як правило» — 2 бали, «досить часто» — 1 бал. Відповіді «іноді», «рідко» та «ніколи» не приносять балів;
  • особливістю є зворотна система оцінки для 26-го питання, де «ніколи» приносить 3 бали, «рідко» — 2 бали, «іноді» — 1 бал.

Порогове значення 20 балів вважається сигнальним і вказує на необхідність більш детального обстеження.

Американська психіатрична асоціація (American Psychiatric Association) розробила критерії нервової анорексії, опубліковані в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів 5-го видання (DSM-V). Відповідно до DSM-V для встановлення діагнозу «нервова анорексія» повинні бути дотримані 4 основні критерії:

• А — відсутність бажання пацієнта підтримувати масу тіла в межах вікової та гендерної норми або нездатність набрати 85% від очікуваної маси тіла за певний часовий проміжок;
• В — спотворене сприйняття власного тіла та зовнішності з перебільшенням своїх реальних розмірів та форм, сильна залежність самооцінки від маси тіла, заперечення проблем зі здоров’ям, що виникли у процесі схуднення;
• С — нав’язливий, ірраціональний страх перед повнотою чи збільшенням маси тіла, навіть попри очевидний її дефіцит;
• D — аменорея протягом 3 послідовних менструальних циклів.

Атипова нервова анорексія

У деяких пацієнтів можуть бути відсутніми 1 або декілька основних діагностичних критеріїв, описаних у DSM-V. Наприклад, відзначаються значне зменшення маси тіла, спотворене сприйняття власного тіла і страх повноти, але при цьому зберігаються регулярні менструальні цикли.

Атипова форма патології також може бути діагностована у випадках, коли зменшення маси тіла зумовлено соматичним захворюванням, а не лише порушеннями харчової поведінки. Наприклад при онкологічних, ендокринних або травних розладах, що супроводжуються вираженим зниженням апетиту та маси тіла. У такій ситуації ключовою відмінністю буде наявність об’єктивних медичних причин схуднення, а не психологічних чинників, притаманних класичній нервовій анорексії.

Лікування нервової анорексії

Пацієнти з нервовою анорексією потребують комплексного терапевтичного підходу.

Лікування патології — тривалий процес, що включає кілька основних напрямків:

• корекція нутритивного статусу — першорядне завдання, від якого безпосередньо залежить життя пацієнта;
• симптоматичне лікування;
• психологічна корекція.

Корекція нутритивного статусу

Відновлення нутритивного статусу поділяється на кілька послідовних фаз, кожна з яких має свої особливості та вимоги до енергетичної цінності раціону:

• початкова фаза збільшення маси тіла — енергетична цінність харчування у цей період має становити від 30–40 ккал/кг/добу, що у абсолютних числах зазвичай відповідає 1000–1600 ккал на добу. Такий обережний підхід зумовлений необхідністю запобігання рефідинг-синдрому — потенційно небезпечного для життя стану, що виникає при надто швидкому підвищенні калорійності харчування у виснажених пацієнтів. Він є комплексом метаболічних порушень, що розвиваються в результаті швидкого переходу від катаболічного до анаболічного стану. Подальше підвищення калорійності відбувається поступово: до базового рівня 30 ккал/кг маси тіла додається 500 ккал/добу кожні 5–7 днів;
• фаза контрольованого збільшення маси тіла після успішного проходження початкової фази відбувається перехід до етапу контрольованого збільшення маси тіла, де калорійність раціону істотно зростає. Енергетична цінність харчування досягає 70–100 ккал на кілограм маси тіла на добу. У абсолютних значеннях добова калорійність становить для жінок — 3000–4000 ккал, для чоловіків — 4000–4500 ккал;
• фаза підтримки — завершальна фаза відновлення нутритивного статусу. Калорійність раціону дещо знижується, але залишається досить високою — 40–60 ккал/кг/добу. Важливо, що навіть після повернення до здорової маси тіла слід продовжувати підвищене споживання калорій для її стабільної підтримки. Така рекомендація має критичне значення для довгострокового прогнозу, оскільки її недотримання суттєво підвищує ризик рецидиву, який відмічають приблизно у 50% випадків.

Швидкість збільшення маси тіла відрізняється залежно від умов лікування пацієнта:

• у стаціонарі цільовий показник становить 0,5–1 кг на тиждень;
• для амбулаторних пацієнтів мета — 0,2–0,5 кг на тиждень.

До базового раціону харчування додають вітамінно-мінеральний комплекс: тіамін (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), нікотинова кислота (вітамін В₃), фолієва кислота, фосфор (відіграє критичну роль в енергетичному метаболізмі та необхідний для профілактики рефідинг-синдрому), цинк (бере участь у процесах регенерації шкірних покривів), хлорид калію, залізо та ін.

Симптоматичне лікування

Враховуючи різноманітність клінічних проявів, схеми симптоматичного лікування підбираються індивідуально для кожного пацієнта:

• серцево-судинна система — основні напрями корекції включають лікування брадикардії, артеріальної гіпотензії та порушень ритму серця;
• водно-електролітний баланс — при тяжкій дегідратації розчини електролітів вводять внутрішньовенно;
• шлунково-кишковий тракт — лікування спрямоване на покращення моторики, зниження активності запального процесу;
• ендокринна система — порушення потребують специфічної корекції у гінеколога-ендокринолога. При вираженому зниженні функції щитовидної залози може бути потрібна замісна терапія тиреоїдними гормонами;
• опорно-руховий апарат — призначаються препарати кальцію та вітаміну D;
• центральна нервова система — симптоматичне лікування включає корекцію порушень сну, тривоги та депресивних розладів.

Психотерапевтичні методи лікування

Тривалість психотерапевтичного лікування нервової анорексії становить щонайменше 12 міс. Воно проводиться як у стаціонарних, так і в амбулаторних умовах.

Основні напрямки психотерапії:

• когнітивна аналітична терапія — інтегративний метод лікування, що поєднує елементи когнітивного та психоаналітичного підходів. У процесі терапії фахівець допомагає пацієнту досліджувати та зрозуміти глибинні причини формування порушення харчової поведінки. Важливим аспектом цього підходу є формування у пацієнта розуміння зв’язку між його емоційним станом та харчовою поведінкою;
• когнітивна поведінкова терапія — фокус на виявленні та корекції думок та переконань, що підтримують анорексію. Терапевт працює зі спотвореними уявленнями пацієнта про власне тіло, масу тіла та харчову поведінку. У ході терапії пацієнт навчається розпізнавати автоматичні негативні думки, пов’язані з їжею та масою тіла, та замінювати їх більш адаптивними. Важливою складовою є навчання навичок самоспостереження, ведення щоденника харчування та емоцій, а також поступова зміна харчових звичок. Лікар допомагає пацієнтові виробити гнучкіші правила харчування та подолати страх перед вживанням певних продуктів;
• інтерперсональна психотерапія — спрямована на поліпшення міжособистісних відносин пацієнта та розвиток соціальних навичок. Цей підхід ґрунтується на припущенні, що порушення у міжособистісній сфері можуть бути як причиною, так і наслідком розладу харчової поведінки. Терапевт допомагає пацієнтові досліджувати та покращувати стосунки з близькими людьми, розвивати навички ефективної комунікації та вирішення конфліктів. Особлива увага приділяється роботі із соціальною ізоляцією;
• фокальна психодинамічна терапія — метод ґрунтується на дослідженні несвідомих конфліктів та механізмів психологічного захисту, що лежать в основі розладу харчової поведінки. Терапевт допомагає пацієнтові усвідомити зв’язок між симптомами анорексії та невирішеними емоційними проблемами. У процесі терапії досліджуються ранні травматичні переживання, особливості формування самооцінки та ін.;
• сімейна психотерапія — цей підхід розглядає сім’ю як ресурс у процесі одужання пацієнта. Терапевт працює із сім’єю як системою, допомагаючи її членам краще зрозуміти природу розладу та їх роль у процесі одужання. У ході терапії відбувається навчання батьків ефективним способам підтримки підлітка з нервовою анорексією, покращення сімейної комунікації та подолання аномальних патернів взаємодії. Особлива увага приділяється роботі з почуттям провини та тривоги, які часто відчувають члени сім’ї.

Психотерапевтичне лікування проводиться поетапно, з поступовим переходом від більш інтенсивних форм роботи в стаціонарі до підтримувальної терапії в амбулаторних умовах. У стаціонарі психотерапія зазвичай поєднується з іншими методами лікування та включає як індивідуальні, так і групові сеанси. У міру покращення стану пацієнта та переходу до амбулаторного лікування частота сесій може знижуватися, але важливо підтримувати регулярність зустрічей із фахівцем для профілактики рецидивів.

Успішність психотерапевтичного лікування багато в чому залежить від встановлення довірчих відносин між пацієнтом та терапевтом, а також від мотивації пацієнта до одужання. Тривалість терапії зумовлена ​​необхідністю досягнення стійких змін у мисленні, поведінці та емоційній сфері людини з розладом харчової поведінки.

Показання до госпіталізації

Критерії, що визначають необхідність невідкладного стаціонарного лікування:

• низька маса тіла або швидке її зменшення — критичним вважається зменшення маси тіла більш ніж на 25% від нормальної або ІМТ нижче 15 кг/м². Особливу небезпеку становить як абсолютне значення маси тіла, так і темпи її зменшення. Швидка втрата маси (понад 1 кг на тиждень) викликає серйозні метаболічні порушення і потребує негайної госпіталізації навіть за відносно високих показників ІМТ;
• виражений електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія) — особливо небезпечна гіпокаліємія, яка може спричинити аритмію. При рівні калію нижче 3,0 ммоль/л, потрібна негайна госпіталізація для корекції електролітних порушень в умовах стаціонару;
• зниження температури тіла нижче 36 °C — ознака тяжких метаболічних порушень та виснаження енергетичних ресурсів організму. Гіпотермія свідчить про нездатність організму підтримувати нормальний температурний гомеостаз;
• брадикардія з частотою пульсу менше 45 уд./хв — уповільнення серцевого ритму пов’язане як з електролітними порушеннями, так і з атрофією серцевого м’яза на фоні тривалого голодування;
• ортостатичні порушення (зниження частоти пульсу більш ніж на 30 уд./хв при зміні положення тіла) — створює високий ризик синкопальних станів та травматизації;
• розлади свідомості, запаморочення та інші соматичні порушення виникають внаслідок тяжкої гіпоглікемії, електролітних порушень або циркуляторної недостатності;
• психотичні стани з високим ризиком суїциду — становлять безпосередню загрозу для життя пацієнта. В умовах важкого виснаження розвиваються різні психічні порушення (депресивні стани із суїцидальними думками та намірами), що потребує цілодобового спостереження в умовах стаціонару;
• відсутність ефекту від амбулаторного лікування — при продовжені зменшення маси тіла на тлі терапії, що проводиться, необхідно переведення пацієнта в стаціонар;
• відсутність можливості розпочати психотерапію амбулаторно внаслідок вираженої психопатологічної симптоматики, відсутності підтримки з боку сім’ї чи соціального середовища;
• наявність супутніх захворювань, які посилюють перебіг нервової анорексії чи самі собою потребують стаціонарного лікування — особливу увагу слід приділяти пацієнтам із цукровим діабетом, захворюваннями щитоподібної залози, запальними захворюваннями кишечнику.

Ускладнення

Основні ускладнення:

• порушення електролітного та водно-сольового балансу — дефіцит електролітів викликає серцеві аритмії, м’язову слабкість, у деяких випадках зупинку серця. Зниження об’єму крові, спричинене зневодненням, також підвищує ризик серцево-судинних ускладнень, включаючи інфаркт міокарда;
• порушення функцій ендокринної системи — проявляються аменореєю, затримкою статевого розвитку у підлітків, зниженням рівня статевих гормонів та, як наслідок, безпліддям;
• наслідки для опорно-рухового апарату — дефіцит кальцію та вітаміну D, характерний для нервової анорексії, призводить до розвитку остеопорозу та підвищеного ризику переломів. М’язова атрофія позначається на фізичній активності пацієнтів та роботі їх внутрішніх органів;
• порушення функцій центральної нервової системи — проявляється у вигляді когнітивних розладів, депресії, тривожності, незворотних пошкоджень головного мозку.

Профілактика

Профілактику патології можна умовно поділити на кілька рівнів:

• первинна профілактика — фокусується на запобіганні виникненню захворювання у здорових людей, які перебувають у групі ризику. Її основне завдання — усунення або мінімізація впливу факторів ризику, які провокують розвиток анорексії. Ключовий напрямок первинної профілактики — просвітницька робота, спрямована на підвищення поінформованості населення, особливо підлітків та молоді, про ознаки нервової анорексії, її причини та наслідки. Важливо формувати здорові установки щодо зовнішності, маси тіла та харчової поведінки, протидіючи нав’язливим стереотипам худорлявості. Необхідно проводити профілактичну роботу з батьками, педагогами та іншими значущими дорослими, яка включає:
  • розпізнавання ранніх ознак розладу;
  • надання першої допомоги;
  • направлення пацієнта до фахівців.

Батьки мають бути орієнтовані на створення в сім’ї сприятливої, підтримувальної атмосфери, що перешкоджає розвитку порушень харчової поведінки;

• вторинна профілактика — спрямована на раннє виявлення і своєчасний початок лікування захворювання, що вже сформувалося. Її мета — запобігти прогресуванню розладу та розвитку ускладнень. Заходи вторинної профілактики:
  • підвищення поінформованості медичних працівників, особливо лікарів первинної ланки, про особливості клінічної картини;
  • розвиток системи скринінгу та раннього виявлення патології, у тому числі в освітніх закладах, де можна спостерігати перші ознаки захворювання;
  • доступність якісної психологічної та психотерапевтичної допомоги для груп ризику;
• третинна профілактика — фокусується на запобіганні рецидивам та інвалідизації у пацієнтів, які вже пройшли курс лікування. Її завдання — забезпечити довгострокову ремісію, мінімізувати ризики повернення симптомів та розвитку ускладнень. Вона включає:
  • комплексну реабілітацію (фармакотерапія, різні види психотерапії, робота з сім’єю, соціальна та професійна адаптація);
  • безперервне спостереження та динамічне ведення пацієнтів після виписки зі стаціонару;
  • формування у пацієнтів мотивації до одужання, навичок самодопомоги та здорового способу життя.

Прогноз

Прогноз при нервовій анорексії значною мірою залежить від своєчасності діагностики, адекватності лікувально-реабілітаційних заходів, а також мотивації пацієнта до одужання.

Згідно з наявними статистичними даними:

• 50% пацієнтів із нервовою анорексією досягають повного відновлення після проведеного лікування;
• близько 30% досягають лише часткової ремісії, зберігаючи деякі симптоми розладу;
• у 20% випадків відбувається хронізація патології.

Нервова анорексія відрізняється високими показниками смертності: вони варіюють від 1,7–5,9% до 5–20% за різними джерелами.

• розвиток тяжких соматичних ускладнень (пневмонія, набряк легень, інтеркурентні інфекційні захворювання);
• самогубство.