Небактеріальный цистит

Содержание

Пояснення та причини небактеріального циститу

Цистит небактеріального походження — це стан із симптомами, подібними до інфекційного циститу, але без виявлення бактерій при стандартних мікробіологічних дослідженнях сечі. Зазвичай цю хворобу діагностують у жінок репродуктивного віку.

Можливі причини розвитку небактеріального циститу є дуже різноманітними. Часом цистит може бути викликаний вірусними інфекціями, такими як вірус простого герпесу 1-го та 2-го типів (ВПГ-1 та ВПГ-2), або бактеріями, наприклад, хламідіями (Chlamydia trachomatis), і навіть мікобактеріями. Додатково у деяких пацієнток можуть розвиватися симптоми внаслiдок проведення радiотерапiї тазовоï зони чи хiмiєтерапiї при лiкуваннi онкопатологiї.

У решті випадків, коли причина небактеріального циститу залишається невиявленою й після проведення додаткових обстежень, таких як цистоскопія та уродинамічні тести, встановлюють діагноз інтерстиціального циститу — хронічний стан сечового міхура із частими та болісними випадками сечовипускання.

Симптоми небактеріального циститу можуть усунутися без допомоги з часом; проте не у всіх випадках, деяким пацієнтам може знадобитися тривале лікування для контролю симптомів та збереження нормальної якості життя. Важливо консультуватися із медичним фахівцем для точно деталізованої діагностики та належного лікування за наявності подібних симптомiв.

Лікування небактеріального циститу

Лікування небактеріального циститу здебільшого підбирають залежно від причини розвитку симптомів. Воно може залежати від призначення антибактеріальних ліків до проведення симптоматичної терапії у випадках, коли збудник інфекцій не встановлений.

Якщо цистит викликаний інфекційною хворобою, зокрема вірусами чи бактеріями, лікування включатиме застосування відповідних антимікробних препаратів. Вибір лікарських засобів залежить від типу інфекційного агента та встановлюється на основі результатів досліджень у лабораторіях.

Лікування проявів (симптоматична терапія), якщо інфекційне захворювання відсутнє:

1. Оксибутинін приймають усередину у дозі 5 мг 2–3 р/добу, щоб зменшити вираженість судом сечового міхура та знизити частоту позивів до сечовипускання.
2. Гідроксизин слід застосовувати всередину у дозі 10–50 мг/добу для симптоматичного лікування зуду та подразнень у сечовому тракті за допомогою його анксіолітичної та антигістамінної дії.
3. Амітриптилін слід приймати всередину по 25 мг 2–3 р/добу, препарат ефективний для зниження ступеня тяжкості больового синдрому, часто пов’язаного з циститом.
4. Регулярні фізичні заняття, які включають вправи для м’язів тазового дна, методи зниження рівня стресу та способи регуляції частоти сечовипускання, сприяють зменшенню вираженості симптомів.

Ці терапевтичні підходи призначені для зниження дискомфорту й підвищення якості життя пацієнтів. Важливо проконсультуватися з лікарем, щоб обрати найефективніший метод лікування з урахуванням індивідуальних особливостей стану здоров’я та симптомів.