Короста Довідник

Короста — це одне з найпоширеніших дерматологічних захворювань. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у понад 200 млн осіб у всьому світі діагностовано акаріаз — паразитарну хворобу, причиною якої є кліщ — коростяний свербун (Sarcoptes scabiei), а щорічна кількість нових випадків сягає 400 млн. Короста часто має атиповий перебіг, особливо у дітей у ранньому віці, осіб з ВІЛ-інфекцією, при поєднанні з іншими дерматологічними захворюваннями, що ускладнюють діагностику та лікування.

Короста була відома людству вже 4 тис. років тому. Згадки про неї були у трактатах лікарів минулого часу. Давньогрецькі лікарі називали захворювання «псора». У Стародавньому Римі хвороба отримала назву «скабієс», термін зберігся і використовується й наразі. Значний прогрес у вивченні цієї дерматологічної патології відбувся після винаходу оптичного мікроскопа. У 1834 р. лікар Рінуччі, який працював у французькій клініці Алібера, довів, що коростяні свербуни відіграють ключову роль у виникненні корости. Він детально описав морфологічну будову кліщів, продемонстрував способи їх вилучення зі шкіри людини та значно розширив розуміння захворювання.

Етіологія корости

Збудник корости — внутрішньошкірний паразит Sarcoptes scabiei, або коростяний свербун. За науковою класифікацією кліщ належить до типу членистоногих, класу павукоподібних, сімейства коростяних свербунів, роду Sarcoptes. Самка трохи більша за самця: довжина її тіла досягає 0,3–0,4 мм. Тіло складається з 2 частин:

головогрудь;
черевце.

Спинна сторона опукла, з численними трикутними лусочками та кількома парами щетинок у центральній частині. Вільні кінці щетинок відхилені назад, вони перешкоджають руху кліща у зворотному напрямку у шкірних ходах. У свербуна 4 пари коротких ніжок, на яких знаходяться сисальця та волоски. У кліща відсутні очі, його ротовий апарат — гризучо-смокчучого типу. У диханні бере участь уся поверхня тіла паразита.

Чинники ризику розвитку корости

У цей час короста, незважаючи на зусилля медичних фахівців, залишається одним з найбільш поширених паразитарних захворювань у більшості країн світу. Осередкові спалахи реєструють серед різних верств населення. Це зумовлює низку соціальних та медичних факторів:

скупченість населення в містах — тісні побутові контакти полегшують передачу коростяного кліща;
міграція — переміщення населення призводить до ввезення паразитів на нові території та поширення інфекції;
відсутність нормальних санітарних умов для значної частини осіб без певного місця проживання;
несприятлива екологія — забруднення навколишнього середовища послаблює імунітет населення, унаслідок чого можливе зростання захворюваності на різні акаріази;
низький рівень санітарії та особистої гігієни;
розвиток туризму — полегшує переміщення збудника між регіонами та країнами;
ранні статеві контакти — розширюють коло контактів та сприяють зараженню;
імунодефіцитні стани — імунокомпроментовані пацієнти (люди з діагностованою ВІЛ-інфекцією, раком крові, які тривало приймають глюкокортикостероїди та інші імуносупресивні препарати) мають вищий ризик розвитку захворювання порівняно з імунокомпетентними особами. Причина такого явища остаточно не відома.

Зараження відбувається переважно при тривалому тісному контакті шкірних покривів, особливо в нічний час. У цей період самки вибираються на поверхню шкіри, решту доби вони неактивні. Усе частіше реалізується статевий шлях передачі, для якого важливим є не сам статевий акт, а тривалий контакт тіл. У дитячих колективах можлива передача при спортивних контактах, іграх, рукостисканнях.

Життєвий цикл коростяного свербуна

Кліщі належать до категорії облігатних паразитів. Це означає, що практично всі процеси життєдіяльності відбуваються в організмі господаря, яким є людина.

Більшу частину свого життя коростяні кліщі проводять внутрішньошкірно. Вони роблять короткі вилазки на поверхню шкіри лише під час свого розмноження та для просування до інших ділянок тіла. У шкірі свербуни паразитують у поверхневих шарах, але при тяжкому перебігу здатні проникати в глибокі шари.

Інкубаційний період корости варіює від 1–6 тиж. На нього впливає:

реінфекція — при повторному зараженні Sarcoptes scabiei час від попадання паразита на шкіру до розвитку клінічних проявів скорочується до 2–4 діб;
велика кількість зрілих коростяних кліщів на шкірі також зменшує тривалість інкубаційного періоду;
температура навколишнього середовища — у теплу пору року інкубаційний період зменшується, у холодну пору року — збільшується внаслідок уповільнення обмінних процесів у холоднокровних кліщів.

Симптоми корости зумовлені активністю самок коростяних свербунів. Процес запліднення відбувається на поверхні шкіри. Після нього запліднені самки проникають у верхній шар шкіри, а самці гинуть. В епідермісі членистоногі утворюють ходи, в яких відкладають яйця в міру свого просування. За життя самка коростяного свербуна здатна відкласти до 50 яєць. Пошкоджені епітеліальні клітини використовують для харчування паразитів. Яйця вилуплюються через 3–4 доби, перетворюючись на личинок, що характеризуються високою рухливістю. Стадія запліднення самок, проникнення в шкіру, відкладання яєць і поява личинок об’єднані під час репродуктивного циклу. Його тривалість становить 4–6 тиж. Після цього починається метаморфічний період тривалістю до 2 тиж: личинки проходять кілька стадій розвитку (протонімфи, телеонімфи, доросла особина).

Клінічна картина корости

Симптоми корости залежать від форми захворювання. Детальна інформація про особливості клінічної картини при різних формах акаріазу представлена в табл. 1.

Таблиця 1. Форми та ознаки корости у людей

Форма	Особливості
Типова	При типовій формі захворювання коростяні ходи мають характерну локалізацію: міжпальцеві проміжки кистей; зап’ястя; геніталії; сідниці. У вищезгаданих ділянках шкіри найтонший роговий шар епітелію, тому самки паразита вибирають саме їх для потрапляння в організм. При прогресуванні захворювання свербуни поширюються всім тілом, проробляючи ходи в атипових місцях. У дітей, особливо грудних, зони ураження дещо інші: обличчя; волосиста частина голови; долоні; підошви. При потраплянні кліща у шкіру формується міліарна папула з бульбашкою на вершині. У немовлят замість папули можуть бути інші елементи висипу: пляма, пухирі. Елементи висипу зазвичай формуються парами: 1-ша папула — місце потрапляння самки Sarcoptes scabiei; 2-га папула — місце, де самка відкладає яйця. Між елементами висипу, як правило, є відстань 0,2–0,3 см, але іноді вона може досягати 1 см. Папули пов’язані смужкою сірого кольору — так виглядає коростяний хід. Ця смужка трохи підіймається над рівнем шкіри, що відчувається при пальпації (симптом Сезарі). Найбільш поширеною ознакою корости є свербіж. Для нього характерні: висока інтенсивність; збільшення вираженості у вечірній час. Сверблячку зумовлюють кілька факторів: механічне подразнення шкірних рецепторів, що розвивається при русі та активності коростяних кліщів під роговим шаром епітелію; біологічна рідина, що виділяє паразит (слина, кал). Вони містять хімічні сполуки, що призводять до подразнення та алергічних реакцій у людини; сенсибілізація організму — процес, при якому відзначається підвищена чутливість до чужорідних речовин, що виділяє коростяний свербун. Інтенсивні розчісування можуть ускладнюватися: екскоріаціями — саднами та пошкодженнями шкірних покривів у місцях просування коростяних свербунів; приєднанням вторинної бактеріальної інфекції з розвитком гнійного ураження шкіри. Крім симптому Сезарі, характерними клінічними ознаками корости є: симптом Арді — на шкірі розгинальних поверхонь ліктів з’являються скоринки, що нагадують імпетиго; симптом Горчакова — кров’яні кірки на шкірі; симптом Міхаеліса — кров’яно–гнійні кірки в міжсідничній ділянці, що переходять на криж.
Без ходів	Безходова форма корости — початковий прояв інвазії. Вона розвивається при зараженні личинковими стадіями збудника. Характеризується появою поодиноких фолікулярних папул та везикул без запальних змін. Тривалість безходової форми становить до 2 тиж від початку інвазії, поки в шкірі розвиваються дорослі особини коростяного свербуна. Потім розвивається типова картина корости.
Короста «охайних»	Коросту виявляють й у людей, які ретельно підтримують чистоту свого тіла. При цій формі відбувається регулярне видалення коростяних кліщів зі шкіри під час гігієнічних процедур, що перешкоджає розмноженню збудника та розвитку вираженої симптоматики. Клінічно вона проявляється типовими симптомами, проте їх вираженість незначна, що ускладнює діагностику. Так, короста «охайних» — варіант з мінімальними проявами через змивання збудника зі шкіри при частих водних процедурах.
Скабіозна еритродермія	Рідкісний клінічний варіант корости, який характеризується генералізованим почервонінням шкірних покривів без наявності кірок. Для нього характерні: масивна еритема; інфільтрація та значна сухість шкіри; ділянки гіперкератозу; стійкий білий дермографізм; дрібні пустули з незначною інфільтрацією на основі; велика кількість коростяних ходів, у тому числі і з нетиповою локалізацією на шкірі обличчя, шиї, волосистої частини голови, між лопатками. Сприятливим фактором для розвитку цієї форми захворювання є прийом деяких груп лікарських препаратів (системні та топічні глюкокортикостероїди, психотропні, антигістамінні, десенсибілізувальні).
Норвезька короста	Норвезька короста — це тяжка форма захворювання. Як правило, вона розвивається у людей зі значними проблемами зі здоров’ям, такими як: сенільна деменція; синдром набутого імунодефіциту; синдром Дауна; інші імуносупресивні стани (наприклад прийом системних глюкокортикостероїдів та/або цитостатиків). Норвезька короста дуже заразна. Крім традиційного шляху зараження через безпосередній контакт зі шкірою хворої людини, свербуни можуть потрапляти на речі й поширюватися через постільні приналежності або одяг. Клінічна картина норвезької форми захворювання проявляється розлитим почервонінням шкіри, на ній утворюються товсті кірки сірого, жовтого чи чорного кольору. Під кірками та між ними знаходиться велика кількість паразитів. У хворих також діагностують запалення регіонарних лімфатичних вузлів, алопецію, пропасницю. Найбільш характерний симптом захворювання — свербіж — дуже варіабельний. У деяких пацієнтів він виражений слабко чи взагалі відсутній, в інших — виражений постійно. Часто хворі замість сверблячки відчувають дискомфорт або біль при русі.
Псевдокороста	Псевдокороста — група захворювань, що спричинені укусами коростяних свербунів домашніх тварин, що частіше паразитують на собаках, рідше — на кроликах та інших тваринах. Відомо більше ніж 10 видів членистоногих роду Sarcoptes, здатних кусати людину. З особливостей псевдокорости можна назвати: заражаються переважно діти при контактах із хворими тваринами; інкубаційний період короткий — кілька годин. Кліщі тільки кусають шкіру, не проникаючи в неї, що супроводжується сильним свербінням; різноманітність елементів висипу — папули, везикули, скоринки; відсутність типової локалізації — висип, що свербить, знаходиться в місцях контакту шкіри людини з хворою твариною.

Сьогодні дерматологи відзначають деякі особливості захворювання:

зменшена вираженість свербежу порівняно з класичним перебігом;
рідше відзначають типову локалізацію в міжпальцевих складках кистей, на кистях, стопах, пахових ділянках та інших характерних місцях;
часто дерматоз має атиповий перебіг — переважають стерті форми з мінімальними проявами;
елементи висипу (папули, везикули, ходи) нечисленні. Вони знаходяться хаотично, без закономірностей на шкірі різних ділянок тіла;
у деяких випадках ураження шкіри має дифузний характер, а не обмежений, як при класичному перебігу;
можливі імунопатологічні реакції організму з рясним виділенням ексудату.

Діагностика корости

Для встановлення остаточного діагнозу використовують комплекс клініко-лабораторних даних:

епідеміологічний анамнез — можливий контакт з хворим на коросту, наявність випадків захворювання в колективі;
скарги — характерний нічний свербіж шкіри або свербіж у кількох членів сім’ї/колективу;
клінічна картина — наявність специфічного висипу у вигляді папул, везикул, коростяних ходів, скоринок;
використання барвників — фарбування підозрілих елементів висипу йодом або аніліновими барвниками для кращої візуалізації;
масляна вітропресія — методика передбачає нанесення рідкої олії на можливий коростяний хід, накладання прозорого предметного скла на змащену олією ділянку шкіри. Ці дії роблять коростяний хід контрастнішим, що дозволяє краще розглянути його;
мікроскопія свербуна — при витяганні коростяного кліща з епідермісу (як правило таку маніпуляцію виконують голкою), проводять його мікроскопію (у краплі води або розчині молочної кислоти);
зіскрібок — зіскрібок з уражених ділянок шкіри виконують після нанесення молочної кислоти, яка розм’якшує епідерміс. Верхній шар шкіри за допомогою скальпеля знімають, потім поміщають на скло для подальшої мікроскопії. Підтвердженням діагнозу є наявність самок свербунів, личинок на різних стадіях розвитку, яєць паразита, а також шкірок, що утворюються в процесі линяння членистоногого;
дерматоскопія обов’язково проводиться при підозрі на коросту. При типових формах корости з ходами дерматоскопія дозволяє підтвердити діагноз у 100% випадків. При атипових формах без ходів позитивний результат досягається лише у 30% випадків. Використання дерматоскопа значно підвищує виявлення коростяних ходів порівняно з візуальним оглядом приблизно на ¹/₃. При дерматоскопії визначають характерні ознаки: коростяний хід з відгалуженнями, чорні крапки калу паразита, білий колір яєць кліща. Дослідження проводять у зоні припустимих ходів, підозрілих елементів висипу. Це швидкий та неінвазивний метод діагностики, що дозволяє значно підвищити верифікацію корости.

Як позбутися корости?

Основний напрямок у лікуванні корости — етіотропна терапія. Препарати від корости та схема лікування постійно переглядаються. Якщо раніше застосовували лікарські засоби, до складу яких входили токсичні сполуки, наприклад, ртуть, то зараз підхід змінився. До сучасних акарицидних препаратів висувають певні критерії, запропоновані клініцистами M. Orkin та H.I. Maibach:

одноразове застосування має забезпечувати повне знищення збудника;
лікарський засіб від корости повинен впливати на свербіж на всіх стадіях життєвого циклу;
мінімальна подразнювальна та сенсибілізуюча дія на шкіру;
низька загальна токсичність для організму;
легкість виведення з організму;
відсутність кумулятивного ефекту;
простота та зручність прийому;
хороші споживчі якості — відсутність запаху, фарбування одягу та інших побічних ефектів при місцевому застосуванні.

Фахівці ВООЗ для лікування акаріазу пропонують застосовувати місцеву терапію, при тяжкому перебігу — приєднувати системні препарати.

Детальна інформація про лікарські засоби для місцевого лікування корости представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Місцеві скабіциди та особливості їх застосування

Діюча речовина	Характеристика	Опис
Перметрин — штучно синтезований інсектицид для місцевого застосування	Механізм дії	Порушує процес поляризації/деполяризації мембран нервових клітин членистоногих, що закінчується паралічем.
	Форма випуску	Препарат випускається у вигляді 0,5% спрея, 0,5% нашкірного розчину, 1% лосьйону, 1% крем-шампуню, 4% мазі від корости.
	Застосування	Обробляють уражені ділянки шкіри.
Малатіон — акарицид широкого спектра дії з групи фосфорорганічних сполук	Механізм дії	Інактивує ацетилхолінестеразу, внаслідок чого спазмується дихальна мускулатура та паразит гине.
	Форма випуску	0,5% водна емульсія.
	Застосування	Емульсія рівномірно наноситься на шкіру, діє протягом певного періоду, потім змивається водою.
Бензилбензоат — складний ефір бензоату, який чинить акарицидну дію на безліч видів кліщів, зокрема й Sarcoptes scabiei	Механізм дії	При нанесенні препарату на шкіру він проникає у верхні шари епідермісу, зумовлюючи токсичне ураження коростяних свербунів.
	Форма випуску	Випускається у вигляді 20% нашкірної емульсії, 25% мазі та крему.
	Застосування	Ліки проти корости ретельно втирають у шкіру згідно з інструкцією. Після обробки шкіри змінюють постільну білизну та одяг. Протягом 3 год після нанесення засобу не можна мити руки, щоб він встиг подіяти. За потреби при рекомендації лікаря процедуру можна повторити.
Сірчана мазь	Механізм дії	Сірка чинить протипаразитарну дію на коростяних кліщів.
	Форма випуску	33,3% мазь.
	Застосування	Застосовують 5–10% мазь для обробки уражених ділянок шкіри

Перорально рекомендують івермектин — синтетичну сполуку, що належить до класу авермектинів. Він впливає на нервову систему коростяних кліщів, призводячи до м’язового паралічу та подальшої загибелі. Доза залежить від маси тіла пацієнта та конкретного медичного випадку (зазвичай доза становить 0,2 мг/кг маси тіла хворого). Івермектин має високу ефективність в лікуванні корости, діючи на членистоногих на різних стадіях розвитку. За даними досліджень, після 1-ї дози виліковуються близько 70% пацієнтів, після прийому повторної дози — понад 90%.

Для зниження інтенсивності свербежу застосовують пероральні антигістамінні препарати, наприклад гідроксизин по 25 мг 4 р/добу.

Ускладнення корости

Перебіг захворювання в деяких випадках ускладнюється:

бактеріальними інфекціями — постійні розчісування та подразнення шкіри порушують цілісність шкірного покриву, що відкриває шлях для бактерій і спричиняє розвиток вторинної бактеріальної інфекції. Крім шкіри, запальний процес може поширюватися на підшкірну клітковину, яка знаходиться глибше, зумовлюючи флегмону;
алергічними реакціями, які збільшують вираженість свербежу та супроводжуються алергічним дерматитом;
психологічними розладами — постійний свербіж, безсонні ночі та соціальна ізоляція можуть стати факторами розвитку психологічних порушень. Депресія, тривога та зниження самооцінки — можливі наслідки захворювання.

Профілактика корости

Враховуючи, що таке короста, профілактичні заходи спрямовані на запобігання зараженню та поширенню хвороби. Для цього слід дотримуватися наступних рекомендацій:

уникати тісного контакту з людьми, які мають дерматологічні симптоми, що нагадують коросту;
не використовувати спільні речі, такі як одяг, білизна, рушники, гребені, щітки тощо. Якщо ви підозрюєте, що річ заражена, то її потрібно випрати в гарячій воді з миючим засобом або обробити спеціальними препаратами;
дотримуватися особистої гігієни, регулярно мити руки, приймати душ, змінювати білизну;
при відвідуванні громадських місць, таких як лазні, сауни, басейни, спортзали та інші, не допускати контакту відкритих ділянок шкіри з лавами, рушниками, килимками тощо;
при виявленні ознак корости необхідно звернутися до лікаря. Лікування повинні пройти всі члени сім’ї та контактні особи, навіть, якщо вони не мають клінічних проявів;
дотримуватися карантину протягом 10–14 днів після початку лікування, щоб не заразити інших людей.

Прогноз корости

Прогноз акаріазу включає соціальні, епідеміологічні та медичні аспекти. У більшості випадків хворі виліковуються протягом 2–6 тиж, хоча свербіж та алергічні прояви можуть турбувати протягом більш тривалого часу.

Захворювання діагностують у різних групах населення. Високому ризику зараження підлягають біженці, безхатьки, діти, люди з ослабленою імунною системою. Прогноз для таких пацієнтів складний через умови життя та обмежений доступ до медичної допомоги. Технології, такі як телемедицина та мобільні програми для діагностики, значно покращують прогноз корости. Раннє виявлення та оперативне лікування допоможуть запобігти ускладненням та знизити поширення захворювання.

Сучасні методи лікування корости (застосування акарицидів) на цей момент досить ефективні. Проте з урахуванням глобальних тенденцій у розвитку резистентності паразитів до лікарських засобів виникає питання довгострокової перспективи цих методів лікування.

Розділи