Глосит Довідник

Глосит — це запальне захворювання слизової оболонки язика. Клінічна симптоматика патології різноманітна: починаючи від неприємного відчуття та дискомфорту в ротовій порожнині і закінчуючи зміною смакового сприйняття їжі, що негативно позначається на апетиті та якості життя людини. Впродовж прогресування захворювання можуть розвиватися серйозні ускладнення:

при запущеному глоситі відмічають значні труднощі із ковтанням їжі та артикуляцією;
підвищується ризик інфікування жирової клітковини шиї, розвитку гнійно-некротичних уражень структур ротової порожнини;
при хронічному перебігу запального процесу на поверхні слизової оболонки з’являються специфічні утворення, що на вигляд нагадують папіломи. Вони потребують ретельного обстеження, оскільки можуть бути проявом злоякісного переродження епітеліальних клітин.

Глосит може розвиватися як самостійне захворювання, при цьому запалення обмежується виключно зоною язика та не поширюється на інші органи і системи організму, або як один із симптомів більш серйозної системної патології. У таких випадках лікар може запідозрити порушення в роботі імунної, ендокринної систем, аутоімунні процеси чи інші системні хвороби.

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду глосит належить до групи захворювань язика (код K14).

Будова язика

Язик — м’язовий орган, що має складну будову. Його нижня поверхня рівна та гладка. Вона вкрита слизовою оболонкою, яка схожа з епітелієм дна ротової порожнини та перехідних складок.

Слизова оболонка, що покриває спинку язика, має зовсім іншу структуру. Вона утворена 4 різновидами сосочків:

ниткоподібні — займають практично всю дорсальну поверхню. Вони вкриті шаром епітеліальних клітин, який піддається постійному процесу зроговіння та злущування. Цей процес забезпечує оновлення поверхневого шару епітелію, захищаючи орган від пошкоджень та інфекцій;
листоподібні — локалізовані на бічних поверхнях, переважно ближче до кореневої частини. Вони мають витягнуту форму та досягають висоти 3–5 мм. Листоподібні сосочки утворюють від 4 до 8 складок, розділені один від одного вузькими проміжками. В епітелії знаходяться смакові цибулини — спеціалізовані клітинні утворення, які відіграють ключову роль у забезпеченні смакової чутливості;
грибоподібні — знаходяться на всій верхній поверхні з найбільшою їхньою концентрацією на кінчику язика. Характерна особливість сосочків — округла форма верхівки, тоді як основа — тонка і вузька. Кількість смакових цибулин значно менша, ніж в епітелії листоподібних сосочків, що свідчить про менш виражене значення у сприйнятті смакових відчуттів;
жолобуваті — визначаються в невеликій кількості на межі між тілом і коренем, утворюючи своєрідну перехідну ділянку. Вони оточені валиками, які відокремлюються від самого тіла сосочка глибокою борозною, що надає їм характерного рельєфного вигляду. Основа жолобуватих сосочків має широку форму, їхня вершина — плоска. В епітелій занурені смакові цибулини.

У кореневій частині знаходиться сліпа ямка: вона не містить будь-яких сосочкових структур, замість них у цій зоні виявляють добре розвинені скупчення лімфоїдної тканини, які забезпечують місцевий імунітет.

У слизову оболонку вплітаються волокнисті сполучнотканинні структури м’язового шару, при цьому підслизовий шар, який зазвичай знаходиться між слизовою оболонкою та м’язовою тканиною в інших органах, відсутній.

Крім рецепторного апарату для сприйняття смакових відчуттів, у тканині язика знаходиться велика кількість інших видів нервових закінчень, які забезпечують сприйняття больових, тактильних та температурних стимулів (в іннервації беруть участь 5 пар черепних нервів). У тканинах язика знаходиться розвинена мережа кровоносних судин язикової артерії та лицевої вени.

Така анатомічна будова зумовлює підвищену вразливість до запальних процесів:

відсутність підслизового шару, висока васкуляризація призводять до швидкого поширення запалення по всій тканині язика;
наявність численних сосочків та заглиблень на поверхні створює ідеальні умови для скупчення патогенних мікроорганізмів;
постійний контакт з їжею, механічні пошкодження при жуванні — підвищують ризик інфікування;
скупчення лімфоїдної тканини в ділянці кореня — збільшують вираженість проявів запального процесу.

Етіологія

Причинами глоситу можуть бути різні екзогенні та ендогенні фактори, що впливають безпосередньо або опосередковано на слизову оболонку язика (табл. 1).

Таблиця 1. Основні причини глоситу

Екзогенні/ендогенні фактори	Характеристика
Патогенні мікроорганізми	Основна причина розвитку запальних захворювань ротової порожнини — патогенні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності. За даними досліджень, резервуарами для патогенних бактерій, грибів, вірусів є епітелій слизової оболонки, що покриває спинку язика, та ділянка ясенної борозни. Дорсальна поверхня, з її численними сосочками та поглибленнями, створює ідеальні умови для скупчення залишків їжі та мікроорганізмів. Ясенна борозна, що знаходиться між зубами та яснами, також є сприятливою зоною для розмноження мікроорганізмів унаслідок її анатомічних особливостей та труднощів у гігієнічному догляді. Патогенні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності (токсини, ферменти): викликають запальну реакцію у тканинах органа; знижують місцевий імунітет; створюють умови для приєднання вторинної інфекції. Наприклад, вірус герпесу здатний самостійно проникати в епітеліальні клітини слизової оболонки, викликаючи вірусний глосит, при цьому приєднання бактеріальної флори ускладнює перебіг запального процесу.
Механічні травми (травматичний глосит)	Механічні пошкодження слизової оболонки є ідеальними вхідними воротами для проникнення патогенних мікроорганізмів. Причиною травмування можуть бути: гострі краї зруйнованих зубів — у результаті каріозного процесу, відколів емалі, тріщин на зубах утворюються гострі виступи та нерівності, які постійно травмують язик при розмові, жуванні та інших рухах; гострі краї зубних протезів або краї пломб, встановлених під час лікування карієсу; випадковий прикус язика зубами — під час їди язик активно задіяний у процесах пережовування та переміщення харчової грудки в роті. Навіть незначна регулярна травматизація може стати причиною розвитку запалення; травми від твердої їжі — вживання занадто твердих продуктів (сухого печива, чипсів, горіхів тощо) викликає мікротравматизацію слизової оболонки ротової порожнини, яка з часом може перерости в хронічний запальний процес.
Підвищена температура	Підвищена температура напоїв чи їжі викликає термічне пошкодження слизової оболонки ротової порожнини: утворюються опікові рани. У них проникають патогенні мікроорганізми, що знаходяться в ротовій порожнині, з подальшим розвитком інфекційного запального процесу.
Вплив хімічних речовин	Пошкоджувати слизову оболонку ротової порожнини можуть: агресивні абразивні частинки, віддушки, барвники та консерванти в гігієнічних засобах (зубних пастах, ополіскувачах, відбілювачах). Постійне використання таких продуктів викликає мікротравми, порушення захисних властивостей тканин, робить їх вразливими для інфекцій та запалення; харчові добавки, консерванти, барвники, підсилювачі смаку та ароматизатори, що містяться у продуктах харчування; промислові хімікати (розчинники, кислоти, луги та інші токсичні сполуки); деякі препарати (нейролептики, антидепресанти тощо).
Дефіцит поживних речовин	Нестача вітамінів (особливо вітамінів групи В, С та А), мінералів (заліза, цинку) та білків у раціоні знижує захисні функції слизових оболонок.
Вроджені аномалії розвитку та спадкові захворювання	У деяких випадках патологічні зміни тканин язика є характерним проявом системних генетичних порушень чи вад розвитку: синдром Шегрена — аутоімунна патологія, що супроводжується хронічним запаленням слізних та слинних залоз. У пацієнтів із цим синдромом діагностують атрофію сосочків, порушення цілісності слизових оболонок; хвороба Бехчета — рідкісна системна хвороба аутоімунного характеру, коли на слизових оболонках утворюються виразки; синдром Дауна — у осіб із трисомією 21-ї хромосоми часто відмічаються гіпертрофія язика, його структурні зміни; різні порушення ембріонального розвитку тканин ротової порожнини.
Соматична патологія	Одна з найпоширеніших та численних груп етіологічних факторів, що викликають розвиток глоситу, — хвороби внутрішніх органів: рефлюксна хвороба, гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, онкопатологія органів травного тракту; ураження печінки (гепатити, цироз); хронічна серцево-судинна та ниркова недостатність, що супроводжується порушеннями кровообігу та обміну речовин; ендокринна патологія, пов’язана з порушеннями функцій залоз внутрішньої секреції (наприклад при цукровому діабеті можливий розвиток характерних ознак, таких як сухість у роті, тріщини на слизових оболонках, підвищена сприйнятливість до інфекцій); захворювання крові (різні види анемій, гострий лейкоз); патологія нервової системи, наприклад, вегетосудинна дисфункція (ВСД).
Інфекції	Глосит може розвиватися на тлі вже існуючого вогнища інфекції, ускладнюючи перебіг основного захворювання. Це можливо під час таких патологічних станів, як: гнійно-запальні процеси в ротовій порожнині (абсцес, флегмона, періостит тощо); кандидоз (кандидозний глосит язика); актиномікоз; туберкульоз; гонорея; сифіліс; ВІЛ-інфекції.
Інші фактори	Більш рідкісними причинами глоситу є: опік електричним струмом; вплив іонізуючого випромінювання під час лікування онкологічних захворювань; отруєння солями важких металів; недотримання елементарних правил гігієни ротової порожнини; зловживання міцними спиртними напоями; вплив тютюнового диму.

Класифікація

У клінічній практиці виділяють 2 форми глоситу:

гостра — характерний раптовий початок і швидкий розвиток симптомів патології. Як правило, вона розвивається внаслідок впливу конкретного етіологічного фактора (наприклад травми, інфекції). Запальний процес значно виражений, супроводжується больовим синдромом, набряком, зміною кольору слизової оболонки язика. При своєчасному та адекватному лікуванні симптоми гострого глоситу зазвичай усуваються протягом кількох днів;
хронічна — характеризується тривалим, затяжним перебігом запального процесу. Він розвивається внаслідок постійної дії етіологічних факторів (наприклад хронічної травматизації слизової оболонки при вживанні твердої їжі, куріння, використанні зубних протезів з неякісною посадкою). Крім того, до хронічного перебігу патологічного стану призводять порушення нормального мікробіоценозу ротової порожнини, зниження загальної резистентності організму на тлі хронічних захворювань, імунодефіцитних станів. Хронічна форма патології має хвилеподібний перебіг, з періодами загострень та ремісій. Клінічні прояви менш виражені, ніж за гострої форми.

Залежно від клінічної картини та характеру змін у тканинах язика виділяють декілька видів глоситу:

десквамативний — характеризується підвищеним руйнуванням та злущуванням клітин епітелію. У результаті патологічного процесу формуються так звані «географічні плями» на його поверхні — ця ознака полегшує діагностику десквамативного глоситу. Плями мають неправильну форму, яскраво-червоний колір та чіткі межі, нагадуючи контури материків на географічній карті;
ромбоподібний глосит — на поверхні язика утворюється характерне вогнище у формі ромбу чи овалу. Ймовірною причиною розвитку патології є порушення кровопостачання спинки язика, сприятливим фактором є куріння. У більшості випадків він має безсимптомний перебіг і виявляється випадково під час огляду ротової порожнини у пацієнтів середнього віку. При огляді на спинці язика (за середньою лінією в задньому відділі) фіксується чітко обмежене вогнище, розміри якого досягають 2–2,5 см у діаметрі. Найбільш характерна особливість цього патологічного вогнища — майже повна відсутність сосочків на його поверхні, що надає йому гладкого, позбавленого рельєфу вигляду;
гіперпластичний глосит — характеризується розростанням і гіпертрофією язикових сосочків, які набувають вигляду ороговілих ворсинок або волосків. Також з’являється світлий наліт;
складчастий — вроджена патологія, при якій на дорсальній поверхні утворюються глибокі борозни різної протяжності та глибини. Така особливість надає язику незвичайного рельєфного вигляду;
гунтерівський глосит — язик набуває яскраво-малинового або червоного кольору, блискучої гладкої поверхні та рівної, позбавленої сосочків текстури. Патологічні зміни є наслідком аліментарного дефіциту;
інтерстиціальний — ознака сифілітичної інфекції. Структура язика змінюється внаслідок інтенсивного фіброзу: орган стає щільним, втрачає свою рухливість;
виразковий глосит — на поверхні язика утворюється темно-сірий наліт, що складається з відмерлих клітин, фібрину та патогенних мікроорганізмів. Він щільно прикріплюється до тканин і маскує патологічні зміни, що знаходяться під ним. При видаленні нальоту стають видимими ерозії, що кровоточать, і виразки. Вади розрізняються за розміром, глибиною та локалізацією, але завжди супроводжуються значно вираженим болем, що суттєво ускладнює прийом їжі та порушує артикуляцію.

Залежно від глибини патологічних змін виділяють:

поверхневий глосит — запальний процес обмежений слизовою оболонкою, що покриває язик;
глибокий — запалення проникає у м’язову тканину з формуванням обмеженого або поширеного гнійного осередка.

Діагностика глоситу

Алгоритм діагностики захворювання ґрунтується на клінічному обстеженні пацієнта (табл. 2).

Таблиця 2. Алгоритм обстеження пацієнта з глоситом

План обстеження	Характеристика
Збір анамнезу та скарг пацієнта	Лікар з’ясовує: основні скарги (біль, дискомфорт, печіння, поколювання в язиці тощо); характер та локалізацію симптомів; фактори, що провокують/зменшують вираженість симптомів; наявність травм язика, інфекцій ротової порожнини в анамнезі; наявність соматичних захворювань; інформацію щодо прийому лікарських засобів.
Візуальний огляд	Включає: оцінку кольору та рельєфу слизової оболонки язика; виявлення набряку, нальоту, ерозій, виразок та інших вад.
Пальпація язика та регіонарних лімфовузлів	Під час пальпації відмічають: болісність, консистенцію та рухливість язика; наявність ущільнень, новоутворень; стан регіонарних лімфатичних вузлів.
Додаткові дослідження (за показаннями)	Для поглибленої оцінки патологічних змін та виявлення можливих причинних факторів розвитку захворювання призначають: забір біологічного матеріалу з поверхні язика для подальшого мікроскопічного вивчення. Одним з ключових показників, що фіксується при цьому виді аналізу, є індекс кератинізації (ступеня патологічного зроговіння епітеліальних клітин та вираженості порушень процесів зроговіння); імуногістохімічне дослідження з використанням моноклональних антитіл до CD95-рецепторів для оцінки апоптозу — запрограмованої загибелі клітин; мікробіологічні дослідження, спрямовані на виявлення та ідентифікацію патогенних мікроорганізмів, що колонізують слизову оболонку порожнини рота та поверхню язика; визначення активності лізоциму, здатності епітеліальних клітин до адсорбції та захоплення мікроорганізмів; кількісна оцінка концентрації секреторного імуноглобуліну А (sIgA), норадреналіну та гістаміну у слині; доплерографічні дослідження для візуалізації капілярного кровотоку.
Консультації вузьких спеціалістів	Рекомендовані консультації: гастроентеролога — для виключення захворювань травного тракту; алерголога — для виявлення алергічних реакцій; ендокринолога — при підозрі на ендокринопатію; невропатолога — для виключення неврологічних захворювань.
Формулювання діагнозу	Після аналізу отриманих результатів досліджень лікар формулює остаточний діагноз із зазначенням етіології глоситу (інфекційний, алергічний, травматичний тощо), його форми та виду.

Клінічна картина

Характерні ознаки глоситу:

вираженість печіння, поколювання, біль у язиці можуть збільшуватися під час прийому їжі або розмови;
почервоніння слизової оболонки, набряк, розвиток болісних вад (виразок, тріщин) на поверхні;
зміна смакових відчуттів (спотворення смаку або повна його втрата);
утруднене ковтання;
підвищене слиновиділення;
наліт різних відтінків;
порушення артикуляції.

У деяких пацієнтів захворювання має безсимптомний перебіг, особливо на ранніх стадіях або за легкого ступеня запалення. У такому разі патологія виявляється випадково під час огляду ротової порожнини.

Лікування

Вибір препаратів для терапії глоситу здійснюється залежно від конкретної клінічної ситуації, тяжкості ураження язика, етіологічного фактора, наявності супутньої патології та інших факторів. При цьому особлива увага приділяється не тільки усуненню запального процесу, а й корекції можливих порушень імунітету, профілактиці ускладнень. Протокол ведення пацієнтів із глоситами передбачає консервативну терапію (у більшості випадків) та оперативне втручання (при вираженому патологічному процесі).

Консервативна терапія

Одним із найбільш неприємних проявів глоситу є виражений больовий синдром. Його вираженість збільшується під час прийому їжі, розмови або інших маніпуляцій, що механічно подразнюють запалену поверхню язика. Для зниження ступеня тяжкості больових відчуттів та створення щадного режиму під час їди пацієнту рекомендується перейти на спеціальну дієту, що включає виключно протерті, м’які та неабразивні страви. Зокрема, показано вживання:

різних супів-пюре;
в’язких каш на молоці чи воді;
овочевих, фруктових, м’ясних пюре.

Для усунення больового синдрому застосовують аплікації місцевих анестезувальних засобів (наприклад розчину лідокаїну) на поверхню язика. У випадках, коли запальний процес супроводжується вираженою сухістю язика, поверхня обробляється спеціальною сумішшю анестезину і гліцерину. Анестезин має місцеву знеболювальну дію, тоді як гліцерин виконує роль зволожувального та пом’якшувального засобу. Він запобігає пересиханню слизової оболонки та сприяє її відновленню.

З метою зменшення кількості патогенних бактерій у ротовій порожнині рекомендують регулярні полоскання. Ця процедура виконується до і після їди, а також протягом доби в разі потреби. Для полоскань застосовують розчини нітрофуралу, слабкого розчину калію перманганату або 0,05% розчину хлоргексидину біглюконату.

Для видалення щільного фібринного чи некротичного нальоту застосовують розчини протеолітичних ферментів (наприклад розчин трипсину). Їх наносять на ватні тампони та обробляють уражену слизову оболонку. Ці ферменти мають здатність розчиняти і розм’якшувати білкові відкладення, що дозволяє акуратно і безболісно видалити наліт. Після проведення процедури ротову порожнину обробляють антисептиками для профілактики вторинного інфікування оголених ділянок слизової оболонки.

Процес регенерації епітеліальних клітин активують за допомогою лікарських засобів, що мають ранозагоювальні властивості (наприклад вітамін A). Їх наносять безпосередньо на пошкоджені ділянки слизової оболонки.

Залежно від конкретного варіанта та причини розвитку глоситу до схеми лікування включають:

антибіотики — призначають у випадках, коли основною причиною захворювання є патогенна бактеріальна флора. Вибір конкретного препарату здійснюється з урахуванням результатів мікробіологічного дослідження задля забезпечення максимальної ефективності терапії;
протизапальні лікарські засоби — вводяться в схему лікування для усунення вираженої запальної реакції, набряклості та больового синдрому;
антимікотики (флуконазол) — при виявленні грибкової етіології глоситу обов’язково рекомендуються протигрибкові засоби системної чи місцевої дії;
імуномодулювальні та загальнозміцнювальні засоби (імуноглобуліни, адаптогени рослинного походження тощо) — їхня дія спрямована на підвищення стійкості організму до інфекцій, прискорення процесів загоєння та регенерації пошкоджених тканин язика;
системні глюкокортикостероїди (преднізолон) — призначаються у виняткових випадках, коли з’являється загроза порушення дихання внаслідок значного набряку язика та навколишніх тканин;
інші групи препаратів.

Оперативне лікування

За деяких форм захворювання обґрунтоване хірургічне видалення патологічного вогнища. Наприклад, при ромбоподібному глоситі, який часто набуває хронічного або рецидивного перебігу, видалення зміненої ділянки слизової оболонки язика дозволяє повністю запобігти рецидивам хвороби. Для виконання такої операції використовуються різноманітні високотехнологічні методи:

радіохірургія — заснована на використанні сфокусованого пучка радіохвиль для руйнування патологічних тканин;
лазерна хірургія — для видалення патологічного вогнища використовується високоінтенсивне лазерне випромінювання;
кріохірургія — в основі лежить використання наднизьких температур.

Ускладнення

У разі прогресування патологічного процесу можуть виникати гнійно-запальні ускладнення:

абсцес язика — про початкову стадію абсцедування свідчить раптовий розвиток вираженого, пульсуючого болю з чіткою локалізацією. Мовлення пацієнта стає невиразним, оскільки збільшений у розмірах язик ускладнює артикуляцію. У зоні абсцесу, що формується, відмічаються більш виражена припухлість і болісність при пальпації порівняно з іншою поверхнею. По мірі поступового накопичення гнійного вмісту у пацієнта підвищується слиновиділення;
флегмона — у цьому випадку набряк і вогнище гнійного розплавлення тканин набувають значно більших розмірів і поширюються за межі язика. Больовий синдром стає значно вираженим, що поєднано з масивним набряком істотно порушує процес пережовування, аж до повної відмови від прийому твердої їжі. Мовлення хворого стає утрудненим, невиразним, а дихання — прискореним і поверхневим через здавлення набряклими тканинами верхніх дихальних шляхів. У тяжких випадках виникають епізодичні напади ядухи. Флегмона супроводжується загальними симптомами інтоксикації (наростаючою слабкістю, збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів, підвищенням температури тіла).

Профілактика

Профілактичні заходи можна умовно поділити на загальні та специфічні.

До загальних профілактичних заходів належать:

дотримання правил гігієни порожнини рота — ретельне чищення зубів 2 р/добу, використання зубних ниток, ополіскувачів. Адекватна гігієна дозволяє контролювати зростання патогенної мікрофлори, тим самим мінімізуючи можливість розвитку інфекційних захворювань у ротовій порожнині;
регулярні профілактичні огляди у стоматолога кожні 6 міс для раннього виявлення будь-яких змін у порожнині рота;
відмова від куріння та зменшення вживання алкоголю;
збалансоване харчування, збагачене вітамінами та мікроелементами, для підвищення місцевого імунітету;
своєчасне лікування хронічних захворювань (цукрового діабету, захворювань шлунково-кишкового тракту, аутоімунної патології тощо).

Специфічні профілактичні заходи спрямовані на запобігання певних видів глоситів:

мінімізація пошкоджень язика твердою, гарячою або гострою їжею; використання силіконових зубних кап під час сну при звичці прикушувати язик;
виключення з раціону потенційних алергенів (барвників, консервантів тощо), усунення контакту з подразниками;
прийом протигрибкових препаратів під час тривалого застосування антибіотиків, особливо у імунокомпрометованих осіб;
дотримання дієти, підтримання нормального рівня ліпідів у плазмі крові, боротьба з факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань.

Прогноз

При усуненні причин розвитку глоситу та своєчасному лікуванні захворювання прогноз у більшості пацієнтів є сприятливим. У таких випадках вдається досягти повного усунення запальних змін та регресії інших клінічних симптомів. Позитивна динаміка відмічається навіть при тяжких формах патології з вираженим больовим синдромом, порушеннями ковтання та артикуляції.

При тривалому впливі етіологічних факторів запальний процес переходить у хронічний перебіг з постійними рецидивами. Унаслідок підвищується ризик розвитку ускладнень. Крім того, хронічне запалення та перманентне пошкодження епітелію призводять до розвитку передракових станів з подальшим можливим прогресом до злоякісних новоутворень.

Розділи