Глосит — це запальне захворювання слизової оболонки язика. Клінічна симптоматика патології різноманітна: починаючи від неприємного відчуття та дискомфорту в ротовій порожнині і закінчуючи зміною смакового сприйняття їжі, що негативно позначається на апетиті та якості життя людини. Впродовж прогресування захворювання можуть розвиватися серйозні ускладнення:

• при запущеному глоситі відмічають значні труднощі із ковтанням їжі та артикуляцією;
• підвищується ризик інфікування жирової клітковини шиї, розвитку гнійно-некротичних уражень структур ротової порожнини;
• при хронічному перебігу запального процесу на поверхні слизової оболонки з’являються специфічні утворення, що на вигляд нагадують папіломи. Вони потребують ретельного обстеження, оскільки можуть бути проявом злоякісного переродження епітеліальних клітин.

Глосит може розвиватися як самостійне захворювання, при цьому запалення обмежується виключно зоною язика та не поширюється на інші органи і системи організму, або як один із симптомів більш серйозної системної патології. У таких випадках лікар може запідозрити порушення в роботі імунної, ендокринної систем, аутоімунні процеси чи інші системні хвороби.

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду глосит належить до групи захворювань язика (код K14).

Будова язика

Язик — м’язовий орган, що має складну будову. Його нижня поверхня рівна та гладка. Вона вкрита слизовою оболонкою, яка схожа з епітелієм дна ротової порожнини та перехідних складок.

Слизова оболонка, що покриває спинку язика, має зовсім іншу структуру. Вона утворена 4 різновидами сосочків:

• ниткоподібні — займають практично всю дорсальну поверхню. Вони вкриті шаром епітеліальних клітин, який піддається постійному процесу зроговіння та злущування. Цей процес забезпечує оновлення поверхневого шару епітелію, захищаючи орган від пошкоджень та інфекцій;
• листоподібні — локалізовані на бічних поверхнях, переважно ближче до кореневої частини. Вони мають витягнуту форму та досягають висоти 3–5 мм. Листоподібні сосочки утворюють від 4 до 8 складок, розділені один від одного вузькими проміжками. В епітелії знаходяться смакові цибулини — спеціалізовані клітинні утворення, які відіграють ключову роль у забезпеченні смакової чутливості;
• грибоподібні — знаходяться на всій верхній поверхні з найбільшою їхньою концентрацією на кінчику язика. Характерна особливість сосочків — округла форма верхівки, тоді як основа — тонка і вузька. Кількість смакових цибулин значно менша, ніж в епітелії листоподібних сосочків, що свідчить про менш виражене значення у сприйнятті смакових відчуттів;
• жолобуваті — визначаються в невеликій кількості на межі між тілом і коренем, утворюючи своєрідну перехідну ділянку. Вони оточені валиками, які відокремлюються від самого тіла сосочка глибокою борозною, що надає їм характерного рельєфного вигляду. Основа жолобуватих сосочків має широку форму, їхня вершина — плоска. В епітелій занурені смакові цибулини.

У кореневій частині знаходиться сліпа ямка: вона не містить будь-яких сосочкових структур, замість них у цій зоні виявляють добре розвинені скупчення лімфоїдної тканини, які забезпечують місцевий імунітет.

У слизову оболонку вплітаються волокнисті сполучнотканинні структури м’язового шару, при цьому підслизовий шар, який зазвичай знаходиться між слизовою оболонкою та м’язовою тканиною в інших органах, відсутній.

Крім рецепторного апарату для сприйняття смакових відчуттів, у тканині язика знаходиться велика кількість інших видів нервових закінчень, які забезпечують сприйняття больових, тактильних та температурних стимулів (в іннервації беруть участь 5 пар черепних нервів). У тканинах язика знаходиться розвинена мережа кровоносних судин язикової артерії та лицевої вени.

Така анатомічна будова зумовлює підвищену вразливість до запальних процесів:

• відсутність підслизового шару, висока васкуляризація призводять до швидкого поширення запалення по всій тканині язика;
• наявність численних сосочків та заглиблень на поверхні створює ідеальні умови для скупчення патогенних мікроорганізмів;
• постійний контакт з їжею, механічні пошкодження при жуванні — підвищують ризик інфікування;
• скупчення лімфоїдної тканини в ділянці кореня — збільшують вираженість проявів запального процесу.

Етіологія

Причинами глоситу можуть бути різні екзогенні та ендогенні фактори, що впливають безпосередньо або опосередковано на слизову оболонку язика (табл. 1).

Класифікація

У клінічній практиці виділяють 2 форми глоситу:

• гостра — характерний раптовий початок і швидкий розвиток симптомів патології. Як правило, вона розвивається внаслідок впливу конкретного етіологічного фактора (наприклад травми, інфекції). Запальний процес значно виражений, супроводжується больовим синдромом, набряком, зміною кольору слизової оболонки язика. При своєчасному та адекватному лікуванні симптоми гострого глоситу зазвичай усуваються протягом кількох днів;
• хронічна — характеризується тривалим, затяжним перебігом запального процесу. Він розвивається внаслідок постійної дії етіологічних факторів (наприклад хронічної травматизації слизової оболонки при вживанні твердої їжі, куріння, використанні зубних протезів з неякісною посадкою). Крім того, до хронічного перебігу патологічного стану призводять порушення нормального мікробіоценозу ротової порожнини, зниження загальної резистентності організму на тлі хронічних захворювань, імунодефіцитних станів. Хронічна форма патології має хвилеподібний перебіг, з періодами загострень та ремісій. Клінічні прояви менш виражені, ніж за гострої форми.

Залежно від клінічної картини та характеру змін у тканинах язика виділяють декілька видів глоситу:

• десквамативний — характеризується підвищеним руйнуванням та злущуванням клітин епітелію. У результаті патологічного процесу формуються так звані «географічні плями» на його поверхні — ця ознака полегшує діагностику десквамативного глоситу. Плями мають неправильну форму, яскраво-червоний колір та чіткі межі, нагадуючи контури материків на географічній карті;
• ромбоподібний глосит — на поверхні язика утворюється характерне вогнище у формі ромбу чи овалу. Ймовірною причиною розвитку патології є порушення кровопостачання спинки язика, сприятливим фактором є куріння. У більшості випадків він має безсимптомний перебіг і виявляється випадково під час огляду ротової порожнини у пацієнтів середнього віку. При огляді на спинці язика (за середньою лінією в задньому відділі) фіксується чітко обмежене вогнище, розміри якого досягають 2–2,5 см у діаметрі. Найбільш характерна особливість цього патологічного вогнища — майже повна відсутність сосочків на його поверхні, що надає йому гладкого, позбавленого рельєфу вигляду;
• гіперпластичний глосит — характеризується розростанням і гіпертрофією язикових сосочків, які набувають вигляду ороговілих ворсинок або волосків. Також з’являється світлий наліт;
• складчастий — вроджена патологія, при якій на дорсальній поверхні утворюються глибокі борозни різної протяжності та глибини. Така особливість надає язику незвичайного рельєфного вигляду;
• гунтерівський глосит — язик набуває яскраво-малинового або червоного кольору, блискучої гладкої поверхні та рівної, позбавленої сосочків текстури. Патологічні зміни є наслідком аліментарного дефіциту;
• інтерстиціальний — ознака сифілітичної інфекції. Структура язика змінюється внаслідок інтенсивного фіброзу: орган стає щільним, втрачає свою рухливість;
• виразковий глосит — на поверхні язика утворюється темно-сірий наліт, що складається з відмерлих клітин, фібрину та патогенних мікроорганізмів. Він щільно прикріплюється до тканин і маскує патологічні зміни, що знаходяться під ним. При видаленні нальоту стають видимими ерозії, що кровоточать, і виразки. Вади розрізняються за розміром, глибиною та локалізацією, але завжди супроводжуються значно вираженим болем, що суттєво ускладнює прийом їжі та порушує артикуляцію.

Залежно від глибини патологічних змін виділяють:

• поверхневий глосит — запальний процес обмежений слизовою оболонкою, що покриває язик;
• глибокий — запалення проникає у м’язову тканину з формуванням обмеженого або поширеного гнійного осередка.

Діагностика глоситу

Алгоритм діагностики захворювання ґрунтується на клінічному обстеженні пацієнта (табл. 2).

Клінічна картина

Характерні ознаки глоситу:

• вираженість печіння, поколювання, біль у язиці можуть збільшуватися під час прийому їжі або розмови;
• почервоніння слизової оболонки, набряк, розвиток болісних вад (виразок, тріщин) на поверхні;
• зміна смакових відчуттів (спотворення смаку або повна його втрата);
• утруднене ковтання;
• підвищене слиновиділення;
• наліт різних відтінків;
• порушення артикуляції.

У деяких пацієнтів захворювання має безсимптомний перебіг, особливо на ранніх стадіях або за легкого ступеня запалення. У такому разі патологія виявляється випадково під час огляду ротової порожнини.

Лікування

Вибір препаратів для терапії глоситу здійснюється залежно від конкретної клінічної ситуації, тяжкості ураження язика, етіологічного фактора, наявності супутньої патології та інших факторів. При цьому особлива увага приділяється не тільки усуненню запального процесу, а й корекції можливих порушень імунітету, профілактиці ускладнень. Протокол ведення пацієнтів із глоситами передбачає консервативну терапію (у більшості випадків) та оперативне втручання (при вираженому патологічному процесі).

Консервативна терапія

Одним із найбільш неприємних проявів глоситу є виражений больовий синдром. Його вираженість збільшується під час прийому їжі, розмови або інших маніпуляцій, що механічно подразнюють запалену поверхню язика. Для зниження ступеня тяжкості больових відчуттів та створення щадного режиму під час їди пацієнту рекомендується перейти на спеціальну дієту, що включає виключно протерті, м’які та неабразивні страви. Зокрема, показано вживання:

• різних супів-пюре;
• в’язких каш на молоці чи воді;
• овочевих, фруктових, м’ясних пюре.

Для усунення больового синдрому застосовують аплікації місцевих анестезувальних засобів (наприклад розчину лідокаїну) на поверхню язика. У випадках, коли запальний процес супроводжується вираженою сухістю язика, поверхня обробляється спеціальною сумішшю анестезину і гліцерину. Анестезин має місцеву знеболювальну дію, тоді як гліцерин виконує роль зволожувального та пом’якшувального засобу. Він запобігає пересиханню слизової оболонки та сприяє її відновленню.

З метою зменшення кількості патогенних бактерій у ротовій порожнині рекомендують регулярні полоскання. Ця процедура виконується до і після їди, а також протягом доби в разі потреби. Для полоскань застосовують розчини нітрофуралу, слабкого розчину калію перманганату або 0,05% розчину хлоргексидину біглюконату.

Для видалення щільного фібринного чи некротичного нальоту застосовують розчини протеолітичних ферментів (наприклад розчин трипсину). Їх наносять на ватні тампони та обробляють уражену слизову оболонку. Ці ферменти мають здатність розчиняти і розм’якшувати білкові відкладення, що дозволяє акуратно і безболісно видалити наліт. Після проведення процедури ротову порожнину обробляють антисептиками для профілактики вторинного інфікування оголених ділянок слизової оболонки.

Процес регенерації епітеліальних клітин активують за допомогою лікарських засобів, що мають ранозагоювальні властивості (наприклад вітамін A). Їх наносять безпосередньо на пошкоджені ділянки слизової оболонки.

Залежно від конкретного варіанта та причини розвитку глоситу до схеми лікування включають:

• антибіотики — призначають у випадках, коли основною причиною захворювання є патогенна бактеріальна флора. Вибір конкретного препарату здійснюється з урахуванням результатів мікробіологічного дослідження задля забезпечення максимальної ефективності терапії;
• протизапальні лікарські засоби — вводяться в схему лікування для усунення вираженої запальної реакції, набряклості та больового синдрому;
• антимікотики (флуконазол) — при виявленні грибкової етіології глоситу обов’язково рекомендуються протигрибкові засоби системної чи місцевої дії;
• імуномодулювальні та загальнозміцнювальні засоби (імуноглобуліни, адаптогени рослинного походження тощо) — їхня дія спрямована на підвищення стійкості організму до інфекцій, прискорення процесів загоєння та регенерації пошкоджених тканин язика;
• системні глюкокортикостероїди (преднізолон) — призначаються у виняткових випадках, коли з’являється загроза порушення дихання внаслідок значного набряку язика та навколишніх тканин;
• інші групи препаратів.

Оперативне лікування

За деяких форм захворювання обґрунтоване хірургічне видалення патологічного вогнища. Наприклад, при ромбоподібному глоситі, який часто набуває хронічного або рецидивного перебігу, видалення зміненої ділянки слизової оболонки язика дозволяє повністю запобігти рецидивам хвороби. Для виконання такої операції використовуються різноманітні високотехнологічні методи:

• радіохірургія — заснована на використанні сфокусованого пучка радіохвиль для руйнування патологічних тканин;
• лазерна хірургія — для видалення патологічного вогнища використовується високоінтенсивне лазерне випромінювання;
• кріохірургія — в основі лежить використання наднизьких температур.

Ускладнення

У разі прогресування патологічного процесу можуть виникати гнійно-запальні ускладнення:

• абсцес язика — про початкову стадію абсцедування свідчить раптовий розвиток вираженого, пульсуючого болю з чіткою локалізацією. Мовлення пацієнта стає невиразним, оскільки збільшений у розмірах язик ускладнює артикуляцію. У зоні абсцесу, що формується, відмічаються більш виражена припухлість і болісність при пальпації порівняно з іншою поверхнею. По мірі поступового накопичення гнійного вмісту у пацієнта підвищується слиновиділення;
• флегмона — у цьому випадку набряк і вогнище гнійного розплавлення тканин набувають значно більших розмірів і поширюються за межі язика. Больовий синдром стає значно вираженим, що поєднано з масивним набряком істотно порушує процес пережовування, аж до повної відмови від прийому твердої їжі. Мовлення хворого стає утрудненим, невиразним, а дихання — прискореним і поверхневим через здавлення набряклими тканинами верхніх дихальних шляхів. У тяжких випадках виникають епізодичні напади ядухи. Флегмона супроводжується загальними симптомами інтоксикації (наростаючою слабкістю, збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів, підвищенням температури тіла).

Профілактика

Профілактичні заходи можна умовно поділити на загальні та специфічні.

До загальних профілактичних заходів належать:

• дотримання правил гігієни порожнини рота — ретельне чищення зубів 2 р/добу, використання зубних ниток, ополіскувачів. Адекватна гігієна дозволяє контролювати зростання патогенної мікрофлори, тим самим мінімізуючи можливість розвитку інфекційних захворювань у ротовій порожнині;
• регулярні профілактичні огляди у стоматолога кожні 6 міс для раннього виявлення будь-яких змін у порожнині рота;
• відмова від куріння та зменшення вживання алкоголю;
• збалансоване харчування, збагачене вітамінами та мікроелементами, для підвищення місцевого імунітету;
• своєчасне лікування хронічних захворювань (цукрового діабету, захворювань шлунково-кишкового тракту, аутоімунної патології тощо).

Специфічні профілактичні заходи спрямовані на запобігання певних видів глоситів:

• мінімізація пошкоджень язика твердою, гарячою або гострою їжею; використання силіконових зубних кап під час сну при звичці прикушувати язик;
• виключення з раціону потенційних алергенів (барвників, консервантів тощо), усунення контакту з подразниками;
• прийом протигрибкових препаратів під час тривалого застосування антибіотиків, особливо у імунокомпрометованих осіб;
• дотримання дієти, підтримання нормального рівня ліпідів у плазмі крові, боротьба з факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань.

Прогноз

При усуненні причин розвитку глоситу та своєчасному лікуванні захворювання прогноз у більшості пацієнтів є сприятливим. У таких випадках вдається досягти повного усунення запальних змін та регресії інших клінічних симптомів. Позитивна динаміка відмічається навіть при тяжких формах патології з вираженим больовим синдромом, порушеннями ковтання та артикуляції.

При тривалому впливі етіологічних факторів запальний процес переходить у хронічний перебіг з постійними рецидивами. Унаслідок підвищується ризик розвитку ускладнень. Крім того, хронічне запалення та перманентне пошкодження епітелію призводять до розвитку передракових станів з подальшим можливим прогресом до злоякісних новоутворень.