Причини та наслідки

Причини та наслідки гіпотермії можуть бути різноманітними. Внутрішня температура тіла <35 °C, що вимірюється в прямій кишці, стравоході або за допомогою спеціальних термометрів на барабанній перетинці, вказує на переохолодження. Цей стан може розвинутися навіть за температури навколишнього середовища >0 °C, якщо втрата тепла тілом перевищує його виробництво.

Основні фактори, що спричиняють переохолодження, включають тривале перебування в холодній воді, низькій температурі повітря, вплив сильного вітру, а також носіння невідповідного або вологого одягу. Недостатнє тепловиробництво, наприклад, через порушення свідомості, малу м’язову масу у дітей, осіб похилого віку або хворих кахексією, а також підвищена втрата тепла під впливом алкоголю або опіків також можуть бути факторами, що спричиняють переохолодження.

До інших, більш рідкісних причин переохолодження належать ендокринні та метаболічні порушення, такі як недостатність надниркових залоз та гіпофіза, гіпотиреоз та гіпоглікемія; неврологічні стани, включно з травмами голови, інсультами, пухлинами або запаленнями центральної нервової системи, енцефалопатія Верніке, хвороба Паркінсона; ушкодження шкіри, такі як ексфоліативний дерматит та тяжкий ступінь псоріазу; сепсис, шок; отруєння етанолом, етиленгліколем, чадним газом, сірководнем, ціанідами, нітрилами, снодійними засобами, фенотіазинами, опіоїдами, антидіабетичними препаратами, холінергічними сполуками.

Симптоми

Симптоми гіпотермії можна класифікувати за стадіями, використовуючи швейцарську систему класифікації:

• ГТ1: температура тіла в межах 32–35 °C. На цій стадії пацієнт зберігає свідомість, проте відчуває м’язовий тремор, що є спробою організму генерувати тепло.
• ГТ2: температура тіла знижується до 28–32 °C. На цій стадії відмічаються порушення свідомості; м’язовий тремор припиняється, оскільки організм не здатний ефективно виробляти тепло.
• ГТ3: температура тіла знижується до 24–28 °C. Постраждалий втрачає свідомість, але життєво важливі функції організму, такі як дихання та кровообіг, зберігаються, хоча і можуть бути суттєво уповільнені.
• ГТ4: температура тіла опускається нижче 24 °C. На цьому етапі у пацієнта відсутні видимі ознаки життя, що потребує негайних реанімаційних заходів.
• ГТ5: смерть від гіпотермії.

Кожна стадія потребує певного підходу до надання допомоги, починаючи від активного зігрівання до невідкладних реанімаційних заходів.

Загальні принципи. Алгоритм дій

У разі поводження з особою із зафіксованим переохолодженням слід дотримуватися наступних загальних принципів дій:

1. Не визнавати людину мертвою без ознак життя: якщо у потерпілого відсутні абсолютні ознаки смерті, такі як трупні плями, і немає симптомів несумісних із життям травм, його не можна вважати мертвим до проведення спроб зігрівання до температури тіла 35 °C.
2. Аритмії: у випадках, коли у потерпілого фіксуються фібриляція шлуночків або шлуночкова тахікардія без наявності пульсу, рекомендується провести 3 спроби дефібриляції. Якщо вони не призводять до відновлення нормального ритму серця, додаткові спроби дефібриляції слід відкласти доти, доки температура тіла потерпілого не буде підвищена до 30 °C.
3. Застосування лікарських засобів: медикаментозне лікування слід розпочинати лише після досягнення температури тіла >30°C. Коли температура тіла знаходиться в діапазоні між 30 та 35 °C, препарати слід вводити з інтервалами 6–10 хв. Після досягнення температури >35 °C можна переходити до стандартних протоколів лікування, включно з кардіоверсією, за наявності відповідних показань.

Ці заходи спрямовані на максимально ефективне та безпечне відновлення життєвих функцій людини після переохолодження.

Перша невідкладна допомога

При наданні першої допомоги особам із зафіксованим переохолодженням слід дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Пасивне зігрівання на місці події: передусім необхідно мінімізувати подальшу втрату тепла. Використовуйте металізовану плівку, розмістивши сріблясту сторону ближче до тіла потерпілого, що допоможе скоротити втрату тепла за допомогою обмеження руху повітря та випаровування. Додатково укрийте постраждалого ковдрами для підвищення теплоізоляції. Постраждалий має перебувати в горизонтальному положенні на спині та уникати будь-яких різких рухів, щоб не стимулювати додаткову втрату тепла.
2. Переміщення в закрите та тепле приміщення: як тільки це буде можливо, перемістіть потерпілого у закрите приміщення, де він зможе перебувати у теплих та сухих умовах. Забезпечте сухий одяг, щоб допомогти відновити тепловий баланс організму. Важливо, щоб постраждалий залишався у спокійній горизонтальній позиції. Алкогольні напої категорично заборонені, оскільки вони можуть спричинити розширення кровоносних судин, що призведе до підвищення втрати тепла.

Ці дії можуть бути доповнені заходами надання допомоги в кареті швидкої допомоги або лікарні залежно від стану постраждалого та доступних медичних ресурсів.

Алгоритм дій у кареті швидкої допомоги та лікарні

У кареті швидкої допомоги та в лікарні слід дотримуватися певного алгоритму дій при наданні допомоги пацієнтам з переохолодженням:

1. Не вважати постраждалого померлим без ознак життя: якщо у пацієнта з переохолодженням не виявлено трупних плям або інших однозначних ознак смерті, таких як смертельні травми, його не слід вважати померлим. Необхідно спробувати зігріти його до температури тіла 35 °С перед остаточними висновками.
2. Дії при аритміях: у разі наявності у постраждалого фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу після 3 невдалих спроб дефібриляції слід припинити їх і відновити після того, як температура тіла буде піднята >30 °С. Лікарські засоби вводять після досягнення температури в діапазоні 30–35 ° С з інтервалом кожні 6–10 хв, а за температури >35 ° С — відповідно до стандартних протоколів.
3. Пасивне зігрівання: продовжуйте пасивне зігрівання пацієнта у процесі транспортування та в лікарні для стабілізації температури його тіла. Використовуйте ізолювальні матеріали та ковдри для запобігання подальшій втраті тепла.
4. Точне вимірювання температури тіла: верифікуйте стан гіпотермії, використовуючи точні методи вимірювання глибокої температури тіла. Вимірювання слід проводити в прямій кишці, стравоході або барабанній перетинці, використовуючи спеціальні термометри, здатні реєструвати низькі температури, оскільки звичайні термометри не підходять для цих цілей.

Дотримання цих рекомендацій допомагає оптимізувати шанси на відновлення та виживання пацієнтів із тяжким ступенем переохолодження.

Для ефективного зігрівання осіб із гіпотермією в медичних умовах викоритовуються різні методи активного зігрівання:

1. Зовнішнє зігрівання:

• • використовуйте нагріті ковдри або спеціальні ковдри з подачею теплого повітря для покриття постраждалого.
  • Грілки можна помістити під пахвами і в пахвинних ділянках, проте це слід робити з обережністю через ризик опіків.
  • Важливо враховувати, що зовнішнє зігрівання може спровокувати парадоксальне зниження глибокої температури тіла, артеріальну гіпотензію та ацидоз внаслідок розширення кровоносних судин шкіри.

2. Внутрішнє зігрівання:

• • при помірній гіпотермії можна проводити внутрішньовенну інфузію розчинів, підігрітих до 42–44 °C.
  • Зігрівання та зволоження дихальної суміші, збагаченої киснем, також допомагає у відновленні нормальної температури тіла.
  • У випадках глибокої гіпотермії використовується зігрівання крові за допомогою апарату штучного кровообігу або промивання теплими розчинами порожнин тіла, наприклад, методом перитонеального діалізу.

Критерії для застосування екстракорпорального зігрівання включають:

• ГТ 3 ступеня з нестабільністю гемодинаміки.
• ГТ 4 ступеня з можливістю продовження реанімаційних заходів під час транспортування, бажано з використанням механічного пристрою для компресії грудної клітки.
• Підтвердження гіпотермії шляхом виміру глибокої температури тіла.
• Глибока температура тіла ≤28 °C.
• Виключення станів, що свідчать про незворотну смерть.
• Для пацієнтів з травмами або захворюваннями, при яких протипоказано введення гепарину, необхідно провести візуалізаційне обстеження, наприклад, комп’ютерну томографію trauma-scan (сканування травм).

Ці методи та критерії допомагають оптимізувати процес відновлення температури тіла та підвищують шанси на успішне лікування пацієнтів із тяжкими випадками переохолодження.

Для ефективного діагностування та контролю стану постраждалих із гіпотермією важливо провести низку досліджень, за допомогою яких можливо виявити наслідки та можливі причини цього стану.

Дослідження виявлення наслідків гіпотермії:

• концентрація калію, сечовини та креатиніну в плазмі крові: за допомогою цих показників можливо оцінити вірогідні рабдоміоліз та ниркову недостатність, що часто супроводжує тяжку форму гіпотермії.
• Загальний аналіз периферичної крові: на тромбоцитопенію може вказувати секвестрація тромбоцитів у селезінці.
• Газометрія: аналіз крові на газовий склад допоможе виявити ацидоз, який є наслідком метаболічних порушень.
• Електрокардіограма (ЕКГ): на ЕКГ можуть відображатися специфічні зміни, такі як хвиля J (симптом «пагорба верблюда»), що є відхиленням, спрямованим униз у місці з’єднання комплексу QRS із сегментом ST. Також можуть відмічатися подовження інтервалів PQ та Q–T, розширення комплексу QRS та передсердні порушення ритму.

Дослідження для виявлення можливих причин гіпотермії:

• концентрація глюкози в плазмі крові: важливо перевірити рівень глюкози, особливо якщо пацієнт непритомний, використовуючи тест-смужку для негайного встановлення можливої гіпоглікемії.
• Тиреотропний гормон (ТТГ): аналіз на ТТГ необхідний для діагностики гіпотиреозу, який може бути причиною або фактором, що спричиняє розвиток гіпотермії.
• Токсикологічні дослідження: проведення токсикологічного скринінгу рекомендується при підозрі на отруєння, оскільки інтоксикація може бути причиною або погіршувальним фактором гіпотермії.

За допомогою цих досліджень можна провести точну діагностику, адекватне лікування та моніторинг стану пацієнта з гіпотермією, дозволяючи своєчасно коригувати терапевтичний підхід.