Всі аптеки України
БібліотекаДовідникиНозологічний довідник лікаряГастропарез

Гастропарез Довідник

Гастропарез — це хронічний стан, при якому відбувається уповільнення евакуації вмісту зі шлунка. Це не пов’язано з якоюсь механічною перешкодою, але може спричинити затримку евакуації їжі та розтягування шлункових стінок. Однією з основних причин є ідіопатичний гастропарез, який у деяких випадках (близько 20%) може бути пов’язаний з вірусними інфекціями, такими як ЦМВ, ВЕБ і ВПГ-3. Цукровий діабет також є вагомою причиною, являючи собою одну з форм автономної діабетичної нейропатії. Серед менш поширених причин можна виділити хірургічні операції, застосування певних препаратів (наприклад опіоїдів та антихолінергічних засобів), хворобу Паркінсона, системні захворювання, такі як системна склеродермія та червоний вовчак, а також ряд інших станів, зокрема амілоїдоз та ішемія кишечнику.

Клінічна картина

Симптоматика гастропарезу містить часті прояви, такі як нудота, блювання, почуття переповненості після прийому їжі та раннє насичення. Пацієнти також можуть відчувати хворобливі відчуття або дискомфорт у верхній частині живота, а також здуття. В особливо тяжких випадках захворювання може призвести до зниження ваги, атрофії м’язів, зневоднення та порушення електролітного балансу. Цікаво, що клінічні прояви можуть не залежати від причини захворювання та не завжди відповідати ступеню порушення функції шлунка, що може бути підтверджено під час проведення діагностичних досліджень.

Діагностика

Додаткові дослідження

Для оцінки спорожнення шлунка існує кілька методів:

  1. Сцинтиграфія, за якої використовується стандартизована порція їжі, збагачена радіоактивним технецієм, є основним і найпоширенішим методом.
  2. Бездротова капсула, здатна аналізувати рН довкілля, відома як WMC (wireless motility capsule).
  3. Дихальний тест, який дозволяє визначити рівень 13СО2 у повітрі, що видихається після вживання їжі, міченої даним ізотопом.

Крім того, залежно від конкретної клінічної картини можуть бути застосовані додаткові методи діагностики, такі як ендоскопія, радіологічні методи та манометрія.

Для діагностики гастропарезу використовуються такі критерії:

  1. Наявність характерних суб’єктивних симптомів у пацієнта, таких як нудота, блювання, відчуття переповненості після їди та раннє відчуття насичення.
  2. Об’єктивне підтвердження уповільнення випорожнення шлунка за допомогою діагностичних методів, таких як сцинтиграфія або дихальний тест.
  3. Відсутність механічних причин, які могли б пояснити симптоми, наприклад, пухлини, стенози або інші перешкоди в шлунку або дванадцятипалій кишці.

Таким чином, діагноз гастропарезу ставлять на основі поєднання клінічних проявів та результатів об’єктивних досліджень, за винятком інших можливих причин симптомів.

Диференційна діагностика

При визначенні гастропарезу для діагнозу важливо провести диференціювання з низкою інших захворювань і станів, які можуть мати схожу симптоматику. До таких захворювань та станів відносяться:

  1. Виразкове захворювання та запалення шлунка та дванадцятипалої кишки, відоме як гастродуоденіт.
  2. Рефлюкс вмісту дванадцятипалої кишки у шлунок, що має назву дуоденогастральний рефлюкс.
  3. Різні види регургітації, які можуть ідентифікувати при багатьох захворюваннях, зокрема синдромі румінації та гастроезофагеальному рефлюксі (ГЕРХ).
  4. Функціональні порушення травлення, відомі як функціональна диспепсія.
  5. Психогенні розлади харчової поведінки, такі як анорексія та булімія.
  6. Синдром, у якому блювання проявляється циклічно і регулярно.
  7. Недостатня функція щитовидної залози чи гіпотиреоз.
  8. Тривале вживання канабіноїдів, яке може спричинити порушення травлення.

Таким чином, при постановці діагнозу необхідно враховувати всі можливі причини симптомів та виключати їх за необхідності.

Лікування

  1. Для пацієнтів із гастропарезом важливою складовою лікування є дієтотерапія. Основна мета такої терапії — зменшення вираженості симптомів та запобігання дефіциту поживних речовин. Рекомендації щодо харчування містять:
  • зменшення порцій їжі. Найменші порції допоможуть знизити навантаження на шлунок та покращити його випорожнення;
  • обмеження споживання жирів та розчинної клітковини, оскільки вони можуть уповільнювати випорожнення шлунка;
  • якщо пацієнти зазнають труднощів із засвоєнням твердої їжі, її можна подрібнювати, наприклад, за допомогою міксера. Це полегшить процес травлення;
  • в особливо тяжких випадках, коли оральне харчування стає неможливим або недостатнім, може знадобитися перехід на спеціалізоване харчування, таке як ентеральне (через зонд у шлунок/кишечник) або парентеральне (внутрішньовенне) харчування.

Дотримання таких рекомендацій допоможе покращити якість життя пацієнтів та знизити ризик розвитку ускладнень.

  1. Фармакологічне лікування

2.1. Прокінетики відіграють важливу роль у лікуванні гастропарезу, стимулюючи рухову активність шлунка. Серед них виділяють:

  • метоклопрамід: застосовується переважно у тяжких випадках, коли стандартні методи лікування не дають бажаного ефекту. Рекомендована доза — 10 мг 3 р/добу, курсом не більше 5 днів;
  • домперидон: ефективний для стимуляції шлункової моторики: 10 мг 3 р/добу та в разі потреби перед сном. При недостатній ефективності терапії дозу можна підвищити в 2 рази. Початковий курс лікування — 4 тиж;
  • еритроміцин: застосовують у дозах 2–3 мг/кг маси тіла внутрішньовенно або 100–200 мг внутрішньо 2–3 р/добу перед їдою. Курс лікування не повинен перевищувати 4 тиж;
  • ітоприд: інший прокінетик, що приймають для поліпшення функції шлунка: по 50 мг 3 р/добу перед їдою, термін застосування препарату не більше 8 тиж;
  • цизаприд: застосовується в особливо тяжких випадках, коли інші методи виявилися неефективними. Рекомендована доза — 10 мг 3–4 р/добу за 15 хв до їди. Важливо розпочинати лікування у стаціонарних умовах та уникати його у пацієнтів з брадикардією, порушеннями серцевого ритму, серцевою недостатністю, подовженням інтервалу Q–T, гіпокаліємією, гіпомагніємією або при одночасному застосуванні з препаратами, які є інгібіторами активності CYP 3A4.

При прийомі прокінетиків важливо враховувати можливі побічні ефекти та контріндикації, а також слідкувати за станом пацієнта.

2.2. Для симптоматичної терапії гастропарезу, спрямованої на усунення нудоти та блювання, застосовують різні групи препаратів:

  • антагоністи рецепторів 5-НТ3: до цієї групи належать препарати, такі як ондансетрон та гранісетрон. Вони блокують 5-НТ3-рецептори, що допомагає зменшити вираженість симптомів нудоти та блювання;
  • похідні фенотіазину: до цієї групи належать прохлорперазин та тіетилперазин. Ці препарати також ефективні у контролі блювотних позивів;
  • антигістамінні препарати: дименгідринат є прикладом такого роду лікарського засобу, який допомагає зменшити вираженість симптомів нудоти.

Важливо враховувати, що за можливості препарати слід приймати в рідкій лікарській формі. Якщо застосування внутрішньо неможливе, то препарати слід вводити парентерально. Варто відзначити, що покращення функції спорожнення шлунка не завжди супроводжується клінічним покращенням стану пацієнта і навпаки.

  1. На додаток до традиційних методів лікування гастропарезу існує ряд додаткових методів, які можуть бути застосовані залежно від конкретної клінічної ситуації:
  • електрична стимуляція шлунка: метод, при якому електроди імплантують у шлунок для стимуляції його м’язів, покращуючи тим самим евакуацію їжі;
  • ін’єкція ботулінового токсину: введення цього токсину в пілоричну частину шлунка може допомогти розслабити м’язи та покращити проходження їжі;
  • балонна дилатація пілоруса: процедура розширення пілоричного отвору за допомогою балона, що сприяє швидшому проходженню їжі;
  • ендоскопічна пілороміотомія: мінімально інвазивна процедура, під час якої зрізається частина м’язів пілоруса для поліпшення його функції;
  • хірургічна пілоропластика: операція, в процесі здійснення якої пілорус розширюється чи модифікується поліпшення проходження їжі;
  • акупунктура: стародавній метод лікування, який може допомогти в управлінні гастропарезом у деяких пацієнтів.

Кожен із цих методів має свої показання та протипоказання, і вибір конкретного методу залежить від індивідуальних особливостей пацієнта та ступеня вираженості захворювання.

Розділи