Біопсія нирки

Содержание

Опис процедури

Для проведення мікроскопічного дослідження ниркової тканини використовується метод черезшкірної ниркової біопсії, який виконується під контролем ультразвукового дослідження (УЗД). У ході цієї процедури пацієнт знаходиться в положенні лежачи на животі, під нього кладуть валик для кращої фіксації нирки та її наближення до задньої стінки черевної порожнини, що полегшує доступ до органа.

Біопсія нирки проводиться під місцевою анестезією, щоб мінімізувати болючі відчуття для пацієнта. Для додаткового комфорту під час процедури часто застосовують аналгоседацію, за допомогою якої можна знизити тривожність та дискомфорт у пацієнта.

Інструмент, що використовується для біопсії, — це зазвичай ріжуча біопсійна голка, наприклад, типу Tru-cut. Ці голки оснащені механізмом для автоматичного забору тканини, що підвищує точність та безпеку процедури. Стандартна практика включає пункцію нижнього полюса нирки, де ризик можливих ускладнень мінімальний і звідки можна отримати достатній і якісний біоптат для подальшого дослідження.

Показання

У клінічній практиці часто виявляються складні та багатогранні кейси, пов’язані із захворюваннями нирок, такі як хронізація гострої ниркової недостатності (ГНН), ізольована протеїнурія невідомої етіології, нефротичний синдром, а також постійна або епізодична гематурія, причини якої не встановлені. Комплексне обстеження у такому разі включає як променеві методи і цистоскопію, так і додаткові аналізи для виключення системних захворювань.

Серед захворювань, що потребують особливої уваги при подібних симптомах, виділяються системний червоний вовчак (СЧВ), хвороба, асоційована з антитілами до базальної мембрани, гранулематозний поліангіїт (раніше відомий як хвороба Вегенера), IgA-асоційований васкуліт та ревматоїдний артрит. Ці стани можуть провокувати різні види нефропатії, які часто потребують спеціалізованого підходу до діагностики та лікування.

Крім того, особлива увага приділяється пацієнтам із трансплантованими нирками. Порушення функції трансплантату можуть включати гостре відторгнення, гостру ішемічну ниркову недостатність, медикаментозно-індуковану нефропатію, спричинену застосуванням циклоспорину або такролімусу, гострий інтерстиціальний нефрит, а також гостру гломерулопатію або васкулопатію. Ці умови потребують негайного та точного діагностування, а також адекватного лікування для запобігання подальшим ускладненням та підтримці функції трансплантату.

Протипоказання

У медичній практиці існують певні протипоказання до проведення деяких медичних процедур, особливо якщо йдеться про втручання, пов’язані з нирками. До таких протипоказань належать:

1. Відсутність однієї нирки — проведення процедур, які потребують двох функціонуючих нирок, може бути ризикованим.
2. Тяжка артеріальна гіпертензія — підвищений ризик ускладнень під час та після втручання.
3. Полікістоз нирок — захворювання, при якому численні кісти можуть погіршити результати лікування.
4. Гнійні зміни в нирках або навколишніх тканинах — підвищується ризик поширення інфекції.
5. Гідронефроз — підвищення ризику виникнення сечової нориці або розвитку піонефрозу.
6. Піонефроз — наявність гнійного запалення в нирках.
7. Пухлини нирок — ризик дисемінації пухлинних клітин та ймовірність кровотечі.
8. Анемія тяжкого ступеня — хоча це відносне протипоказання, воно потребує корекції перед проведенням хірургічних або інших інвазивних втручань.
9. Геморагічний діатез — стани, що характеризуються порушенням згортання крові, наприклад, підвищений показник активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ) більш ніж в 1,5 раза вище норми, міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) більше 1,5 або рівень тромбоцитів менше 50 000/мкл.

Ці протипоказання важливо враховувати при плануванні медичного втручання, щоб мінімізувати ризики та забезпечити максимально безпечне та ефективне лікування пацієнтів.

Ускладнення

При медичних втручаннях, пов’язаних із нирками, можуть виникати різні ускладнення. Важливо усвідомлювати потенційні ризики та вміти їх розпізнавати:

1. Часті ускладнення:

• • мікрогематурія — невелика кількість крові в сечі, яка може не виявлятися візуально, але виявляється при лабораторних дослідженнях;
  • гематоми супра- та субкапсулярні — крововиливи, локалізовані над і під капсулою нирки, що може призвести до тиску на ниркову тканину і больових відчуттів.

2. Рідкісні, але серйозні ускладнення:

• • макрогематурія — значна кількість крові в сечі, часто видима неозброєним оком;
  • масивна кровотеча в заочеревинний простір — може призвести до швидкої втрати крові та гемодинамічної нестабільності, що потребує негайного втручання;
  • артеріовенозна фістула — аномальна сполука між артерією та веною, яка може викликати проблеми з кровообігом і потребувати хірургічної корекції.

Ці ускладнення потребують уважного спостереження та швидкого реагування, щоб мінімізувати ризик для здоров’я пацієнта та запобігти довгостроковим наслідкам.

Підготовка пацієнта до маніпуляції

Підготовка пацієнта до медичного втручання включає низку важливих етапів, щоб забезпечити безпеку процедури та мінімізувати ризики ускладнень:

1. Згода пацієнта: слід переконатися, що пацієнт повністю обізнаний про майбутню процедуру і дав свою свідому згоду.
2. Підготовка до процедури: пацієнт повинен бути натще, щоб уникнути ризику аспірації під час аналгоседації.
3. Попередні аналізи:

• • УЗД сечовидільної системи: провести УЗД для оцінки стану сечовидільної системи;
  • аналізи крові: провести загальний аналіз крові, визначити кількість тромбоцитів, МНВ, АЧТЧ, рівень фібриногену та групу крові пацієнта.

4. Управління застосуванням антикоагулянтів:

• • якщо пацієнт приймає антагоністи вітаміну К, слід скасувати їх прийом та дочекатися нормалізації МНВ;
  • останню профілактичну дозу низькомолекулярного гепарину слід ввести за 12 год, а лікувальну — за 24 год до процедури;
  • скасувати антиагреганти за 7–10 днів до втручання, якщо це можливо, крім ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком.

5. Підготовка до процедури:

• • ввести катетер у периферичну вену для забезпечення доступу до внутрішньовенної інфузії;
  • пацієнт повинен лежати на животі з підкладеним під живіт валиком для оптимального доступу до сечовидільної системи;
  • застосувати місцеву анестезію для зменшення вираженості болю в місці втручання;
  • можна застосовувати аналгоседацію, аналогічну тій, що застосовується під час проведення ендоскопії, зменшення вираженості дискомфорту пацієнта.

Ці заходи підготовки є критично важливими для забезпечення безпеки та ефективності майбутньої процедури.

Послідовність дій після маніпуляції

Після проведення медичної процедури важливо уважно стежити за станом пацієнта, щоб вчасно виявити можливі ускладнення. Ось основні рекомендації щодо постпроцедурного догляду:

1. Режим спокою: пацієнту рекомендується зберігати постільний режим протягом декількох годин після процедури, оптимально до ранку наступного дня, щоб мінімізувати ризик ускладнень, таких як кровотечі або гематоми.
2. Моніторинг стану:

• • в перші 2 год після процедури необхідно контролювати основні життєві показники кожні 15 хв;
  • у наступні 2 год контроль проводиться кожні 30 хв;
  • після цього достатньо проводити моніторинг щогодини до стабілізації стану пацієнта.

3. Постпроцедурні дослідження:

• • на ранок наступного дня після втручання рекомендується провести загальний аналіз крові та УЗД нирки. Це необхідно для виявлення можливих гематом або інших змін, які можуть свідчити про ускладнення.

4. Реакція на симптоми:

• • якщо у пацієнта з’являються симптоми, що вказують на кровотечу, такі як біль, гематурія, блідість, млявість або зниження артеріального тиску, необхідно негайно провести додаткове обстеження в ургентному порядку для оцінки стану та необхідності вжиття коригуючих заходів.

Дотримання цих рекомендацій дозволить своєчасно реагувати на зміни у стані пацієнта та запобігти розвитку серйозних ускладнень після медичної маніпуляції.