Бериліоз, або хронічна берилієва хвороба (ХБХ), являє собою гранулематозне захворювання, зумовлене впливом берилію і що розвивається у сенсибілізованих людей. В основі патогенезу бериліозу лежить реакція гіперчутливості IV типу.

Бериліоз — це невиліковне професійне захворювання легень.

Бериліоз частіше розвивається у робітників галузей, які виробляють та переробляють берилій. Бериліоз клінічно та рентгенологічно схожий з іншими гранулематозними захворюваннями легень.

Найбільш частими симптомами бериліозу є кашель, лихоманка, нічна пітливість та підвищена стомлюваність. Остаточний діагноз бериліозу легень встановлюють на підставі професійного анамнезу, позитивного тесту на проліферацію берилієвих лімфоцитів (BeLPT) та виявлення гранулематозного запалення при біопсії легень.

Причини бериліозу

Берилій — 4-й елемент таблиці Менделєєва, лужноземельний метал. Берилій у природі зустрічається у вугіллі, гірських породах, пилу та ґрунті й зазвичай пов’язаний з іншими елементами. Він потрапляє в навколишнє середовище через пил, частки у повітрі та при спалюванні викопного палива. Враховуючи його властивості — високу температуру плавлення, міцність та маленьку атомну масу, берилій широко використовується у виробництві аерокосмічних матеріалів, напівпровідників, рентгенівського обладнання, стоматологічної техніки та зубних мостів. До галузей, що активно використовують берилій, належать металообробні заводи, оборонна промисловість, атомна промисловість та компанії з видобутку берилію. Інші галузі включають керамічну, автомобільну, ювелірну та комп’ютерну промисловість. Берилій використовується також як легуючий елемент поєднано з іншими металами, такими як мідь, залізо або нікель.

Берилій токсичний як при дії на шкіру, так і при вдиханні, і може призвести до розвитку дерматиту, гострого пневмоніту та хронічного захворювання легень.

Вплив берилію зазвичай відбувається при вдиханні парів або пилу берилію, але він також може всмоктуватися при попаданні на шкіру. Органічні форми берилію швидко виводяться з організму, а нерозчинні неорганічні частинки можуть зберігатися в організмі багато років.

Професійний бериліоз відзначають у 2–5% робітників, які зазнали впливу берилію. У населення загалом малоймовірний розвиток гострого захворювання або ХБХ, оскільки рівень берилію в навколишньому повітрі зазвичай дуже низький (<0,03 нг/м³). Виняток становлять особи, які мешкають поблизу промислових об’єктів, що видобувають або переробляють берилій. Люди, що живуть поблизу сміттєзвалищ, можуть піддаватися підвищеному ризику впливу цього металу через ґрунт. Підвищено ризик впливу берилію й у сімей робітників берилієвих виробництв.

Гострий берилієвий пневмоніт розвивається після високоінтенсивного впливу та внаслідок запалення дихальних шляхів. Залежно від розчинності сполуки берилію можна виявити у запаленні верхніх і нижніх дихальних шляхів. Для розвитку ХБХ у пацієнта має розвинутися сенсибілізація до берилію внаслідок клітинно-опосередкованого механізму гіперчутливості IV типу.

Патогенез бериліозу

Вплив берилію може зумовити клітинно-опосередковану імунну відповідь, при якій Т-клітини стають сенсибілізованими до берилію. Кожна наступна дія призводить до імунної відповіді за участю макрофагів та CD4+ Т-хелперних лімфоцитів, що накопичуються в легенях. У міру розвитку цієї реакції макрофаги, CD+4 Т-лімфоцити та плазматичні клітини агрегують з утворенням неказеозних гранульом, які еволюціонують і призводять до розвитку фіброзу легень. За результатами досліджень встановлено, що чутливість до берилію значною мірою залежить від генетичних чинників. Зокрема, у робітників, які зазнали впливу берилію, з мутацією гену HLA-DPB1 Glu69, вище ризик сенсибілізації до берилію та розвитку ХБХ. Ген HLA-DPB1 важливий для функціонування молекули MCH (головного комплексу гістосумісності) класу II на антигенпрезентувальних клітинах. Берилій та його сполуки належать до канцерогенів 1-ї категорії та канцерогенні як для тварин, так і для людини.

При ХБХ розвивається порушення функції зовнішнього дихання за рестриктивним типом, знижується дифузійна здатність легень. Рідко гранульоми розвиваються в інших органах, наприклад, у печінці, шкірі.

Гістологічно виявляють ненекротичні гранульоми в легенях; схожі зміни відзначають і при саркоїдозі.

Бериліоз: діагностика

ГБХ має такий самий перебіг, як й інші випадки хімічного пневмоніту, і симптоми залежать від розчинності сполуки. Сенсибілізація та хронічні захворювання виникають у генетично схильних людей і зазвичай розвиваються при інгаляційному впливі. У 17% пацієнтів із гострою берилієвою токсичністю згодом розвивається ХБХ.

У осіб з ГБХ можливо виявити кашель, задишку, втому, біль у грудях, кровохаркання, прискорене серцебиття, зниження апетиту чи підвищену температуру тіла.

Бериліоз: симптоми

Клінічні прояви ХБХ неспецифічні. Латентний період між впливом берилію та появою симптомів варіює від 3 міс до 30 років.

Симптоми бериліозу:

• лихоманка;
• нічна пітливість;
• ненавмисне зменшення маси тіла;
• сухий кашель;
• задишка при фізичному навантаженні;
• загальна слабкість;
• підвищена стомлюваність.

До шкірних проявів впливу берилію належать дерматит, берилієві виразки та дермальні гранульоми.

При фізикальному огляді виявляють:

• лімфаденопатію;
• хрипи в легенях;
• висип;
• гепатоспленомегалію.

Додаткові методи обстеження

Діагностика бериліозу ґрунтується на анамнезі, позитивному результаті аналізу крові або бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ) — тесту на проліферацію берилієвих лімфоцитів (BeLPT) та гранулематозного запалення при біопсії легень.

• Тест на проліферацію берилієвих лімфоцитів (BeLPT) проводиться шляхом забору периферичної крові або рідини з БАЛ та культивування лімфоцитів із сульфатом берилію. Такий тест використовують для диференціації бериліозу та саркоїдозу, а також для виявлення гіперчутливості до берилію у робітників берилієвих виробництв.
• Біопсія тканини легень.
• Рентгенографія органів грудної клітки. Рентгенологічні зміни в легенях при бериліозі неспецифічні. На ранніх стадіях захворювання результати рентгенографії зазвичай є нормальними. На пізніших стадіях виявляють інтерстиціальний фіброз, ураження плеври, внутрішньогрудну лімфаденопатію та помутніння на кшталт «матового скла».
• Дані комп’ютерної томографії (КТ) є неспецифічними для бериліозу. При КТ виявляють паренхіматозні вузлики на ранніх стадіях, також характерні помутніння типу «матового скла». На пізніших стадіях відзначають прикореневу лімфаденопатію, інтерстиціальний фіброз легень та потовщення плеври.
• Гази артеріальної крові (гіпоксія).
• Легеневі функціональні тести.
• Спірометрія (рестриктивний патерн порушення функції зовнішнього дихання).
• Зниження дифузії монооксиду вуглецю (DLCO).

Бериліоз: лікування

Специфічної терапії бериліозу немає. І при гострій берилієвій токсичності, і при ХБХ обов’язкове припинення контакту пацієнта з берилієм.

Лікування бериліозу симптоматичне. Пацієнтам рекомендована вакцинація проти грипу та пневмококової інфекції, а також консультування щодо відмови від куріння.

Симптомним пацієнтам показана терапія пероральними глюкокортикостероїдами. За оцінками експертів, вони є препаратами вибору лікування ХБХ. Зазвичай рекомендована висока стартова доза глюкокортикостероїдів з подальшим зниженням до низької підтримувальної дози після зменшення вираженості симптомів. Наприклад, первинно може бути рекомендований преднізолон у дозі 40 мг щодня або через добу. При цьому відповідь на терапію оцінюється кожні 3–6 міс як клінічно, так і рентгенологічно.

Імуносупресанти (метотрексат та азатіоприн) показані при неефективності глюкокортикостероїдів. Метотрексат рекомендовано приймати перорально, у щотижневій дозі 7,5 мг з 1 мг фолієвої кислоти. Загальний аналіз крові та функціональні проби печінки слід повторювати кожні 8–12 тиж.

Пацієнтам з ознаками гіпоксії показано тривалу оксигенотерапію.

При поєднанні бериліозу з хронічною обструктивною хворобою легень (зазвичай відзначають у курців) рекомендовані також дозовані інгалятори з бронхолітиками (що містять бета-2-агоністи тривалої дії, інгаляційні глюкокортикостероїди та блокатори холінорецепторів).

Пацієнтам із бериліозом рекомендується довічне спостереження у пульмонолога.

Бериліоз: диференційна діагностика

До диференційного діагнозу належать такі захворювання:

• саркоїдоз;
• ідіопатичний фіброз легень;
• гіперчутливий пневмоніт;
• хімічний (токсичний) пневмоніт;
• бронхіальна астма;
• хронічне обструктивне захворювання легень;
• гістоплазмоз;
• туберкульоз легень;
• силікоз;
• інші гранулематозні захворювання легень.

Профілактика бериліозу

Необхідно проводити комплексні профілактичні заходи зниження інтенсивності впливу берилію на робітників (таблиця). Крім того, робітникам берилієвих виробництв рекомендується проходити регулярний скринінг.

Профілактичні заходи включають адекватну вентиляцію робочого місця, заходи для обмеження впливу, надання робітникам захисного обладнання, такого як респіратори, носіння уніформи з довгими рукавами для мінімізації контакту берилію зі шкірою, інформування робітників про небезпеку, пов’язану з берилієм.