Амілоїдоз Довідник

Амілоїдози є групою захворювань, що характеризуються накопиченням у тканинах особливого виду білків — амілоїду, що має фібрилярну структуру. Це накопичення відбувається поза клітинами і його можна виявити в різних органах. Причини та механізми розвитку амілоїдозів досі залишаються не повністю розгаданими. Існують 2 основні форми цього захворювання: системний амілоїдоз, який вражає безліч органів і тканин, і локальний амілоїдоз, при якому амілоїдні відкладення локалізуються в певній ділянці, наприклад, при хворобі Альцгеймера або церебральній амілоїдній ангіопатії. Кожна форма амілоїдозу має свої унікальні особливості у структурі амілоїдних білків, клінічній картині та перебігу хвороби.

Амілоїдози класифікують на кілька типів, кожен з яких має свої унікальні характеристики та причини розвитку:

AL-амілоїдоз (первинний): цей тип асоціюється з моноклональними гаммапатіями. Він характеризується тим, що амілоїдні фібрили складаються з моноклональних ланцюгів легких імуноглобулінів.
AA-амілоїдоз (вторинний або реактивний): ця форма зазвичай розвивається як результат хронічних запальних процесів, часто пов’язаних з ревматоїдним артритом або спондилоартропатією, а також інфекціями. Амілоїд А, що формується при цьому типі амілоїдозу, походить з білка гострої фази SAA.
Aβ2M-амілоїдоз: цей вид амілоїдозу виникає внаслідок тривалої діалізотерапії. Амілоїдні фібрили при цьому утворюються з β2-мікроглобуліну.
Сімейний амілоїдоз: це рідкісна форма, яка в більшості випадків успадковується за аутосомно-домінантним типом. Відбувається через мутації в генах, що кодують різні білки, найчастіше через мутації в гені транстиретину, що призводить до ATTR-амілоїдозу.

Кожен з цих типів амілоїдозу має свою специфіку щодо походження, розвитку та потенційного впливу на організм.

Клінічна картина

Різні форми амілоїдозу характеризуються унікальними клінічними особливостями, що залежать від їх типу та місця накопичення амілоїду:

AL-амілоїдоз: симптоми цього типу амілоїдозу різноманітні й залежать від місця та обсягу відкладення амілоїдних білків. Наприклад, ураження серця призведе до кардіологічних симптомів, а ураження нирок зумовлює порушення з боку нирок.
AA-амілоїдоз: цей тип часто пов’язаний з основним захворюванням, яке спричинило запалення, і характеризується нефротичним синдромом і прогресуючою нирковою недостатністю. Додаткові прояви включають діарею, синдром мальабсорбції та в окремих випадках — симптоми кардіоміопатії.
Aβ2M-амілоїдоз: зазвичай пов’язаний з тривалою діалізотерапією. Першим симптомом часто є синдром зап’ясткового каналу, що супроводжується болем та набряками в суглобах (особливо великих), а також можливими патологічними переломами кісток.
ATTR-амілоїдоз: успадковується в сім’ях і зазвичай починає проявлятися в тому самому віці у всіх членів сім’ї. Основні симптоми включають сенсорну та моторну нейропатію (починаючи зазвичай з нижніх кінцівок) та/або кардіоміопатію, яка може проявлятися аритміями. Вегетативна нейропатія часто призводить до діареї та ортостатичної гіпотензії.

Кожен тип амілоїдозу має свої особливості у клінічній картині, що важливо для діагностики та вибору стратегії лікування.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Основні методи діагностики амілоїдозу включають лабораторні дослідження, гістологічний аналіз, а також імуногістохімічне дослідження. У лабораторних умовах виявлення протеїнурії часто є першою ознакою амілоїдозу, особливо у випадках AA- та AL-амілоїдозу, а також деяких рідкісних сімейних формах захворювання. Також можуть бути виявлені підвищені рівні креатиніну в плазмі крові та активності холестатичних ферментів, особливо при AL-амілоїдозі. Наявність моноклональних ланцюгів у плазмі крові або сечі відмічають у близько 90% пацієнтів з AL-амілоїдозом.

Гістологічне дослідження зазвичай включає біопсію підшкірної жирової клітковини черевної стінки. Діагностичний процес включає аналіз біоптату за допомогою фарбування червоним конго та подальше вивчення зразка під зеленим подвійним променезаломленням у поляризаційному мікроскопі.

Для визначення типу амілоїдозу проводять імуногістохімічне дослідження. Цей метод дозволяє точно встановити тип амілоїдних відкладень, що критично важливо для вибору адекватної терапії та прогнозування перебігу захворювання.

Діагностичні критерії

При встановленні діагнозу амілоїдозу потрібен комплексний підхід, що включає аналіз клінічних даних та результатів спеціалізованих досліджень. Гістологічне та імуногістохімічне дослідження відіграють ключову роль у цьому процесі. У ситуаціях, коли первинна біопсія підшкірної жирової клітковини не підтверджує наявність амілоїдозу, але клінічні симптоми, як і раніше, вказують на вірогідність розвитку захворювання, рекомендовано проведення біопсії інших органів. Можливі місця для додаткової біопсії включають нирки, печінку, малі слинні залози нижньої губи, а також слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, таку як область ануса або дванадцятипалої кишки. Ці заходи підвищують імовірність точної діагностики амілоїдозу, особливо у складних чи неясних випадках.

Лікування

Підходи до терапії амілоїдозу різняться залежно від його типу та ступеня ураження органів. Для AL-амілоїдозу основною стратегією лікування є хіміотерапія, що доповнюється аутологічною трансплантацією гемопоетичних стовбурових клітин (АТГСК). Цей метод спрямований на знищення клітин, які виробляють патологічні білки.

У разі вторинного амілоїдозу першочерговим завданням є лікування основного захворювання, яке призвело до розвитку амілоїдозу. До специфічних методів лікування належать протизапальна та імуносупресивна терапія для зниження синтезу прекурсорних білків амілоїдних фібрил, хоча їхня ефективність залишається під питанням. Також застосовують колхіцин для гальмування накопичення амілоїду, який може бути призначений як монотерапія, так і в комбінації з циклофосфамідом у випадках симптоматичного амілоїдозу. Для пацієнтів із сімейним ATTR-амілоїдозом можлива ортотопічна трансплантація печінки.

Лікування органних змін при амілоїдозі залежить від їхньої локалізації та характеру симптомів. У кожному конкретному випадку підбирають індивідуальні методи лікування, спрямовані на покращення функцій уражених органів та загального стану пацієнта.

Прогноз

Тривалість життя пацієнтів з амілоїдозом залежить від типу захворювання та наявності відповідного лікування. Для хворих на AA-амілоїдоз середня тривалість життя становить близько 10 років, при цьому основною причиною смерті є розвиток ниркової недостатності. За відсутності лікування хворі на AL-амілоїдоз мають значно нижчу виживаність, яка, як правило, не перевищує 1 року з моменту постановки діагнозу. Наявність ураження серця при AL-амілоїдозі додатково погіршує прогноз. Це наголошує на важливості своєчасної діагностики та адекватної терапії для покращення результатів та якості життя пацієнтів з амілоїдозом.