Альгодистрофія

Содержание

Альгодистрофія, також відома як хвороба Зудека, комплексний регіонарний больовий синдром І типу, симпатична рефлекторна дистрофія або посттравматичний остеопороз, є патологічним синдромом, який зазвичай розвивається після впливу травмуючого фактора. Цей синдром характеризується комплексом симптомів, включаючи біль, порушення кровопостачання, трофічні зміни та розлади функції. Альгодистрофія зазвичай уражує кінцівки, але її вплив простягається на велику ділянку, ніж звичайні пошкодження одного нерва. Крім того, ступінь болю та інтенсивність симптомів при альгодистрофії зазвичай значно вищі, ніж при дії одного травмуючого фактора.

Альгодистрофія може бути викликана різними ініціювальними факторами, які можуть додатково посилити її розвиток. Важливо враховувати такі можливі причини:

1. Травми: одним із найпоширеніших ініціювальних факторів є травми. Близько 70% випадків альгодистрофії пов’язані з різними видами травм, наприклад у ¹/₃ пацієнтів може розвинутися після перелому Коллеса чи інших переломів.
2. Інвазивні процедури: деякі інвазивні медичні процедури, такі як декомпресія при синдромі карпального каналу, артроскопія або операції на хребті, можуть стати ініціювальними факторами для розвитку альгодистрофії.
3. Захворювання внутрішніх органів: різні захворювання внутрішніх органів, такі як інфаркт міокарда, туберкульоз легень, злоякісні пухлини, фіброз легень та інсульт з геміпарезом, можуть бути асоційовані з розвитком альгодистрофії.
4. Травми головного мозку: травми головного мозку можуть бути фактором, що ініціює розвиток альгодистрофії.

У близько 20% пацієнтів причина розвитку альгодистрофії залишається невідомою. Основний механізм патогенезу цього стану пов’язаний з нейрогенним запаленням, вивільненням прозапальних нейропептидів та подальшими змінами в мікроциркуляції, пошкодженням кісток, м’язів, суглобів та набряком кісткового мозку. Ці зміни ведуть до різноманітних симптомів та характерних проявів альгодистрофії.

Клінічна картина

При альгодистрофії може найчастіше пошкоджуватися зап’ясток, але також коліно, стопа, гомілковостопний суглоб і іноді навіть вся кінцівка, викликаючи такі синдроми, як синдром плечо-кисть або стегно-стопа. Ураження, зазвичай, виявляються асиметрично, і якщо вони розвиваються білатерально, то зміни на протилежному боці можуть виникнути пізніше.

Симптоми альгодистрофії можуть бути різноманітними і включають:

1. Сильний, хронічний, пекучий біль, що відчувається поза травмованою ділянкою. Він зазвичай не пов’язаний ні з м’язами, ні з суглобами і має виражений характер. Пацієнти часто відчувають надмірну чутливість до механічних, теплових та больових подразників. Це може включати гіперестезію (посилену чутливість), алодинію (біль у відповідь на слабкі стимули) та гіперпатію (біль після дії легких подразників). Гіперчутливість до стимулів може знижуватися після підняття кінцівки, але посилюватися при рухах, змінах температури тіла, емоційному стресі.

Ці симптоми характеризують складність альгодистрофії та наголошують на необхідності комплексного підходу до діагностики та лікування цього стану.

2. Трофічні та рухові порушення: ці симптоми можуть включати ослаблення м’язів, що призводить до нездатності виконувати рухи. Пацієнти можуть також відчувати тремор, міоспазми (надмірне скорочення м’язів), контрактури (зачеплення суглобів у неправильному положенні), атрофію шкіри, надмірне зроговіння, атрофію шкірних складок, кінчиків пальців та зміни волосся (грубе волосся) та нігтів (потовщені, білого або коричневого кольору, з борознами).
3. Судинні та вегетативні порушення: пацієнти можуть відчувати судинні та вегетативні порушення, такі як блідість або почервоніння шкіри порівняно з протилежною кінцівкою, зміна температури шкіри (гіпертермія або гіпотермія), набряк (часто спочатку тістоподібний, потім більш щільний) та підвищену пітливість.

Типовий перебіг альгодистрофії може включати такі стадії відповідно до класифікації Steinbrocker:

1. Гостра стадія (1-ша стадія): зазвичай продовжується 1–3 міс, іноді до 12 міс. Характеризується болем, гіперестезією, змінами температури шкіри та порушенням функції потовиділення. У більшості пацієнтів захворювання закінчується на цій стадії.
2. Дистрофічна стадія (2-га стадія): може тривати 1–2 роки. Характеризується болем, трофічними змінами шкіри, волосся та нігтів, а також охолодженням шкіри.
3. Атрофічна або хронічна стадія (3-тя стадія): триває кілька років і включає атрофію шкіри, контрактури, кісткові зміни і порушення функції кінцівки.

Важливо відзначити, що не всі пацієнти проходять через усі стадії, і перебіг хвороби може відрізнятися залежно від конкретного випадку.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Для діагностики альгодистрофії використовуються різні методи візуалізації, включаючи рентгенографію та магнітно-резонансну томографію (МРТ).

1. Рентгенографія пошкодженої кінцівки: цей метод може виявити ознаки остеопорозу, що в цьому випадку називається дистрофією Зудека. Остеопороз зазвичай найбільш виражений у ділянці суглобів і може мати смугоподібний чи нерівномірний характер. Крім того, на рентгенівських знімках іноді можна бачити набряк м’яких тканин навколо ураженої ділянки.
2. МРТ: цей метод дозволяє виявити набряк кісткового мозку, який є однією з характерних ознак альгодистрофії. МРТ сприяє більш докладному вивченню стану тканин та відіграє важливу роль у встановленні діагнозу.

Обидва ці методи візуалізації можуть бути необхідними для діагностики та оцінки ступеня розвитку альгодистрофії. За їх допомогою лікар може краще розуміти зміни в кістках та м’яких тканинах, що може бути важливим для вибору відповідного лікування та моніторингу динаміки захворювання.

Діагностичні критерії

Для встановлення діагнозу альгодистрофії необхідне виконання таких діагностичних критеріїв:

1. Наявність болю без явної причини або гіперестезії, що зачіпає ділянку, більшу за обсягом, ніж та, що іннервується одним нервом. Крім того, інтенсивність цього болю повинна бути значно вищою, ніж могло б виникнути через одну єдину травму або травмуючий фактор.
2. Наявність ознак, таких як набряк, порушення кровопостачання або підвищене потовиділення в ділянці, де відчувається біль. Наявність цих уражень на момент встановлення діагнозу необов’язкова, достатньо даних щодо їх наявності в анамнезі пацієнта.
3. Виключення інших відомих причин симптоматики, яка може бути схожа на альгодистрофію. Це важливо для виключення інших медичних станів, які можуть імітувати альгодистрофію та спричинити схожі симптоми.

Для встановлення діагнозу альгодистрофії всі ці критерії повинні бути виконані, і це забезпечує більш точне і надійне діагностичне визначення цього стану.

Диференційна діагностика

При диференційній діагностиці альгодистрофії потрібно враховувати інші стани та захворювання, які можуть мати схожі симптоми. Нижче наведено деякі з них:

1. Каузалгія (регіонарна больова синдромна дистрофія): цей стан також характеризується болем у кінцівці після пошкодження нерва або його запалення. Однак каузалгія може бути викликана безпосередньо пошкодженням нерва та має інші характеристики болю.
2. Артрит: запалення суглобів, таке як ревматоїдний артрит або остеоартрит, може також викликати біль та деформацію суглобів. Диференціювання проводиться на основі клінічних та лабораторних даних, включаючи аналізи суглобової рідини та утворення на суглобах.
3. Панікліт: це запальне захворювання жирової тканини, яке може викликати біль та зміни у шкірі. Диференціювання включає обстеження за допомогою біопсії та аналізу крові.
4. Остеомієліт: інфекція кісток може спричинити біль та запалення в ділянці ураження. Діагностика остеомієліту може включати рентгенівські знімки та виявлення бактеріального патогену.
5. Тромбоз глибоких вен: цей стан може викликати набряк та біль у нижніх кінцівках. Діагностика включає ультразвукове дослідження судин.
6. Пухлини кісток: злоякісні пухлини в кістках можуть викликати біль та зміни в кістковій тканині. Діагностика ґрунтується на рентгенівських знімках та біопсії.
7. Полінейропатія: це ураження множинних нервів, що може викликати симптоми, подібні до альгодистрофії. Діагностика включає нейрологічне обстеження і електроміографію.

Для точної диференційної діагностики альгодистрофії виключення інших можливих причин симптомів потребує комплексного медичного обстеження та консультації фахівців, таких як ревматологи, неврологи та хірурги.

Лікування

Ефективне лікування альгодистрофії викликає складності, і докази ефективності різних методів лікування обмежені. Важливим компонентом контролю альгодистрофії є симптоматичне лікування — зменшення вираженості болю і поліпшення якості життя пацієнтів. Нижче наведено деякі з методів лікування та симптоматичної терапії, які можуть застосовуватися при альгодистрофії:

1. Блокади та нейростимуляція можуть бути ефективними методами контролю больових симптомів при альгодистрофії. Ці процедури можуть включати:

• місцеві блокади симпатичної системи: цей метод включає введення лікарських засобів у ділянку, де знаходяться симпатичні нерви, які відіграють роль у регуляції кровопостачання та больових сигналах. Це може допомогти зменшити вираженість болю та покращити кровопостачання в ураженій ділянці;
• субдуральна лідокаїнова блокада: це метод блокування больових сигналів шляхом введення лікарського засобу (лідокаїну) у простір між оболонками спинного мозку. Він може допомогти контролювати біль та покращити функціональний стан пацієнта;
• блокада плечового або поперекового сплетення: ці блокади можуть бути спрямовані на симпатичні нервові сплетення в ділянці плеча або попереку та допомогти в контролю болю та симптомів альгодистрофії;
• черезшкірна стимуляція нерва: цей метод включає застосування електродів на шкірі, які посилають слабкі електричні імпульси в нерви, що допомагає зменшити вираженість болю;
• стимуляція спинного мозку: цей метод включає імплантацію пристрою для стимуляції спинного мозку, який може допомогти в контролі болю, особливо у випадках, коли інші методи лікування неефективні.

Ефективність цих методів може залежати від конкретного випадку та потреб пацієнта. Перед проведенням таких процедур важливо обговорити їх з лікарем та отримати рекомендації щодо найкращого методу лікування для цього випадку альгодистрофії.

2. Фармакотерапія: застосування різних лікарських засобів, таких як бісфосфонати, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), опіоїдні анальгетики, антидепресанти, антиепілептичні препарати (наприклад карбамазепін), глюкокортикостероїди (ГК), габапентин, кальцитон, клонідин, капсаїцин. Бісфосфонати, такі як алендронова, клодронова та памідронова кислоти, можуть бути найбільш ефективними та мають докази своєї ефективності у зменшенні вираженості болю та набряку, а також поліпшенні функціонального стану.
3. Психотерапія: психологічна підтримка та терапія можуть бути корисними для пацієнтів з альгодистрофією, оскільки стан може супроводжуватися стресом та психологічними проблемами. Психотерапія може допомогти пацієнтам краще справлятися з болем та стресом.

При терапії альгодистрофії часто потрібен індивідуальний підхід, і лікарі можуть комбінувати різні методи лікування залежно від симптомів та потреб конкретного пацієнта. Важливо дотримуватися регулярного спостереження у фахівців і рекомендацій лікаря для ефективного контролю цього стану.

4. Фізіотерапія може бути важливою частиною лікування альгодистрофії. Залежно від фази хвороби та стану пацієнта застосовуються методи теплової та холодової терапії. Теплова терапія покращує кровопостачання та сприяє розслабленню м’яза, тоді як холодова терапія може зменшувати вираженість набряку, болю. У разі набряку часто застосовують підвищене положення кінцівки та дренуючий масаж. Фізіотерапевтичні вправи також застосовуються в підтримці рухливості та профілактиці контрактур.
5. Працетерапія: важливою частиною реабілітації при альгодистрофії може бути працетерапія, яка допомагає пацієнтам відновити функціональність кінцівки та підвищити їх незалежність у повсякденному житті.
6. Хірургічне лікування: рідко використовується в лікуванні альгодистрофії та розглядається тільки в особливих випадках. Ампутація кінцівки може бути необхідною, якщо інші методи лікування не приносять очікуваного ефекту. Симпатектомія (хірургічне втручання на симпатичних нервах) зазвичай є ефективним методом лікування цього стану.

Лікування альгодистрофії залишається складним завданням, і ефективність різних методів може змінюватися залежно від індивідуальних особливостей кожного пацієнта. Важливо, щоб пацієнт отримував комплексне лікування та спостереження у фахівців для досягнення найкращих результатів у контролі цього стану.

Профілактика

Профілактика альгодистрофії відіграє важливу роль у зниженні ризику розвитку цього стану. Ось кілька заходів, які можуть допомогти в запобіганні альгодистрофії:

1. Уникнення пошкоджень нервів під час хірургічних операцій: хірурги повинні бути уважними та обережними під час операцій, щоб запобігти пошкодженню нервів та судин.
2. Рання мобілізація хворих після операцій: після хірургічних втручань чи травматичних подій важливо розпочати ранню мобілізацію пацієнта. Це допомагає запобігти атрофії м’язів та покращити кровообіг.
3. Фізіотерапія: фізіотерапевтичні вправи та процедури можуть допомогти відновити функціональність кінцівки та знизити ризик розвитку альгодистрофії.
4. Профілактичний прийом аскорбінової кислоти: результати деяких досліджень показують, що прийом аскорбінової кислоти може знизити ризик розвитку альгодистрофії у хворих після переломів дистального відділу променевої кістки. Однак перед початком прийому додаткових препаратів, включаючи вітаміни, важливо проконсультуватися з лікарем.

Профілактика альгодистрофії має бути адаптована до конкретної ситуації кожного пацієнта та розглядатися лікарем. Дотримання рекомендацій спеціаліста та активна участь у процесі лікування та реабілітації допоможуть знизити ризик розвитку цього стану.