фармакодинаміка. Фармакологічний ефект тіазотної кислоти зумовлений протиішемічною, мембраностабілізувальною, антиоксидантною та імуномодулювальною дією.
Вплив препарату реалізується за рахунок посилення компенсаторної активації анаеробного гліколізу та активації процесів окиснення у циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного фонду АТФ. Наявність у структурі молекули тіазотної кислоти тіолу сірки, для якої характерні окисно-відновні властивості, та третинного азоту, який зв’язує надлишок іонів водню, зумовлює активацію антиоксидантної системи. Сильні відновлювальні властивості тіольної групи спричиняють реакцію з активними формами кисню та ліпідними радикалами. Реактивація антирадикальних ферментів — супероксиддисмутази, каталази і глутатіонпероксидази — запобігає ініціюванню активних форм кисню.
Тіазотна кислота гальмує процеси окиснення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, знижує чутливість міокарда до катехоламінів, запобігає прогресивному пригніченню скорочувальної функції серця, стабілізує і зменшує відповідно зону некрозу та ішемії міокарда. Покращення реологічних властивостей крові здійснюється за рахунок активації фібринолітичної системи. Поліпшення процесів метаболізму міокарда, підвищення його скоротливої здатності, сприяння нормалізації серцевого ритму дає змогу рекомендувати тіазотну кислоту для лікування хворих із різними формами ІХС.
Фармакокінетика. C_max тіазотної кислоти в плазмі крові досягається при в/м введенні через 0,84 год, при в/в — через 0,1 год. Зв’язування з білками крові не перевищує 10%. Тіазотна кислота накопичується переважно в нирках — 31%. У значній кількості вона накопичується у товстій кишці, серці, селезінці, найменше — у тонкій кишці і легенях (1–2%).