Фармакодинаміка.

Селен є кофактором у різних ензимах людського організму, тому він належить до основних мікроелементів. Нині ідентифіковано більш ніж 25 білків та білкових субодиниць, які містять селен. Більшість клінічних та біохімічних ефектів селену можна пояснити їхньою активністю. Проте не всі ефекти селену належать винятково до дії різних ензимів.

У людей було ідентифіковано глутатіонпероксидазу, що містить селен, та селеновий протеїн Р. Глутатіонпероксидаза є частиною антиоксидантного захисного механізму клітини у ссавців. Як складова глютатіон-пероксидази, селен може сповільнювати перокиснення ліпідів, а отже, й ураження стінки клітини, до якого воно призводить. Глутатіонпероксидаза впливає на метаболізм лейкотрієнів, тромбоксанів та простациклінів. У тварин йодотиронін-5'-дейодиназа типу І характеризується як селеновий ензим, що перетворює тироксин (Т₄) на трийодтиронін (Т₃), активний тиреоїдний гормон.

Дефіцит селену проявляється пригніченням активності глутатіонпероксидази в крові, плазмі або тромбоцитах. Патофізіологічна значущість селенозалежних реакцій виявлена в дослідженнях дефіциту селену у людей та тварин: дефіцит селену активує та інгібує реакцію імунобіологічних механізмів, зокрема реакцію неспецифічних клітин та рідин організму. Дефіцит селену пригнічує активність різних печінкових ензимів. Селен захищає від негативної дії хімічних факторів.

Унаслідок дефіциту селену можуть розвинутись: хвороба Кешана, ендемічна кардіопатія та хвороба Кашина–Бека, ендемічна остеоартропатія, що асоціюється з дуже тяжкою деформацією суглобів. Клінічні прояви дефіциту селену також спостерігаються внаслідок довготривалого парентерального харчування та незбалансованих дієт.

Фармакокінетика.

У крові більша частина селену, що надійшов в організм, використовується еритроцитами та перетворюється під впливом ензимів на селеноводень. Селеноводень діє як центральний пул селену як для виведення, так і для специфічного перетворення селену в селенопротеїни. Відновлений селен зв'язується з білками плазми крові, що мігрують до печінки та інших органів. Вторинний транспорт плазми з печінки до цільових тканин, що продукують глутатіонпероксидазу шляхом синтезу, відбувається через Р-селенопротеїн, що містить селеноцистеїн. Подальший метаболічний шлях синтезу селенопротеїну на сьогодні вивчали лише на прокаріотах. У ході метаболічного процесу селеноцистеїн специфічно вбудовується у пептидні ланцюжки глутатіонпероксидази.

Усі надлишки селеноводню метаболізуються метилселенолом та диметилселенідом до іонів триметилселеноніуму, основного продукту розпаду.

Загальна кількість селену в організмі людини становить від 4 мг до 20 мг. Людський організм виводить селен разом з калом, нирками та через дихальну систему (залежно від кількості введення). Селен в основному виводиться у вигляді іонів триметилселеноніуму нирками.

Процес виведення селену відбувається у три фази з періодом напіврозпаду 0,7–1,2 дня у фазі 1, 7–11 днів у фазі 2 та 96–144 дні у фазі 3. Концентрація селену знижується у печінці, серці та плазмі швидше, ніж у суглобах, м'язах або кістках. З внутрішньовенної дози натрію селеніту у формі ⁷⁵Se 12% абсорбованого селену виводиться протягом перших 24 годин. Наступні 40% виводяться з періодом біологічного напіврозпаду 20 днів. Період напіврозпаду у третій фазі становить 115 днів.

Після введення 82 мкг селену у формі натрію селеніту⁷⁵Se 18% виводиться нирками протягом перших 24 годин разом з метаболізованим фізіологічним селеном.

Селеназа® (Selenasa)

Селеназа^® (Selenasa)