Фармакодинаміка. Лікарський засіб, який проявляє високу активність відносно ретровіру-сів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Потрапляючи у клітину, ламівудин піддається фосфорилюванню з утворенням трифосфатної сполуки — ламівудин-5-трифос-фату. Трифосфат ламівудину діє одночасно і як субстрат, і як інгібітор для зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини (ВІЛ). Монофосфатна форма здатна включатись у ланцюги вірусної ДНК, внаслідок чого відбувається розрив ланцюгів з подальшою блокадою утворення вірусної ДНК і пригніченням вірусної активності.

In vitro ламівудин проявляє низьку цитотоксичність щодо периферичних лімфоцитів, лімфоцитарних та моноцитарно-макрофагальних ліній клітин та деяких інших клітин-попередників кісткового мозку. Ламівудин таким чином має in vitro високий терапевтичний індекс і добре переноситься, не зважаючи на те, що ВІЛ-1 швидко набуває стійкості до нього, для цього достатньо всього однієї ламівудинасоційованої мутації M184V. Оскільки стійкість розвивається досить швидко, ламівудин слід призначати тільки разом з іншими противірусними засобами. In vitro дослідження показали, що наявність мутації M184V гальмує розвиток стійкості до зидовудину та ставудину (за умови одночасної наявності не більше трьох зидовудин- або ставудинасоційованих мутацій). Комбінація ламівудину та зидовудину знижує кількість ВІЛ і збільшує кількість CD4-клітин. Останні клінічні дані свідчать про те, що ламівудин у комбінації з зидовудином або в інших режимах лікування, що містять зидовудин, значно знижує ризик прогресування хвороби та летальність від неї. Ламівудин широко застосовують як компонент антиретровірусної терапії разом з іншими антиретровірусними препаратами цього класу (інгібіторами зворотної транскриптази нуклеозидів) або інших класів (інгібітори протеаз, інгібітори зворотної транскриптази ненуклеозидів).

Фармакокінетика.

Всмоктування. Ламівудин швидко абсорбується з кишечнику, біодоступність становить 80–85%. Після перорального застосування препарату максимальна концентрація ламівудину у сироватці крові досягається через 1 годину і при застосуванні у середній терапевтичній дозі (4 мг/кг/добу за 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1–1,9 мкг/мл.

Максимальна концентрація знижується при одночасному застосуванні з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.

Розподіл. Середній об'єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення — 5–7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв'язування з білками плазми крові. Обмежені дані свідчать про проникнення ламівудину у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2–4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину у спинномозковій рідині та плазмі крові становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.

Виведення. Середній системний кліренс ламівудину — близько 0,32 л/кг на годину, виводиться він головним чином із сечею (> 70%) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (< 10%) — шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений час напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5–7 годин). Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, тому при кліренсі креатиніну, що дорівнює або менше 50 мл/хв, слід зменшити дози ламівудину (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Фармакокінетика ламівудину у дітей у цілому подібна до такої у дорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей віком до 12 років нижча (55–65%), а системний кліренс — вищий.

Імовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок обмеженого метаболізму, незначного зв'язування з білками та майже повного виведення препарату у незміненому вигляді.

Карциногенез, мутагенез: наявність мутагенного та карциногенного потенціалу ламівудину, за результатами досліджень, не підтверджується.

Аналоги Ламівір