При нервово-психічних захворюваннях часто розвивається психоорганічний синдром. До його проявів належать відхилення емоційного фону, зміна чутливості до подразників, загальна збудливість чи торпідність, ослаблення пам’яті, зниження порогу судомної готовності, порушення сну (Убеева И.П., 2017). Анксіолітичні препарати, що застосовуються при цьому в теперішній час, мають низку побічних ефектів — міорелаксація, гіперседація та ін. — у зв’язку з якими застосування препаратів може бути обмежено. Окрім того, лікувальний ефект рецептурних лікарських засобів може бути надлишковим для конкретного пацієнта. У таких випадках в якості альтернативи можна розглядати препарати рослинного походження, які діють більш м’яко та мають менше побічних ефектів (Разуваева Я.Г., 2015). За даними деяких авторів, препаратам на основі лікарської рослинної сировини віддає перевагу до 80% населення планети (Севастьянова Т.В., 2006).
Валеріана лікарська (Valeriana ofiicinalis) характеризується седативними властивостями, здатністю знижувати процеси збудження в ЦНС та посилювати дію інших седативних, знеболювальних та спазмолітичних препаратів, завдяки чому входить до числа найбільш популярних лікарських рослин. Вона вважається одним з найкращих заспокійливих засобів рослинного походження, оскільки має м’яку дію та не викликає побічних токсичних реакцій (Убеева И.П., 2017).

Історичне значення валеріани

Ще давньогрецькі лікарі Діоскорид та Пліній Старший описували властивості валеріани лікарської як рослини, яка «здатна керувати думками». Відповідно до Німецької Фармакопеї 1535 р. валеріана вважалася одним з 12 найважливіших компонентів, що входять до складу теріаку — універсальної протиотрути. Вона також широко застосовувалася у слов’янській народній медицині, а її культивування та заготовка лікарської рослинної сировини розпочалася при Петрі І (Севастьянова Т.В., 2006).

Лікувальні властивості валеріани

Найцінніша частина рослини, кореневища з коренями, містить велику кількість біологічно активних речовин. У їх числі ефірна олія, в якій містяться монотерпени, сесквітерпени, γ-аміномасляна кислота, борнілізовалеріанат, ізовалеріанова кислота, а також дубильні речовини та тритерпенові глікозиди (Антонова Н.П., 2019). Кількість ефірної олії залежно від виду рослини коливається в межах 0,5–2%. Біологічно активні речовини валеріани, що чинять седативну дію, називаються валепотріатами — іридоїдні сполуки (Попов А.И., 2003).
Нейромедіаторну роль дослідники відводять валеріановим кислотам, зокрема ізовалеріановій кислоті, яка модифікує перехід нервових імпульсів від кори головного мозку до підкіркових структур. У результаті цього знижується інтенсивність емоційних реакцій (дія валеріани на гіпоталамус подібна до дії аміназину). Зниження збудливості ЦНС та посилення гальмівних процесів у корі пов’язують з валепотріатами (епоксидами, іридоїдами), сесквітерпеновими сполуками та борнеолом (Убеева И.П., 2017).
У біологічно активних речовин, що містяться у кореневищах та коренях валеріани, відмічається спазмолітична дія, завдяки чому їх можна застосовувати для лікування дискінезій ШКТ. Окрім того, препарати валеріани мають здатність покращувати коронарний кровообіг та регулювати серцеву діяльність, діючи як опосередковано через ЦНС, так і безпосередньо на провідну систему серця та міокард (Попов А.И., 2003).
Таким чином, препарати валеріани оптимізують відновлювальні процеси у ЦНС, пригнічують проходження патологічних імпульсів від внутрішніх органів та сприяють нормалізації фізіологічного сну. Окрім того, у препаратів валеріани відмічається протисудомний ефект (Убеева И.П., 2017).
Було проведено порівняльне експериментальне дослідження фармакологічної стрес-протекторної активності лікарських рослин — кропиви собачої та валеріани. У першій фазі експерименту було встановлено, що екстракт валеріани розподіляється на 3 фракції — фенольну, кислотну та ліпофільну. У другій фазі експерименту різні фракції екстракту вводили щурам. У результаті встановлено, що найвища фармакологічна активність відмічається у ліпофільної фракції екстракту валеріани (встановлено достовірно, із плацебо-контролем) у дозі 8,58–34,32 мг/кг маси тіла, що відповідає разовій дозі 100‒400 мг для дорослої людини з масою тіла 70 кг. Причому в експерименті оцінювали не лише негайні поведінкові реакції, а й стан тимусу та наднирників, частоту розвитку стресових виразок шлунка, тобто віддалені реакції організму на стрес (Аляутдин Р.Н., 2011).

Досвід застосування настоянки валеріани в неврології

Настоянку валеріани у поєднанні з пірацетамом застосовують для комплексної фармакотерапії психоастенічного синдрому, що супроводжує м’язову дисфункцію. Найбільш частим проявом м’язової дисфункції є головний біль напруги (Степанченко К.А., 2017).
У лікуванні синдрому вегетативної дистонії/дисфункції комбінують психотерапію, достатню фізичну активність, фізіотерапевтичні процедури та седативні препарати рослинного походження, зокрема настоянку валеріани (Царегородцева Л.В., 2003). До проявів вегетативної дисфункції відносяться вегетативні пароксизми (вегетативні кризи, панічні атаки), а також синкопальні стани ситуаційного, навантажувального чи ортостатичного походження (Беляева Л.М., 2013). Окремим випадком вегетативної дисфункції є постінфекційна астенія — підвищена вичерпуваність як психічних, так і фізичних функцій, яка виникає внаслідок перенесеного інфекційного захворювання (не тільки ГРВІ, а й гепатиту, ангіни тощо). При цьому емоційну лабільність та вегетативну неврівноваженість рекомендовано коригувати застосуванням настоянки валеріани (Немкова С.А., 2016) у дозуванні, що вказано в інструкції МОЗ України.
Настоянку валеріани (як й інші комбіновані препарати, що містять у своєму складі валеріану) рекомендовано призначати при хронічному больовому синдромі (наприклад дискогенні чи вертеброгенні дорсопатії), який часто супроводжується таким емоційним відхиленням, як тривожний розлад (Алексеева Е.А., 2014).

Досвід застосування настоянки валеріани в кардіології

Вегетативна регуляція серцевої діяльності зумовлена взаємодією симпатичного та парасимпатичного відділів нервової системи на різних рівнях: надсегментарний, сегментарний, гангліонарний та постгангліонарний. На надсегментарному рівні відмічають ерготропну та трофотропну системи, які взаємопов’язані, проте в кожній конкретній ситуації можна відмітити переважання однієї з них. При постійних негативних психоемоційних впливах розвивається патологічний дисбаланс, який проявляється переважанням стрес-реалізуючих впливів при пригніченні чи, навпаки, неадекватній активації стрес-лімітуючих впливів. Результатом такого дисбалансу є формування патологічної домінанти. Оскільки при цьому знижується ваготонічний ефект та зростає інтенсивність прояву симпатикотонічних, розвиваються такі клінічні прояви, як фібриляція шлуночків, яка, у свою чергу, призводить до ішемії міокарду. Для усунення гіперсимпатикотонії у кардіологічній практиці застосовуються такі лікарські засоби, як блокатори β-адренорецепторів, антиоксиданти та антигіпоксанти. Застосування ж фітотерапевтичних засобів чинить більш широкий спектр терапевтичних ефектів (оскільки гіперсимпатикотонія також супроводжується диссомнією та іншими психонейровегетативними розладами). Препарати валеріани можна застосовувати як для досягнення одноразового седативного ефекту, так і в тривалому режимі. Для прояву антиастенічних та ноотропних властивостей препаратів валеріани (дослідники оцінювали таблетки валеріани) рекомендовано приймати їх регулярно протягом 1‒3 міс (Михайлис А.А., 2009). Клініцисти рекомендують застосовувати настоянку валеріани в дозі 30‒40 крапель 3 р/добу (Меликов Ф.М., 2015), що дещо відрізняється від дози та режиму прийому, рекомендованих інструкцією МОЗ України — 20‒30 крапель 3‒4 р/добу.
Настоянку валеріани рекомендовано приймати при помірних проявах симпатикотонії у дітей з дисплазією сполучної тканини. Це вроджене мультифакторне захворювання часто призводить до порушень сполучної тканини серця, що проявляється порушеннями ритму та провідності, асиметрією стулок аортального клапана, хордами з ектопічним кріпленням та іншими аномаліями. Найбільш поширеним проявом дисплазії кардіальної сполучної тканини є пролапс мітрального клапана. Цей стан може бути компенсованим, але супроводжується вегетативними порушеннями, такими як серцебиття, нестійкий настрій, підвищене потовиділення. Оскільки ці стани пов’язані з психоемоційним станом дитини, для їх усунення потрібне застосування седативних препаратів (Гнусаев С.Ф., 2011).
Настоянку валеріани також рекомендовано застосовувати в педіатричній практиці для лікування симптомних аритмій. Застосування її як у режимі монотерапії, так і в комбінації з іншими лікарськими засобами сприяє покращенню самопочуття та зменшенню кількості нападів аритмії у 82% дітей. При цьому у 65% пацієнтів через 2‒3 міс лікування клінічні прояви аритмій повністю зникають (Макаров Л.М., 2005).

Інші клінічні ситуації, у яких рекомендоване застосування настоянки валеріани

Рекомендовано застосовувати настоянку валеріани (у дозі 60 крапель) для премедикації при стоматологічних маніпуляціях. Така рекомендація ґрунтується на факті, що лікування зубів часто викликає у пацієнтів негативні емоції, що призводить до виникнення стресу. Якщо при цьому у пацієнта є супутня соматична патологія, то може настати дезорганізація роботи функціональних систем організму, що створює додаткові труднощі під час лікування. Саме тому тривожним пацієнтам слід проводити премедикацію седативними та знеболювальними засобами (Шундрик М.А., 2012).
Седативні препарати призначаються при нейрогенній дисфункції сечового міхура — комплексі порушень його резервуарної та евакуаторної функції. Це захворювання пов’язане з ураженням різних рівнів нервової системи — починаючи з кори головного мозку та закінчуючи інтрамуральним апаратом. Окремим випадком дисфункції є енурез, який суттєво впливає на якість життя в дитячому віці. Якщо при цьому відмічаються симптоми гіперактивності, рекомендовано включати настоянку валеріани до складу комплексної терапії (Морозов В.И., 2018).
Настоянка валеріани входить до комплексу лікарських препаратів, що призначаються при мастопатії. Оскільки на динаміку мастопатії значно впливає психоемоційний фактор, лікувальна тактика передбачає обов’язкове призначення седативних та антидепресивних препаратів, переважно рослинного походження (Высоцкая И.В., 2012).
Настоянку валеріани можна застосовувати для оцінки нюхової функції носа якісним методом — її запах вважається сильним (3-й з 4 стандартних ступенів) (Сучкова А.Г., 2006). Метод оцінки нюху за допомогою 4 стандартних розчинів (окрім настоянки валеріани застосовуються 0,5% розчин оцтової кислоти, чистий винний спирт та розчин аміаку) є одним з критеріїв ефективності лікування гострих запальних захворювань приносових пазух (зокрема гнійного гаймориту) (Сучкова А.Г., 2006).

Настоянка валеріани: висновок

Застосування лікарських засобів рослинного походження є, без сумнівну, цікавим для різноманітних напрямів сучасної медицини. Оцінка лікувального ефекту валеріани лікарської виходить на новий рівень — сьогодні виділені основні її активні компоненти, а ефективність доведена в плацебо-контрольованих дослідженнях. Тому настоянка валеріани показана для терапії різних функціональних захворювань нервової та серцево-судинної системи, а також застосовується в якості допоміжного лікарського засобу в стоматології та отоларингології.