Лікування діареї носить симптоматичний характер. Застосування препарату не замінює проведення етіотропної терапії діареї, якщо можна визначити етіологію захворювання (або зазначено, що потрібно це зробити), то за можливістю слід проводити специфічне лікування та проводити заходи для компенсації порушення водно-електролітного балансу.

У хворих з діареєю, особливо у дітей, може виникнути дегідратація та дисбаланс електролітів. У таких випадках найважливішим заходом є застосування замісної терапії для поповнення рідини та електролітів. Застосування лікарського засобу Діаремікс не замінює введення відповідної кількості рідини та відновлення електролітів.

Оскільки стійка діарея може свідчити про потенційно більш серйозні стани, лікарський засіб не слід застосовувати тривалий час, поки причина діареї не буде досліджена.

Пацієнтам із синдромом набутого імунодефіциту, які приймають Діаремікс, необхідно негайно припинити лікування при появі перших ознак здуття живота. Існують окремі повідомлення про випадки появи токсичного мегаколону у пацієнтів, хворих на СНІД, з інфекційними колітами як вірусного, так і бактеріального походження при лікуванні лопераміду гідрохлоридом.

Зловживання або неправильне застосування лопераміду як опіоїдного замінника було описано у осіб із опіоїдною залежністю.

Слід бути обережним при застосуванні Діареміксу пацієнтам з порушенням функції печінки через уповільнення метаболізму першого проходження. Пацієнтам з порушенням функції печінки слід перебувати під ретельним наглядом з метою своєчасного виявлення ознак токсичного ураження центральної нервової системи.

Лікарські препарати, що подовжують час проходження, можуть призвести до розвитку токсичного мегаколону у пацієнтів цієї групи.

З обережністю потрібно застосовувати Діаремікс при нейропатіях, порушенні функції нирок (зниження виведення нирками може підвищувати ризик побічних ефектів), гіпертиреозі, артеріальній гіпертензії, захворюваннях серця (ішемічна хвороба серця, застійна серцева недостатність, тахіаритмія), грижі стравохідного отвору діафрагми в осіб літнього віку, при діареях інфекційної природи.

При діареї, зумовленої синдромом подразненого кишечнику, Діаремікс слід приймати лише якщо лікар попередньо діагностував це захворювання.

У зазначених нижче випадках препарат не слід застосовувати без попередньої консультації з лікарем, навіть якщо вам відомо, що у вас синдром подразненого кишечнику (СПК):

вік пацієнта від 40 років і з моменту останнього нападу СПК минув деякий час;
вік пацієнта від 40 років і цього разу симптоми СПК відрізняються;
нещодавня кровотеча з кишечнику;
тяжкий запор;
нудота або блювання;
втрата апетиту або зменшення маси тіла;
утруднене або болісне сечовипускання;
лихоманка;
нещодавня подорож за кордон.

У випадку виникнення нових симптомів, погіршення симптомів або якщо симптоми не покращилися протягом двох тижнів, слід звернутися до лікаря.

Необхідно виключити наявність у пацієнта тахікардії, оскільки дицикловерин може збільшити частоту серцевих скорочень. Для лопераміду не характерні виражені кардіологічні ускладнення в межах діапазону терапевтичних концентрацій. Але при суттєвому перевищенні цих значень (до 47 разів) лоперамід демонструє кардіологічні ускладнення: пригнічення калієвого (hERG) та натрієвого потоків і аритмії на тваринних моделях in vivo та in vitro.

Були отримані повідомлення про порушення серцевої діяльності, що включають подовження інтервалу QT, подовження комплексу QRT, torsades de pointes, при прийомі лопераміду в дозі, що перевищує рекомендовану (див. розділ «Передозування»). У деяких випадках повідомлялося про летальний наслідок. Пацієнтам не слід перевищувати рекомендовану дозу препарату і/або тривалість прийому.

Якщо препарат приймають для контролю нападів діареї, зумовленої синдромом подразненого кишечнику, що був попередньо діагностований лікарем, і клінічного покращення не спостерігається протягом 48 годин, потрібно припинити застосування лопераміду гідрохлориду і звернутися до лікаря.

Забороняється застосування лопераміду у ситуаціях, коли слід уникати пригнічення перистальтики через можливий ризик серйозних наслідків, таких як мегаколон і токсичний мегаколон.

Дицикловерин слід призначати з обережністю при затримці сечі та гіпертрофії передміхурової залози, неспецифічному виразковому коліті (небезпека виникнення паралітичної непрохідності). Може посилювати гастроезофагеальний рефлюкс.

Необхідно враховувати, що у хворих, які приймають антихолінергічні препарати, у тому числі дицикловерину гідрохлорид, може виникати психоз, сплутаність свідомості, дезорієнтація, атаксія, підвищена втомлюваність, або навпаки — ейфорія, збудження, безсоння, афективний стан. Зазвичай ці симптоми зникають протягом 12–24 годин після припинення застосування препарату.

При високій температурі навколишнього середовища дицикловерину гідрохлорид, знижуючи потовиділення, спричиняє підвищення температури тіла з ризиком виникнення теплового удару. При появі відповідних симптомів необхідно припинити прийом препарату і звернутися до лікаря.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактози моногідрат, тому якщо у вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Кармоїзин (Е 122), понсо 4R (Е 124), жовтий захід FCF (E 110) можуть спричиняти алергічні реакції.