фармакодинаміка. Отилонію бромід є типовим представником класу препаратів на основі четвертинної солі 2-аміноетил-N-бензиламінобензоату.
Отилонію бромід зумовлює спазмолітичну дію на гладкі м’язи дистального відділу кишечнику (ободова та пряма кишка). Цей ефект спостерігається при застосуванні в дозах, що не впливають на шлункову секрецію та не виявляють типових атропіноподібних побічних ефектів.
Механізм дії. Отилонію бромід діє переважно шляхом зміни току іонів Ca²⁺ між клітинним та позаклітинним простором, зменшуючи тригерний фактор скорочувальної активності і вісцеральний біль шляхом інгібування кальцієвих каналів L-типу та Т-типу на гладку мускулатуру кишечнику та сенсорні нейрони ентеральної нервової системи відповідно. Додатковий фармакодинамічний ефект досягається шляхом інгібування тахікінінових та мускаринових рецепторів ободової кишки.
Клінічна ефективність та безпека. Розширений аналіз подвійного сліпого плацебо-контрольованого 15-тижневого дослідження отилонію броміду (дослідження SpC1M), проведеного за участю 378 пацієнтів із синдромом подразненого кишечнику (СПК), показав, що частота терапевтичної відповіді протягом 2–4 міс була значно вищою у групі отилонію броміду (36,9%), ніж у групі плацебо (22,5%; р=0,007). Щомісяця частота досягнення терапевтичної відповіді була вища у групі отилонію броміду порівняно з плацебо (р<0,05). Загальна місячна і тижнева частка популяції з наявністю терапевтичної відповіді щодо окремих кінцевих точок (інтенсивність та частота болю і дискомфорту, метеоризм/здуття живота, тяжкість діареї та запору, слиз у випорожненнях) була значно вищою у групі отилонію броміду порівняно з групою плацебо, з діапазоном відмінностей від 10 до 20%. Аналіз результатів частоти дефекації та консистенції випорожнень свідчить про те, що пацієнти з діареєю мають додаткову користь. Дані безпеки застосування отилонію броміду за характером були схожими з плацебо.
У ході подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження (n=365 пацієнтів із СПК) (дослідження OBIS) підтверджена ефективність отилонію броміду порівняно з плацебо щодо зниження частоти болю у животі, ступеня здуття живота і профілактики рецидиву симптомів.
Фармакокінетика. Передбачається, що отилонію бромід проникає у місце фармакологічної дії через стінку кишечнику, оскільки системне всмоктування лікарського засобу після перорального застосування є дуже низьким (3%). Тому його концентрація у плазмі крові є низькою. Після перорального застосування був описаний високий показник розподілу лікарського засобу у гладких м’язах ободової та прямої кишки. Застосування лікарського засобу незадовго до прийому їжі забезпечує фармакологічно ефективну місцеву біодоступність лікарського засобу в місці терапевтичної дії і під час очікування найбільш виражених симптомів захворювання. Застосування отилонію броміду пацієнтами з порушеною функцією нирок та печінки не досліджувалося. Оскільки отилонію бромід проникає у системний кровотік у дуже малих кількостях, зниження функцій нирок та печінки не очікується.
Доклінічні дані з безпеки. Гостра токсичність: при пероральному застосуванні у собак у дозах до 1000 мг/кг про летальні наслідки не повідомлялося, а при пероральному застосуванні у щурів DL₅₀ становила 1500 мг/кг.
Хронічна токсичність: при застосуванні отилонію броміду у дозі 80 мг/кг протягом 180 днів у тварин не спостерігалося жодних гематологічних або гістологічних порушень.
Ембріотоксичність: жодних ембріотоксичних і тератогенних ефектів не спостерігалося у щурів та кролів при застосуванні препарату в дозах до 60 мг/кг.
Генотоксичність: за стандартними клінічними тестами in vitro та in vivo не виявили жодного мутагенного потенціалу отилонію броміду.