фармакодинаміка. N-ацетил-L-цистеїн (ацетилцистеїн, АЦЦ) — муколітичний відхаркувальний засіб, який застосовується для розрідження мокротиння при захворюваннях дихальної системи, що супроводжуються утворенням густого слизу. Ацетилцистеїн є похідним амінокислоти цистеїну. Муколітичний ефект препарату має хімічну природу. За рахунок вільної сульфгідрильної групи ацетилцистеїн розриває дисульфідні зв’язки кислих мукополісахаридів, що приводить до деполімеризації мукопротеїдів мокротиння та зменшення в’язкості слизу і сприяє відхаркуванню та відходженню бронхіального секрету. Препарат зберігає активність за наявності гнійного мокротиння.
Ацетилцистеїн має також антиоксидантні пневмопротекторні властивості, що зумовлено зв’язуванням його сульфгідрильними групами хімічних радикалів і, таким чином, їх знешкодженням. Крім того, препарат сприяє підвищенню синтезу глутатіону — важливого фактора внутрішньоклітинного захисту не тільки від окисних токсинів екзогенного та ендогенного походження, але й від ряду цитотоксичних речовин. Ця особливість ацетилцистеїну дає змогу ефективно застосовувати його при передозуванні парацетамолу.
Вплив на запальні процеси. Виснаження запасів GSH часто спричинює окиснювальний стрес та запалення. NAC здатний нормалізувати порушений окиснювально-відновний стан клітин, впливаючи на клітинні сигнали та шляхи транскрипції, чутливі до окиснювально-відновних процесів.
Вплив на бактеріальну біоплівку. Дослідження in vitro показали, що N-ацетилцистеїн здатний пригнічувати утворення бактеріальної біоплівки та руйнувати вже сформовані біоплівки.
Вплив на частоту загострень. Тривале застосування ацетилцистеїну (понад 3 міс) може знизити частоту раптових загострень у пацієнтів із хронічним бронхітом.
Фармакокінетика. Після перорального застосування ацетилцистеїн швидко і повністю всмоктується. Ацетилцистеїн метаболізується в печінці та стінках кишечнику до фармакологічно активного метаболіту цистеїну, а також до діацетилцистину, цистину та інших змішаних дисульфідів.
З огляду на значний ефект першого проходження, біодоступність прийнятого перорально ацетилцистеїну становить лише 10%. C_max у плазмі крові досягається через 1–3 год, при цьому C_max активного метаболіту цистеїну в плазмі крові становить приблизно 2 мкг/мл. Зв’язування ацетилцистеїну з білками становить приблизно 50%. Його розподіл у легенях достатньо високий (48%).
Після прийому внутрішньо лікарський засіб зазнає значного метаболізму першого проходження у стінках кишечнику та в печінці. Ацетилцистеїн та його метаболіти існують в організмі людини у трьох різних формах: частково у вільній формі, частково зв’язані з білками через нестабільні дисульфідні зв’язки та частково як вбудована амінокислота. Біотрансформація насамперед означає деацетилювання; лікарський засіб та вільний NAC мають відносно низьку біодоступність: приблизно 10% у плазмі крові та інших рідинах організму, таких як рідина бронхоальвеолярного лаважу. Т_½ з плазми крові становить приблизно 1 год, в основному внаслідок швидкої біотрансформації у печінці. У разі порушення функції печінки Т_½ з плазми крові може досягати 8 год.
Більше третини (38%) прийнятого перорально ацетилцистеїну виводиться у вигляді неактивних метаболітів (неорганічні сульфати, діацетилцистин) зі сечею.
У щурів ацетилцистеїн проникає через плаценту і виявляється в навколоплідних водах. Через 0,5; 1; 2 та 8 год після прийому внутрішньо 100 мг/кг маси тіла ацетилцистеїну концентрація метаболіту L-цистеїну в плаценті та навколоплідних водах перевищує плазмову концентрацію у матері.
Жодних досліджень здатності проникати через плаценту та у грудне молоко, впливу на ембріон або новонароджену дитину у людей не проводилось.
Жодних досліджень щодо здатності ацетилцистеїну перетинати ГЕБ у людей також не проводилось.