Препарат застосовувати тільки у лікувальних установах, де гарантовано у разі потреби проведення невідкладних реанімаційних заходів.

Хворим з органічними порушеннями центральної нервової системи слід зменшити початкову дозу препарату в два рази, внутрішньовенне введення таким хворим потрібно проводити особливо обережно, оскільки високі дози препарату можуть спричиняти сомноленцію та втрату свідомості.

При лікуванні епілептичного статусу слід враховувати можливість поновлення судом. Потрібна особлива обережність при призначенні Сибазону пацієнтам, які тривалий час отримували антигіпертензивні препарати центральної дії, β-блокатори, антикоагулянти, серцеві глікозиди.

При лікуванні пацієнтів з хронічною дихальною недостатністю і хронічними хворобами печінки необхідно застосовувати зменшені дози препарату.

Пацієнтам із дисфункцією нирок немає потреби зменшувати дозу препарату, оскільки період напіввиведення діазепаму при цьому не змінюється.

При тривожно-фобічних або тривожно-депресивних станах не рекомендується застосовувати Сибазон як монотерапію, враховуючи можливі спроби самогубства.

Через кілька годин після застосування препарату може виникнути амнезія.

З метою зменшення ризику амнезії хворим треба забезпечити умови для безперервного сну від 7 до 8 годин.

У тяжких випадках — дереалізація (розлад сприйняття навколишнього світу), деперсоналізація, оніміння та поколювання у кінцівках, підвищена чутливість до світла, шуму та фізичному контакту, галюцинації або епілептичні напади. Можуть з’явитися втрата відчуття реальності або втрата свідомості, парестезія, світлобоязнь, підвищена чутливість до звуків і дотиків, галюцинації або судомні напади. При тривалому внутрішньовенному застосуванні препарату не слід раптово припиняти лікування, необхідно поступово зменшувати дозу.

Відновлення симптомів безсоння і тривожності. Різке припинення лікування діазепамом може спровокувати виникнення феномену рикошету, який проявляється загостренням стану з подальшою швидкою редукцією симптомів (зміни настрою, тривожність або порушення сну, неспокій). Щоб запобігти виникненню феномену рикошету/синдрому відміни, рекомендується поступове зниження дози препарату.

Тривалість лікування. Тривалість лікування повинна бути якомога коротшою залежно від показань, але не повинна перевищувати при безсонні 4 тижнів, станах тривожності — 8–12 тижнів, включаючи період поступового зниження дози препарату. Тривалість лікування збільшувати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Пацієнтів слід проінформувати про початок і тривалість лікування і пояснити поступове зменшення дози. Крім того, пацієнта слід попередити про можливе виникнення абстинентного синдрому для зниження стану неспокою, особливо при припиненні терапії препаратом. У разі застосування бензодіазепінів із короткою тривалістю дії симптоми синдрому відміни можуть виникнути між прийомами препарату, особливо якщо доза висока. Через ризик розвитку абстинентного синдрому не рекомендується при лікуванні змінювати бензодіазепіни з короткою тривалістю дії.

Толерантність. Регулярне застосування бензодіазепінів або препаратів подібної дії, зокрема діазепаму, впродовж кількох тижнів може призвести до зменшення ефективності їх дії.

Амнезія. Слід мати на увазі, що бензодіазепіни можуть спричиняти антероградну амнезію. Антероградна амнезія може проявлятися при застосуванні терапевтичних доз, ризик зростає при прийомі більш високих доз. Амнестичні ефекти можуть бути пов’язані з неадекватною поведінкою.

Особливі групи пацієнтів. Пацієнтам літнього віку (від 65 років) та ослабленим хворим необхідне зниження дози. У зв’язку з міорелаксуючим ефектом існує ризик падінь і переломів у цій групі пацієнтів. Бензодіазепіни можуть затримувати психологічне одужання пацієнтів від симптомокомплексу, спричиненого тяжкою втратою близької людини.

Особливо обережно слід вводити внутрішньовенно Сибазон при лікуванні пацієнтів літнього віку, які перебувають у тяжкому стані, та пацієнтів із серцевою або дихальною недостатністю, враховуючи можливість появи апное та(або) зупинки серця. Одночасне застосування діазепаму з барбітуратами, алкоголем або іншими речовинами з депресивною дією на центральну нервову систему підвищує ризик циркуляторної депресії або пригнічення дихального центру до апное. У таких випадках слід забезпечити наявність набору для реанімації, включаючи обладнання для штучної вентиляції легень.

Не рекомендується застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та органічними ураженнями печінки, оскільки дані препарати можуть прискорювати розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки дози слід зменшувати.

1 мл препарату містить 100 мг етанолу, що слід враховувати при призначенні Сибазону дітям і дорослим пацієнтам з групи ризику (пацієнти із захворюванням печінки або хворим на епілепсію).

Під час лікування діазепамом і ще 3 дні потому не можна вживати ніяких спиртних напоїв.

Одночасне застосування алкоголю/депресантів центральної нервової системи (ЦНС).

Під час лікування діазепамом не можна вживати алкоголь та/або інші депресанти ЦНС. Така комбінація посилює клінічні ефекти бензодіазепінів, включаючи тяжкий седативний ефект, клінічно пов’язаний із лікуванням дихальної та/або серцево-судинної депресії.

Діазепам не рекомендується призначати пацієнтам, залежним від застосування депресантів ЦНС або алкоголю, за винятком періоду загострення абстинентного синдрому.

Препарат містить пропіленгліколь, що може спричинити симптоми, схожі з такими, що виникають при зловживанні алкоголю.

При лікуванні пацієнтів із порушенням функцій нирок від слабкого до помірного ступеня слід дотримуватися звичайних застережних заходів. При тяжкій нирковій недостатності препарат застосовувати не рекомендується. Максимальна доза для пацієнтів із порушенням функції нирок, а також тим, хто знаходиться на діалізі тривалий час, становить 15 мг на добу.

Не рекомендується застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із психозами.

Застосування при депресії.

Бензодіазепіни не слід застосовувати як монотерапію для лікування депресій або тривожних станів. У цих пацієнтів можуть з’являтися суїцидальні схильності. У зв’язку з можливістю умисного передозування цим пацієнтам слід призначати бензодіазепіни і подібні препарати, наскільки це можливо, у найменших дозах.

Пацієнтам із симптомами ендогенної депресії або тривожності, пов’язаної з депресією, лікар повинен призначити декілька препаратів одночасно. Застосування препарату пацієнтам із депресією може спричинити посилення симптомів депресії, зокрема суїцидальних думок.

Бензодіазепіни і подібні препарати необхідно з великою обережністю застосовувати пацієнтам із лікарською і наркотичною залежністю в анамнезі. Таким пацієнтам під час лікування діазепамом слід знаходитися під суворим контролем, оскільки вони входять до групи ризику розвитку звикання і психічної залежності.

Діазепам необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із порфірією. Застосування діазепаму може спричинити посилення симптомів цієї хвороби.

При застосуванні бензодіазепінів, особливо у дітей і пацієнтів літнього віку, були описані парадоксальні реакції, такі як рухове збудження, агресивність, марення, напади злості, нічні кошмари, галюцинації, психози, неадекватна поведінка та інші порушення сприйняття. У разі виникнення таких симптомів необхідно припинити прийом лікарського засобу.

Бензодіазепіни не рекомендується застосовувати для лікування первинних психотичних розладів.