Мукоген (INN — ребаміпід) ― згідно з АТС-класифікацією належить до групи інших препаратів для лікування виразки шлунка та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Діюча речовина ребаміпід за хімічною структурою являє собою 2-(4-хлорбензоіламіно)-3-[2(1Н))-хинолон-4-іл]пропіонову кислоту. Уперше препарат синтезовано в Японії фармацевтичною компанією «Otsuka Pharmaceutical» (Федів О.І., Багрій В.М., 2008). Чинить противиразкову і протизапальну дію. Форма випуску ― таблетки для перорального застосування.

Сфера застосування

Ребаміпід ― єдиний лікарський засіб, який відібрали серед 500 гастроцитопротекторів, що досліджувалися в період з 1980 до 2005 р. з метою промислового виробництва (Федів О.B., Багрій В.М., 2008).
Ребаміпід спочатку планувалося постачати на фармацевтичний ринок як лікарський засіб для лікування захворювань верхніх відділів травної системи, тому препарати на його основі на даний момент офіційно показані при захворюваннях шлунка.

Мукоген застосовують при наступних перерахованих нижче захворюваннях

Загострення хронічного гастриту з підвищеною кислотністю
Хронічний гастрит ― це хронічне запалення у слизовій оболонці шлунка. Сучасна класифікація виділяє три типи хронічного гастриту: бактеріальний (асоційований з Helicobacter pylori), аутоімунний та рефлюкс-гастрит, пов’язаний з потраплянням жовчі в порожнину шлунка. При гастритах може відзначатися підвищений вміст кислоти в шлунковому соку, яка додатково чинить пошкоджувальну дію на слизову оболонку шлунка.
При гастриті пацієнта турбують відчуття тяжкості, біль в епігастральній ділянці, відрижка, печія. Також через гіперсекрецію можуть виникати порушення випорожнень. При загостреннях усі симптоми стають більш вираженими. Стимулюючи синтез простагландинів і захисного слизу, Мукоген підсилює захисні властивості шлунка, у результаті чого симптоми запалення усуваються.
Ерозивний гастрит
Ерозивний гастрит ― запалення слизової оболонки шлунка, що супроводжується утворенням на її поверхні ерозій. Наявність ерозій найчастіше свідчить про гостре запалення, але вони також можуть бути проявом підгострих і хронічних станів. Симптоматика може бути незначною або вираженою. Пацієнта турбують такі симптоми, як нудота, біль в епігастрії, відрижка, у рідкісних випадках ― кровотеча з поверхні ерозій. Призначення Мукогену допоможе усунути гострі прояви хвороби і підвищити захисні властивості слизової оболонки при потраплянні інфекцій та за умови впливу інших пошкоджуючих факторів.
Невиразкова диспепсія
Невиразкова диспепсія ― це функціональний розлад, коли візуальна органічна причина розладу відсутня. Значення у виникненні симптомів диспепсії мають психоемоціний стан людини, наявність стресових чинників. Пацієнт скаржиться на симптоми гастриту: біль, нудота, відчуття тяжкості, відрижка, здуття. Важливо виключити всі можливі розлади з боку шлунка і кишечнику, перш ніж встановити остаточний діагноз.
Призначення Мукогену при функціональній диспепсії ― це більшою мірою симптоматична терапія. Підвищення вироблення слизу, простагландинів нормалізує стан слизової оболонки шлунка й усуває неприємні симптоми.

Механізм дії

Головний ефект препарату, завдяки якому він застосовується в гастроентерології ― гастроцитопротекторний. Він досягається через збільшення вираженості синтезу слизу і простагландинів PgE1 і PgE2, які відіграють важливу роль у формуванні захисного бар’єру. Застосування ребаміпіду призводить до підвищення експресії гена ЕР4, який стимулює вироблення слизу, а також синтез ЦОГ-2, яка, у свою чергу, збільшує синтез захисних простагландинів. Ребаміпід здатний поглинати вільні радикали, які є потенційно небезпечними для слизової оболонки. Препарат послаблює вплив цитокінів, вироблення яких стимулює Helicobacter pylori (Arakawa T. et al., 1998).

Наукові дослідження

Останні дослідження, пов’язані з вивченням властивостей ребаміпіду, присвячені його ефектам у гастроентерологічній практиці при ураженні слизової оболонки шлунка, асоційованому з Helicobacter pylori. Також достатня кількість досліджень пов’язана із застосуванням ребаміпіду в офтальмологічній практиці.
Ребаміпід додатково до потрійної терапії при лікуванні бактеріального гастриту
Було проведено проспективне рандомізоване порівняльне дослідження з метою застосування ребаміпіду у схемі потрійної ерадикаційної терапії інфекції, спричиненої Helicobacter pylori. У дослідженні взяли участь 94 пацієнти з неускладненою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаної з Helicobacter pylori.
Усі пацієнти були розділені на три групи. До 1-ї, контрольної групи, увійшли 36 пацієнтів. Вони отримували стандартну потрійну терапію із застосуванням омепразолу ― 20 мг 2 р/добу, амоксициліну ― 1000 мг 2 р/добу, кларитроміцину ― 500 мг 2 р/добу. Лікування тривало 10 днів.
До 2-ї групи увійшли 33 пацієнти. Вони також отримували стандартну потрійну схему ерадикаційної терапії: омепразол ― 20 мг 2 р/добу, амоксицилін ― 1000 мг 2 р/добу, кларитроміцин ― 500 мг 2 р/добу, але додатково ― ребаміпід ― 100 мг 3 р/добу. Тривалість лікування становила 10 днів.
До 3-ї групи включили 25 пацієнтів, які отримували стандартне потрійне лікування: омепразол ― 20 мг 2 р/добу, амоксицилін ― 1000 мг 2 р/добу, кларитроміцин ― 500 мг 2 р/добу, а також ребаміпід ― 100 мг 3 р/добу. Ця група пацієнтів також приймала ребаміпід протягом наступних 20 днів після лікування.
Для оцінки результатів терапії застосовувався респіраторний тест через 1,5 міс після пройденого курсу. Усі побічні ефекти пацієнти записували у спеціальний щоденник.
Через 1,5 міс після лікування у всіх пацієнтів із виразковою хворобою шлунка було взято зразки тканин для гістологічного дослідження біоптатів з антрального відділу і тіла шлунка. Прогресування запального процесу оцінювали за оновленою Сіднейської шкалою.
У результаті дослідження були встановлені більш ефективна ерадикація Helicobacter pylori, більш висока швидкість епітелізації виразок у разі доповнення потрійної терапії ребаміпідом. Також пролонгування прийому ребаміпіду додатково покращує показники регенерації слизової оболонки. Призначення ребаміпіду не збільшило кількості побічних реакцій, що продемонструвало безпеку препарату (Андрєєв Д.Н. та співавт., 2018).
Ефективність ребаміпіду у складі комплексної терапії
Ще одна група вчених з Китаю порівняла ефективність лікування виразок після проведення ендоскопічної дисекції підслизового шару шлунка комбінованою терапією ребаміпіду і лансопразолу й ефективність монотерапії лансопразолом.
Для цього дослідження відібрали 300 пацієнтів і розділили на дві групи ― експериментальну й контрольну. У кожну групу увійшли по 150 хворих. Усім пацієнтам було проведено ендоскопічну дисекцію підслизового шару. Показаннями до хірургічного лікування стали: аденома шлунка з інтраепітеліальною неоплазією від низького до високого ступеня; добре диференційована або помірно диференційована інтрамукозна карцинома; добре диференційована або помірно диференційована поверхнева карцинома шлунка без виразки або з виразками (діаметр <3 см); недиференційована карцинома <2 см без виразки.
1-ша контрольна група пацієнтів отримувала в перші 3 доби після операції 30 мг пантопразолу в/в кожні 12 год і плацебо 3 р/добу. Починаючи з 4-ї доби і по 56-ту добу лікування, пацієнтам призначали перорально лансопразол по 30 мг/добу і плацебо 3 р/добу. 2-га, експериментальна група, отримувала перші 3 дні після хірургічного втручання 30 мг пантопразолу в/в кожні 12 год і 100 мг ребаміпіду 3 р/добу. А на 4-ту добу пацієнтам призначали перорально 30 мг лансопразолу на добу і 100 мг ребаміпіду по 3 р/добу. Ефективність лікування оцінювали шляхом ендоскопічного обстеження пацієнтів через 4 і 8 тиж після операції.
Результати показали, що ефективність комбінованої терапії та монотерапії були приблизно однаковими через 4 тиж (показники загоєння були однаково низькими). Через 8 тиж показники загоєння в експериментальній групі були значно кращими, ніж у контрольній (Bin Yan et al., 2019).
Здатність ребаміпіду зупиняти лізис кістки
Перепрофілювання лікарських засобів останнім часом набуває все більшого значення. Перепрофілювання має значну перевагу порівняно з розробкою традиційних ліків, тому що препарат з новими виявленими властивостями вже пройшов дослідження на токсичність; його безпека з’ясована, і ризик потенційно небезпечних побічних ефектів нижчий. У 2016 р. було опубліковано результати дослідження, у якому вивчався вплив ребаміпіду на остеокластогенез у людини (остеобласти — клітини, що беруть участь у розсмоктуванні кісткової тканини).
Дослідження було проведене in vitro. Для цього взяли зразки периферичної крові в добровольців. Шляхом центрифугування були виділені з крові мононуклеари ― попередники остеокластів. Остеокласти культивувалися за наявності макрофагального колонієстимулюючого фактора і людських цитокінів з групи факторів некрозу пухлин. Ці речовини стимулюють збільшення кількості остеокластів. До частини зразків остеокластів додавали ребаміпід. Зміни кількості остеокластів оцінювали за допомогою покадрової фотографії та формування актинових кілець.
Під час дослідження було зафіксовано, що під впливом ребаміпіду зростання культури остеокластів сповільнювалося. Цю нову властивість можна використати в майбутньому для лікування деяких захворювань, що супроводжуються лізисом в кістки, зокрема для боротьби з остеопорозом і наслідками ревматоїдного артриту (Yuki Nanke et al., 2016).
Терапія ребаміпідом пошкоджень товстої кишки, викликаних променевим навантаженням
Було виявлено ефективність ребаміпіду щодо радіаційно-індукованого ушкодження товстого кишечнику. Під час даного експерименту 30 лабораторних мишей опромінювали в зоні черевної порожнини. Доза становила 13 Гр. Потім тваринам вводили ребаміпід у дозі 200–400 мг/кг/добу протягом 6 днів. Контрольна група не приймала препарат. Після цього у тварин були взяті зразки тканин кишечнику для гістологічного дослідження.
Результати показали, що стан тканин кишечнику мишей, яким давали ребаміпід, був значно кращим. Припускається, що була прискорена регенерація. Таким чином, вчені прогнозують, що застосування ребаміпіду може бути актуальним при радіаційних ураженнях товстого кишечнику. Актуальність цього дослідження пов’язана з побічними ефектами променевої терапії у пацієнтів з онкологічними захворюваннями (Hyosun Jang et al., 2017).
Ребаміпід в офтальмологічній практиці
Отримано інформацію щодо застосування ребаміпіду в офтальмологічній практиці. Вивчалися властивості 2% розчину для офтальмологічного застосування у пацієнтів із симптомами сухого ока. В експерименті взяли участь 20 осіб. Вік пацієнтів перевищував 20 років. Протягом 3 міс вони крапали в очі розчин за запропонованою схемою, заповнювали спеціальні анкети, у яких вказували наявність симптомів. Ефективність лікування оцінювали шляхом офтальмологічного огляду й проведення специфічних тестів (час розриву очної плівки, тест Ширмера без анестезії, фарбування поверхні рогівки флуоресцеїновим барвником і бенгальським рожевим). Результати терапії показали значне зменшення вираженості симптомів і поліпшення показників тестів (Shrivastava S. et al. 2017).

Висновки

Мукоген має виражені гастропротекторні властивості, підтверджені багатьма дослідженнями. На даний момент ефекти препарату Мукоген пов’язують з такими механізмами, як активація генів, що кодують ЦОГ-2, генів, що відповідають за вироблення слизу, й інактивація вільних радикалів.
Результати застосування Мукогену при захворюваннях шлунка — прискорення процесів регенерації тканин слизової оболонки, прискорення загоєння ерозивно-виразкових ушкоджень.
Виявлено перспективи застосування ребаміпіду в онкологічній практиці, він виявляє властивості гастропротектора в умовах ушкоджень кишечнику радіаційного походження. Встановлено здатність ребаміпіду впливати на процеси проліферації остеокластів. На даний момент відомі тільки результати експерименту in vitro.
Тривають дослідження застосування розчину ребаміпіду при лікуванні офтальмологічних захворювань.
Ребаміпід ― речовина, здатна впливати на організм в різних напрямках. Оскільки з економічної точки зору перепрофілювання препарату є більш вигідним, ніж винахід нового лікарського засобу, пошуки застосування його в нових медичних напрямках активно здійснюються і вважаються перспективними.

Аналоги Мукоген