одночасне застосування алкоголю/депресантів ЦНС. Під час лікування Сибазоном ІС не можна вживати алкоголь і/або депресанти ЦНС. Така комбінація посилює клінічні ефекти бензодіазепінів, включаючи тяжкий седативний ефект, клінічно значущу респіраторну та/або кардіоваскулярну депресію.
Сибазон ІС з обережністю призначають пацієнтам, в анамнезі яких було зафіксовано зловживання алкоголем або наркотичними лікарськими засобами.
Сибазон ІС не рекомендується призначати пацієнтам, залежним від застосування депресантів ЦНС або алкоголю, за винятком періоду загострення абстинентного синдрому.
Толерантність. Застосування діазепаму протягом кількох тижнів може призводити до ослаблення його снодійної дії внаслідок розвитку толерантності.
Залежність. Під час прийому бензодіазепінів (навіть у терапевтичних дозах) можливий розвиток звикання, формування психічної та фізичної залежності. Ризик виникнення залежності підвищується в разі застосування високих доз та зі збільшенням тривалості лікування, а також у пацієнтів з алкогольною або наркотичною залежністю в анамнезі, розладами особистості. Таким пацієнтам необхідний регулярний моніторинг, слід уникати повторного призначення препарату, лікування потрібно припиняти поступово.
Синдром відміни. Раптове припинення застосування бензодіазепінів супроводжується синдромом відміни. Симптоми абстинентного синдрому: головний біль, м’язовий біль, підвищена тривожність, напруження, збудження, сплутаність свідомості, дратівливість. У тяжких випадках — дереалізація (розлад сприйняття навколишнього світу), деперсоналізація, оніміння та поколювання в кінцівках, підвищена чутливість до світла, шуму та фізичного контакту, галюцинації або епілептичні напади.
Відновлення симптомів безсоння і тривоги. Різке припинення лікування діазепамом може спровокувати виникнення феномену рикошету, який проявляється загостренням стану з наступною швидкою редукцією симптомів (зміни настрою, тривога або порушення сну, неспокій). Щоб запобігти виникненню феномену рикошету/синдрому відміни, рекомендується поступове зниження дози препарату.
Тривалість лікування. Тривалість лікування має бути якомога коротшою, залежно від показань, але не має перевищувати при безсонні 4 тиж, станах тривоги — 8–12 тиж, включаючи період поступового зниження дози препарату. Тривалість лікування збільшують тільки після ретельної оцінки стану пацієнта.
Пацієнтів слід поінформувати про початок і тривалість лікування і пояснити необхідність поступового зниження дози. Крім того, пацієнта слід попередити про можливе виникнення абстинентного синдрому для зменшення вираженості неспокою, особливо під час припинення терапії препаратом.
У разі застосування бензодіазепінів з короткою тривалістю дії симптоми синдрому відміни можуть виникнути між прийомами препарату, особливо коли доза висока. Через ризик розвитку абстинентного синдрому не рекомендується під час лікування змінювати бензодіазепіни з тривалою дією на бензодіазепіни з короткою тривалістю дії.
Амнезія. Слід мати на увазі, що бензодіазепіни можуть спричиняти антероградну амнезію. Антероградна амнезія може проявлятися при застосуванні терапевтичних доз, ризик зростає при прийомі більш високих доз. Амнестичні ефекти можуть бути пов’язані з неадекватною поведінкою. Стан проявляється частіше за все протягом кількох годин після прийому бензодіазепінів внутрішньо, тому для зниження ризику пацієнтам слід надати можливість безперервного сну протягом 7–8 год.
Психічні та парадоксальні реакції. Під час прийому бензодіазепінів можливе виникнення таких реакцій, як неспокій, збудження, дратівливість, агресивність, марення, гнів, нічні кошмари, галюцинації, психози, неадекватна поведінка та інші розлади поведінки. У разі появи цих реакцій необхідно припинити лікування препаратом. Такі реакції частіше спостерігаються у дітей та осіб літнього віку.
Особливі групи пацієнтів. Пацієнтам літнього віку та ослабленим хворим необхідним є зниження дози (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У зв’язку з міорелаксантним ефектом існує ризик падінь і переломів у цій групі пацієнтів.
Низькі дози рекомендуються також хворим із хронічною легеневою недостатністю через ризик пригнічення дихання.
Бензодіазепіни не призначають для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, оскільки вони можуть спровокувати енцефалопатії. Пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки дози слід знижувати.
При лікуванні пацієнтів з порушеннями функції нирок слід дотримуватися звичайних застережних заходів. При нирковій недостатності Т_1/2 діазепаму не змінюється, тому коригувати дозу цим хворим не потрібно.
Бензодіазепіни не рекомендується застосовувати для первинного лікування психозів.
Бензодіазепіни не слід застосовувати тільки для лікування депресій або тривожних станів, пов’язаних з депресією, через можливість розвитку суїцидальної поведінки у таких пацієнтів.
Бензодіазепіни можуть затримувати психологічне одужання пацієнтів від симптомокомплексу, спричиненого тяжкою втратою близької людини.
Під час лікування Сибазоном ІС вживання алкоголю неприпустиме.
Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовувати в період вагітності.
Діазепам проникає у грудне молоко, тому в разі необхідності лікування цим препаратом слід припинити годування груддю.
Якщо препарат призначають жінкам репродуктивного віку, вони мають повідомити лікаря щодо припинення лікування, якщо вони завагітніли або підозрюють, що вагітні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.
Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами.