Застосовувати тільки в умовах спеціалізованого відділення стаціонару за рішенням та під пильним наглядом досвідченого анестезіолога при наявності апаратури для проведення негайної інтубації трахеї, інгаляції кисню та штучної вентиляції легенів.

Є повідомлення про випадки необоротної зупинки серця після застосування суксаметонію дітям та підліткам, які мали раніше не виявлені нейром’язові захворювання. Зважаючи на небезпеку побічних явищ, рекомендується обмежити застосування суксаметонію, крім випадків, коли необхідна негайна інтубація або звільнення дихальних шляхів у критичних ситуаціях.

Слід враховувати, що у великих дозах дитилін (суксаметонію йодид) може спричинити «подвійний блок», коли після деполяризуючої дії розвивається антидеполяризуючий ефект. Внаслідок цього після останньої ін’єкції дитиліну (суксаметонію йодиду) дія довгий час (до 25–30 хвилин) не минає і самостійне дихання не відновлюється.

Для купірування «подвійного блоку» після попереднього введення атропіну вводити прозерин або галантамін. Слід пам’ятати, що прозерин та інші антихолінестеразні препарати, пригнічуючи активність холінестерази, дію дитиліну (суксаметонію йодиду) подовжують.

З обережністю застосовувати при відомій гіперчутливості до інших міорелаксантів чи до будь-якого з компонентів загальної анестезії.

Близько 0,05% населення має успадковану знижену активність холінестерази плазми крові. Дія суксаметонію може бути пролонгована у таких пацієнтів, а також під час станів, які супроводжуються зниженням активності холінестерази: вагітність та післяпологовий період; тяжкий перебіг правця, туберкульозу, інших тяжких та/або хронічних інфекційних захворювань; масивні опіки; злоякісні новоутворення; хронічна анемія, недоїдання; термінальні стадії печінкової недостатності; гостра або хронічна ниркова недостатність; аутоімунні захворювання: мікседема, колагенові захворювання; після масивної трансфузії плазми; після проведення плазмаферезу, а також внаслідок певної супутньої терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Після повторного введення суксаметонію можливе звикання до препарату.

Застосування суксаметонію може супроводжуватися подальшим м’язовим болем, інтенсивність якого слабко корелює з помітними м’язовими скороченнями під час введення препарату. Ін’єкції недеполяризуючих міорелаксантів за кілька хвилин до введення лікарського засобу Дитилін-Біолік можуть сприяти зменшенню прояву м’язового болю. Цей метод може вимагати введення дози суксаметонію, більшої за 1 мг/кг маси тіла, для досягнення задовільних умов для ендотрахеальної інтубації.

Хворі з тяжким сепсисом схильні до розвитку гіперкаліємії, що треба мати на увазі при застосуванні лікарського засобу Дитилін-Біолік.

Не рекомендується призначати Дитилін-Біолік пацієнтам з міастенією гравіс через високий ризик розвитку «подвійного блоку». Пацієнти з міастенічним синдромом Ітона — Ламберта більш чутливі до дії суксаметонію, що може вимагати зниження дози препарату.

У здорових пацієнтів (дорослих і дітей) суксаметоній іноді може спричинити брадикардію, якій можна запобігти попереднім внутрішньовенним введенням атропіну.

При відсутності гіперкаліємії рідко, але можуть виникнути шлуночкові аритмії, пов’язані із застосуванням суксаметонію. Пацієнти, які приймають препарати дигіталісу, більш схильні до розвитку таких аритмій. Дія суксаметонію на серце може призводити до зміни серцевого ритму, включаючи зупинку серця.

Слід враховувати, що у хворих з генетично зумовленим дефіцитом холінестерази, а також з гіпокаліємією Дитилін-Біолік може спричинити пролонговане пригнічення дихання.

З обережністю препарат слід застосовувати для лікування хворих із захворюваннями печінки, анемією, кахексією.

1 ампула розчину містить менше 1 ммоль натрію, тобто лікарський засіб практично вільний від натрію.

Діагнози, при яких застосовують Дитилін-Біолік