Симптоматична гіпотензія. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією розвиток симптоматичної гіпотензії спостерігається рідко. Гіпотензія більш імовірна при наявності дегідратації при прийомі діуретиків, при низькосольових дієтах, при діалізі, діареї та блюванні або у випадку серйозної ренінзалежної гіпертензії. Таким пацієнтам потрібен регулярний контроль електролітів сироватки крові. Для пацієнтів із високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії початок терапії та підбір дози слід проводити під ретельним медичним наглядом. Особливої уваги потребують пацієнти з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними розладами, у яких надмірне зниження тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Якщо гіпотензія виникла, пацієнта слід покласти на спину та при необхідності ввести фізіологічний розчин шляхом внутрішньовенної інфузії. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування лікарського засобу. Як тільки артеріальний тиск підвищиться після відновлення об’єму рідини, можна застосовувати препарат, або кожен із компонентів окремо.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, при застосуванні лізиноприлу може спостерігатися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не потребує припинення лікування. При розвитку клінічно вираженої гіпотензії потрібно зменшити дозу або припинити застосування препарату.

Стеноз аортального та мітрального клапана / гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана і з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, внаслідок аортального стенозу або гіпертрофічної кардіоміопатії).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційоване з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, то її слід проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному моніторингу функції нирок, вмісту електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори ангіотензин II рецепторів не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Порушення функції нирок. Тіазиди не можна застосовувати як діуретики пацієнтам із порушенням функції нирок. Тіазиди є неефективними при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Лоприл Босналек® Н не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 80 мл/хв), доки не будуть підібрані дози окремих компонентів, що відповідають дозам в комбінованому препараті.

Артеріальна гіпотензія, що виникає після початку лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів з серцевою недостатністю, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності (як правило, оборотної).

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії однієї нирки, особливо при нирковій недостатності, під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалося збільшення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові, що зазвичай було оборотним після припинення терапії. При наявності реноваскулярної гіпертензії підвищується ризик розвитку серйозної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів терапію слід починати під пильним медичним наглядом з низьких доз та ретельно підбирати дозу. Слід контролювати функцію нирок протягом перших тижнів лікування комбінацією лізиноприлу і гідрохлоротіазиду.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензію без очевидних ознак хвороби нирок при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика можливе зазвичай незначне та тимчасове збільшення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові. Це явище найбільш імовірне у пацієнтів з порушенням функції нирок. У цьому випадку потрібне зменшення дози або відміна діуретика та/або лізиноприлу.

Попередню терапію діуретиками рекомендовано припинити за 2–3 дні до початку терапії Лоприлом Босналек® Н. Якщо це неможливо, терапію слід розпочинати з 5 мг лізиноприлу окремо.

Застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою: не рекомендоване через відсутність необхідного досвіду.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Застосування комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид не показано для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю, що вимагає проведення гемодіалізу. Повідомлялося про розвиток анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі (у т. ч. з використанням високопроточних мембран AN 69) та застосовували інгібітори АПФ. У таких випадках необхідно змінити або тип мембран, або клас антигіпертензивних засобів.

Анафілактичні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату іноді спостерігалися загрозливі для життя анафілактичні реакції. Для уникнення цього слід тимчасово припинити прийом інгібіторів АПФ перед кожним проведенням аферезу.

Печінкова недостатність. Тіазиди слід застосовувати з обережністю при порушеннях функції або прогресуючих захворюваннях печінки через ризик печінкової коми внаслідок водного та електролітного дисбалансу. В окремих випадках прийом інгібіторів АПФ може бути пов’язаний із синдромом, який починається із холестатичної жовтяниці та прогресує до некрозу, а іноді до летального наслідку. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають лізиноприл/гідрохлоротіазид, при появі жовтяниці або при зростанні рівня печінкових ферментів слід припинити прийом препарату та отримати необхідну медичну допомогу.

Хірургічні втручання/анестезія. При проведенні хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. При розвитку артеріальної гіпотензії, яку можна пояснити зазначеним механізмом, показано поповнення об’єму циркулюючої крові.

Метаболічні та ендокринні ефекти. На тлі терапії інгібіторами АПФ та тіазидами може знижуватися толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. У пацієнтів, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, слід ретельно контролювати рівні глікемії протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ. На тлі терапії тіазидами може проявитися латентний цукровий діабет.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов’язано з терапією тіазидами.

Тіазидна терапія у деяких пацієнтів може провокувати появу гіперурикемії та/або подагри. Проте лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти з сечею і таким чином послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Порушення водно-електролітного балансу. Під час терапії діуретиками пацієнтам необхідно регулярне визначення рівня електролітів у сироватці крові. Тіазиди можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіповолемію, гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Загрозливими ознаками цього є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м’язові болі і судоми, м’язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та шлунково-кишкові розлади (нудота, блювання). У пацієнтів з набряками в спекотну погоду може розвиватися гіпонатріємія розбавлення. Дефіцит хлоридів зазвичай легкого ступеня і не потребує лікування. Тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і спричиняти стрибкоподібне незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити тіазидні діуретики перед дослідженням функції паращитовидних залоз.

Гіперкаліємія. Інгібітори АПФ можуть спричинити підвищення рівня калію, оскільки вони пригнічують виділення альдостерону. Зазвичай у пацієнтів з нормальною функцією нирок цей ефект незначний. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, прийом калійзберігаючих діуретиків, прийом харчових добавок, що містять калій (у т. ч. замінників солі), або препаратів, що можуть спричинити зростання рівня калію (гепарин, триметоприм, комбінований лікарський засіб котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) та, особливо, антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину). Якщо одночасний прийом таких засобів є необхідним, слід контролювати рівень калію у сироватці крові та функціональний стан нирок.

Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. На тлі застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках можливий розвиток ангіоневротичного набряку (в будь-який момент лікування). Пацієнтів, яким призначено Лоприл Босналек® Н, слід поінформувати про ознаки ангіоневротичного набряку, щоб вони могли своєчасно звернутися до лікаря (набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані). При розвитку такої реакції слід негайно відмінити препарат; пацієнт має отримати відповідну терапію і перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Навіть тоді, коли спостерігається тільки набряк язика (без порушення дихальної функції), пацієнту показане тривале спостереження, тому що застосування антигістамінних засобів і кортикостероїдів може бути неефективним.

У рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до летального наслідку. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання на органах дихання. У подібних випадках показана екстрена терапія. Може бути потрібним введення розчину адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти, у яких раніше спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язані з прийомом інгібіторів АПФ, більш схильні до ангіоедеми при прийомі інгібіторів АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна розпочинати лише через 36 годин після прийому останньої дози лікарського засобу Лоприл Босналек® Н. Лікування препаратом Лоприл Босналек® Н можна розпочинати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика, з дихальною недостатністю чи без неї). Пацієнтам, які уже приймають інгібітори АПФ, починати лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR та вілдагліптином слід з обережністю.

У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції гіперчутливості можуть розвиватися незалежно від наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялось про виникнення або загострення системного червоного вовчака на тлі прийому тіазидів.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) можуть виникнути анафілактичні реакції. Цього можна уникнути, якщо тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ.

Немеланомний рак шкіри. За даними двох епідеміологічних досліджень, спостерігався підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома), пов’язаний із впливом підвищених кумулятивних доз гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, слід проінформувати про ризик розвитку немеланомного раку шкіри, їм слід рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Таким пацієнтам слід рекомендувати вжити профілактичних заходів для зниження впливу сонячного та ультрафіолетового випромінювання. Слід також переглянути застосування гідрохлоротіазиду для пацієнтів, які раніше перенесли НМРШ (див. розділ «Побічні реакції»).

Нейтропенія/агранулоцитоз. При прийомі інгібіторів АПФ можливий розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії, анемії, які мають оборотний характер за умови відміни інгібітору АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та без інших обтяжливих факторів нейтропенія зустрічається рідко. Потрібна надзвичайна обережність при застосуванні лізиноприлу пацієнтам з аутоімунними та колагеновими захворюваннями, при імуносупресивній терапії, лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у випадку порушень функції нирок. У таких пацієнтів можуть розвитися серйозні інфекції, стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії, тому потрібно періодично перевіряти показники клітин крові і проінформувати пацієнтів про необхідність повідомляти лікаря про будь-які прояви інфекції.

Раса. Інгібітори АПФ у представників негроїдної раси частіше спричиняють ангіоневротичний набряк та можуть бути менш ефективними, можливо через більш поширений серед цих пацієнтів низький реніновий статус.

Кашель. Повідомлялося про розвиток непродуктивного стійкого кашлю при прийомі інгібіторів АПФ, який припиняється після відміни лікування. Можливий зв’язок кашлю з прийомом інгібіторів АПФ слід враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Антидопінговий тест. Застосування гідрохлоротіазиду може спричинити позитивні результати антидопінгової проби.

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома. Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до остаточної втрати зору. Основне лікування — це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність.

Після прийому гідрохлоротіазиду повідомлялося про дуже рідкісні важкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку захворювання симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, застосування гідрохлоротіазиду слід припинити і провести відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Лоприл Босналек H (Lopril Bosnalijek H)