В справочнику «Компендіум» 2020 року по препарату Цетло^® Плюс (Cetlo Plus) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Комбінований лікарський засіб, терапевтична дія якого зумовлена фармакологічними властивостями його компонентів.
Декстрометорфан — це неопіоїдний протикашльовий засіб. Діє на центр кашлю в довгастому мозку шляхом зменшення чутливості рецепторів до подразників із дихальних шляхів, але не пригнічує дихальний центр у довгастому мозку. Протикашльова дія декстрометорфану еквівалентна дії кодеїну. Він не чинить анальгезивої чи наркотичної дії у звичайних дозуваннях. Виявляє слабку седативну дію. У терапевтичних дозах декстрометорфан не пригнічує циліарну активність (активність війчастого епітелію).
Левоцетиризин — це активний стабільний R-енантіомер цетиризину, що належить до групи конкурентних антагоністів гістаміну. Спорідненість до Н₁-гістамінових рецепторів у левоцетиризину в 2 рази вища, ніж у цетиризину. Впливає на гістамінзалежну стадію розвитку алергічної реакції, зменшує міграцію еозинофілів, судинну проникність, обмежує вивільнення медіаторів запалення. Запобігає розвитку та полегшує перебіг алергічних реакцій, чинить антиексудативну, протинабрякову, протисвербіжну, протизапальну дії, практично не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії. У терапевтичних дозах практично не виявляє седативного ефекту.
Фармакокінетика. Декстрометорфан. Декстрометорфан добре всмоктується у ШКТ. Початок дії спостерігається через 15–30 хв після перорального застосування. Тривалість його дії становить приблизно 3–6 год. Метаболізується в печінці й виводиться з організму з сечею у вигляді вихідної сполуки і деметильованих метаболітів, включаючи декстрорфан, який володіє протикашльовою активністю.
Левоцетиризин. Фармакокінетичні параметри левоцетиризину мають лінійну залежність і майже не відрізняються від таких у цетиризину.
Абсорбція. Препарат після перорального введення швидко та інтенсивно поглинається. Ступінь всмоктування препарату не залежить від його дози та не змінюється з прийомом їжі, але С_mах препарату зменшується та досягає свого максимального значення пізніше. Біодоступність досягає 100%.
У 50% хворих дія препарату розвивається через 12 хв після одноразового прийому дози, а у 95% — через 0,5–1 год. С_mах у сироватці крові досягається через 50 хв після одноразового прийому внутрішньо терапевтичної дози. C_ss у крові досягається після 2 днів прийому препарату. С_mах становить 270 нг/мл після одноразового застосування і 308 нг/мл — після повторного застосування у дозі 5 мг відповідно.
Розподіл. Відсутня інформація щодо розподілу препарату у тканинах людини, а також стосовно проникнення левоцетиризину крізь ГЕБ. У дослідженнях найвища концентрація зафіксована у печінці та нирках, а найнижча — у тканинах ЦНС. V_d — 0,4 л/кг маси тіла. Зв’язування з білками плазми крові — 90%.
Біотрансформація. В організмі людини метаболізму піддається близько 14% левоцетиризину. Процес метаболізму включає оксидацію, N- та О-деалкілування і сполучення з таурином. Деалкілування перш за все відбувається за участю цитохрому CYP 3А4, тоді як у процесі оксидації беруть участь чисельні та (або) невизначені ізоформи CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4 у концентраціях, що значно перевищують максимальні після прийому дози 5 мг перорально. Враховуючи низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму, вважають, що взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами малоймовірна.
Виведення. Екскреція препарату відбувається в основному за рахунок клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Т_½ препарату з плазми крові у дорослих становить 7,9±1,9 год. Т_½ препарату коротший у маленьких дітей. Загальний кліренс у дорослих — 0,63 мл/хв/кг. В основному виведення левоцетиризину та його метаболітів з організму відбувається із сечею (виводиться в середньому 85,4% застосованої дози препарату). З калом виводиться лише 12,9% застосованої дози препарату.
Очевидний кліренс левоцетиризину для організму корелює з кліренсом креатиніну. Тому для пацієнтів із помірними і тяжкими порушеннями функцій нирок рекомендується підбирати інтервали між прийомами левоцетиризину з урахуванням кліренсу креатиніну. У разі анурії при кінцевій термінальній стадії захворювання нирок загальний кліренс організму пацієнтів порівняно із загальним кліренсом організму в осіб без таких порушень зменшується приблизно на 80%. Кількість левоцетиризину, що виводиться під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу, становила <10%.

ПОКАЗАННЯ:

короткочасне симптоматичне лікування захворювань органів дихання та закладеності носа, що супроводжуються сухим кашлем і пов’язані з алергією.

ЗАСТОСУВАННЯ:

препарат застосовувати перорально дорослим та дітям віком від 12 років у дозі 1 таблетка 1 раз на добу. Приймати таблетку не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від вживання їжі. Тривалість лікування визначає лікар.
Пацієнти літнього віку. Хворим літнього віку з нормальною функцією нирок корекція режиму дозування не потрібна.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Хворим з нормальною функцією нирок та печінковою недостатністю корекція режиму дозування не потрібна.
Пацієнти з порушенням функцій нирок. Хворим із порушенням функцій нирок розрахунок дози необхідно проводити з урахуванням кліренсу креатиніну відповідно до таблиці.
Для застосування цієї таблиці необхідно оцінити кліренс креатиніну пацієнта у мл/хв, який визначають за вмістом креатиніну у плазмі крові (мг/дл) за допомогою формули:
(140 – вік (роки)) · маса тіла (кг) · (0,85 для жінок)
―――――――――――――――――――――
72 · креатинін плазми крові (мг/дл)
Корекція дози препарату для хворих із порушенням функцій нирок

Функція нирок	Кліренс креатиніну, мл/хв	Доза і кількість прийомів
Нормальна	≥80	5 мг 1 раз на добу
Порушення легкого ступеня	50–79	5 мг 1 раз на добу
Порушення помірного ступеня	30–49	5 мг 1 раз на 2 доби
Порушення тяжкого ступеня	<30	5 мг 1 раз на 3 доби
Кінцева стадія захворювання нирок. Пацієнти, які перебувають на діалізі	<10	Протипоказано

Дітям із порушенням функцій нирок дозу препарату необхідно скоригувати індивідуально з урахуванням ниркового кліренсу та маси тіла.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до декстрометорфану, левоцетиризину чи інших похідних піперазину та до інших компонентів препарату; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <10 мл/хв); тяжкі порушення функцій печінки; одночасне застосування препарату разом з інгібіторами МАО, специфічними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, іншими антидепресантами, препаратами для лікування хвороби Паркінсона чи застосування раніше ніж через 14 днів після закінчення прийому зазначених препаратів; дихальна недостатність, БА, ХОЗЛ, пневмонія, емфізема, пригнічення дихання, хронічний персистуючий продуктивний кашель.

ПОБІЧНА ДІЯ:

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія.
З боку метаболізму та харчування: підвищений апетит.
З боку психіки: порушення сну, збудження, галюцинації, депресія, агресія, безсоння, кошмарні сновидіння, суїцидальні думки, сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: сонливість, головний біль, підвищена втомлюваність, слабкість, астенія, судоми, парестезія, запаморочення, непритомність, тремор, дисгевзія.
З боку органа зору: порушення зору, нечіткість зору, окулогірація.
З боку органа слуху та рівноваги: вертиго.
З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, тахікардія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка.
З боку ШКТ: діарея, блювання, запор, сухість у роті, нудота, біль у животі.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит.
З боку сечовидільної системи: дизурія, затримка сечі.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: ангіоневротичний набряк, стійкі медикаментозні висипання, свербіж, висипання, кропив’янка.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: міалгія, артралгія.
Загальні порушення і зміни в місці введення: набряк.
Результати досліджень: збільшення маси тіла, відхилення функціональних печінкових проб від норми.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

не перевищувати рекомендовану дозу препарату.
Препарат застосовувати з обережністю дітям з атопічним дерматитом (у зв’язку з вивільненням гістаміну), пацієнтам із ХНН (необхідна корекція режиму дозування) та пацієнтам літнього віку з нирковою недостатністю (можливе зниження клубочкової фільтрації).
За наявності у пацієнтів факторів, що провокують затримку сечі (наприклад травми спинного мозку, гіперплазія передміхурової залози), слід враховувати, що левоцетиризин може підвищити ризик затримки сечі.
Застосування декстрометорфану одночасно з алкоголем та іншими засобами, що пригнічують ЦНС, може посилити їх пригнічувальну дію на ЦНС та підвищити токсичність.
Левоцетиризин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з епілепсією та ризиком виникнення судом, оскільки його застосування може призвести до посилення нападу.
Антигістамінні препарати пригнічують відповідь на шкірну алергічну пробу, прийом препарату необхідно припинити за 3 дні до її проведення (період виведення).
Можлива поява свербежу після припинення застосування левоцетиризину, навіть якщо цей симптом не був наявний до початку лікування. Симптом може зникнути самостійно. У деяких випадках симптом може бути інтенсивним і може виникнути потреба у повторному лікуванні. Симптом повинен зникнути після початку повторного лікування.
Є повідомлення про випадки зловживання та залежність при застосуванні декстрометорфану. І хоча доза декстрометорфану у складі цього лікарського засобу є низькою, це необхідно враховувати при призначенні препарату дітям (див. Діти), а також пацієнтам із обтяженим анамнезом щодо вживання наркотичних та психотропних речовин.
Декстрометорфан метаболізується у печінці ізоферментами цитохрому Р450 CYP 2D6, активність якого обумовлена генетично. У близько 10% населення планети активність цього ферменту є низькою (повільні метаболізатори). У таких осіб, а також у пацієнтів, які застосовують лікарські засоби, що блокують CYP 2D6 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), можуть виникати ознаки передозування та/або тривалого впливу декстрометорфану.
Cеротоніновий синдром. Повідомлялося про серотонінергічні ефекти декстрометорфану, включаючи розвиток потенційно небезпечного для життя серотонінового синдрому, при одночасному застосуванні серотонінергічних препаратів, таких як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, препаратів, які погіршують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО та інгібітори CYP 2D6).
Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м’язові порушення і/або шлунково-кишкові симптоми. Якщо є підозра на серотоніновий синдром, лікування слід припинити.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Препарат протипоказаний до застосування у період вагітності чи годування грудьми.
Фертильність. Немає клінічних даних (включаючи дослідження на тваринах) щодо впливу левоцетиризину на фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. З огляду на можливі побічні реакції слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.
Діти. Препарат застосовувати дітям віком від 12 років.
У дітей можуть спостерігатися серйозні побічні ефекти у разі передозування, включаючи неврологічні розлади. Не слід перевищувати рекомендовану дозу.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

декстрометорфан

При одночасному застосуванні декстрометорфану, що входить до складу препарату, з іншими лікарськими засобами можливі такі взаємодії.
З інгібіторами МАО, препаратами для лікування хвороби Паркінсона, специфічними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та іншими антидепресантами — посилення ефекту останніх; одночасне застосування препарату з вказаними лікарськими засобами протипоказано.
З аміодароном, хінідином — підвищення концентрацій декстрометорфану у плазмі крові.
Слід уникати одночасного застосування препарату з антидепресантами — інгібіторами МАО, фуразолідоном, прокарбазином, селегіліном, лінезолідом через підвищення ризику збудження ЦНС, розвитку АГ та гіпертермії, серотонінового синдрому.
Засоби, що пригнічують ЦНС, включаючи психотропні, антигістамінні та протипаркінсонічні препарати, а також алкоголь при сумісному застосуванні посилюють седативний ефект лікарського засобу.
З інгібіторами ферментів CYP 2D6. Оскільки декстрометорфан метаболізується за участю ізоферментів цитохрому Р450 CYP 2D6 і має виражений пресистемний метаболізм, одночасне застосування з інгібіторами ферментів CYP 2D6 може збільшити концентрацію декстрометорфану в організмі до рівня, що значно перевищує терапевтичні концентрації. Це підвищує ризик токсичного впливу декстрометорфану на пацієнта та може викликати збудження, сплутаність свідомості, тремор, безсоння, діарею та дихальну недостатність, а також підвищує ризик серотонінового синдрому. Потужними інгібіторами ферментів CYP 2D6 є флуоксетин, пароксетин, хінідин та тербінафін. При одночасному застосуванні з хінідином концентрація декстрометорфану підвищується у плазмі крові в 20 разів. Аміодарон, флекаїнід, пропафенон, сертралін, бупропіон, метадон, цинакальцет, галоперидол, перфеназин і тіоридазин також мають подібний вплив на метаболізм декстрометорфану. У разі необхідності одночасного застосування інгібіторів CYP 2D6 та декстрометорфану слід ретельно стежити за станом пацієнта і своєчасно коригувати дозу, якщо це потрібно.
З НПЗП групи інгібіторів ЦОГ-2. Коксиби, а саме целекоксиб, парекоксиб та вальдекоксиб, можуть підвищувати концентрації декстрометорфану у крові через інгібування його печінкового метаболізму. Не слід застосовувати цей лікарський засіб із грейпфрутами та грейпфрутовим соком через пригнічення ферментів CYP 2D6 та CYP 3А4 і підвищення рівнів декстрометорфану у крові.
Левоцетиризин. Досліджень щодо взаємодії левоцетиризину з іншими лікарськими засобами не проводилося.
Результати дослідження рацемічної сполуки цетиризину свідчать, що одночасне застосування з антипірином, псевдоефедрином, циметидином, кетоконазолом, еритроміцином, азитроміцином, гліпізидом або діазепамом не спричиняє клінічно значущих несприятливих взаємодій.
Поєднане застосування з теофіліном (400 мг/добу) знижує на 16% загальний кліренс цетиризину (кінетика теофіліну не змінюється). Під час дослідження багаторазового введення ритонавіру (600 мг 2 рази на добу) та цетиризину (10 мг/добу) ступінь експозиції цетиризину збільшувався приблизно на 40%, тоді як розподіл ритонавіру дещо зменшувався (−11%) при поєднаному застосуванні цетиризину.
Немає даних щодо посилення ефекту седативних засобів при застосуванні препарату в терапевтичних дозах. Проте слід уникати застосування цих лікарських засобів.
Прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування препарату, але одночасне вживання їжі знижує швидкість його абсорбції.
Одночасне застосування цетиризину або левоцетиризину з алкоголем або іншими депресантами ЦНС у чутливих пацієнтів може спричинити додаткове зниження уваги та здатності до виконання роботи.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. Передозування левоцетиризину може спричинити у дорослих сонливість, а у дітей — початкове збудження та підвищену дратівливість із подальшою сонливістю.
Передозування декстрометорфану може спричинити нудоту, блювання, дистонію, пригнічення ЦНС, запаморочення, дизартрію, міоклонус, ністагм, сонливість, ступор, тремор, збудження, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, кардіотоксичність (тахікардія, аномальне ЕКГ, включаючи подовження інтервалу Q–Tc), атаксію, токсичний психоз із зоровими галюцинаціями, підвищеною збудливістю. У разі надмірного передозування можуть спостерігатися такі симптоми: кома, пригнічення дихання, судоми.
Лікування. Симптоматична та підтримувальна терапія. Невдовзі після передозування може бути ефективним промивання шлунка та застосування сорбентів. Специфічного антидоту до левоцетиризину немає. Безсимптомним пацієнтам, у яких передозування декстрометорфаном відбулося протягом останньої години, можна дати активоване вугілля. Пацієнтам, у яких прийом декстрометорфану спричинив пригнічення свідомості або кому, можна призначати налоксон в звичайних дозах, як при лікуванні передозування опіоїдів.
При розвитку судом слід застосовувати бензодіазепіни, при гіпертермії, зумовленій серотоніновим синдромом, бензодіазепіни та зовнішні заходи охолодження.
Як антидот до декстрометорфану для дітей можна застосовувати налоксон, а також інфузійну терапію.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати в недоступному для дітей місці.