ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Оксикодон проявляє афінність до каппа-, мю- та дельта-рецепторів опіоїдів у головному та спинному мозку. Він діє на ці рецептори як агоніст опіоїдів без антагоністичного ефекту. Терапевтичний ефект є переважно знеболювальним та седативним. Порівняно з лікарськими формами оксикодону з негайним вивільненням, які застосовують у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими речовинами, таблетки пролонгованої дії забезпечують полегшення болю протягом значно довшого періоду без зростання частоти небажаних ефектів.
Ендокринна система
Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну або гонадну системи. Деякі зміни, що можуть спостерігатися, включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові та зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Через такі гормональні зміни можуть проявлятися клінічні симптоми.
ШКТ
Опіоїди можуть спричиняти спазм сфінктера Одді.
Фармакокінетика
Всмоктування. Відносна біодоступність препарату Долоніка порівнянна з біодоступністю оксикодону негайного вивільнення; C_max у плазмі крові досягається приблизно через 3–4,5 год після прийому таблеток пролонгованої дії порівняно із 1–1,5 год після прийому таблеток з негайним вивільненням. C_max у плазмі крові та коливання концентрації оксикодону при застосуванні лікарських форм із пролонгованим та негайним вивільненням діючої речовини є порівнянними після прийому однакових доз з інтервалами 12 та 6 год відповідно.
Прийом багатої на жири їжі перед застосуванням таблеток не впливає на C_max або об’єм всмоктування оксикодону.
Таблетки не можна роздрібнювати або жувати, оскільки це призводить до швидкого вивільнення оксикодону гідрохлориду внаслідок порушення властивостей пролонгованого вивільнення.
Розподіл. Абсолютна біодоступність оксикодону становить 60–87%. У рівноважному стані об’єм розподілу оксикодону становить 2,6 л/кг, а зв’язування з білками плазми крові — 38–45%; Т_½ — 4–6 год, а плазмовий кліренс — 0,8 л/хв.
Біотрансформація. Оксикодон метаболізується у кишківнику та печінці за участю системи цитохрому Р450 з утворенням нороксикодону (під впливом CYP 3A4) та оксиморфону (під впливом CYP 2D6), а також декількох глюкуронідних кон’югатів. Дослідження in vitro демонструють, що терапевтичні дози циметидину, імовірно, не чинять істотного впливу на утворення нороксикодону. У людей хінідин зменшує вироблення оксиморфону, тоді як фармакодинамічні властивості оксикодону залишаються переважно без змін. Роль метаболітів у загальному фармакодинамічному ефекті незначна.
Виведення. Оксикодон та його метаболіти виводяться із сечею та калом. Оксикодон проходить через плацентарний бар’єр та виявляється у грудному молоці.
Т_½ оксикодону при застосуванні таблеток пролонгованої дії становить 4–5 год, при цьому рівноважні значення досягаються в середньому після 1 дня лікування.
Лінійність/нелінійність. У межах діапазону доз 10–80 мг оксикодону в таблетках пролонгованої дії була доведена лінійність концентрації у плазмі крові стосовно швидкості та об’єму всмоктування.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Попередні дані, отримані в ході дослідження за участю пацієнтів з легкою або помірною дисфункцією нирок показують, що C_max у плазмі крові оксикодону та нороксикодону була відповідно приблизно на 50 та 20% вища, а значення AUC для оксикодону, нороксикодону та оксиморфону — приблизно на 60; 60 та 40% вища, ніж у здорових людей відповідно. Збільшення Т_½ оксикодону становило тільки 1 год.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з легкою або помірною дисфункцією печінки C_max оксикодону та нороксикодону у плазмі крові була відповідно приблизно на 50 та 20% вища, ніж у здорових добровольців. Значення AUC були відповідно приблизно на 95 та 75% вищими. C_max та AUC для оксиморфону були нижчими на 15–50%.
Т_½ оксикодону був довшим на 2,3 год.
Пацієнти літнього віку. AUC у людей літнього віку на 15% більше порівняно з молодими.
Стать. У жінок у середньому концентрація оксикодону у плазмі крові до 25% вища, ніж у чоловіків на основі коригованої маси тіла. Причина такої різниці невідома.

ПОКАЗАННЯ:

виражений больовий синдром, що може адекватно контролюватися тільки за допомогою опіоїдних анальгетиків.

ЗАСТОСУВАННЯ:

дозування. Дозування залежить від інтенсивності больового синдрому та індивідуальної чутливості пацієнта до лікування. Необхідно дотримуватися нижчезазаначених загальних рекомендацій з дозування.
Дорослі (віком від 18 років)
Титрування. У більшості випадків початкова доза для пацієнтів, які ніколи не приймали опіоїди, становить 10 мг оксикодону з інтервалами прийому 12 год. Пацієнти, які вже приймали опіоїди, можуть починати лікування з вищих доз з урахуванням їх попереднього досвіду прийому опіоїдних препаратів.
Згідно із даними добре контрольованих клінічних досліджень 10–13 мг оксикодону відповідають приблизно 20 мг морфіну сульфату при застосуванні обох препаратів у лікарських формах пролонгованої дії.
З огляду на індивідуальні відмінності у чутливості до різних опіоїдів рекомендується, щоб пацієнти починали прийом препарату Долоніка після переходу з прийому інших опіоїдів із 50-75% розрахованої дози оксикодону.
Корекція дози
Деякі пацієнти, які приймають препарат Долоніка згідно з фіксованою схемою, потребують аналгетиків з негайним вивільненням діючої речовини як препаратів невідкладної допомоги для контролю різкого болю. Препарат Долоніка не показаний для лікування гострого болю та/або різкого болю. Препарат невідкладної терапії слід приймати одноразово у дозі, що становить 1/6 еквіаналгетичної добової дози препарату Долоніка. Застосування препарату невідкладної терапії частіше ніж двічі на добу вказує на необхідність збільшення дози препарату Долоніка. Дозу не слід коригувати частіше ніж кожні 1–2 дні, доки не буде досягнуто стабільного прийому 2 рази на добу.
Після збільшення дози із 10 мг до 20 мг з прийомом кожні 12 год корекцію дози слід здійснювати кроками, що приблизно дорівнюють третині добової дози. Мета полягає в індивідуальному дозуванні для кожного пацієнта, що при прийомі двічі на добу дає змогу забезпечити достатнє знеболення з переносимими побічними ефектами та мінімальною кількістю препаратів невідкладної допомоги впродовж якомога довшого періоду, поки необхідне усунення болю.
Рівномірний розподіл (однакові дози вранці та ввечері) згідно з фіксованою схемою (кожні 12 год) прийнятний для більшості пацієнтів. Для деяких пацієнтів може бути корисним нерівномірний розподіл добової дози. Як правило, слід застосовувати найнижчу ефективну знеболюючу дозу. Для лікування болю, не пов’язаного зі злоякісними пухлинами, звичайно є достатньою добова доза 40 мг; може бути необхідною вища доза. Пацієнти з больовим синдромом, пов’язаним зі злоякісними пухлинами, можуть потребувати доз від 80 до 120 мг, а в окремих випадках доза може бути підвищена до 400 мг. Якщо необхідні вищі дози, рішення слід приймати індивідуально з урахуванням балансу між ефективністю та переносимістю і ризиком небажаних ефектів.
Тривалість застосування
Препарат Долоніка не слід приймати довше, ніж це необхідно. Якщо у зв’язку з типом та тяжкістю захворювання потрібне тривале лікування, слід забезпечити ретельний та регулярний моніторинг, щоб визначити потребу у продовженні лікування та дозування.
Припинення лікування
Якщо показань до опіоїдної терапії більше немає, рекомендується поступово зменшувати добову дозу, щоб запобігти розвитку синдрому відміни.
Особливі популяції
Пацієнти літнього віку
Корекція дозування при лікуванні пацієнтів літнього віку без клінічних проявів порушення функції печінки та/або нирок не потрібна.
Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки
Для початку лікування цієї категорії пацієнтів слід дотримуватися консервативного підходу. Лікування дорослих пацієнтів слід починати з половини рекомендованої дози (наприклад, від загальної добової дози 10 мг перорально у пацієнтів, які раніше не приймали опіоїдів).
Таким чином, найнижча рекомендована доза, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.
Пацієнти інших груп ризику
Лікування пацієнтів з низькою масою тіла або повільним метаболізмом лікарських засобів, які раніше не приймали опіоїдів, слід починати з половини рекомендованої для дорослих дози.
Таким чином, найнижча рекомендована доза, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.
Спосіб застосування
Для перорального застосування.
Препарат Долоніка слід приймати двічі на добу у призначеній дозі згідно з постійною схемою.
Таблетки пролонгованої дії (цілі) можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Розподільча риска на таблетці нанесена для розлому з метою полегшення ковтання, а не для розподілення дози. Таблетки Долоніка не слід жувати або роздрібнювати.
Діти. Лікарський засіб Долоніка не слід застосовувати пацієнтам віком до 18 років.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.
Виражене пригнічення функції дихання з гіпоксією та/або гіперкапнією.
Тяжке хронічне обструктивне захворювання легень.
Легеневе серце.
Тяжка БА.
Паралітична кишкова непрохідність.
Гострий живіт, затримка випорожнення шлунка.
Помірна або тяжка печінкова недостатність.
Хронічний запор.
Пацієнтам, які страждають на такі рідкісні спадкові проблеми як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність цукрази–ізомальтази, не слід приймати цей лікарський засіб.

ПОБІЧНА ДІЯ:

оксикодон може спричиняти пригнічення дихання, міоз, бронхоспазм та спазми гладкої мускулатури, а також пригнічувати кашльовий рефлекс. Може виникнути толерантність та залежність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Запобігти запору можна відповідними проносними засобами. Якщо нудота і блювання викликають занепокоєння, оксикодон можна поєднувати з протиблювотними засобами.
Нижче за категоріями «система-орган-клас» та за абсолютною частотою представлені небажані реакції, що розглядаються як принаймні можливо пов’язані з лікуванням. Частота визначається згідно з наведеними нижче критеріями.
Дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (частоту не можна визначити на основі наявних даних).
Розлади з боку імунної системи: нечасто — підвищена гіперчутливість; частота невідома — анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.
Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто — зниження аппетиту; нечасто — зневоднення.
Розлади з боку крові та лімфатичної системи: рідко — лімфаденопатія.
Розлади з боку ендокринної системи: нечасто — синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону.
Метаболічні та аліментарні розлади: рідко — дегідратація.
Розлади психіки: часто — різноманітні психологічні небажані реакції, в тому числі зміни настрою (наприклад тривожність, депресія, ейфорія), конфузійний стан, зміни активності (переважно пригнічення, що інколи супроводжується інертністю, інколи посилення зі збудженням, нервозністю та безсонням) та зміни когнітивної функції (незвичайні думки, сплутаність свідомості, амнезія, окремі випадки розладів мовлення), аномальні сни та мислення; нечасто — зміни сприйняття, такі як деперсоналізація, галюцинації, зміни смаку, зорові порушення, гіперакузія, зниження лібідо, наркотична залежність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), дезорієнтація, дисфорія; частота невідома — агресія.
Розлади з боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, головний біль; часто — загальна слабкість, парестезія, тремор, млявість; нечасто — амнезія, підвищений або знижений м’язовий тонус, мимовільні скорочення м’язів, гіпестезія, порушення координації, загальне нездужання, вертиго (системне запаморочення), гіпертензія, розлади мовлення, синкопе, гіпотонія; рідко — судомні напади, особливо у пацієнтів, які страждають на епілепсію, або у пацієнтів зі схильністю до судом, м’язові спазми; частота невідома – гіпералгезія.
Розлади з боку органів зору: нечасто — порушення сльозовиділення, порушення зору, міоз.
Розлади з боку органів слуху та рівноваги: нечасто — вертиго.
Розлади з боку серця: нечасто — надшлуночкова тахікардія, прискорене серцебиття (у контексті абстинентного синдрому).
Розлади з боку судин: нечасто — вазодилатація, гіперемія обличчя; рідко — артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
Розлади з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто — бронхоспазм, задишка; нечасто — пригнічення дихання, посилення кашлю, гикавка, фарингіт, риніт, зміни голосу.
Розлади з боку ШКТ: дуже часто — запор, нудота, блювання; часто — сухість у роті, що рідко супроводжується спрагою та труднощами при ковтанні, такі розлади з боку шлунка та кишечнику, як біль у животі, діарея, диспепсія, відсутність апетиту; нечасто — дисфагія, відрижка, виразки ротової порожнини, гінгівіт, стоматит, метеоризм, кишкова непрохідність, гастрит; рідко — кровоточивість ясен, підвищений апетит, дьогтеподібні випорожнення, забарвлення та пошкодження зубів; частота невідома — карієс.
Розлади з боку печінки і жовчовивідних шляхів: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів, жовчна коліка; частота невідома — холестаз.
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто — свербіж; часто — ураження шкіри, включаючи висипання, гіпергідроз, рідко – посилення фоточутливості, в окремих випадках — кропив’янка або ексфоліативний дерматит; нечасто — сухість шкіри, ексфоліативний дерматит; рідко – простий герпес.
Розлади з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — порушення сечовипускання (затримка сечі, але також посилення позивів до сечовипускання); рідко — гематурія.
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — зниження лібідо, імпотенція, еректильна дисфункція, гіпогонадизм; частота невідома — аменорея.
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: часто — астенія, втома, пітливість, озноб; нечасто — випадкові травми, біль (наприклад біль у грудній клітці), набряк, периферичні набряки, мігрень, фізична залежність з симптомами відміни, алергічні реакції, спрага, пірексія, озноб, синром відміни, нездужання; рідко — зміни маси тіла (збільшення або зменшення), флегмона; частота невідома — абстинентний синдром у новонароджених. Можуть розвиватися звикання та залежність.
Синдром відміни опіоїдів
Опіоїдна абстиненція, або синдром відміни, характеризується деякими або усіма такими симптомами: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, пітливість озноб, міалгія, мідріаз та посилене серцебиття. Можуть також виникати інші симптоми, у тому числі: дратівливість, тривожність, біль у спині, біль у суглобах, загальна слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, відсутність апетиту, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, частоти дихання або частоти серцевих скорочень.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

пригнічення дихальної та серцевої функції. Пригнічення дихальної функції є найбільш значущим ризиком, спричиненим опіоїдами, що з найбільшою ймовірністю спостерігається у літніх та ослаблених пацієнтів. Пригнічувальна дія оксикодону гідрохлориду щодо функції дихання може призвести до підвищення концентрації діоксиду вуглецю в крові, а отже, у спинномозковій рідині. У чутливих пацієнтів опіоїди можуть спричиняти виражене зниження АТ.
Звикання та залежність. Оксикодон має профіль зловживання, подібний до інших сильних опіоїдів. При тривалому застосуванні препарату Долоніка може розвиватися звикання до препарату, що призводить до використання вищих доз для досягнення бажаного знеболювального ефекту. Існує перехресна стійкість до дії інших опіоїдів. Тривале застосування препарату Долоніка може призвести до розвитку фізичної залежності, та характеризується деякими або всіма наступними проявами: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, потовиділення, озноб, міалгія, мідріаз та серцебиття. Також можуть розвиватися інші симптоми, зокрема: дратівливість, тривожність, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея або підвищення артеріального тиску, підвищення частоти дихання або серцебиття. Після раптового припинення прийому препарату можлива поява симптомів відміни. Якщо потреби в опіоїдній терапії більше немає, рекомендується поступово зменшувати добову дозу, щоб запобігти розвитку синдрому відміни.
Долоніка має потенціал первинної залежності. Однак при застосуванні згідно з інструкцією у пацієнтів з хронічним больовим синдромом ризик розвитку фізичної або психологічної залежності є значно нижчим або потребує диференційованої оцінки. Дані щодо фактичної частоти психологічної залежності у пацієнтів з хронічним больовим синдромом відсутні. Призначення лікарського засобу пацієнтам з алкогольною або наркотичною залежністю в анамнезі вимагає особливої обережності.
Може виникнути гіпералгезія, при якій подальше збільшення дози оксикодону не супроводжується подальшим збільшенням ефекту, особливо при застосуванні високих доз препарату. Може знадобитися зменшення дози оксикодону або заміна іншим опіоїдом.
Як і у випадку з іншими опіоїдами, у немовлят, народжених залежними матерями, можуть проявлятися симптоми відміни, а при народженні може виникнути пригнічення дихання.
Зловживання. Для збереження властивостей таблеток контрольовано вивільняти діючу речовину таблетки пролонгованої дії слід ковтати цілими та не слід жувати або роздрібнювати. Після прийому розжованих або роздрібнених таблеток відбувається швидке вивільнення та всмоктування оксикодону гідрохлориду у потенційно смертельних дозах (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Лікарський засіб Долоніка, таблетки пролонгованої дії по 80 мг, не слід застосовувати для пацієнтів, які раніше не приймали опіоїдів, оскільки це може призвести до небезпечного для життя пригнічення функції дихання.
Препарат не можна застосовувати, якщо існує імовірність виникнення паралітичної кишкової непрохідності. Якщо протягом застосування препарату підозрюється або виникає кишкова непрохідність, то прийом препарату потрібно негайно припинити.
Алкоголь. При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні препарату Долоніка можливе посилення небажаних ефектів препарату; одночасного застосування слід уникати.
Особливі групи пацієнтів. Необхідна обережність при лікуванні літніх або ослаблених пацієнтів, пацієнтів з травмами голови (через ризик підвищення внутрішньочерепного тиску), гіпотензією, гіповолемією, вираженим порушенням функції легень, печінки або нирок, мікседемою, гіпотиреозом, хворобою Аддісона (недостатністю кори надниркових залоз), інтоксикаційним психозом (наприклад алкогольним), гіпертрофією передміхурової залози, алкоголізмом, відомою опіоїдною залежністю, алкогольним делірієм, панкреатитом, захворюваннями жовчовивідних шляхів, жовчними або нирковими коліками, запальними захворюваннями кишечнику, станами, що супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску, порушенням регуляції кровообігу, епілепсією або схильністю до судом, а також пацієнтів, які приймають бензодіазепіни або інші депресанти ЦНС (у тому числі алкоголь) або інгібітори МАО протягом останніх двох тижнів. Пацієнти з тяжким порушенням функції печінки потребують ретельного моніторингу.
Одночасне застосування опіоїдів та бензодіазепінів може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому та летальний наслідок. Зважаючи на ці ризики, супутнє застосування седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені препарати, з опіоїдами, слід тільки пацієнтам, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі.
Якщо приймається рішення про призначення опіоїдів одночасно з бензодіазепінами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.
Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами на предмет появи ознак та симптомів пригнічення дихання і седації. Тому наполегливо рекомендується інформувати пацієнтів, а також осіб, які здійснюють догляд за пацієнтами, щоб вони знали про можливість появи цих симптомів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні процедури. Не рекомендується застосовувати оксикодон пацієнтам до операції або протягом перших 12–24 годин після операції. Особлива обережність необхідна при застосуванні оксикодону гідрохлориду пацієнтам, які підлягають операції на кишечнику, у зв’язку з відомим порушенням моторики кишечнику. Опіоїди слід призначати тільки у післяопераційному періоді після відновлення функції кишечнику.
Безпека застосування препарату Долоніка у передопераційному періоді не встановлена, і тому таке застосування не рекомендується.
Антидопінгове застереження. Спортсмени повинні знати, що цей лікарський засіб може бути причиною позитивного результату аналізу на допінг.
Застосування препарату Долоніка як допінгового засобу може бути небезпечним для здоров’я.
Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну або гонадну системи. Деякі зміни, які можна помітити, включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові та зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Клінічні симптоми можуть проявлятися через ці гормональні зміни.
Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить цукрозу. Пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність цукрази-ізомальтази, не повинні приймати цей лікарський засіб.
Застосування в період вагітності або годування груддю. Застосування цього лікарського засобу не рекомендується для пацієнток, у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Дані щодо застосування оксикодону у період вагітності обмежені. Немовлята, народжені матерями, які отримували опіоїди протягом останніх 3–4 тижнів до пологів, потребують контролю на предмет пригнічення функції дихання. Абстинентні симптоми можуть спостерігатися у новонароджених від матерів, які проходять лікування оксикодоном.
Годування груддю. Оксикодон екскретується у грудне молоко та може спричинити седацію та пригнічення функції дихання у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Тому оксикодон не слід застосовувати жінкам у період годування груддю.
Фертильність. Відомо, що дослідження на щурах не продемонстрували жодного впливу на фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Оксикодон може проявляти значний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами, змінюючи швидкість реакції у широких межах залежно від дозування лікарського засобу та індивідуальної чутливості, особливо на початку терапії та після корекції дозування.
Лікар повинен оцінити стан пацієнта в кожній окремій ситуації.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

одночасне застосування опіоїдів із седативними лікарськими засобами, такими як бензодіазепіни або пов’язані з ними лікарські засоби, такі як опіоїди, збільшує ризик розвитку седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку в результаті адитивного депресивного ефекту ЦНС. Доза і тривалість одночасного застосування мають бути обмежені (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Препарати, що впливають на ЦНС, включають: алкоголь, транквілізатори, знеболюючі засоби, седативні засоби, що не містять бензодіазепіни, снодійні, фенотіазини, нейролептичні засоби, антидепресанти, міорелаксанти, антигіпертензивні засоби та інші опіоїди.
Одночасне застосування оксикодону з серотоніновими засобами, такими як селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) або інгібітори зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), можуть спричинити токсичність серотоніну. Симптоми токсичності серотоніну можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардія, нестабільний АТ, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації, ригідність) та/або шлунково–кишкові симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея). Оксикодон слід застосовувати з обережністю, та у разі необхідності зменшити дози для пацієнтів, які застосовують ці лікарські засоби.
Одночасне застосування оксикодону з антихолінергічними засобами або лікарськми засобами з антихолінергічною активністю (наприклад, антипсихотики, трициклічні антидепресанти, міорелаксанти, антигістамінні засоби, протипаркінсонічні засоби) можуть посилювати антихолінергічні небажані ефекти оксикодону.
Оксикодон слід з застосовувати обережністю, може виникнути необхідність у зменшенні дозування для пацієнтів, які застосовують ці засоби.
Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними анальгетиками. Інгібітори МАО, які спричиняють збудження або депресію ЦНС, пов’язані з гіпертонічним або гіпотензивним кризом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Алкоголь може посилювати фармакодинамічні ефекти оксикодону; слід уникати їх одночасного застосування.
Оксикодон метаболізується головним чином цитохромом P450 3A4, а також CYP 2D6. Діяльність цих метаболічних шляхів може бути пригнічена або індукована різними лікарськими препаратами або елементами харчування.
Інгібітори CYP 3A4, такі як макролідні антибіотики (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин або телітроміцин), азольні фунгіциди (наприклад, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол або позаконазол), інгібітори протеази (наприклад, боцепревір, ритонавір, індинавір, нелфінавір або саквінавір), циметидин і грейпфрутовий сік можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.
Нижче наведені деякі конкретні приклади інгібування ферменту CYP 3A4:
• Ітраконазол, потужний інгібітор CYP 3A4, що застосовували у дозі 200 мг перорально протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 2,4 раза вищим (діапазон 1,5–3,4).
• Вориконазол, інгібітор CYP 3A4, що застосовували у дозі по 200 мг 2 рази на добу протягом 4 днів (400 мг як перші 2 дози), збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 3,6 раза вищим (діапазон 2,7-5,6).
• Телітроміцин, інгібітор CYP 3A4, що застосовували у дозі 800 мг перорально протягом 4 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,8 раза вищим (діапазон 1,3–2,3).
• Грейпфрутовий сік, інгібітор CYP 3A4, що застосовували по 200 мл 3 рази на добу протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,7 раза вищим (діапазон 1,1–2,1).
Індуктори CYP 3A4, такі як рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн або звіробій, можуть індукувати метаболізм оксикодону та спричиняти підвищений кліренс оксикодону, що може призвести до зниження концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.
Деякі конкретні приклади індукування ферменту CYP 3A4 наведені нижче:
• Звіробій, індуктор CYP 3A4, що застосовували по 300 мг 3 рази на добу протягом 15 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 50% нижчим (діапазон 37–57%).
• Рифампіцин, індуктор CYP 3A4, що застосовували по 600 мг 1 раз на добу протягом 7 днів, знижував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 86% нижчим.
Препарати, які інгібують активність CYP 2D6, такі як пароксетин або хінідин, можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Одночасне застосування хінідину призвело до збільшення C_max оксикодону на 11%, AUC на 13% та T_½ на 14%. Також спостерігалося підвищення рівня нороксикодону (C_max на 50%; AUC на 85% та T_½ на 42%). Фармакодинамічні ефекти оксикодону не були змінені.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. Міоз, пригнічення дихання, сонливість, зниження тонусу скелетних м’язів та АТ. У тяжких випадках можуть спостерігатися колапс кровообігу, ступор, кома, брадикардія та некардіогенний набряк легень; зловживання сильними опіоїдами, такими як оксикодон, у високих дозах може призвести до летальних наслідків.
Ефекти передозування посилюються при одночасному вживанні алкоголю або інших психотропних лікарських засобів.
Лікування. Першочергової уваги потребує відновлення прохідності дихальних шляхів та забезпечення допоміжної або контрольованої вентиляції легень.
При передозуванні показане в/в введення антагоніста опіатів (наприклад в/в введення 0,4–2 мг налоксону). Одноразове введення слід повторювати залежно від клінічної ситуації з інтервалами 2–3 хв. Можлива в/в інфузія 2 мг налоксону у 500 мл ізотонічного сольового р-ну або 5% р-ну декстрози (що відповідає 0,004 мг налоксону/мл). Швидкість інфузії слід встановити залежно від попереднього болюсного введення препарату та реакції пацієнта.
Налоксон не слід вводити за відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, що є вторинним відносно передозування оксикодону. Налоксон слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які, наскільки відомо, є фізично залежними від оксикодону або за наявності підозри щодо такої залежності. У таких випадках раптове припинення або повна нейтралізація ефектів опіоїдів можуть спричинити посилення болю та гострий синдром відміни.
Долоніка продовжуватиме вивільнятися і збільшувати навантаження оксикодону до 12 год після прийому, тому лікування передозування оксикодону слід відповідно модифікувати. Можна призначити промивання шлунка. Якщо пацієнт проковтнув значну кількість препарату не більше 1 год тому, можна застосувати активоване вугілля (50 г для дорослих, 10–15 г для дітей) за умови забезпечення захисту дихальних шляхів.
Є підстави припускати, що пізнє введення активованого вугілля може бути корисним при передозуванні препаратів пролонгованої дії; однак доказів на підтвердження цього припущення немає.
Для прискорення очищення кишечнику можна застосувати відповідні послаблювальні засоби (наприклад розчин на основі ПЕГ).
Якщо необхідно, слід вжити підтримувальних заходів (штучне дихання, оксигенотерапія, введення судинозвужувальних засобів та інфузійна терапія) для лікування супутнього гемодинамічного шоку. При зупинці серця або серцевій аритмії показані масаж серця або дефібриляція. Якщо необхідно, слід застосувати штучну вентиляцію легень та підтримання водно-електролітного балансу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі не вище 30 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ:

Долоніка 10 мг таблетки пролонгованої дії, вкриті плівковою оболонкою   10 мг, Acino (Німеччина)
Долоніка 20 мг таблетки пролонгованої дії, вкриті плівковою оболонкою   20 мг, Acino (Німеччина)
Долоніка 40 мг таблетки пролонгованої дії, вкриті плівковою оболонкою   40 мг, Acino (Німеччина)
Долоніка 80 мг таблетки пролонгованої дії, вкриті плівковою оболонкою   80 мг, Acino (Німеччина)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Долоніка 10 мг

Долоніка 20 мг

Долоніка 40 мг

Долоніка 80 мг

(Dolonica 10 mg)

(Dolonica 20 mg)

(Dolonica 40 mg)

(Dolonica 80 mg)

Склад

діюча речовина: оксикодону гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, пролонгованої дії містить 10 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 9,0 мг оксикодону) або 20 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 17,9 мг оксикодону), або 40 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 35,9 мг оксикодону), або 80 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 71,7 мг оксикодону);

допоміжні речовини:

ядро таблетки — цукор сферичний, гіпромелоза, макрогол 6000, тальк, етилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, пропіленгліколь, целюлоза мікрокристалічна, целюлоза порошкоподібна (тільки для таблеток по 10 мг), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка — гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172) (тільки для таблеток 10 мг, 20 мг та 40 мг), заліза оксид коричневий (Е 172) (тільки для таблеток 10 мг), заліза оксид жовтий (Е 172) (тільки для таблеток 40 мг та 80 мг).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, коричнево-червоного кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 20 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 40 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, оранжевого кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 80 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з лініями розлому з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Код ATХ N02A A05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Оксикодон проявляє афінність до каппа-, мю- та дельта-рецепторів опіоїдів у головному та спинному мозку та периферичних органах. Він діє на ці рецептори як агоніст опіоїдів без антагоністичного ефекту. Терапевтичний ефект є переважно знеболювальним та седативним. Порівняно з лікарськими формами оксикодону з негайним вивільненням, які застосовують у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими речовинами, таблетки пролонгованої дії забезпечують полегшення болю протягом значно довшого періоду без зростання частоти небажаних ефектів.

Ендокринна система

Див. розділ «Особливості застосування».

Шлунково-кишковий тракт

Опіоїди можуть спричиняти спазм сфінктера Одді.

Інші фармакологічні ефекти

Діти

У цілому дані з безпеки, отримані в процесі 9 клінічних досліджень фармакодинаміки і фармакокінетики, в яких взяли участь загалом 629 немовлят і дітей (віком від 2 місяців до 17 років), які отримували оксикодон перорально, демонструють, що пероральний оксикодон добре переноситься пацієнтами дитячого віку з незначними побічними ефектами, переважно з боку шлунково-кишкового тракту і нервової системи. Отримані позитивні дані з безпеки для перорального оксикодону підтверджуються 9 дослідженнями за участю загалом 1860 немовлят і дітей, яким оксикодон застосовували буккально, внутрішньом'язово та внутрішньовенно та у яких також спостерігалися тільки легкі побічні ефекти, подібні до тих, що спостерігалися при пероральному застосуванні оксикодону.

Діапазон доз парентерального оксикодону, що вводили немовлятам і дітям у клінічних випробуваннях, становив від 0,025 мг/кг до 0,1 мг/кг, при цьому дозу 0,05 мг/кг найчастіше використовували після дози 0,1 мг/кг. Діапазон доз внутрішньовенного оксикодону становив від 0,025 мг/кг до 0,1 мг/кг, причому дозу 0,05 мг/кг найчастіше використовували після дози 0,1 мг/кг. Діапазон доз внутрішньом'язового оксикодону становив від 0,02 мг/кг до 0,1 мг/кг. Діапазон доз перорального оксикодону становив від 0,1 мг/кг (початкова доза) до 1,24 мг/кг/добу. Доза буккального оксикодону становила 0,1 мг/кг.

У цілому побічні ефекти в цих дослідженнях оксикодону в немовлят і дітей узгоджуються з відомим профілем безпеки оксикодону, розробленим у процесі численних клінічних випробувань, проведених у дорослих. У процесі цих досліджень не було виявлено жодних нових або неочікуваних сигналів безпеки. Всі зареєстровані побічні ефекти відповідали відомому профілю безпеки оксикодону та інших подібних сильних опіоїдів. Проте лікарський засіб Долоніка не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років через недостатні дані про безпеку та ефективність.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Щоб зберегти властивості таблеток контрольовано вивільняти діючу речовину, таблетки пролонгованого вивільнення слід ковтати цілими або поділити на рівні дози, а не жувати або подрібнювати, оскільки це призведе до негайного вивільнення оксикодону.

Відносна біодоступність оксикодону у лікарській формі з пролонгованим вивільненням є порівнянною з лікарською формою оксикодону негайного вивільнення для перорального застосування, але при пролонгованому вивільненні максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 3 години, а не через 1–1,5 години. Максимальні та мінімальні концентрації оксикодону у лікарських формах з пролонгованим та негайним вивільненням є порівнянними після прийому однакових доз з інтервалами 12 та 6 годин відповідно. Абсолютна біодоступність оксикодону становить приблизно дві третини від лікарської форми для парентерального застосування. Таблетки пролонгованої дії по 10 мг, 20 мг, 40 мг і 80 мг є біоеквівалентними пропорційно до кількості поглиненої діючої речовини, а також відносно швидкості та об’єму всмоктування. Максимальна концентрація в плазмі крові може підвищуватися після вживання їжі з високим вмістом жиру порівняно з прийомом лікарського засобу натще.

Розподіл

У рівноважному стані об’єм розподілу оксикодону становить 2,6 л/кг, а зв’язування з білками плазми крові — 38–45%; період напіввиведення дорівнює 4–6 годинам, а плазмовий кліренс — 0,8 л/хв. Період напіввиведення оксикодону при застосуванні таблеток пролонгованої дії становить 4,5 години, при цьому рівноважні значення досягаються в середньому після першого дня лікування.

Метаболізм

Оксикодон метаболізується у кишечнику та печінці за участю CYP3A4 та CYP2D6 до нороксикодону, оксиморфону та нороксиморфону з подальшим утворенням глюкуронідних кон’югатів. Вважається, що жоден із цих метаболітів не відіграє значної ролі в знеболювальному ефекті оксикодону.

Дослідження in vitro демонструють, що терапевтичні дози циметидину, імовірно, не чинять істотного впливу на утворення нороксикодону. У людей хінідин зменшує вироблення оксиморфону, тоді як фармакодинамічні властивості оксикодону залишаються переважно без змін. Роль метаболітів у загальному фармакодинамічному ефекті незначна.

Виведення

Оксикодон та його метаболіти виводяться зі сечею та калом. Оксикодон проходить через плацентарний бар’єр та виявляється у грудному молоці. У жінок у середньому концентрація оксикодону у плазмі крові до 25% вища, ніж у чоловіків на основі коригованої маси тіла.

Клінічні характеристики

Показання

Виражений больовий синдром, що може адекватно контролюватися тільки за допомогою опіоїдних аналгетиків.

Лікарський засіб Долоніка показаний для дорослих і підлітків віком від 12 років.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Виражене пригнічення функції дихання з гіпоксією та/або гіперкапнією.

Тяжке хронічне обструктивне захворювання легень.

Легеневе серце.

Тяжка бронхіальна астма.

Паралітична кишкова непрохідність.

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування опіоїдів зі седативними лікарськими засобами, такими як бензодіазепіни або подібні лікарські засоби, збільшує ризик розвитку седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку в результаті адитивного депресивного ефекту на центральну нервову систему (ЦНС). Доза і тривалість одночасного застосування мають бути обмежені. Препарати, що впливають на ЦНС, включають інші опіоїди, габапентоноїди, такі як прегабалін, анксіолітики, седативні засоби та снодійні, включаючи бензодіазепіни, нейролептичні засоби, антидепресанти, фенотіазини та алкоголь.

Необхідно уникати одночасного вживання алкоголю та застосування препарату Долоніка, оскільки можливе посилення фармакодинамічних ефектів препарату.

Одночасне застосування оксикодону зі серотоніновими засобами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), можуть спричинити токсичність серотоніну. Симптоми токсичності серотоніну можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації, ригідність) та/або шлунково-кишкові симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея). Оксикодон слід застосовувати з обережністю, а у разі необхідності зменшити дози для пацієнтів, які застосовують ці лікарські засоби.

Антихолінергічні засоби (наприклад, антипсихотики, трициклічні антидепресанти, антигістамінні, протиблювальні засоби, міорелаксанти, протипаркінсонічні засоби) можуть посилювати антихолінергічні небажані ефекти оксикодону, такі як запор, сухість у роті або розлади сечовипускання).

Лікарський засіб Долоніка слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують або протягом останніх двох тижнів отримували інгібітори моноаміноксидази (МАО).

В окремих випадках при одночасному застосуванні оксикодону і кумаринових антикоагулянтів спостерігалося клінічно значуще зниження або збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ).

Оксикодон метаболізується головним чином ферментами CYP3A4 та CYP2D6. Дія цих метаболічних шляхів може бути пригнічена або індукована різними лікарськими засобами, що виводяться одночасно, або елементами, що надходять в організм людини з їжею.

У наступних розділах ці взаємодії пояснюються більш докладно.

Інгібітори CYP3A4, такі як макролідні антибіотики (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин або телітроміцин), азольні фунгіциди (наприклад, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол або позаконазол), інгібітори протеази (наприклад, боцепревір, ритонавір, індинавір, нелфінавір або саквінавір), циметидин і грейпфрутовий сік можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.

Нижче наведені деякі конкретні приклади інгібування ферменту CYP3A4:

Ітраконазол, потужний інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі 200 мг перорально протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 2,4 раза вищим (діапазон 1,5–3,4).
Вориконазол, інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі по 200 мг 2 рази на добу протягом 4 днів (400 мг як перші дві дози), збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 3,6 раза вищим (діапазон 2,7–5,6).
Телітроміцин, інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі 800 мг перорально протягом 4 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,8 раза вищим (діапазон 1,3–2,3).
Грейпфрутовий сік, інгібітор CYP3A4, що застосовували по 200 мл 3 рази на добу протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,7 раза вищим (діапазон 1,1–2,1).

Індуктори CYP3A4, такі як рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн або звіробій, можуть індукувати метаболізм оксикодону та спричиняти підвищений кліренс оксикодону, що може призвести до зниження концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.

Деякі конкретні приклади індукування ферменту CYP3A4 наведені нижче:

Звіробій, індуктор CYP3A4, що застосовували по 300 мг 3 рази на добу протягом 15 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 50% нижчим (діапазон 37–57%).
Рифампіцин, індуктор CYP3A4, що застосовували по 600 мг 1 раз на добу протягом 7 днів, знижував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 86% нижчим.

Препарати, які інгібують активність CYP2D6, такі як пароксетин або хінідин, можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові.

Особливості застосування

Оксикодон слід з обережністю застосовувати у таких випадках: тяжкі порушення дихання, апное під час сну, одночасне застосування депресантів ЦНС, інгібіторів МАО, толерантність до опіоїдів, фізична залежність і синдром відміни (див. нижче), психологічна залежність, ризик зловживання та алкогольна або наркотична залежність в анамнезі, ослаблені пацієнти літнього віку, травма голови, внутрішньочерепні ураження або підвищений внутрішньочерепний тиск, зниження рівня свідомості невизначеного походження, артеріальна гіпотензія, гіповолемія, епілепсія або схильність до судом, панкреатит, обструктивні та запальні захворювання кишечнику, порушення функції печінки або нирок, мікседема, гіпотиреоз, хвороба Аддісона, гіпертрофія передміхурової залози, алкоголізм, токсичний психоз, алкогольний делірій, запор, захворювання жовчовивідних шляхів.

Якщо протягом застосування лікарського засобу підозрюється або виникає кишкова непрохідність, прийом лікарського засобу Долоніка потрібно негайно припинити.

Пригнічення дихання

Основним ризиком надлишку опіоїдів є пригнічення дихання.

Опіоїди можуть спричиняти порушення дихання, пов’язані зі сном, включаючи апное під час сну та гіпоксемію, пов’язану зі сном. Застосування опіоїдів збільшує ризик розвитку апное під час сну залежно від дози. Для пацієнтів, які страждають на апное під час сну, необхідно розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Ризик одночасного застосування седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або споріднені препарати

Одночасне застосування оксикодону та седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або подібні препарати, може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому та летальний наслідок. Зважаючи на ці ризики, супутнє застосування седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені препарати, з опіоїдами слід тільки пацієнтам, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі. Якщо приймається рішення про призначення оксикодону одночасно з бензодіазепінами, потрібно застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами щодо появи ознак та симптомів пригнічення дихання і седації. Тому наполегливо рекомендується інформувати пацієнтів, а також осіб, які здійснюють догляд за пацієнтами, щоб вони знали про можливість появи цих симптомів.

Тільки для лікарського засобу Долоніка 80 мг

Лікарський засіб Долоніка, таблетки пролонгованої дії по 80 мг, не слід застосовувати пацієнтам, які раніше не приймали опіоїди, оскільки це може призвести до небезпечного для життя пригнічення функції дихання.

Для збереження властивостей таблеток контрольовано вивільняти діючу речовину таблетки пролонгованої дії слід ковтати цілими, не жувати та не подрібнювати. Після прийому розжованих або подрібнених таблеток відбувається швидке вивільнення та всмоктування оксикодону гідрохлориду у потенційно смертельних дозах (див. розділ «Передозування»).

Інгібітори МАО

Оксикодон слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інгібітори МАО або пацієнтам, які отримували інгібітори МАО протягом попередніх двох тижнів.

Толерантність, фізична залежність і синдром відміни

При хронічному застосуванні у пацієнтів може розвинутися толерантність до лікарського засобу та необхідність збільшити дозу для отримання того ж рівня контролю болю, що і раніше. При тривалому застосуванні препарату Долоніка може розвиватися звикання до препарату, що призводить до необхідності застосування вищих доз для досягнення бажаного знеболювального ефекту. Тривале застосування препарату Долоніка може призвести до розвитку фізичної залежності. Після раптового припинення прийому препарату можлива поява симптомів відміни. Якщо потреби в терапії оксикодоном більше немає, рекомендується поступово зменшувати добову дозу, щоб запобігти розвитку синдрому відміни.

Симптоми відміни можуть включати позіхання, мідріаз, сльозотечу, ринорею, тремор, підвищене потовиділення, неспокій, тривожність, судоми, безсоння або міалгію.

Опіоїди не є терапією першої лінії для пацієнтів з хронічним незлоякісним болем та не рекомендуються як єдиний метод лікування. Опіоїди слід застосовувати як частину комплексної програми лікування, що включає інші лікарські засоби і методи лікування. Пацієнти з хронічним незлоякісним болем потребують спостереження щодо розвитку залежності та зловживання. З метою досягнення цілей лікування наполегливо рекомендується, щоб лікар визначав результати лікування відповідно до основних рекомендацій лікування болю. За необхідності дозування можна коригувати. У разі, якщо цілі лікування не будуть досягнуті, слід розглянути питання про припинення терапії.

Розлад, пов'язаний зі вживанням опіоїдів (зловживання і залежність)

Повторне застосування опіоїдів, таких як оксикодон, може призвести до розвитку толерантності та фізичної та/або психологічної залежності.

При повторному застосуванні лікарського засобу Долоніка може розвинутися розлад, пов'язаний із застосуванням опіоїдів (РЗО). Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може підвищити ризик розвитку РЗО. Зловживання або навмисне неправильне застосування лікарського засобу Долоніка може призвести до передозування та/або летального наслідку. Ризик РЗО збільшується у пацієнтів з розладами, викликаними зловживанням психоактивних речовин (включаючи зловживання алкоголем), курців або пацієнтів з порушеннями психічного здоров’я (наприклад, тяжка депресія, тривожність та розлади особистості), у тому числі в особистому або сімейному анамнезі.

Перед початком та під час лікування оксикодоном з пацієнтом слід узгодити цілі лікування та план його припинення (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід проінформувати про ризики та ознаки РЗО. У разі появи цих ознак пацієнтам слід порадити звернутися до лікаря.

Пацієнти потребують ретельного спостереження щодо ознак неправильного застосування, зловживання чи залежності (наприклад, занадто швидке прохання виписати повторний рецепт). Це включає огляд одночасного застосування опіоїдів та психоактивних препаратів (таких як бензодіазепіни). Для пацієнтів з ознаками та симптомами РЗО слід розглянути можливість консультації нарколога.

Алкоголь

При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні препарату Долоніка можливе посилення небажаних ефектів препарату, тому одночасного застосування слід уникати.

Гіпералгезія

Може виникнути гіпералгезія, при якій подальше збільшення дози оксикодону не супроводжується збільшенням ефекту, особливо при застосуванні високих доз препарату. Може знадобитися зменшення дози оксикодону або заміна іншим опіоїдом.

Діти

Через проблеми безпеки й ефективності лікарський засіб Долоніка не слід застосовувати дітям віком до 12 років.

Не рекомендується застосовувати лікарський засіб Долоніка пацієнтам до операції або протягом перших 12–24 годин після операції. Залежно від виду й масштабу хірургічної процедури, обраної процедури анестезії, іншого лікарського засобу, що застосовується одночасно, та індивідуального стану пацієнта, терміни післяопераційного застосування препарату Долоніка слід визначати після ретельного аналізу співвідношення користь-ризик у кожному окремому випадку.

Опіоїди, такі як оксикодону гідрохлорид, можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну або гонадну системи. Деякі зміни, які можна помітити, включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові та зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Через такі гормональні зміни можуть проявлятися клінічні симптоми.

Як і у випадку застосування всіх лікарських засобів, що містять опіоїди, особлива обережність необхідна при застосуванні препарату Долоніка пацієнтам, які підлягають операції на кишечнику, у зв’язку з відомим порушенням моторики кишечнику. Опіоїди слід призначати лише після того, як лікар підтвердить відновлення функції кишечнику.

Парентеральна ін'єкція у вену пероральних лікарських форм може призвести до серйозних, потенційно летальних наслідків.

Лікарський засіб Долоніка може бути причиною позитивного результату аналізу на допінг.

Застосування препарату Долоніка як допінгового засобу може бути небезпечним для здоров’я.

Цей лікарський засіб містить цукрозу. Пацієнти, які страждають на такі рідкісні спадкові проблеми як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність цукрази-ізомальтази, не повинні приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Застосування цього лікарського засобу по можливості не рекомендується для пацієнток у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Дані щодо застосування оксикодону у період вагітності обмежені. Немовлята, народжені від матерів, які отримували опіоїди протягом останніх 3–4 тижнів до пологів, потребують контролю щодо пригнічення функції дихання. Абстинентні симптоми можуть спостерігатися у новонароджених від матерів, які проходять лікування оксикодоном.

Годування груддю

Оксикодон може екскретуватися у грудне молоко та спричинити седацію й пригнічення функції дихання у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Тому препарат Долоніка не слід застосовувати жінкам у період годування груддю.

Фертильність

Даних про вплив оксикодону на фертильність у людей немає. Дослідження на щурах не продемонстрували жодного впливу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Оксикодон може проявляти значний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Це особливо ймовірно на початку терапії препаратом Долоніка, після збільшення дози або зміни препарату, а також при одночасному застосуванні оксикодону з іншими депресантами ЦНС.

На тлі стабільної терапії абсолютна заборона керування транспортними засобами не потрібна.

Лікар повинен оцінити здатність пацієнта керувати автотранспортом або іншими механізмами в кожній окремій ситуації.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Дозування залежить від інтенсивності больового синдрому та індивідуальної чутливості пацієнта до лікування.

Якщо не зазначено інше, необхідно дотримуватися нижченаведених загальних рекомендацій з дозування препарату Долоніка.

Дорослі та підлітки (віком від 12 років)

Титрування дози

Звичайна початкова доза для пацієнтів, які не отримували опіоїди або пацієнтів із сильним болем, який не контролюється слабшими опіоїдами, становить 10 мг оксикодону гідрохлориду з інтервалом прийому 12 годин.

Пацієнти, які вже приймали опіоїди, можуть починати лікування з вищих доз з урахуванням свого попереднього досвіду застосування опіоїдних препаратів.

Перехід від застосування морфіну на оксикодон

Різниця між пацієнтами вимагає, щоб кожному пацієнту була ретельно підібрана доза, яка підходить саме йому. На початку переходу може бути рекомендована доза нижче еквівалентної. Пацієнти, які отримували пероральний морфін перед терапією оксикодоном, повинні отримувати добову дозу, виходячи з наступного співвідношення: 10 мг перорального оксикодону еквівалентно 20 мг перорального морфіну.

З огляду на індивідуальні відмінності у чутливості до різних опіоїдів рекомендується, щоб пацієнти починали застосування оксикодону гідрохлориду, таблеток пролонгованого вивільнення, після переходу від застосування інших опіоїдів із 50–75% розрахованої дози оксикодону гідрохлориду.

Корекція дози

Деякі пацієнти, які отримують лікарський засіб Долоніка згідно з постійною схемою, додатково потребують застосування аналгетиків негайного вивільнення як препаратів невідкладної допомоги для контролю проривного болю. Таблетки пролонгованої дії Долоніка не показані для лікування такого проривного болю. Одноразова доза препарату невідкладної допомоги повинна становити 1/4 від добової еквіаналгетичної дози лікарського засобу Долоніка з інтервалом прийому 6 годин. Застосування препарату невідкладної допомоги більше двох разів на день свідчить про те, що дозування таблеток пролонгованої дії Долоніка потрібно збільшувати. Дозу не слід коригувати частіше ніж кожні 1–2 дні, доки не буде досягнуто стабільного застосування 2 рази на добу.

Після збільшення дози із 10 мг до 20 мг з інтервалом прийому 12 годин корекцію дози слід здійснювати кроками, що приблизно дорівнюють третині добової дози, до отримання бажаного ефекту. Мета лікування полягає в індивідуальному дозуванні для кожного пацієнта, при якому прийом лікарського засобу 2 рази на добу забезпечує достатнє знеболення з переносимими побічними ефектами та мінімальним застосуванням препаратів невідкладної допомоги впродовж якомога довшого періоду, поки потрібне усунення болю.

Для більшості пацієнтів підходить рівномірний розподіл (однакові дози вранці та ввечері) згідно з постійною схемою (кожні 12 годин). Для деяких пацієнтів може бути корисним нерівномірний розподіл добової дози.

Зазвичай застосовують найнижчу ефективну знеболювальну дозу.

Для лікування болю, не пов’язаного зі злоякісними новоутвореннями, зазвичай є достатньою добова доза 40 мг, проте може бути необхідною вища доза. Пацієнти з больовим синдромом, пов’язаним зі злоякісними новоутвореннями, можуть потребувати доз від 80 мг до 120 мг, а в окремих випадках доза може бути підвищена до 400 мг. У разі потреби вищих доз рішення слід приймати індивідуально з урахуванням співвідношення між ефективністю та переносимістю і ризиком виникнення небажаних ефектів.

Цілі лікування та його припинення

Перед початком лікування оксикодоном слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість і цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до рекомендацій з лікування болю. Під час лікування між лікарем і пацієнтом повинен бути частий контакт, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування і, за необхідності, скоригувати дозування. Коли пацієнт більше не потребує терапії оксикодоном, може бути доцільно поступово зменшувати дозу, щоб запобігти виникненню симптомів відміни. За відсутності адекватного контролю болю слід розглянути можливість гіпералгезії, порушення толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування

Препарат Долоніка не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.

Пацієнти літнього віку

Корекція дозування при лікуванні пацієнтів літнього віку без клінічних проявів порушення функції печінки та/або нирок не потрібна.

Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки

Для початку лікування цієї категорії пацієнтів слід дотримуватися консервативного підходу. Лікування дорослих пацієнтів необхідно починати з половини рекомендованої дози (наприклад, від загальної добової дози 10 мг перорально для пацієнтів, які раніше не приймали опіоїдів) та підбирати для кожного пацієнта індивідуально залежно від клінічних проявів. Таким чином, найнижча рекомендована доза, зазначена у цій Інструкції для медичного застосування, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.

Пацієнти інших груп ризику

Лікування пацієнтів з низькою масою тіла або повільним метаболізмом лікарських засобів, які раніше не приймали опіоїдів, слід починати з половини рекомендованої для дорослих дози.

Таким чином, найнижча рекомендована доза, зазначена у цій Інструкції для медичного застосування, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.

Діти (віком до 12 років)

Оксикодон не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років через недостатні дані про безпеку та ефективність.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Препарат Долоніка слід приймати двічі на добу у призначеній дозі згідно з постійною схемою.

Таблетки пролонгованої дії можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки Долоніка необхідно приймати цілими або поділити на рівні дози, не жувати та не подрібнювати.

Передозування

Симптоми інтоксикації.

Гостре передозування оксикодоном може призвести до пригнічення дихання, сонливості, ступору чи коми, зниження тонусу скелетних м'язів, міозу, брадикардії, зниження артеріального тиску, набряку легенів, колапсу кровообігу і летальних наслідків.

При передозуванні оксикодоном спостерігалася токсична лейкоенцефалопатія.

Терапія інтоксикації.

Прохідність дихальних шляхів має бути відновлена. Чисті опіоїдні антагоністи, такі як налоксон, є специфічними антидотами проти симптомів передозування опіоїдами. У разі потреби слід використовувати інші підтримуючі заходи.

Налоксон: наприклад, 0,4–2 мг внутрішньовенно. Введення одноразових доз слід повторювати залежно від клінічної ситуації з інтервалами 2–3 хвилини. Можна застосовувати внутрішньовенну інфузію 2 мг налоксону у 500 мл ізотонічного сольового розчину або 5% розчину декстрози (відповідає 0,004 мг/мл налоксону). Швидкість інфузії слід встановити залежно від попереднього болюсного введення препарату та реакції пацієнта.

Інші підтримуючі заходи: штучне дихання, оксигенотерапія, введення судинозвужувальних засобів та інфузійна терапія для лікування супутнього гемодинамічного шоку. При зупинці серця або серцевій аритмії показаний масаж серця або дефібриляція. Необхідно підтримувати водно-електролітного балансу.

Побічні реакції

Завдяки своїм фармакологічним властивостям оксикодон може спричиняти пригнічення дихання, міоз, бронхоспазм та спазми гладкої мускулатури, а також пригнічувати кашльовий рефлекс.

Найчастішими побічними реакціями є нудота (особливо на початку лікування) і запор.

Як і у випадку з іншими опіоїдами, найсерйознішою побічною реакцією є пригнічення функції дихання. Така реакція з найбільшою ймовірністю спостерігається у пацієнтів літнього віку та ослаблених пацієнтів або у пацієнтів з непереносимістю опіоїдів.

У чутливих пацієнтів опіоїди можуть спричиняти виражене зниження артеріального тиску.

Побічні реакції за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від > 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частоту не можна визначити на основі наявних даних).

Інфекції та інвазії

Рідко: простий герпес.

З боку імунної системи

Нечасто: реакції гіперчутливості.

Частота невідома: анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.

З боку обміну речовин і харчування

Часто: зниження апетиту аж до втрати аппетиту.

Нечасто: зневоднення.

Рідко: підвищений апетит.

Розлади психіки

Часто: тривожність, сплутаність свідомості, депресії, зниження активності, метушливість, психомоторна гіперактивність, нервозність, безсоння, незвичайні думки.

Нечасто: збудження, афективна лабільність, ейфоричний настрій, зміни сприйняття (наприклад, галюцинації, дереалізація), зниження лібідо, наркотична залежність (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома: агресія.

З боку нервової системи

Дуже часто: сонливість, седація, запаморочення, головний біль.

Часто: тремор, загальна слабкість.

Нечасто: амнезія, судомні напади (особливо у пацієнтів, які страждають на епілепсію, або у пацієнтів зі схильністю до судом), порушення концентрації уваги, мігрень, артеріальна гіпертензія; мимовільні скорочення м'язів, гіпестезія, порушення координації, розлади мовлення, запаморочення, парестезія, дисгезія.

Частота невідома: гіпералгезія.

З боку органів зору

Нечасто: порушення зору, міоз.

З боку органів слуху та рівноваги

Нечасто: порушення слуху, вертиго.

З боку серця

Нечасто: тахікардія, прискорене серцебиття (у контексті абстинентного синдрому).

З боку судин

Нечасто: вазодилатація.

Рідко: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи,органів грудної клітки та середостіння

Часто: задишка.

Нечасто: пригнічення дихання, зміна голосу, кашель.

Частота невідома: синдром апное під час сну.

З боку шлунково-кишкового тракту

Дуже часто: запор, блювання, нудота.

Часто: біль у животі, діарея, сухість у роті, гикавка, диспепсія.

Нечасто: виразки ротової порожнини, стоматит, дисфагія, метеоризм, відрижка, кишкова непрохідність.

Рідко: дьогтеподібні випорожнення, стоматологічні захворювання, пошкодження зубів, кровоточивість ясен.

Частота невідома: карієс.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів.

Частота невідома: холестаз, жовчна коліка.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Дуже часто: свербіж.

Часто: шкірні реакції/висипання, гіпергідроз.

Нечасто: сухість шкіри.

Рідко: кропив’янка.

З боку нирок та сечовивідних шляхів

Часто: порушення сечовипускання, посилення позивів до сечовипускання.

Нечасто: затримка сечі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Нечасто: еректильна дисфункція, гіпогонадизм.

Частота невідома: аменорея.

Загальні розлади та ураження у місці введення препарату

Часто: астенія, втома.

Нечасто: озноб; синдром відміни, біль (наприклад, у грудній клітці), нездужання, набряк, периферичні набряки, фізична залежність, спрага.

Рідко: зміни маси тіла (збільшення або зменшення).

Частота невідома: абстинентний синдром у новонароджених.

Травми, отруєння та процедурні ускладнення

Нечасто: випадкові травми.

Опис окремих побічних реакцій

Медикаментозна залежність

Повторне застосування оксикодону може призвести до медикаментозної залежності, навіть у терапевтичних дозах. Ризик розвитку медикаментозної залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти та підлітки

Очікується, що частота, характер і тяжкість побічних реакцій у пацієнтів віком до 12 років не будуть відрізнятися від частоти, характеру і тяжкості побічних реакцій у дорослих і підлітків віком від 12 років.

Для новонароджених від матерів, які отримували чи отримують препарат Долоніка.

Термін придатності

Для таблеток по 10 мг — 3 роки.

Для таблеток по 20 мг, 40 мг та 80 мг — 4 роки.

Умови зберігання

Для таблеток по 10 мг: зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °C.

Для таблеток по 20 мг, 40 мг та 80 мг: зберігати в недоступному для дітей місці. Не потребує особливих умов зберігання.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері. По 3 або 10 блістерів з функцією захисту від відкриття дітьми в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Асіно Фарма АГ.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Бірсвег 2, 4253 Лісберг, Швейцарія.

Аналоги Долоніка (Dolonica)