фармакодинаміка. Меропенем чинить бактерицидну дію, інгібуючи синтез стінок бактеріальних клітин грампозитивних і грамнегативних бактерій шляхом зв’язування з білками, що зв’язують пеніцилін (PBP).
Як і для інших бета-лактамних антибактеріальних засобів, показники часу, при яких концентрації меропенему перевищували мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) (Т > МІС), вказували на високий ступінь кореляції з ефективністю. На доклінічних моделях меропенем продемонстрував активність при концентраціях у плазмі крові, що перевищували МІС для інфікуючих мікроорганізмів приблизно на 40 % від інтервалу дозування. Це цільове значення не було встановлено клінічно.
Бактеріальна резистентність до меропенему може виникнути у результаті: (1) зниження проникності зовнішньої мембрани грамнегативних бактерій (у зв’язку зі зниженням продукування поринів), (2) зниження спорідненості з цільовими PBP, (3) підвищення експресії компонентів ефлюксного насоса та (4) продукування бета-лактамаз, які можуть гідролізувати карбапенеми.
У Європейському Союзі були зареєстровані вогнища інфекції, спричинені бактеріями, стійкими до карбапенемів.
Перехресна резистентність між меропенемом і лікарськими засобами, що належать до класів хінолонів, аміноглікозидів, макролідів та тетрациклінів, з урахуванням цільових мікроорганізмів відсутня. Однак бактерії можуть проявляти резистентність до більш ніж одного класу антибактеріальних препаратів у випадку, коли залучений до дії механізм включає непроникність мембрани клітин та/або наявність ефлюксного(-их) насоса(насосів).
Граничні значення МІС, що були визначені у процесі клінічних досліджень Європейським комітетом з визначення чутливості до протимікробних препаратів (EUCAST), наведені нижче.
Таблиця 1

Мікроорганізм	Чутливий (S), (мг/л)	Резистентний (R), (мг/л)
Enterobacteriaceae	≤2	>8
Види Pseudomonas	≤2	>8
Види Acinetobacter	≤2	>8
Streptococcus, групи А, В, C, G	Примітка 6	Примітка 6
Streptococcus pneumoniae¹	≤2	>2
Інші стрептококи²	≤2	>2
Види Enterococcus	–	–
Види Staphylococcus	примітка 3	примітка 3
Haemophilus influenzae^1,2 та Моraxella catarrhalis²	≤2	>2
Neisseria meningitidis^2,4	≤0,25	>0,25
Грампозитивні анаероби, крім Clostridium difficile	≤2	>8
Грамнегативні анаероби	≤2	>8
Listeria monocytogenes	≤0,25	>0,25
Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів⁵	≤2	>8

¹Граничні значення меропенему для Streptococcus pneumoniae та Haemophilus influenzae при менінгіті становлять 0,25 мг/л (чутливі) та 1 мг/л (резистентні).
²Штами мікроорганізмів зі значеннями МІС, вищими за граничні значення S/R, є дуже рідкісними або про них ще не повідомлялося. Тести на ідентифікацію та протимікробну чутливість будь-якого такого ізоляту необхідно повторити, і якщо результат підтверджений, ізолят направляють до експертної лабораторії. До того часу, поки не отримані дані про клінічну відповідь для верифікованих ізолятів зі значеннями МІС, вищими за поточні граничні значення резистентності (позначено курсивом), ізоляти мають реєструватися як стійкі.
³Чутливість стафілококів до карбапенемів прогнозується, виходячи з даних чутливості до цефокситину.
⁴Граничні значення відносяться тільки до менінгіту.
⁵Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів, були визначені в основному, виходячи з даних ФК/ФД, і не залежать від розподілу МІС окремих видів. Вони призначені для використання щодо видів, не зазначених у таблиці та виносках. Граничні значення, не пов’язані з видами, базуються на таких дозах: граничні значення EUCAST застосовуються до дози меропенему по 1000 мг 3 рази на добу внутрішньовенно протягом 30 хвилин як найнижчої дози. Розглядалися дози по 2 г 3 рази на добу при тяжких інфекціях і при проміжних/резистентних граничних значеннях.
⁶Бета-лактамна чутливість стрептококових груп A, B, C і G прогнозується, виходячи з чутливості до пеніциліну.
«–» Проведення тесту на визначення чутливості не рекомендується, оскільки вид є поганою мішенню для проведення лікування лікарським засобом. Ізоляти можуть бути визначені як резистентні без попереднього тестування.
Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію про резистентність мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні по відношенню до деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта.
Нижче перераховуються патогенні мікроорганізми, виходячи з клінічного досвіду і терапевтичних протоколів лікування захворювань.
Зазвичай чутливі види
Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis7; Staphylococcus aureus (метицилінчутливий)⁸; Staphylococcus species (метицилінчутливий), у тому числі Staphylococcus epidermidis, Streptococcus agalactiae (група В); група Streptococcus milleri (S.anginosus, S.constellatus та S.intermedius), Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes (група А).
Грамнегативні аероби: Citrobacter freudii, Citrobacter koseri, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Neisseria meningitides, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Serratia marcescens.
Грампозитивні анаероби: Clostridium perfringens, Peptoniphilus asaccharolyticus, Peptostreptococcus species (у тому числі P.micros, P.anaerobius, P.magnus).
Грамнегативні анаероби: Bacteroides caccae; група Bacteroides fragilis, Prevotella bivia, Prevotella disiens.
Види, для яких набута резистентність може бути проблемою
Грампозитивні аероби: Enterococcus faecium^7,9.
Грамнегативні аероби: Acinetobacter species, Burkholderia cepacia, Pseudomonas aeruginosa.
За своєю природою резистентні мікроорганізми
Грамнегативні аероби: Stenotrophomonas maltophilia, Legionella species.
Інші мікроорганізми: Chlamydophila pneumoniae, Chlamydophila psittaci, Coxiella burnetii, Mycoplasma pneumoniae.
⁷Види, які виявили природну проміжну чутливість.
⁸Усі метицилінрезистентні стафілококи є резистентними до меропенему.
⁹Показник резистентності >50% в одній або кількох країнах ЄС.
Сап і меліоїдоз: застосування меропенему у людей грунтується на даних про чутливість B. mallei і B. pseudomallei і на обмежених даних у людей. Лікарі повинні спиратися на національні та/або міжнародні консенсусні документи, що стосуються лікування сапу і меліоїдозу.
Фармакокінетика.
У здорових добровольців середній T_½ з плазми крові становить приблизно 1 год; середній об’єм розподілу становить приблизно 0,25 л/кг (11-27 л); середній кліренс становить 287 мл/хв при застосуванні препарату в дозі 250 мг, зі зниженням кліренсу до 205 мл/хв при застосуванні препарату у дозі 2 г. Дози препарату 500, 1000 і 2000 мг, введені у вигляді інфузії протягом 30 хв, дають середні значення C_max приблизно 23, 49 і 115 мкг/мл відповідно; відповідні значення AUC становлять 39,3, 62,3 і 153 мкг × год/мл. Після проведення інфузії препарату у дозах 500 і 1000 мг протягом 5 хв значення C_max становлять 52 і 112 мкг/мл відповідно. При введенні кількох доз препарату кожні 8 год пацієнтам з нормальною функцією нирок кумуляції меропенему не спостерігалося.
В процесі дослідження з участю 12 пацієнтів, яким вводили меропенем по 1000 мг кожні 8 год після хірургічної операції з приводу інтраабдомінальної інфекції, були виявлені значення показників C_max і , які відповідають показникам здорових людей, але об’єм розподілу був більшим (27 л).
Розподіл
Середнє значення зв’язування меропенему з білками плазми крові становило приблизно 2% і не залежало від концентрації препарату. Після швидкого введення препарату (5 хв або менше) фармакокінетика є біекспоненціальною, але це стає набагато менш очевидним після 30-хвилинної інфузії. Було виявлено, що меропенем добре проникає у деякі рідини та тканини організму, включаючи легені, бронхіальний секрет, жовч, спинномозкову рідину, тканини статевих органів жінки, шкіру, фасції, м’язи і перитонеальний ексудат.
Метаболізм
Меропенем метаболізується шляхом гідролізу бета-лактамного кільця з утворенням мікробіологічно неактивного метаболіту. In vitro меропенем демонструє знижену сприйнятливість до гідролізу людською дегідропептидазою-І (ДГП-І) порівняно з іміпенемом, тому потреби в одночасному застосуванні інгібітора ДГП-І немає.
Виведення
Меропенем переважно виводиться у незміненому вигляді нирками; приблизно 70% (50-75%) дози препарату виводиться у незміненому вигляді протягом 12 годин. Ще 28% виділяється у вигляді мікробіологічно неактивного метаболіту. Виведення з калом складає лише приблизно 2% дози. Виміряний нирковий кліренс та ефект пробенециду показують, що меропенем піддається як фільтрації, так і канальцевій секреції.
Ниркова недостатність
Порушення функції нирок призводить до підвищення показників AUC у плазмі крові і збільшення періоду напіввиведення меропенему. Спостерігалося збільшення AUC у 2,4 раза у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК) 33-74 мл/хв), у 5 разів — при тяжких порушеннях функції нирок (КК 4-23 мл/хв) і в 10 разів — у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (КК <2 мл/хв), порівняно зі здоровими добровольцями (КК >80 мл/хв). AUC мікробіологічно неактивного метаболіту з відкритим кільцем також значно підвищувався у пацієнтів з порушенням функції нирок. Корекція дози препарату рекомендується пацієнтам з помірним та тяжким порушенням функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Меропенем виводиться шляхом гемодіалізу, при цьому кліренс під час проведення гемодіалізу був приблизно в 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з анурією.
Печінкова недостатність
Дослідження з участю пацієнтів з алкогольним цирозом печінки показує відсутність впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему після застосування повторних доз препарату.
Дорослі пацієнти
Фармакокінетичні дослідження, проведені з участю пацієнтів, не виявили значних фармакокінетичних відмінностей порівняно зі здоровими добровольцями з аналогічною функцією нирок. Популяційна модель, розроблена на основі даних 79 пацієнтів з інтраабдомінальною інфекцією або пневмонією, показала залежність центрального об’єму розподілу від маси тіла і кліренсу від кліренсу креатиніну і віку.
Діти
Фармакокінетичні дослідження у немовлят і дітей з інфекцією при застосуванні препарату у дозах 10, 20 і 40 мг/кг продемонстрували значення C_max, що наближаються до значень у дорослих після застосування препарату у дозах 500, 1000 і 2000 мг відповідно. Порівняння показало, що фармакокінетичні параметри між дозами препарату і періодами напіввиведення подібні таким у дорослих для всіх, крім наймолодших пацієнтів (<6 місяців Т_½ 1,6 год). Середні значення кліренсу меропенему становили 5,8 мл/хв/кг (6-12 років), 6,2 мл/хв/кг (2-5 років), 5,3 мл/хв/кг (6-23 місяці) і 4,3 мл/хв/кг (2-5 місяців). Приблизно 60% дози виводиться із сечею протягом 12 год у вигляді меропенему та ще 12% — у вигляді метаболіту. Концентрації меропенему у спинномозковій рідині у дітей з менінгітом становлять приблизно 20% від одночасно виявлених рівнів препарату у плазмі крові, хоча має місце значна міжіндивідуальна варіабельність показників.
Фармакокінетика меропенему у новонароджених, яким застосовували антибактеріальне лікування, продемонструвала вищий кліренс у новонароджених з більшим хронологічним або гестаційним віком із загальним середнім періодом напіввиведення 2,9 години. Моделювання процесу за Монте Карло на основі популяційної ФК-моделі показало, що при режимі дозування 20 мг/кг кожні 8 годин було досягнуто T > MIC 60% по відношенню до P. aeruginosa у 95% недоношених новонароджених і у 91% доношених новонароджених.
Пацієнти літнього віку
Фармакокінетичні дослідження у здорових добровольців літнього віку (65-80 років) показали зниження кліренсу плазми крові, що корелювало з віковим зниженням кліренсу креатиніну, а також незначне зниження нениркового кліренсу. Корекція дози препарату пацієнтам літнього віку не потрібна, за винятком випадків помірного і тяжкого порушення функції нирок.