В справочнику «Компендіум» 2019 року по препарату Аспрікс (Asprix) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Механізм дії. Аспрікс містить кеторолак — НПЗП. Кеторолак являє собою анальгетик, який інгібує фермент ЦОГ, ранній компонент каскаду арахідонової кислоти, що призводить до зниження синтезу простагландинів, тромбоксанів і простацикліну.
Кеторолак є потужним інгібітором синтезу простагландинів in vitro. Концентрації кеторолаку, які були досягнуті під час терапії, спричиняли ефекти in vivo. Простагландини підвищують чутливість аферентних нервів та посилюють дію брадикініну, стимулюючи біль, у моделях на тваринах. Простагландини є медіаторами запалення. Оскільки кеторолак є інгібітором синтезу простагландинів, механізм його дії може бути зумовлений зниженням рівня простагландинів у периферичних тканинах.
Фармакокінетика. Періоди напіврозпаду при інтраназальному та в/м введенні кеторолаку схожі. Біодоступність кеторолаку в дозі 31,5 мг при інтраназальному введенні становить близько 60% порівняно з в/м (таблиця).
Фармакокінетичні параметри кеторолаку після в/м та інтраназального введення.

Кеторолак	С_max (СВ), нг/мл	Т_max (діапазон), год	AUC_0–∞ (СВ), нг·год/мл	T_½ (СВ), год
В/м 30 мг (1,0 мл р-ну 30 мг/мл)	2382,2 (432,7)	0,75 (0,25–1,03)	11152,8 (4260,1)	4,80 (1,18)
Інтраназально 31,5 мг (2×100 мкл 15% р-ну)	1805,8 (882,8)	0,75 (0,50–2,00)	7477,3 (3654,4)	5,24 (1,33)
В/м 15 мг (0,5 мл р-ну 30 мг/мл)	1163,4 (279,9)	0,75 (0,25–1,50)	5196,3 (2076,7)	5,00 (1,72)

СВ — стандартне відхилення.
Абсорбція. У дослідженні, в якому кеторолак (31,5 мг) вводили інтраназально здоровим добровольцям 4 рази на добу протягом 5 днів, показники C_max, T_max та AUC після останньої дози були порівнянні з результатами, отриманими при дослідженні з одноразовим введенням. Накопичення кеторолаку в особливих групах пацієнтів, таких як особи літнього віку, діти, пацієнти з нирковою недостатністю або із захворюваннями печінки, не вивчалося.
Розподіл. Сцинтиграфічна оцінка розподілу кеторолаку після інтраназального дозування показала, що більша частина кеторолаку локалізується в порожнині носа та глотки, менше 20% локалізується в стравоході та шлунку і нульова або незначна кількість — в легенях (<0,5%).
Середній очевидний об’єм (V_β) кеторолаку після повного розподілу становив близько 13 л. Цей параметр був визначений за даними одноразового введення. Рацемат кеторолаку показав високу здатність зв’язуватися з білками крові (99,2%). Проте концентрації в плазмі крові понад 10 мкг/мл займатимуть близько 5% ділянок зв’язування альбуміну.
Таким чином, незв’язана частина для кожного енантіомера буде постійною в терапевтичному діапазоні. Однак зниження рівня альбуміну в сироватці крові призведе до підвищення концентрації вільного препарату.
Терапевтичні концентрації дигоксину, варфарину, ібупрофену, напроксену, піроксикаму, ацетамінофену, фенітоїну та толбутаміду не впливають на зв’язування кеторолаку з білками плазми крові. Дослідження in vitro показали, що при терапевтичних концентраціях саліцилату (300 мг/мл) звʼязування кеторолаку знижується приблизно на 99,2–97,5%, що є можливим дворазовим підвищенням рівня незв’язаного кеторолаку у плазмі крові. Дослідження in vitro показали, що при досягненні концентрації кеторолаку у плазмі крові 5–10 мкг/мл та зв’язуванні варфарину з білками плазми крові концентрація кеторолаку незначно знижується (99,3% порівняно з 99,5%).
Кеторолак виділяється у грудне молоко.
Метаболізм. Кеторолак значною мірою метаболізується в печінці. Продуктами метаболізму є гідроксильовані і кон’юговані форми вихідного лікарського засобу. Продукти метаболізму і деяка кількість незміненого лікарського засобу виводяться із сечею. У дослідженнях на тваринах та за участю людей немає доказів того, що кеторолак індукує або інгібує печінкові ферменти, здатні метаболізувати себе або інші лікарські засоби.
Екскреція. Основним шляхом виведення кеторолаку та його метаболітів є нирковий. Близько 92% введеної дози визначається в сечі: 40% — у вигляді метаболітів та 60% — у вигляді незміненого кеторолаку. Близько 6% дози виводиться з калом. У дослідженні одноразової дози кеторолаку 10 мг (n=9) продемонстровано, що S-енантіомер виводиться вдвічі швидше за R-енантіомер, а кліренс не залежить від способу введення. Це означає, що співвідношення плазмових концентрацій S-енантіомера/R-енантіомера після кожної дози зменшується з часом. Відмінності між S- та R-формами в організмі людини незначні або відсутні.
Т_½ S-енантіомера кеторолаку становить близько 2,5 год (СВ±0,4), а R-енантіомера — 5 год (СВ±1,7). В інших дослідженнях повідомлялося, що Т_½ рацемату становить 5–6 год.
Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. При одноразовому інтраназальному введенні кеторолаку (31,5 мг) проведено порівняльне дослідження фармакокінетичних показників у пацієнтів віком ≥65 років та пацієнтів віком <65 років. Вплив кеторолаку був збільшений на 23% у пацієнтів віком ≥65 років порівняно з пацієнтами віком <65 років. Після введення літнім і дорослим молодшим пацієнтам через 0,75 год досягалася С_max 2028 та 1840 нг/мл відповідно. У літніх пацієнтів відмічали більший кінцевий Т_½ порівняно з дорослими пацієнтами (4,5 год проти 3,3 год відповідно).
Расова приналежність. Фармакологічних відмінностей у пацієнтів, які належать до різних рас, не виявлено.
Ниркова недостатність. Спираючись тільки на дані, отримані після одноразового введення препарату, середній Т_½ кеторолаку у пацієнтів з порушеннями функції нирок становить 6–19 год і залежить від вираженості порушень. Кореляції між кліренсом креатиніну та загальним кліренсом кеторолаку у літніх пацієнтів та пацієнтів з порушенням функції нирок майже немає (r=0,5).
У пацієнтів із захворюванням нирок значення AUC_∞ кожного з енантіомерів підвищується майже на 100% порівняно зі здоровими добровольцями. Об’єм розподілу подвоюється для S-енантіомера та збільшується на ¹/₅ для R-енантіомера. Збільшення об’єму розподілу кеторолаку вказує на збільшення незв’язаної фракції.
Відношення AUC_∞ енантіомерів кеторолаку у здорових добровольців та пацієнтів залишилося схожим, що вказує на неселективну екскрецію енантіомерів у пацієнтів порівняно зі здоровими добровольцями.
Печінкова недостатність. Значення Т_½, AUC_∞ та С_max у 7 пацієнтів із захворюванням печінки суттєво не відрізнялися від показників у здорових добровольців.
Алергічний риніт. Порівняння фармакокінетики кеторолаку у пацієнтів з алергічним ринітом з даними попереднього дослідження на здорових добровольцях не показало відмінностей, які б чинили клінічно значущий вплив на рівень безпеки та ефективності застосування кеторолаку.
Дослідження взаємодії лікарських засобів

Ацетилсаліцилова кислота. При застосуванні НПЗП з ацетилсаліциловою кислотою ступінь їх зв’язування з білками плазми крові знижувався, хоча кліренс незв’язаної форми НПЗП не змінювався. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інші назальні лікарські засоби. Проведено дослідження за участю пацієнтів із симптоматичним алергічним ринітом для оцінки впливу препаратів для назального застосування на основі оксиметазоліну гідрохлориду та флутиказону пропіонату на фармакокінетику кеторолаку.
Пробенецид. Одночасне застосування перорального кеторолаку та пробенециду привело до зниження кліренсу й обʼєму розподілу кеторолаку та значного підвищення його концентрації у плазмі крові (загальний AUC збільшився майже у 3 рази — з 5,4 мкг/год/мл до 17,8 мкг/год/мл), кінцевий Т_½ збільшився майже у 2 рази — з 6,6 год до 15,1 год.

ПОКАЗАННЯ:

короткочасне лікування болю (до 5 днів) помірної та помірно сильної інтенсивності, який потребує знеболення на опіоїдному рівні.

ЗАСТОСУВАННЯ:

лікарський засіб Аспрікс рекомендується лише для короткочасного застосування (до 5 діб). З метою мінімізації побічних ефектів препарат слід застосовувати у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів. Препарат не слід застосовувати одночасно з іншими формами кеторолаку трометаміну або іншими НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дорослі пацієнти. Рекомендована доза становить 31,5 мг кеторолаку трометаміну (по 15,75 мг кеторолаку трометаміну в кожний носовий хід, тобто по одному розпиленню) кожні 6–8 год. Максимальна добова доза становить 126 мг (4 рекомендовані дози).
Дорослі пацієнти з масою тіла менше 50 кг. Рекомендована доза становить 31,5 мг кеторолаку трометаміну (по 15,75 мг кеторолаку трометаміну в кожний носовий хід, тобто по одному розпиленню) кожні 6–8 год. Максимальна добова доза становить 63 мг (дві рекомендовані дози).
Пацієнти літнього віку. Рекомендована доза становить 31,5 мг кеторолаку трометаміну (по 15,75 мг кеторолаку трометаміну в кожний носовий хід, тобто по одному розпиленню) кожні 6–8 год. Максимальна добова доза становить 63 мг (дві рекомендовані дози).
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендована доза становить 31,5 мг кеторолаку трометаміну (по 15,75 мг кеторолаку трометаміну в кожний носовий хід, тобто по одному розпиленню) кожні 6–8 год. Максимальна добова доза становить 63 мг (дві рекомендовані дози).
Інструкція для застосування. Для більшої ефективності спрея Аспрікс перед його застосуванням слід прочистити носові ходи (м’яко висякатися).
Перед використанням зняти захисне полукільце.
Перед першим застосуванням препарату слід 5 разів натиснути на розпилювач, направляючи бризки в повітря, доки не сформується рівномірна хмаринка спрея. Тепер препарат готовий до застосування.
Якщо після останнього застосування препарату минуло більше доби, перше розприскування слід зробити в повітря для запобігання застосуванню неповної дози.
При застосуванні флакон слід тримати розпилювачем догори.
Нахилити голову трохи вперед, розпилювач ввести в лівий носовий хід, злегка нахиливши кінчик розпилювача від центра носа і зробити одне натиснення, потім повторити те ж саме з правим.
З метою несанкціонованого натискання після використання одягти захисне полукільце.
Флакон слід зберігати у прохолодному, захищеному від світла місці (див. ЗБЕРІГАННЯ).
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не вивчалися, тому Аспрікс не слід застосовувати в педіатричній практиці.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до кеторолаку (анафілактичні реакції та серйозні шкірні реакції) або будь-якого компонента препарату;
активна пептична виразка, нещодавня шлунково-кишкова кровотеча або перфорація;
БА, кропив’янка або інші алергічні реакції в анамнезі, спричинені застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП (через можливість виникнення тяжких, іноді летальних, анафілактичних реакцій);
не застосовують як анальгезивний засіб перед і під час оперативного втручання;
не застосовують впродовж післяопераційного періоду на тлі аортокоронарного шунтування;
тяжка ниркова недостатність або ризик виникнення ниркової недостатності внаслідок зменшення обʼєму рідини;
не застосовують при переймах та пологах (через гальмівний вплив на синтез простагландинів кеторолак може негативно вплинути на кровообіг плода та інгібувати скорочення матки, тим самим підвищуючи ризик виникнення маткової кровотечі);
пацієнти з підозрюваною або підтвердженою цереброваскулярною кровотечею, геморагічним діатезом, включаючи порушення згортання крові та високий ризик кровотечі;
одночасне застосування з пробенецидом;
одночасне застосування з пентоксифіліном.

ПОБІЧНА ДІЯ:

досвід клінічних досліджень. Оскільки клінічні дослідження проводяться за дуже різних умов, частоту виникнення побічних реакцій у клінічних дослідженнях одного препарату не можна безпосередньо порівнювати з показником, отриманим у клінічних дослідженнях іншого препарату, й очікувати такої ж частоти на практиці.
За даними клінічних досліджень, найпоширенішими побічними реакціями, що реєструвалися у пацієнтів, які застосовували кеторолак, були дискомфорт у носі або подразнення. Ці побічні реакції зазвичай були легкими та швидкоминущими. Найчастішими побічними реакціями, що призводили до припинення застосування лікарського засобу, були дискомфорт у носі або біль у носі (риналгія).
Побічні реакції, що зафіксовані у клінічних дослідженнях з іншими дозами та лікарськими формами кеторолаку або іншими НПЗП. Швидкість настання побічних реакцій збільшується при застосуванні більш високих доз кеторолаку. Необхідно уважно пильнувати за серйозними ускладненнями, що можуть відмічатися при застосуванні кеторолаку, а саме виразки ШКТ, кровотеча та перфорація, післяопераційна кровотеча, гостра ниркова недостатність, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, печінкова недостатність. При неправильному застосуванні кеторолаку вищенаведені ускладнення можуть мати серйозні наслідки.
Наступні побічні реакції зареєстровані у 1–10% пацієнтів, які застосовували кеторолак або інші НПЗП

З боку ШКТ: шлунково-кишковий біль, метеоризм, шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, стоматит, запор, діарея, відчуття переповнення шлунка, печія, блювання, диспепсія, пептична виразка (шлунка/дванадцятипалої кишки), нудота.
Інші: порушення функції нирок, сонливість, головний біль, біль у місці введення, висип, анемія, набряки, АГ, свербіж, дзвін у вухах, запаморочення, підвищення рівня печінкових ферментів, подовження часу кровотечі, пурпура, підвищена пітливість.
Поодинокі побічні реакції, які зафіксовані у клінічних дослідженнях у <1% пацієнтів, які застосовували кеторолак або інші НПЗП

Інфекції та інвазії: лихоманка, інфекції, сепсис.
З боку серцево-судинної системи: застійна серцева недостатність, пальпітація, блідість, тахікардія, синкопе.
З боку ШКТ: анорексія, сухість у роті, відрижка, езофагіт, посилена спрага, гастрит, глосит, криваве блювання, гепатит, підвищення апетиту, жовтяниця, мелена, ректальна кровотеча.
З боку системи крові та лімфатичної системи: екхімози, еозинофілія, носова кровотеча, лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку метаболізму та обміну речовин: зміни маси тіла.
З боку нервової системи: незвичні сновидіння, порушення мислення, тривожність, нездужання, сплутаність свідомості, депресія, ейфорія, екстрапірамідні симптоми, галюцинації, гіперкінезія, нездатність сконцентруватися, безсоння, нервозність, парестезія, сонливість, ступор, тремор, вертиго, нездужання.
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: БА, задуха, набряк легень, риніт.
Специфічні реакції: порушення смакових відчуттів, порушення зору, помутніння зору, втрата слуху.
З боку нирок і сечовидільної системи: цистит, дизурія, гематурія, підвищена частота сечовипускання, інтерстиціальний нефрит, олігурія/поліурія, протеїнурія, ниркова недостатність, затримка сечі.
Постмаркетинговий досвід. Наступні побічні реакції виявлені під час застосування кеторолаку або інших НПЗП. Оскільки про ці реакції повідомляють на добровільній основі від невідомої кількості популяції, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом лікарського засобу.
Загальні порушення: ангіоневротичний набряк, реакції гіперчутливості, такі як анафілаксія, що може мати летальний наслідок, анафілактоїдні реакції, набряк гортані, набряк язика, міалгія.
З боку серцево-судинної системи: аритмія, брадикардія, біль у грудній клітці, гіперемія, артеріальна гіпотензія, інфаркт міокарда, васкуліт.
З боку шкіри та підшкірних тканин: ексфоліативний дерматит, мультиформна еритема, синдром Лайєлла, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.
З боку ШКТ: гострий панкреатит, печінкова недостатність, виразковий стоматит, загострення виразкового коліту та хвороби Крона.
З боку системи крові та лімфатичної системи: агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, панцитопенія, післяопераційна кровотеча (рідко потребує переливання крові).
Порушення метаболізму та обміну речовин: гіперглікемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія.
З боку ЦНС: асептичний менінгіт, судоми, кома, психоз.
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: бронхоспазм, пригнічення дихання, пневмонія.
Специфічні реакції: конʼюнктивіт.
З боку нирок і сечовидільної системи: біль у боці (з/без гематурії та/або азотемії), гемолітичний уремічний синдром.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

кардіоваскулярні та тромботичні ефекти. Клінічні дослідження декількох селективних та неселективних інгібіторів ЦОГ-2 групи НПЗП тривалістю до 3 років продемонстрували підвищений ризик виникнення серйозних побічних тромботичних подій, у тому числі інфаркту міокарда та інсульту, які можуть бути летальними. Виходячи з наявних даних, незрозуміло, чи є ризик розвитку тромботичних серцево-судинних ускладнень подібним для всіх НПЗП. Відносне підвищення частоти серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень порівняно із частотою на початковому рівні, яке пов’язують із застосуванням НПЗП, відмічається як у пацієнтів з відомими серцево-судинними захворюваннями та факторами ризику їх виникнення, так і у пацієнтів без таких захворювань та факторів. Однак пацієнти з відомим серцево-судинним захворюванням або факторами ризику серцево-судинних захворювань мали ще вищу абсолютну частоту серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень через підвищену частоту цих факторів та захворювань на початковому рівні. У деяких обсерваційних дослідженнях встановлено, що цей підвищений ризик серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень з’являвся вже в перші тижні лікування. Підвищення ризику тромботичних серцево-судинних ускладнень найбільш стабільно відмічали при застосуванні препарату у вищих дозах.
Для мінімізації потенційного ризику побічних реакцій з боку серцево-судинної системи у пацієнтів, які застосовують НПЗП, слід використовувати мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого можливого періоду лікування. Лікарі та пацієнти мають уважно спостерігати за розвитком таких реакцій протягом усього курсу лікування навіть у разі відсутності в минулому симптомів з боку серцево-судинної системи. Слід повідомити пацієнтів про симптоми серйозних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи та про заходи, яких необхідно вжити у разі їх виникнення.
Прямі докази того, що одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти знижує підвищений ризик серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень, пов’язаних із застосуванням НПЗП, відсутні. Одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти та НПЗП, такого як кеторолак, підвищує ризик серйозних реакцій з боку ШКТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Стан після хірургічної операції з аортокоронарного шунтування. У двох великих контрольованих клінічних дослідженнях застосування селективного до ЦОГ-2 НПЗП для контролю болю в перші 10–14 днів після аортокоронарного шунтування виявлено підвищену частоту випадків інфаркту міокарда та інсульту. Застосування НПЗП при аортокоронарному шунтуванні протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнти після інфаркту міокарда. У процесі обсерваційних досліджень, проведених Данським національним реєстром, продемонстровано, що пацієнти, які застосовували НПЗП у період після інфаркту міокарда, перебували під підвищеним ризиком повторного інфаркту, летального наслідку, спричиненого серцево-судинним захворюванням, та летального наслідку з будь-якої причини, починаючи з першого тижня лікування. У тій самій групі серед пацієнтів, які застосовували НПЗП, частота летального наслідку в перший рік після інфаркту міокарда становила 20 випадків на 100 людино-років порівняно з 12 випадками на 100 людино-років серед пацієнтів, які не застосовували НПЗП. Хоча абсолютна кількість летальних випадків зменшується після першого року після інфаркту міокарда, аналіз результатів принаймні 4 наступних років подальшого спостереження продемонстрував, що підвищений відносний ризик летальних наслідків у пацієнтів, які застосовували НПЗП, зберігається.
Слід уникати застосування лікарського засобу Аспрікс у пацієнтів із нещодавнім інфарктом міокарда, окрім випадків, коли очікувана користь від лікування переважатиме ризик рецидиву тромботичного серцево-судинного ускладнення. Якщо лікарський засіб Аспрікс застосовують у пацієнтів із нещодавнім інфарктом міокарда, слід здійснювати моніторинг пацієнта на предмет появи ознак ішемії серця.
Вплив на ШКТ. Препарат протипоказаний пацієнтам з активною пептичною виразкою та/або шлунково-кишковою кровотечею та пацієнтам з недавніми шлунково-кишковою кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Кеторолак може спричиняти тяжкі побічні реакції з боку травного тракту, включаючи запалення, кровотечу, виразку та перфорацію стравоходу, шлунка, кишечнику, які можуть бути летальними. Ці побічні явища можуть виникати у пацієнтів, які застосовують препарат, у будь-який час (із симптомами-провісниками або без них). Тільки у одного з 5 пацієнтів, які застосовували НПЗП, серйозні симптоми з боку верхніх відділів ШКТ, що виникли, є симптоматичними. Виразки верхніх відділів ШКТ, сильна кровотеча або перфорація виникали приблизно у 1% пацієнтів, які отримували лікування НПЗП впродовж 3–6 міс, та у близько 2–4% пацієнтів, які отримували лікування НПЗП впродовж одного року. Але побічні явища можуть виникати навіть при нетривалій терапії.
Фактори ризику шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації. Пацієнти з раніше перенесеною виразковою хворобою та/або шлунково-кишковою кровотечею, які отримували лікування НПЗП, мали більш ніж у 10 разів підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі на відміну від пацієнтів, які не мали такого фактора ризику. Іншими факторами, які підвищують ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, є більш тривала терапія НПЗП, одночасне застосування пероральних кортикостероїдів, ацетилсаліцилової кислоти, антикоагулянтів або селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), паління, вживання алкогольних напоїв, літній вік та поганий стан здоров’я в цілому. Більшість спонтанних звітів про летальні випадки через захворювання ШКТ стосувалися осіб літнього віку або ослаблених пацієнтів молодшого віку. Пацієнти з прогресуючим захворюванням печінки та/або коагулопатією мають підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Стратегія мінімізації ризиків з боку ШКТ у пацієнтів, які застосовують НПЗП:
– застосовувати найнижчу ефективну дозу кеторолаку протягом найкоротшого можливого періоду;
– уникати застосування більш ніж одного НПЗП одночасно;
– пацієнтам із групи ризику, для яких очікувана користь не перевищує ризику виникнення кровотечі, призначити альтернативний вид терапії, до якої не входять НПЗП (препарат протипоказаний пацієнтам з активною шлунково-кишковою кровотечею);
– постійно спостерігати за ознаками та симптомами утворення виразки ШКТ та/або кровотечі під час терапії НПЗП;
– при виникненні порушень з боку ШКТ негайно відмінити препарат;
– пацієнти, які застосовують низькі дози ацетилсаліцилової кислоти для профілактики серцево-судинних захворювань, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря через ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;
– з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона) в анамнезі через ризик їх загострення.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Значне підвищення рівня АлАТ та АсАТ (більше ніж у 3 рази вище норми) в сироватці крові відмічали в контрольованих клінічних дослідженнях менше ніж у 1% пацієнтів. Крім того, були повідомлення про поодинокі випадки тяжких печінкових реакцій, включаючи летальний фульмінантний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність.
Підвищення показників АлАТ та АсАТ (менше ніж у 3 рази вище норми) виявлено у 15% пацієнтів, які застосовували НПЗП, у тому числі кеторолак.
Пацієнти повинні бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми гепатотоксичності (наприклад нудота, втома, млявість, діарея, свербіж, жовтяниця, біль у правому підреберʼї та симптоми грипу). Застосування кеторолаку відміняють у разі появи клінічних симптомів розвитку захворювання печінки або системних проявів, таких як еозинофілія, висип.
АГ. Застосування НПЗП, у тому числі кеторолаку, може призвести до розвитку АГ або погіршання вже існуючої АГ, і у кожному випадку можливе підвищення частоти побічних реакцій з боку серцево-судинної системи. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, діуретики групи тіазидів або петльові діуретичні засоби, може відмічатися порушення відповіді на ці лікарські засоби при застосуванні НПЗП (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Серцева недостатність та набряки. Результати спільного метааналізу Trialists’ Collaboration та результати рандомізованих контрольованих досліджень коксибу та традиційних НПЗП продемонстрували приблизно двократне збільшення кількості випадків госпіталізації у зв’язку з серцевою недостатністю у пацієнтів, які отримували селективні та неселективні до ЦОГ-2 препарати, та у пацієнтів, які застосовували неселективні НПЗП, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.
У дослідженні Данського національного реєстру у пацієнтів із серцевою недостатністю застосування НПЗП підвищувало ризик інфаркту міокарда, госпіталізації у зв’язку з серцевою недостатністю та летального наслідку.
Крім того, у деяких пацієнтів, які застосовували НПЗП, відмічали затримку рідини та набряк. Застосування кеторолаку може послаблювати серцево-судинні ефекти декількох лікарських засобів, що застосовуються для лікування цих захворювань (наприклад діуретики, інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину (БРА)) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Слід уникати застосування лікарського засобу Аспрікс у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, окрім випадків, коли очікувана користь від лікування переважатиме ризик порушення серцевої недостатності. Якщо лікарський засіб Аспрікс застосовують у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, слід здійснювати моніторинг ознак порушення серцевої недостатності.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Кеторолак та його метаболіти виділяються переважно нирками. Пацієнти зі зниженим кліренсом креатиніну матимуть знижений кліренс препарату. Лікарський засіб Аспрікс протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Нефротоксичність. Тривале застосування НПЗП призводило до медулярного некрозу нирок та інших ушкоджень нирок.
Нефротоксичність відмічали також у пацієнтів, у яких компенсуючу роль у підтриманні ниркової перфузії відіграють ниркові простагландини. У таких пацієнтів застосування НПЗП може спричиняти залежне від дози зменшення продукування простагландинів та, як наслідок, зменшення ниркового кровотоку, що може спричиняти виражену декомпенсацію функції нирок. До групи підвищеного ризику розвитку цих реакцій належать пацієнти, які мають порушення функції нирок, зневоднення, гіповолемію, серцеву недостатність, дисфункцію печінки, пацієнти, які приймають діуретики, інгібітори АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину (БРА), а також пацієнти літнього віку. Припинення застосування препарату зазвичай супроводжується поверненням до стану, що спостерігався до початку лікування.
У контрольованих клінічних дослідженнях інформація про застосування кеторолаку у пацієнтів із прогресуючим захворюванням нирок відсутня. Вплив кеторолаку на нирки може прискорювати прогресування вже наявного порушення функції нирок у пацієнтів.
Перед початком застосування лікарського засобу Аспрікс слід відкоригувати зневоднення або гіповолемією, якщо вони наявні у пацієнта. У пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки, серцевою недостатністю, зневодненням або гіповолемією під час застосування лікарського засобу Аспрікс слід здійснювати моніторинг функції нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо лікарський засіб Аспрікс застосовують у пацієнтів із прогресуючим захворюванням нирок, слід здійснювати моніторинг стану пацієнтів на предмет появи ознак порушення функції нирок.
Гіперкаліємія. Випадки підвищення концентрації калію в сироватці крові, у тому числі гіперкаліємія, зареєстровані при застосуванні НПЗП, навіть у деяких пацієнтів без порушення функції нирок. У пацієнтів з нормальною функцією нирок ці ефекти були пов’язані з гіпоренінемічно-гіпоальдостеронічним станом.
Анафілактичні реакції. Застосування кеторолаку було пов’язане з розвитком анафілактичних реакцій у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до кеторолаку або без неї, а також у пацієнтів із аспіриновою астмою. При виникненні анафілактичних реакцій необхідно звернутися за медичною допомогою.
Загострення БА, пов’язане з чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти. Частина пацієнтів з БА може мати аспіринову астму, що може включати хронічний риносинусит, ускладнений носовими поліпами; тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм; непереносимість ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП. Оскільки перехресна реактивність між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП зареєстрована у таких чутливих до ацетилсаліцилової кислоти пацієнтів, застосування лікарського засобу Аспрікс протипоказане пацієнтам з такою формою чутливості до ацетилсаліцилової кислоти (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). При застосуванні лікарського засобу Аспрікс у пацієнтів із вже існуючою БА (без відомої чутливості до ацетилсаліцилової кислоти) слід здійснювати моніторинг стану пацієнтів на предмет зміни ознак та симптомів БА.
Серйозні шкірні реакції. Кеторолак може спричиняти розвиток серйозних побічних реакцій з боку шкіри, таких як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що може бути летальним. Ці серйозні реакції можуть розвиватися без попереджувальних симптомів.
Пацієнтів необхідно повідомити про ознаки та симптоми серйозних шкірних реакцій та про необхідність припинення застосування лікарського засобу Аспрікс при першій появі висипу на шкірі або будь-яких інших ознак гіперчутливості. Кеторолак протипоказаний пацієнтам з наявністю в анамнезі серйозних шкірних реакцій на НПЗП (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Передчасне закриття артеріальної протоки плода. Кеторолак може спричиняти передчасне закриття артеріальної протоки, тому слід уникати застосування препарату у вагітних, починаючи з 30-го тижня вагітності (ІІІ триместр вагітності) (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Гематологічна токсичність. У пацієнтів, які застосовували НПЗП, зареєстровані випадки анемії. Це може бути зумовлено прихованою або значною втратою крові, затримкою рідини або ефектом на еритропоез, який ще повністю не описано. Якщо у пацієнта при застосуванні кеторолаку наявні будь-які ознаки або симптоми анемії, слід здійснювати моніторинг рівня гемоглобіну або показника гематокриту. Протипоказано застосування кеторолаку у пацієнтів із підвищеним ризиком кровотечі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Кеторолак може підвищувати ризик виникнення кровотечі. Такі супутні фактори, як порушення згортання крові або одночасне застосування варфарину, інших антикоагулянтів, антиагрегантів (наприклад ацетилсаліцилової кислоти), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну, можуть підвищувати цей ризик. Слід здійснювати моніторинг таких пацієнтів на предмет появи ознак кровотечі (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Дослідження одночасного застосування кеторолаку та профілактичних низьких доз гепарину (2500–5000 ОД кожні 12 год), варфарину та декстрану не проводилися, тому такий режим теж може підвищувати ризик появи кровотечі. Оскільки дані подібних досліджень відсутні, необхідно оцінити співвідношення користі та ризиків та застосовувати таку супутню терапію у пацієнтів з особливою обережністю. За станом пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, що негативно впливають на гемостаз, при застосуванні кеторолаку слід пильно спостерігати. Серйозні побічні реакції, повʼязані з виникненням кровотечі, частіше відмічали у пацієнтів, які застосовували кеторолак, на відміну від тих, які застосовували плацебо. Клінічні дослідження та досвід постмаркетингової терапії кеторолаком (в/м та в/в введення) свідчать про післяопераційні гематоми та появу кровотечі в рані при періопераційному застосуванні. Тому застосовувати лікарський засіб Аспрікс у післяопераційний період необхідно з обережністю, особливо у пацієнтів із підвищеним ризиком виникнення кровотечі.
Маскування запалення та підвищеної температури тіла. Фармакологічна активність кеторолаку, що полягає у зменшенні вираженості запалення та, можливо, у зниженні підвищеної температури тіла, може зменшити практичну цінність діагностичних ознак при виявленні інфекцій.
Моніторинг результатів лабораторних аналізів. Оскільки серйозні шлунково-кишкові кровотечі, гепатотоксичність та ушкодження нирок можуть виникнути без попереджувальних симптомів та ознак, слід розглянути можливість моніторингу стану пацієнтів, які застосовують препарат протягом тривалого періоду з періодичним виконанням загального та біохімічного аналізів крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Вплив на очі. Необхідно уникати контакту лікарського засобу Аспрікс з очима. При потраплянні препарату в очі необхідно промити їх водою або сольовим розчином. У випадку подразнення очей, яке не зникає впродовж однієї години, необхідно звернутися до лікаря.
Обмеження щодо застосування. Загальна тривалість застосування лікарського засобу Аспрікс окремо або послідовно з іншими формами кеторолаку не повинна перевищувати 5 днів. Лікарський засіб Аспрікс не слід застосовувати одночасно з іншими формами кеторолаку або іншими НПЗП.
Пацієнти літнього віку. Застосовувати кеторолак у пацієнтів літнього віку необхідно з обережністю. Пацієнти літнього віку, порівняно з пацієнтами молодшого віку, мають вищий ризик розвитку таких серйозних побічних реакцій, асоційованих із застосуванням НПЗП, як побічні реакції з боку серцево-судинної системи, ШКТ та/або з боку нирок. Якщо передбачувана користь для пацієнтів літнього віку є більшою, ніж потенційні ризики, слід розпочинати застосування препарату з найнижчої дози та проводити моніторинг стану пацієнта щодо розвитку побічних реакцій. Дізнавшись відповідь пацієнта на початкову терапію лікарським засобом Аспрікс, необхідно відкоригувати дозу та частоту застосування відповідно до особливостей пацієнта. Відомо, що кеторолак та його метаболіти значною мірою виділяються нирками, тому ризик виникнення побічних реакцій може бути вищим у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Застосовувати кеторолак у пацієнтів літнього віку необхідно з обережністю, оскільки вони мають вищий ризик зниження функції нирок. Необхідно проводити постійний моніторинг функції нирок.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування кеторолаку протягом ІІІ триместру вагітності підвищує ризик передчасного закриття артеріальної протоки плода, тому слід уникати застосування препарату у вагітних, починаючи з 30-го тижня вагітності (III триместр вагітності).
Дослідження застосування кеторолаку у вагітних не проводилися. Дані обсерваційних досліджень щодо потенційних ембріофетальних ризиків застосування НПЗП у жінок протягом І або ІІ триместрів вагітності є непереконливими.
У загальній популяції пацієнтів США, незалежно від впливу препарату, усі клінічно встановлені випадки вагітності характеризуються фоновою частотою 2–4% значних уроджених вад та 15–20% втрати плода під час вагітності.
У репродуктивних дослідженнях на тваринах у кролів та щурів, яким застосовували кеторолак у дозах в 0,6 та 1,5 раза вищих за максимальну рекомендовану інтраназальну дозу для людини, що становить 31,5 мг 4 рази на добу, не виявлено тератогенності та інших несприятливих результатів розвитку плода.
Виходячи з даних, отриманих на тваринах, доведено, що простагландини відіграють важливу роль у регуляції проникності судин ендометрія, імплантації бластоцист та децидуалізації. У дослідженнях на тваринах введення інгібіторів синтезу простагландинів, наприклад кеторолаку, призводило до підвищення частоти пре- та постімплантаційних втрат.
Перейми та пологи. Дослідження впливу кеторолаку на перейми або пологи не проводилися. У дослідженнях на тваринах кеторолак інгібував синтез простагландинів, спричиняючи затримку пологів та підвищуючи частоту мертвонародження.
Дані, отримані для людини. Відсутні адекватні та контрольовані дослідження застосування кеторолаку у вагітних.
Дані, отримані для тварин. Репродуктивні дослідження проводилися під час органогенезу з використанням щоденної пероральної дози кеторолаку 3,6 мг/кг (у 0,6 раза вища від системного впливу на людину при рекомендованій максимальній інтраназальній дозі, що становить 31,5 мг/добу, виходячи з AUC) у кролів та 10 мг/кг (у 1,5 раза вища за AUC для людини) у щурів. Ці дослідження не виявили доказів тератогенності та інших несприятливих результатів розвитку. Оскільки дози для тварин були обмежені токсичністю для матері, неможливо достатньо оцінити потенціал виникнення несприятливих наслідків розвитку у людини при застосуванні кеторолаку.
Годування грудьми. Кеторолак виділяється у грудне молоко. Користь для здоров’я і розвитку дитини від грудного вигодовування слід оцінювати порівняно з клінічною потребою матері в лікарському засобі, а також будь-якими потенційними побічними ефектами кеторолаку або впливом основного захворювання матері на немовля.
Застосовувати лікарський засіб Аспрікс у жінок, які годують грудьми, слід з обережністю. Наявна інформація не продемонструвала випадків будь-яких конкретних побічних ефектів у грудних дітей. При виникненні будь-яких побічних реакцій необхідно звернутися до лікаря.
Обмежені дані одного опублікованого дослідження за участю 10 матерів, які годували грудьми впродовж 2–6 днів після пологів, свідчать про низький вміст кеторолаку у грудному молоці. Рівні не визначені (менше 5 мг/мл) у 4 пацієнтів. Після однократного ведення 10 мг кеторолаку виявлена максимальна його концентрація у молоці — 7,3 нг/мл, а максимальне співвідношення молока до плазми крові становило 0,037.
Після денного дозування кеторолаку (10 мл кожні 6 год) C_max у молоці становила 7,9 нг/мл, а максимальне співвідношення молока до плазми крові — 0,025. За умов щоденного застосування 400–1000 мл материнського молока та маси тіла матері 60 кг, розрахована максимальна добова доза для немовлят, що становить 0,00263 мг/кг маси тіла, — 0,4% від дози, скоригованої з урахуванням маси тіла матері.
Фертильність. Виходячи з того, що механізм дії кеторолаку опосередкований простагландинами, застосування препарату може затримувати чи перешкоджати розриву фолікула яєчника, що може бути пов’язано з тимчасовим безпліддям у деяких жінок. Опубліковані результати досліджень на тваринах показали, що застосування інгібіторів синтезу простагландинів потенційно може порушувати опосередкований простагландинами розрив фолікула, необхідний для овуляції. Невеликі дослідження у жінок, які застосовували кеторолак, також продемонстрували зворотну затримку овуляції. Слід розглянути можливість відміни кеторолаку у жінок, які мають труднощі із зачаттям або які проходять обстеження на предмет безпліддя.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікарський засіб не впливає на керування транспортними засобами та роботу з іншими механізмами. Але слід враховувати можливість побічних реакцій з боку нервової системи.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

препарати, що впливають на гемостаз. Кеторолак та антикоагулянти, такі як варфарин, виявляють синергічний ефект на кровотечу. Одночасне застосування кеторолаку та антикоагулянтів підвищує ризик виникнення серйозної кровотечі порівняно із застосуванням кожного з цих препаратів окремо.
Серотонін, який вивільняється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі. Дослідження типу «випадок — контроль» та когортні епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування лікарських засобів, які перешкоджають зворотному захопленню серотоніну, та НПЗП підвищує ризик виникнення кровотечі більше, ніж застосування НПЗП у вигляді монотерапії.
При одночасному застосуванні кеторолаку та пентоксифіліну існує підвищений ризик кровотечі.
Слід здійснювати моніторинг пацієнтів, які одночасно застосовують кеторолак та антикоагулянти (наприклад варфарин), антитромбоцитарні препарати (наприклад ацетилсаліцилову кислоту), СІЗЗС та інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норепінефрину на предмет виникнення кровотечі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ацетилсаліцилова кислота. Контрольовані клінічні дослідження показали, що одночасне застосування НПЗП та ацетилсаліцилової кислоти в дозі, яка виявляє знеболювальний ефект, не зумовлює жодного більшого терапевтичного ефекту, ніж застосування НПЗП окремо. У клінічному дослідженні одночасне застосування НПЗП та ацетилсаліцилової кислоти супроводжувалося значним підвищенням частоти побічних реакцій з боку ШКТ порівняно із застосуванням НПЗП окремо (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Зазвичай не рекомендується одночасне застосування кеторолаку та ацетилсаліцилової кислоти у знеболювальних дозах через підвищений ризик виникнення кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Не можна застосовувати кеторолак замість ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах для профілактики захворювань серцево-судинної системи.
Інгібітори АПФ, БРА та блокатори β-адренорецепторів. НПЗП можуть зменшувати вираженість гіпотензивної дії інгібіторів АПФ, БРА та блокаторів β-адренорецепторів (включаючи пропранолол).
Одночасне застосування НПЗП з інгібіторами АПФ або БРА у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів зі зневодненням (у тому числі внаслідок терапії діуретиками), а також у пацієнтів із порушеннями роботи нирок може призвести до порушення функції нирок, у тому числі до ГНН. Ці ефекти є зазвичай зворотними.
При одночасному застосуванні кеторолаку та інгібіторів АПФ, БРА або блокаторів β-адренорецепторів слід здійснювати моніторинг АТ, щоб переконатися в досягненні необхідного рівня АТ.
При одночасному застосуванні кеторолаку та інгібіторів АПФ або БРА у пацієнтів літнього віку та в осіб зі зневодненням або порушеннями функції нирок слід здійснювати моніторинг на предмет виникнення ознак порушення функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Під час одночасного застосування цих лікарських засобів у пацієнтів слід вживати належну кількість рідини. На початку одночасного застосування цих препаратів та періодично після цього слід проводити оцінку функції нирок.
Діуретики. Клінічні дослідження, а також постмаркетингові спостереження показали, що у деяких пацієнтів НПЗП можуть знижувати натрійуретичну дію петльових діуретиків (наприклад фуросеміду) та тіазидних діуретиків. Цей ефект пояснюється інгібуванням НПЗП синтезу простагландинів у нирках.
При одночасному застосуванні лікарського засобу Аспрікс з діуретиками слід спостерігати за станом пацієнтів на предмет появи ознак ниркової недостатності, додатково переконуючись в ефективності діуретика, включаючи антигіпертензивну дію (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дигоксин. Повідомлялося, що одночасне застосування кеторолаку з дигоксином призводить до підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові та подовження його Т_½.
Під час одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс з дигоксином слід здійснювати моніторинг рівня дигоксину в сироватці крові.
Літій. НПЗП спричиняли підвищення рівня літію у плазмі крові та зниження ниркового кліренсу літію. Середня C_max літію підвищувалася на 15%, а нирковий кліренс знижувався приблизно на 20%. Цей ефект пояснюється інгібуванням НПЗП синтезу простагландинів у нирках.
При одночасному застосуванні лікарського засобу Аспрікс із препаратами літію слід здійснювати моніторинг ознак токсичної дії літію на пацієнтів.
Метотрексат. Одночасне застосування НПЗП та метотрексату може призводити до підвищення ризику токсичності метотрексату (наприклад нейтропенії, тромбоцитопенії, порушення функції нирок).
Протягом одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс з метотрексатом слід здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет токсичності метотрексату.
Циклоспорин. Одночасне застосування кеторолаку з циклоспорином може підвищувати рівень нефротоксичності останнього.
Протягом одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс з циклоспорином слід здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет ознак порушення функції нирок.
НПЗП та саліцилати. Одночасне застосування кеторолаку з іншими НПЗП або саліцилатами (наприклад дифлунізал та салсалат) підвищує ризик токсичності для ШКТ з незначним підвищенням ефективності або без підвищення взагалі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування кеторолаку з іншими НПЗП або саліцилатами не рекомендується.
Пеметрексед. Одночасне застосування кеторолаку та пеметрекседу може підвищувати ризик пов’язаної із застосуванням пеметрекседу мієлосупресії і токсичної дії на нирки та ШКТ (див. інструкцію для медичного застосування пеметрекседу).
При одночасному застосуванні кеторолаку та пеметрекседу у пацієнтів із порушеннями функції нирок, кліренс креатиніну в яких коливається 45–79 мл/хв, слід контролювати ознаки мієлосупресії і токсичної дії на нирки та ШКТ.
Слід уникати застосування НПЗП з коротким Т_½ (наприклад диклофенак та індометацин) протягом 2 днів до і після, а також у день застосування пеметрекседу.
У разі відсутності даних щодо потенційної взаємодії між пеметрекседом та НПЗП з тривалішим Т_½ (наприклад мелоксикам і набуметон) пацієнтам, які застосовують ці НПЗП, слід припинити їх застосування щонайменше за 5 днів до застосування пеметрекседу, у день застосування пеметрекседу та в наступні 2 дні після його застосування.
Пробенецид. Одночасний прийом кеторолаку та пробенециду призводить до підвищення його плазмових рівнів і Т_½.
Одночасне застосування кеторолаку і пробенециду протипоказане.
Протиепілептичні препарати. Повідомлялося про поодинокі спорадичні випадки судом протягом одночасного застосування кеторолаку та протиепілептичних препаратів (фенітоїн, карбамазепін).
Протягом одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс з протиепілептичними препаратами слід здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет виникнення судом.
Психотропні засоби. При одночасному застосуванні кеторолаку та психотропних засобів (флуоксетин, тіотексен, алпразолам) повідомлялося про виникнення галюцинацій.
Протягом одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс із психотропними засобами слід здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет виникнення галюцинацій.
Неполяризуючі міорелаксанти. У постмаркетинговий період повідомлялося про випадки можливої взаємодії кеторолаку та неполяризуючих міорелаксантів, яка призводила до апное. Офіційних досліджень одночасного застосування кеторолаку і міорелаксантів не проводилося.
Протягом одночасного застосування лікарського засобу Аспрікс з неполяризуючими міорелаксантами слід здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет виникнення апное.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та болем в епігастральній ділянці живота і зазвичай є зворотними при застосуванні підтримувальної терапії. Зареєстровані випадки шлунково-кишкової кровотечі. У рідкісних випадках зареєстровані АГ, ГНН, пригнічення дихання та кома.
Протягом клінічних досліджень випадків передозування кеторолаком не зареєстровано. У контрольованих дослідженнях з передозування із застосуванням в/м інʼєкції кеторолаку в дозі 360 мг, що застосовувалася щоденно впродовж 5 днів (що приблизно у 3 рази перевищує максимальну добову дозу кеторолаку), відмічали випадки болю в животі та виразкової хвороби шлунка, що минали після припинення застосування лікарського засобу.
Поодинокі випадки передозування кеторолаком по-різному були повʼязані з виникненням болю у шлунку, нудоти, блювання, гіпервентиляції, виразкових хвороб та/або ерозивного гастриту, порушення функції нирок.
Після передозування препарату пацієнтам необхідно проводити симптоматичне та підтримувальне лікування. Спеціальні антидоти відсутні. Слід розглянути можливість викликати блювання та/або застосувати активоване вугілля (60–100 г) та/або осмотичний проносний засіб у пацієнтів, у яких протягом 4 год після здійснення ін’єкції відмічають симптоми передозування, а також пацієнтів з тяжким передозуванням (доза, що в 5–10 разів перевищує рекомендовану дозу).
Форсований діурез, підлужування сечі, гемодіаліз або гемоперфузія не застосовуються через високе зв’язування з білками.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі 2–8 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.