Сечокам’яна хвороба — це світова проблема, що виникає в людей протягом багатьох віків. Щорічна захворюваність на сечокам’яну хворобу в західних країнах становить близько 10–15%, а на Ближньому Сході коливається в межах 20–25% (Uthaya Chandirika Jayaraman et al., 2018).
Поширеність патології досить висока в державах з високим рівнем життя, наприклад — у Канаді, Швеції та Сполучених Штатах Америки (>10%) (Turk C. et al., 2016).
Сечокам’яна хвороба, або уролітіаз — це захворювання, яке характеризується порушенням обміну речовин і формуванням конкрементів у будь-якому з відділів сечовидільної системи. Вона виникає найчастіше як наслідок структурних і функціональних змін у сечовивідних шляхах, спадкової схильності, захворювань ендокринної системи (Alyaev Y.G. et al., 2014).
Сечовий камінь — це органічне утворення твердої консистенції, до його складу входять мінерали й солі, які утворюються в ренальній паренхімі, нирках та сечовому міхурі. Невеликі за розміром камені виводяться з організму з током сечі абсолютно безболісно для людини, але якщо розмір каменю більший, ніж просвіт сечоводу або уретри, — то він може травмувати їх стінки, викликати виражений больовий синдром, який називають «ниркова коліка». В окремих випадках камінь може зупинитися в просвіті сечоводу або уретри й викликати повну зупинку відтоку сечі — оклюзію сечовивідних шляхів. Такий стан вимагає негайного хірургічного втручання.
За локалізацією виділяють: камені чашечок, камені ниркових мисок, камені сечоводів, камені сечового міхура, камені уретри.
Камені можна поділити на групи за розмірами: А — до 5 мм; В — 5–10 мм; С — 10–20 мм; D — більше 20 мм. Їх також класифікують за способом утворення: інфекційної природи, неінфекційної природи, внаслідок спадкових станів (генетичні) або такі, що утворилися внаслідок прийому деяких лікарських препаратів (лікарські) (Türk C. et al., 2016).
До групи каменів неінфекційної природи входять оксалати кальцію, фосфати кальцію і камені сечової кислоти. Інфекційні камені містять: фосфат магнію та амонію, карбонатапатит, а також урат амонію. Камені, утворені з генетичних причин, — цистин, ксантин і 2,8-дігідроксіаденін.
Процес утворення каменю в сечовивідному тракті, як правило, займає не один рік.
Існує безліч теорій пускового механізму каменеутворення.
1. Матрична теорія — інфекційні процеси викликають активне відмирання епітеліальних клітин, на які адгезуются солі.
2. Колоїдна, або білкова теорія — захисні білки переходять з ліофільного стану (здатність притягувати рідину) у ліофобний (здатність відштовхувати рідину), створюючи сприятливі умови для кристалізації солей сечі.
3. Іонна теорія базується на недостатності протеолізу сечі, що в умовах зміненого рН призводить до каменеутворення.
4. Теорія преципітації й кристалізації розглядає утворення каменів при перенасиченні сечі іонами, що запускає процес кристалізації (Buck А., 1990).
5. Інгібіторна теорія пояснює утворення каменів порушенням балансу інгібіторів і промоторів, що підтримують стабільність однорідного складу сечі (Sommeren А., 1989; Alyaev Y.G. et al., 2014).
Проте подальший процес каменеутворення відбувається за одним сценарієм. Він складається з таких етапів:
1) нуклеація — об’єднання іонів у мікроскопічні частинки, або ж їх осадження на фрагментах епітелію та білка.
2) агрегація — це процес, за якого відбувається агломерація кристалів, які перетворюються у вільному розчині в більші багатокомпонентні частинки, з’єднання первинних кристалів між собою. Вони прикріплюються один до одного за рахунок білків, ліпідів, полісахаридів і т.д.
3) подальший ріст кристалів (Clin. Rev. Bone Miner., 2011).
Існують дві системи, які є антагоністами, — літогенна (спричиняє утворення каменів) і антилітогенна.
До літогенної системи відносять концентрацію сечової кислоти і рН сечі.
Сечова кислота безпосередньо бере участь у процесі прикріплення оксалату кальцію до клітин епітелію.
рН сечі безпосередньо впливає на каменеутворення. Висококислотна сеча призводить до осадження кристалів сечової кислоти, а також стимулює кристалізацію оксалату кальцію. Сильнолужна сеча може осаджувати фосфат кальцію і тим самим спричиняти вторинну нуклеацію оксалату кальцію. Вважається, що ризик виникнення каменів мінімальний, коли pH сечі знаходиться в межах 5,8–6,2.
До антилітогенних факторів належать невеликі органічні аніони, такі як цитрат, пірофосфати, катіони магнію і білок Тамма–Хорсфалла (Clin. Rev. Bone Miner., 2011).
Деякі види каменів піддаються медикаментозній терапії, точніше хімічній елімінації, інші ж потрібно вилучати хірургічним шляхом. Тринефрон — полікомпонентний препарат. Трава золототисячника (Centaurium erythraea), корінь любистку звичайного (Levisticum officinale), листя розмарину (Rosmarinus officinalis) входять до його складу.
Тринефроном успішно проводиться профілактика і зменшення вираженості гестаційного пієлонефриту у вагітних. Крім цього, препарат Тринефрон активно призначається в схемах лікування сечокам’яної хвороби, а також для контролю рецидивів утворення каменів у сечовивідному тракті.
Основними діючими речовинами фітопрепарату Тринефрон є:
· фенольні глікозиди та фенолкарбонові кислоти (розмарин, любисток і золототисячник) — спазмолітичний і діуретичний ефекти, закислення сечі;
· фталіди (золототисячник) — спазмолітичний ефект;
· секоірідоїдні гіркоти (золототисячник) — судинорозширювальний ефект;
· ефірні олії — терпени (любисток, розмарин) — діуретичний ефект;
· флавоноїди (золототисячник, розмарин) — протизапальна, антибактеріальна, антиоксидантна дія.
Препарат має широкий спектр фармакологічних ефектів, зокрема діуретичний (сечогінний), спазмолітичний, протизапальний, судиннорозширювальний, антимікробний і нефропротекторний.
Тринефрон належить до групи препаратів, що застосовуються в урології.

Склад і форми випуску

1. Краплі для внутрішнього прийому Тринефрону у флаконах із затемненого скла з дозатором-пробкою, у прямокутній упаковці з картону знаходиться один флакон. У кожному флаконі міститься по 50 і по 100 мл препарату.
2. Тринефрон у вигляді капсул — щільні капсули з желатину, мають світло-помаранчевий колір. У капсулах містяться гранули та порошок коричневого кольору.
Усього по десять одиниць у блістері, упаковка з картону може містити або тридцять капсул — три блістерні упаковки, або шістдесят капсул — шість блістерних упаковок.
Препарат Тринефрон — це рослинний лікарський засіб з комбінованим складом.
Тринефрон має протизапальний потенціал, проявляє м’який сечогінний ефект без порушення водно-сольового балансу, стабілізує рН сечі, підкисляючи її. Таким чином, створюються несприятливі умови для розмноження патогенних мікроорганізмів у сечі. Він розслабляє гладкі м’язи сечовивідних шляхів, нормалізуючи відтік сечі, має антибактеріальну дію. Завдяки активним хімічних сполукам, які містяться в Тринефроні, знижується ризик утворення каменів.

Показання

1. Комбінована терапія гострих запальних процесів органів сечовидільного тракту:
гломерулонефрит — запалення клубочкового апарату нирки, і пієлонефрит — запалення ниркових мисок;
уретерит — запалення сечоводів різної етіології;
цистит — запальний процес у стінці або слизовій оболонці сечового міхура.
2. Профілактика загострень при хронічних запальних захворюваннях сечовидільної системи.
3. Профілактика появи каменів при сечокам’яній хворобі, у тому числі після вилучення конкрементів.
4. Профілактика вторинних ускладнень при вроджених захворюваннях сечовидільної системи.
5. Гестаційний пієлонефрит у вагітних.

Способи прийому і дози

Краплі
· Одноразовий прийом для дорослих і дітей віком старше 12 років, як правило, 50 крапель Тринефрону 3 р/добу.
·Капсули
Тринефрон у капсулах ковтають не розжовуючи, запиваючи достатньоюкількістю рідини.
Дорослі — 2 капсули Тринефрону 3 р/добу.
На тлі прийому препарату необхідна підтримка водного балансу.
Небажані ефекти включають явища диспепсії: нудота, блювання, діарея. Рідко спостерігається шкірний висип.
Під час проведення клінічних досліджень ліки не проявляли токсичних ефектів.

Протипоказання

1. Алергічні реакції на компоненти препарату.
2. Загострення виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки.
3. Необхідність в обмеженні рідини внаслідок набряків нениркової етіології.
4. Лактозна непереносимість.
5. Не слід призначати як препарат першої лінії для лікування набряків.

Висновок

Тринефрон — багатокомпонентний препарат комплексної дії. При правильному курсовому прийомі в комплексі з вживанням значної кількості рідини він усуває чинники, що зумовлюють утворення каменів у сечовивідному тракті. Тринефрон не показаний у якості основної терапії при гострому гломерулонефриті й пієлонефриті, а також не застосовується як препарат вибору при лікуванні ниркової недостатності. Неефективний для усунення вже утворених каменів, а працює тільки як фонова профілактика формування нових конкрементів. Не варто застосовувати ліки в якості діуретика.
Цей препарат, що відноситься до групи ліків рослинного походження, підходить для тривалого фонового прийому, працює для нормалізації складу й якості сечі.

Діагнози, при яких застосовують Тринефрон-Здоров'я