В справочнику «Компендіум» 2020 року по препарату СІНМЕТОН (SYNMETON) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Діюча речовина препарату — набуметон — належить до алканонів, та є некислотним НПЗП, який після абсорбції зі ШКТ швидко метаболізується в печінці до головного активного метаболіту — 6-метокси-2-нафтілацетинової кислоти (6-МНК). Чинить протизапальну, жарознижувальну, аналгезивну дію. Механізм дії пов’язаний з блокадою ЦОГ-2, що приводить до порушення метаболізму арахідонової кислоти та зниження концентрації простагландинів, тромбоксанів. Пригнічує ексудативні та проліферативні процеси в осередку запалення, знижує концентрацію брадикініну та гістаміну, а також збільшує поріг сприйнятливості больових рецепторів. Гіпотермічна дія зумовлена зниженням концентрації пірогенів у СМР та гіпоталамічній зоні, збільшенням тепловіддачі (впливу на теплопродукцію не виявляє).
Оскільки набуметон виявляє помірну селективність інгібіції переважно ЦОГ-2, характерною особливістю набуметону є відсутність впливу на слизову оболонку шлунка. Повідомлялося про більш низьку частоту розвитку виразкової хвороби, кровотеч та перфорацій порівняно з іншими НПЗП. Має незначний вплив на індуковану колагеном агрегацію тромбоцитів та не впливає на час кровотечі.
Фармакокінетика. Після перорального застосування набуметон швидко всмоктується зі ШКТ (>80%), їжа або молоко прискорюють його абсорбцію. Метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту (6-МНК) — до 35% від прийнятої дози та інших неідентифікованих метаболітів (50%).
C_max активного метаболіту досягається приблизно через 3 год (діапазон — 1–12 год), зв’язок з білками крові становить 99%, проникає через плацентарний бар’єр та в грудне молоко. Через значне зв’язування з білками 6-МНК не може бути виведена шляхом гемодіалізу.
Активний метаболіт піддається подальшому метаболізму в печінці шляхом сполучення з глюкуроновою кислотою та о-деметилюванням перед виведенням переважно з сечею.
Близько 75% дози набуметону виділяється нирками. T_½ — 24 год.
T_½ з плазми крові 6-МНК значно змінюється (середні значення у молодих пацієнтів — близько 22–27 год та 25–34 год — у пацієнтів літнього віку).
Пацієнти літнього віку. Постійна концентрація в плазмі крові у осіб літнього віку зазвичай вища, а T_½ — довший (29,8±8,1 год), ніж у молодих здорових осіб, але відмінності не вірогідні.
Пацієнти з нирковою недостатністю. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв), середнє значення T_½ 6-МНК збільшувалося приблизно до 40 год, а плазмові рівні були на 30% вищими, ніж у інших пацієнтів. У хворих, яким проводили гемодіаліз, стала концентрація в плазмі крові активного метаболіту була еквівалентна значенням, які спостерігаються у здорових осіб.

ПОКАЗАННЯ:

для лікування болю та запалення при остеоартриті та ревматоїдному артриті.

ЗАСТОСУВАННЯ:

препарат застосовувати у дорослих внутрішньо під час або після їди.
Рекомендована початкова доза становить 500–750 мг 1 раз на добу. Рекомендована добова доза становить 1 г 1 раз на добу перед сном. У разі тяжких або стійких симптомів дозу можна підвищити до 1,5–2 г на добу, додавши 1 або 2 таблетки (500 мг — 1 г) у вигляді ранкової дози. Максимальна добова доза становить 2 г.
Препарат застосовувати протягом найкоротшого періоду часу в найнижчій ефективній дозі, що необхідна для контролю за симптомами основного захворювання.
Тривалість курсу лікування визначає лікар індивідуально залежно від досягнутого ефекту, характеру терапії та переносимості препарату.
Пацієнти літнього віку. У літніх пацієнтів препарат у крові може утримуватися довше і рівень препарату може бути вищим, тому рекомендовану добову дозу 1 г не слід перевищувати, а в деяких випадках 1 таблетка (500 мг) може викликати задовільне полегшення.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату.
Підвищена чутливість в анамнезі (наприклад БА, ангіоневротичний набряк, кропив’янка, риніт), алергічні реакції, що пов’язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
Активна виразка або наявність в анамнезі рецидивів пептичної виразки (≥2 епізоди шлунково-кишкової кровотечі, перфорації) або виразкової хвороби.
Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, що пов’язана з прийомом НПЗП.
Тяжка серцева та/або печінкова, та/або ниркова недостатність.
Період після проведення аортокоронарного шунтування.
Цереброваскулярна або інша активна форма кровотечі, геморагічний діатез.
III триместр вагітності.
Період годування грудьми.
Дитячий вік (до 18 років).

ПОБІЧНА ДІЯ:

з боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гранулоцитопенія, нейтропенія, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілактичний шок, анафілактоїдні реакції.
З боку психіки: сплутаність свідомості, нервозність, безсоння, депресія, галюцинації.
З боку нервової системи: сонливість, запаморочення, головний біль, парестезії, ажитація, асептичний менінгіт.
З боку органа зору: порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах, порушення слуху.
З боку серцево-судинної системи: серцева недостатність, аритмії, АГ, артеріальна гіпотензія, набряк, васкуліт.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, порушення дихання, носова кровотеча, інтерстиціальний пневмоніт, БА, посилення БА, бронхоспазм.
З боку ШКТ: діарея, запор, диспепсія, гастрит, нудота, біль у животі, метеоризм, виразки слизової оболонки ШКТ, шлунково-кишкові кровотечі, загострення виразкового коліту та хвороби Крона, шлунково-кишкові розлади, мелена, блювання, печія, стоматит, сухість у роті, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, жовтяниця, гіркота в роті.
З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, дизурія.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: міопатія.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, фотосенсибілізація, кропив’янка, посилене потовиділення; бульозні реакції, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона; синдром гіперчутливості на лікарський засіб з еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром), мультиформна еритема, ангіоневротичний набряк, псевдопорфірія, облисіння, пурпура.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: метрорагія.
Загальні порушення: набряки, астенія, підвищена втомлюваність, нездужання.
Результати лабораторних та інструментальних досліджень: підвищення рівня печінкових трансаміназ, гематурія, кристалурія, альбумінурія, азотемія.
Результати клінічних та епідеміологічних досліджень свідчать про те, що застосування деяких НПЗП може бути пов’язане з ризиком розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

побічні реакції препарату можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів захворювання.
Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами. Слід уникати одночасного застосування препарату з іншими НПЗП (у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2).
Вплив на пацієнтів літнього віку. У пацієнтів літнього віку відмічають підвищений ризик розвитку побічних реакцій, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть мати летальні наслідки.
Вплив на пацієнтів з БА. Препарат застосовувати з обережністю у пацієнтів з індукованою ацетилсаліциловою кислотою або іншими НПЗП БА, кропив’янкою або іншими реакціями алергічного типу в анамнезі, оскільки під час застосування інших НПЗП повідомлялося про розвиток бронхоспазму з нападами БА, що мали летальний наслідок, у цих категорій пацієнтів. Перше застосування набуметону у пацієнтів з БА має відбуватися під медичним наглядом.
Вплив на орган зору. Під час застосування НПЗП, у тому числі набуметону, повідомлялося про порушення зору та зниження його гостроти. У разі розвитку таких порушень пацієнтам слід провести офтальмологічне обстеження.
Вплив на репродуктивну систему. Застосування НПЗП, у тому числі набуметону, може призвести до порушення жіночої фертильності. Препарат не рекомендується застосовувати жінкам, які прагнуть завагітніти. Слід розглянути питання про відміну препарату у жінок, які проходять обстеження з приводу безпліддя або мають труднощі із заплідненням.
Вплив на ШКТ. Під час застосування всіх НПЗП повідомлялося про розвиток шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорацій, що можуть мати летальний наслідок, у будь-який час у процесі лікування за наявності або без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Пацієнтам з наявністю в анамнезі виразкової хвороби (особливо літнього віку) слід повідомляти про появу будь-яких незвичних абдомінальних симптомів, що особливо важливо на початкових стадіях лікування.
Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорацій підвищується разом з підвищенням дози НПЗП, у пацієнтів, які мають в анамнезі виразку у травному тракті, особливо ускладнену кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів літнього віку. Лікування таким хворим слід розпочинати з найнижчої можливої ефективної дози.
Для цих хворих слід розглянути можливість застосування комбінованої терапії із застосуванням гастропротекторних препаратів (таких як мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, що потребують супутньої терапії низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти або іншими препаратами, що підвищують гастроінтестинальний ризик.
Пацієнтам слід повідомляти про появу будь-яких незвичних абдомінальних симптомів, що особливо важливо на початкових стадіях лікування. Необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (наприклад виразковий коліт або хвороба Крона), тому що перебіг цих захворювань може погіршуватися.
Препарат слід застосовувати з обережністю при одночасній терапії засобами, що підвищують ризик виразок або кровотеч, наприклад пероральними контрацептивами, антикоагулянтами (варфарин), НПЗП, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, антитромбоцитарними засобами (ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел). У разі розвитку виразки або кровотечі слід припинити застосування препарату.
Препарат застосовувати тільки після виваженої оцінки співвідношення користі/ризику у пацієнтів з активною виразковою хворобою. Пацієнти повинні перебувати під ретельним медичним наглядом.
Набуметон краще переноситься, ніж більшість інших НПЗП, у тому числі менше впливає на травний тракт. До- та післяреєстраційні дослідження свідчать про те, що середні показники частоти виникнення перфорацій, виразок та кровотеч є більш низькими при застосуванні набуметону, ніж інших НПЗП: при терапії 3–6 міс, 1 та 2 роки становили відповідно 0,3; 0,5 та 0,8%. Проте лікарі повинні пам’ятати, що виникнення виразки можливе і без її наявності в анамнезі.
Незважаючи на відносну безпеку для травного тракту та нирок, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам:
– з активною виразкою травного тракту; відповідне лікування слід розпочати до терапії набуметоном;
– з наявністю БА, кропив’янки або інших реакцій гіперчутливості, що пов’язані із застосуванням НПЗП; рідко повідомлялося про розвиток БА з летальним наслідком у таких пацієнтів; застосування препарату слід здійснювати під медичним наглядом.
Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. Про серйозні шкірні реакції, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз і синдром гіперчутливості до ліків з еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром), що можуть мати летальні наслідки, рідко повідомлялося під час застосування НПЗП, включаючи набуметон. Найвищий ризик розвитку даних порушень спостерігається на початкових стадіях лікування, у більшості випадків — протягом перших 2 міс терапії. У разі появи шкірних висипань, уражень слизової оболонки або будь-яких інших ознак гіперчутливості слід припинити застосування препарату негайно та розглянути альтернативні засоби лікування.
У разі появи розповсюдженої висипки, високої температури тіла, підвищення рівня ферментів печінки, зміни у формулі крові (еозинофілія), збільшення лімфатичних вузлів із залученням інших органів тіла (реакція на лікарський засіб з еозинофілією і системними симптомами, відома як синдром гіперчутливості, або DRESS) слід припинити застосування препарату, повідомити лікаря та/або звернутися за невідкладною медичною допомогою.
Раннє призначення системних стероїдів зазвичай рекомендується для всіх випадків DRESS-синдрому. При лікуванні DRESS-синдрому більшість пацієнтів одужують повністю після відміни препарату і відповідної терапії, однак не виключені хронічні ускладнення та летальні наслідки у зв’язку з необоротним ураженням окремих внутрішніх органів.
Пацієнтам, у яких раніше відмічали серйозні небажані реакції, такі як синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції з еозинофілією та системними симптомами, пов’язані із прийомом набуметону, повторно набуметон ніколи не слід призначати.
Вплив на серцево-судинну систему. Застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та протягом тривалого періоду) може призвести до підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Оскільки даних, щоб виключити такий ризик для набуметону недостатньо, препарат слід застосовувати лише після ретельної оцінки стану та під наглядом лікаря пацієнтам з АГ, легкою або помірною застійною серцевою недостатністю, діагностованою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями та в разі тривалої терапії пацієнтам із факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління. Слід проводити періодичний моніторинг стану пацієнтів з АГ в анамнезі та застійною серцевою недостатністю легкого та помірного ступеня та в разі необхідності надати рекомендації, оскільки повідомлялося про затримку рідини та набряки.
Вплив на гепатобіліарну систему. Під час застосування НПЗП, у тому числі набуметону, повідомлялося про розвиток порушень функції печінки та у рідкісних випадках жовтяниці та печінкової недостатності, що у деяких випадках може призвести до летального наслідку. У разі появи ознак/симптомів порушень функції печінки або підвищення рівня печінкових трансаміназ слід провести ретельний моніторинг стану пацієнта для виявлення більш серйозних порушень та за необхідності припинити застосування препарату.
Вплив на сечовидільну систему. Застосування НПЗП призводить до дозозалежного зниження синтезу простагландинів, яке має наслідком зниження клубочкової фільтрації та може спричинити розвиток ниркової недостатності. Препарат застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику, такими як порушення функції нирок та/або печінки, серцева недостатність, одночасне застосування діуретичних засобів, літній вік. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30–49 мл/хв) визначали підвищення рівня незв’язаної 6-МНК у плазмі крові на 50%, для них може бути виправданим зниження дози.
Контроль за функцією нирок із визначенням рівня кліренсу креатиніну слід здійснювати на початковому рівні та протягом декількох тижнів після початку терапії. У разі погіршення функції нирок припинення терапії може бути виправданим.
В окремих випадках у пацієнтів, що отримували набуметон, розвивався асептичний менінгіт. Хоча поява цієї реакції ймовірніша у хворих на системний червоний вовчак та інші захворювання сполучної тканини, про розвиток даного ускладнення повідомлялося також у пацієнтів без супутніх хронічних захворювань.
Застосування НПЗП, у тому числі набуметону, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Застосування у період вагітності або годування грудьми

Період вагітності. Немає клінічного досвіду застосування набуметону під час вагітності.
Інгібування синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викидня, пороку серця та гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландину на ранніх термінах вагітності. Визначено підвищення абсолютного ризику серцево-судинної мальформації з менш ніж 1% приблизно до 1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії. Застосування препарату протягом I та II триместрів вагітності можливе у разі, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Якщо набуметон застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом I та II триместру вагітності, слід дотримуватися якомога нижчої дози, та якомога коротшої тривалості лікування.
Під час III триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть негативно впливати на плід:
• серцево-легенева токсичність (з передчасним закриттям артеріальної протоки у плода і легеневою гіпертензією);
• ниркова дисфункція, яка може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідроамніоном;
впливати на матір та плід одночасно:
• можливе подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може проявитися навіть при дуже низьких дозах;
• пригнічення маткових скорочень, що призводить до затримки або подовження тривалості пологів.
Отже, препарат протипоказаний для застосування у III триместрі вагітності.
Період годування грудьми. Екскреція набуметону в грудне молоко не досліджувалася. У разі застосування препарату слід припинити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час застосування препарату можуть виникнути такі побічні реакції, як запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, втома, порушення зору. У разі виникнення даних побічних реакцій слід утриматися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.
Діти. Препарат не рекомендується застосовувати в педіатричній практиці, оскільки безпека та ефективність застосування набуметону у дітей не встановлені.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

при одночасному застосуванні набуметону з іншими лікарськими засобами можливі такі взаємодії:
з антикоагулянтами — посилення ефективності останніх; препарати слід застосовувати з обережністю та здійснювати моніторинг симптомів передозування антикоагулянтів;
з антигіпертензивними засобами (наприклад інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ), діуретиками — зниження ефективності останніх; у деяких пацієнтів із порушеною функцією нирок (наприклад у хворих літнього віку або зневоднених пацієнтів) одночасний прийом інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами ферменту ЦОГ може призвести до додаткового погіршення функції нирок, включаючи можливість ГНН; при одночасному застосуванні препаратів слід здійснювати частий моніторинг стану пацієнтів; хворі мають отримувати достатню кількість рідини;
з антитромбоцитарними засобами, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, ГКС — підвищення ризику шлунково-кишкових кровотеч;
з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 — посилення ризику побічних реакцій; слід уникати одночасного застосування цих препаратів;
із зидовудином — підвищення ризику гематотоксичності; повідомлялося про підвищений ризик гемартрозів та гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з наявною гемофілією у разі одночасного застосування зазначених препаратів;
з калійзберігаючими діуретиками — ризик розвитку гіперкаліємії;
з літієм, метотрексатом — зниження екскреції останніх;
з міфепристоном — послаблення ефекту останнього; НПЗП слід застосовувати через 8–12 діб після прийому міфепристону;
із серцевими глікозидами — посилення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення рівня глікозидів у плазмі крові;
з циклоспорином, такролімусом — підвищення ризику нефротоксичності;
із хінолонами — підвищення ризику розвитку судом;
з колестираміном — уповільнення всмоктування набуметону.
Нижченаведені лікарські засоби не впливають на метаболізм та біодоступність набуметону: антациди, парацетамол, цеметидин, гідроксид алюмінію, ацетилсаліцилова кислота.
Набуметон слід з обережністю застосовувати одночасно з протеїнзв’язувальними лікарськими засобами, такими як сульфонаміди, сульфонілсечовина, гідантоїн, та спостерігати щодо появи можливих симптомів передозування.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми: головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, запаморочення, шум у вухах, непритомність, судоми; у разі тяжкого отруєння можливі ГНН та ураження печінки.
Лікування. Немає специфічного антидота і активний метаболіт 6-МНК не виводиться під час гемодіалізу. У разі гострого передозування протягом першої години після передозування слід промити шлунок, застосувати активоване вугілля перорально до 60 г, це може ефективно знижувати всмоктування набуметону (визначали зниження до 80% C_max активного метаболіту в плазмі крові); провести форсований діурез, подальша терапія — симптоматична. Слід ретельно контролювати функції печінки та нирок. Пацієнт повинен знаходитися під ретельним наглядом протягом щонайменше 4 год після передозування.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

за температури не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.